ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2021 року
м. Київ
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Львова Б.Ю., Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,
представників учасників справи:
позивача - Прохоров Є.І. (самопредставництво),
відповідача - Бондаренко І.О. (самопредставництво),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Антимонопольного комітету України
на рішення господарського суду Одеської області від 11.02.2021 та
постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2021
за позовом Антимонопольного комітету України
до виконавчого комітету Одеської міської ради
про зобов`язання виконати рішення Антимонопольного комітету України від 25.04.2019 №287-р.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Антимонопольний комітет України (далі - АМК, позивач) звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про зобов`язання виконавчого комітету Одеської міської ради (далі - відповідач) виконати пункт 2 резолютивної частини рішення Антимонопольного комітету України від 25.04.2019 №287-р (далі - Рішення АМК), а саме: передбачити можливість заїзду вантажного автотранспорту до Одеського морського торговельного порту без споживання платних послуг Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротермінал".
1.2. Позовна заява мотивована невиконанням відповідачем зобов`язань, які встановлені у рішенні АМК і які є обов`язковими до виконання.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням господарського суду Одеської області від 11.02.2021 (суддя - Шаратова Ю.А.), яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду (колегія суддів: Богатирь К.В., Бєляновський В.В., Філінюк І.Г.) у справі №916/2799/20, у задоволенні позову відмовлено повністю.
2.2. Судові рішення мотивовано тим, що у Рішенні АМК не встановлено конкретного способу його виконання, а вказано лише про обов`язок передбачення можливості такого заїзду. При цьому не зазначено, де саме, в якому документі та в якій формі відповідач зобов`язаний це зробити. На думку суду, вживання у тексті рішення АМК дієслова "передбачити" у даному випадку означає планувати, проєктувати що-небудь, що й було зроблено відповідачем. Окрім того, суди зазначили, що, оскільки пунктом 2 резолютивної частини Рішення АМК не встановлено для відповідача обов`язку створити негайно чи протягом певного періоду часу можливість вказаного заїзду, фактична відсутність такої можливості не свідчить про невиконання цього рішення. Зокрема, суди встановили, що, дійсно, встановлений вказаним рішенням обов`язок з передбачення такої можливості фактично виконано відповідачем.
2.3. Суд апеляційної інстанції також зазначив про відсутність підстав для застосування до спірних відносин аналогії закону, з огляду на те, що сплата штрафу є однократною конкретною дією однієї особи, а виконання інших обов`язків, зокрема, як у цьому випадку, передбачення можливості заїзду до порту з дотриманням певних вимог, пов`язане з вчиненням багатократних різноманітних дій та прийняттям рішень різними органами державної влади і місцевого самоврядування (їх посадовими особами), іншими установами та організаціями, на що потрібний більший час, ніж два місяці, у тому числі з урахуванням довготривалих процедур, визначених законодавством.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. 14.05.2021 АМК (далі - скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду Одеської області від 11.02.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 зі справи №916/2799/20 та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України): неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду "щодо питання застосування пункту 1 статті 3, статті 22 та 25 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", частини першої статті 48 та статті 56 та 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" щодо визначення та обчислення строків виконання рішень органів Комітету".
4.1.2. Зокрема, скаржник зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій в частині невстановлення АМК у рішенні способу його виконання та зазначення лише про обов`язок передбачення можливості такого заїзду є такими, що не узгоджуються з положеннями статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Зокрема, на думку скаржника, частиною першої вказаної статті визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Комітету приймають рішення, в тому числі про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Водночас ані цією статтею, ані іншими нормами Закону не передбачено повноважень Комітету щодо надання вказівок (зобов`язання) стосовно способів усунення допущених порушень. Натомість суб`єкт господарювання, якого зобов`язали припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, має самостійно визначитися із шляхом (способами) такого припинення відповідно до закону.
4.1.3. Скаржник наголошує, що Правила розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, не можуть надавати АМК більшого обсягу прав (повноважень), ніж це встановлено законодавчим актом (у цьому випадку - Законом України "Про захист економічної конкуренції"), і саме тому з урахуванням частини сьомої статті 11 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судам попередніх інстанцій належало застосовувати положення вказаного закону. Натомість пункт 2 резолютивної частини Рішення АМК узгоджується з положеннями статті 19 Конституції України та статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
4.1.4. Також АМК вказує на те, що судами попередніх інстанцій порушено вимоги частини десятої статті 11 ГПК України (якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини [аналогія закону], а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства [аналогія права]). З огляду на те, що законодавство про захист економічної конкуренції не містить строків виконання рішення органів АМК у частині припинення порушень, саме тому підлягає застосуванню аналогія закону.
4.2. Доводи інших учасників справи
4.2.1. У відзиві на касаційну скаргу, який надійшов до Верховного Суду 21.07.2021, відповідач заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Також просить поновити строк для подання відзиву на касаційну скаргу як пропущений з поважних причин. Враховуючи подані відповідачем докази, Верховний Суд визнав поважними причини пропуску виконавчим комітетом Одеської міської ради строку на подання відзиву та вважає за можливе поновити такий строк.
5. Касаційне провадження
5.1. Ухвалою Верховного Суду від 22.06.2021 колегією суддів у складі Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Селіваненка В.П.: відкрито касаційне провадження у справі №916/2799/20 за касаційною скаргою АМК на рішення господарського суду Одеської області від 11.02.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 зі справи №916/2799/20; призначено розгляд касаційної скарги в засіданні Касаційного господарського суду на 29.07.2021 о 10:00.
5.2. У зв`язку з відпусткою судді Колос І.Б. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 26.07.2021, який наявний в матеріалах справи, та визначено нову колегію суддів Касаційного господарського суду у складі: Бенедисюка І.М. (головуючий), Львова Б.Ю., Селіваненка В.П. у зазначеній справі.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. 25.04.2019 АМК прийнято рішення "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" №287-р у справі №143-26.13/88-17.
6.2. Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення АМК визнано, що виконавчий комітет Одеської міської ради, прийнявши 25.02.2016 рішення №46 "Про затвердження схеми організації руху вантажного транспорту до Одеського морського торгівельного порту", вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене абзацом дев`ятим частини другої статті 15 та пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді дії, якою встановлені не передбачені законами України обмеження самостійності підприємств у частині споживання платних послуг Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротерминал", що надаються на території Сухого порту.
6.3. Пунктом 2 резолютивної частини рішення АМК зобов`язано виконавчий комітет Одеської міської ради передбачити можливість заїзду вантажного автотранспорту до Одеського морського торговельного порту без споживання платних послуг Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротерминал".
6.4. 07.05.2019 із супровідним листом №143-29/05-5927 АМК було надіслано рішення відповідачу, яке останнім отримано 14.05.2019.
6.5. Рішенням господарського суду міста Києва від 28.11.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 та постановою Верховного Суду від 21.05.2020 у справі №910/8856/19, у задоволенні позову виконавчого комітету Одеської міської ради до АМК про визнання недійсним рішення №287-р відмовлено повністю.
6.6. Звертаючись до суду з позовом у даній справі, АМК вказував про те, що станом на час подання позовної заяви у цій справі №916/2799/20, ним не отримано від виконавчого комітету Одеської міської ради документів, які підтверджують виконання зобов`язання резолютивної частини рішення №287-р.
6.7. Також АМК зазначав, що відповідач з 2019 року жодного разу не звертався до АМК щодо способу виконання зобов`язання, визначеного рішенням №287-р. Поряд з тим, до цього часу відсутня можливість заїзду вантажного автотранспорту до Одеського морського торговельного порту без споживання платних послуг Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротермінал", отже, не зважаючи на те, що відповідачем і вчиняються певні дії щодо виконання пункту 2 резолютивної частини рішення №287-р, факт невиконання Рішення АМК відповідачем залишається незмінним.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
7.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання стосовно наявності чи відсутності підстав для зобов`язання відповідача виконати рішення АМК.
7.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій вказували на те, що у Рішенні АМК не встановлено конкретного способу його виконання, а вказано лише про обов`язок передбачення можливості такого заїзду та не зазначено, де саме, у якому документі та в якій формі відповідач зобов`язаний це зробити. Виходячи з того, що пунктом 2 резолютивної частини Рішення АМК не встановлено для відповідача обов`язку створити негайно чи протягом певного періоду часу можливість вказаного заїзду, фактична відсутність такої можливості не свідчить про невиконання відповідачем цього рішення, а наявні у матеріалах справи докази свідчать про фактичне виконання відповідачем обов`язку щодо передбачення такої можливості.
7.3. Касаційний господарський суд, перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, виходить з такого.
7.4. Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Тому позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен виходити з тих наданих йому законом прав, які були об`єктивно порушені відповідачем, а позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права. Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але й бути ефективним засобом захисту, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
7.5. Ступінь доступу до внутрішніх засобів правового захисту повинен бути достатнім, щоб забезпечити особі "право на суд" з урахуванням принципу верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права та охоронювані законом інтереси.
7.6. Згідно з частиною першою статті 15 Закону №2210 антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема визнається їх бездіяльність, яка призвели або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
7.7. Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю відповідно до пункту 3 статті 50 Закону №2210 визнаються порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
7.8. Як встановлено судами попередніх інстанцій, бездіяльність відповідача полягає у невиконанні Рішення АМК в частині передбачення можливості заїзду вантажного автотранспорту до Одеського морського торговельного порту без споживання платних послуг Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротерминал".
7.9. Верховний Суд вважає, що невжиття позивачем у межах своє компетенції заходів щодо виконання Рішення АМК продовжує створення умов, за яких, при відсутності альтернативного шляху, вантажний транспорт прямує до Одеського морського торговельного порту через територію ТОВ "Євротерминал" та свідчить про продовження відповідачем ущемлення їх інтересів (збереження фактичної сплати за проїзд до Одеського морського торговельного порту) та продовжує обмежувати самостійність підприємств щодо придбання або не придбання відповідної платної послуги яку надає ТОВ "Євротерминал" і може призводити до понесення такими підприємствами додаткових необґрунтованих витрат.
7.10. Колегія судів у розгляді даного спору виходить з того, що державі в особі відповідача, перш за все, необхідно виконувати позитивні зобов`язання, зазначені у статті 25 ГК України: не приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб`єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб`єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. Вказане узгоджується з положенням частини другої статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
7.11. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (далі - Закон №3659) [в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин] АМК є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
7.12. У відповідності до статті 3 Закону №3659 основним завданням АМК є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
7.13. Поряд з тим, відповідно до частини першої статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210) за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про: визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; зобов`язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю.
7.14. Частиною першою статті 22 Закону №3659 визначено, що розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов`язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом;
7.15. Відповідно до частини другої статті 22 Закону №3659 невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.
7.16. Статтею 25 Закону №3659 передбачено, що з метою захисту інтересів держави, споживачів та суб`єктів господарювання Антимонопольний комітет України, територіальні відділення Антимонопольного комітету України у зв`язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції органами влади, юридичними чи фізичними особами подають заяви, позови, скарги до суду, в тому числі про зобов`язання виконати рішення органів Антимонопольного комітету України.
7.17. Також у частині другій статті 56 Закону №2210 визначено, що рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов`язковими до виконання.
7.18. Отже, в контексті спірних правовідносин колегія суддів зазначає, що у АМК наявне передбачене Законом №3659 право на звернення з позовом про зобов`язання виконати Рішення АМК, оскільки в силу положень частини другої статті 56 Закону №2210 та статті 22 Закону №3659 рішення АМК є обов`язковим до виконання.
7.19. Поряд з тим суди попередніх інстанцій, встановивши, що прийняте Рішення АМК №287-р одержано відповідачем 14.05.2019 та, за результатами оскарження цього рішення в судовому порядку, є чинним та обов`язковим до виконання, проте станом на час прийняття судового рішення у справі виконавчим комітетом Одеської міської ради у повному обсязі не виконано, - дійшли помилкового та не заснованого на законі висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та безпідставно відмовили у задоволенні позову.
7.20. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Рішення АМК відображає позицію державного органу зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Отже, у даному спорі не мають значення мотиви та причини невиконання відповідачем чинного Рішення АМК, оскільки такі причини ніяким чином можуть вплинути на сам факт чинності Рішення АМК та обов`язковість його виконання.
7.21. Колегія суддів зазначає про необґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції у частині того, що оскільки пунктом 2 резолютивної частини Рішення АМК не встановлено для відповідача обов`язку створити негайно чи протягом певного періоду часу можливість вказаного заїзду та з огляду на встановлену судами обставину щодо об`єктивної неможливості відповідачем на час прийняття рішення у справі фактично виконати вимоги пункту 2 резолютивної частини Рішення АМК, дає підстави дійти висновку, що, встановлений вказаним рішенням обов`язок з передбачення такої можливості фактично виконаний відповідачем.
7.22. По-перше, такі висновки суду апеляційної інстанції суперечать положенням Закону України "Про захист економічної конкуренції" і не узгоджуються із сталою послідовною правовою позицією Верховного Суду щодо застосування статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції", згідно з якою, законодавством України, у тому числі статтею 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції", яка має назву "Рішення у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції", та іншими нормами (актами) законодавства не передбачено повноважень АМК зобов`язувати, тобто надавати вказівки (зобов`язання) щодо способів усунення допущених порушень. Резолютивна частина рішення органу АМК, лише у необхідних випадках має містити вказівку на дії, які відповідач повинен виконати або від яких утриматися для припинення порушення та усунення його наслідків, а також строк виконання рішення. За висновком Суду, суб`єкт господарювання, якого зобов`язали припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, має самостійно визначитися із шляхом (способами) такого припинення відповідно до закону. По-друге, не відповідають положенням частини п`ятої статті 236 та частини першої статті 237 ГПК України.
7.23. За змістом частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
7.24. Колегія суддів зазначає, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та залежати від настання або ненастання певних обставин, висновки суду мають бути підтверджені належними та допустимими доказами (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).
7.25. Водночас у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що відповідачем створено можливість заїзду вантажного автотранспорту до Одеського морського торговельного порту з використанням альтернативної автомобільної дороги без споживання платних послуг ТОВ "Євротерминал", а тому висновки суду фактично є такими, що зроблені виключно на підставі оцінки доводів відповідача, а не за результатом дій суду щодо застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України.
7.26. З огляду на наведене рішення та постанову у цій справі необхідно скасувати, а позовні вимоги задовольнити з мотивів, викладених у цій постанові суду касаційної інстанції.
7.27. Що до посилання скаржника на те, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду "щодо питання застосування пункту 1 статті 3, статті 22 та 25 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", частини першої статті 48 та статті 56 та 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" щодо визначення та обчислення строків виконання рішень органів Комітету", то колегія суддів зазначає таке.
7.28. Відповідно до частини десятої статті 11 ГПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).
7.29. Частиною третьою статті 56 Закону №2210, на яку посилається АМК, передбачено, що особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.
7.30. Колегія суддів зазначає, що відносини сторін, пов`язані з дотриманням антимонопольного законодавства, не є цивільно-правовими у розумінні статті 1 Цивільного кодексу України. Відповідно до статті 3 Закону №3659 основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
7.31. Стаття 19 цього Закону визначає гарантії здійснення повноважень АМК, отже, і механізм забезпечення гарантій незалежності цього органу, та, виходячи із самого поняття дискреційних повноважень, яке наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, АМК як адміністративний орган у прийнятті рішень може діяти з певною свободою розсуду. Водночас, виходячи з принципу розподілу влад, судова влада має здійснювати обмежене втручання у реалізацію АМК своїх повноважень. Зокрема, відповідно до положень статті 59 Закону №2210 суд може змінити чи скасувати рішення АМК у зв`язку із неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи; недоведенням обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи та у разі порушення або неправильному застосуванні АМК норм матеріального чи процесуального права.
7.32. Отже, враховуючи наведене вище, колегія суддів зазначає, що по-перше, наведене у частині десятій статті 11 ГПК України словосполучення "спірні правовідносини не врегульовані законом" не дозволяє вести мову про існування процесуальної аналогії в господарському судочинстві; по-друге, у спірних правовідносинах є неможливою аналогія закону та застосування норм частини третьої статті 56 Закону №2210 з огляду на те, що положення Закону №2210 та Закону №3659 не містять положень щодо можливості застосування судом аналогії закону в частині визначення дискреційних повноважень АМК щодо визначення строків виконання його рішень.