ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2021 року
м. Київ
справа № 818/3377/15
адміністративне провадження № К/9901/46138/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Шишова О.О.,
суддів - Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом Охтирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Охтирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року (прийняту в складі: головуючого судді Стельнікової Н.В.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року (постановлену в складі колегії суддів: головуючого судді Любчич Л.В., суддів Жигилія С.П., Спаскіна О.А.)
УСТАНОВИВ:
1. У вересні 2015 року Охтирська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Сумській області ( далі позивач, Охтирська ОДПІ) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 ( далі відповідач) у якому просила:
1.1. - визнати недійсним договір дарування ВРІ №351503 від 09.03.2011 нерухомого майна ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 посвідчений приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрований в реєстрі за №473, договір дарування ВРІ№351503 від 09.03.2011 нерухомого майна ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 посвідчений приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрований у реєстрі №473;
1.2. - зобов`язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 нерухоме майно отримане за договорами дарування від 21.02.2011 та 09.03.2011, посвідченого приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрованими в реєстрі за №473 та №475 відповідно;
1.3. - зобов`язати ОСОБА_1 провести реєстрацію за собою права власності на нежитлові приміщення розташовані за адресою: АДРЕСА_2, а саме нежитлові будівлі, площею 222,1 кв.м, загальною вартістю 160 330,00 грн., нежитлової будівлі, що складається з приміщень: проходної, складу з підвалом, магазину всього площею 252,8 кв.м., загальною вартістю 143 253,00 грн.
2. Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні правочини являли собою штучне переміщення активів між пов`язаними особами та були вчинені ОСОБА_1 виключно з метою позбутися активів, на які може бути звернуто стягнення на погашення його податкового боргу.
3. Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21.10.2015, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016, у задоволенні позову відмовлено. Судові рішення зі спору мотивовані тим, що, укладаючи спірні договори дарування, ОСОБА_1 реалізував гарантоване законом повноваження власника щодо розпорядження належним йому майном; спірні договори за формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання спірних правочинів фіктивними.
4. Ухвало Вищого адміністративного суду України від 10 серпня 2016 скасовано постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.10.2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 року.
4.1. Скасовуючи постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.10.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 по даній справі та направляючи справу до суду першої інстанції на новий розгляд, в ухвалі від 10.08.2016 зазначив, що для правильного вирішення спору та встановлення наявності правомочності у ОСОБА_2 правомочності щодо розпорядження спірними об`єктами нерухомості на час укладання спірних договорів дарування необхідно перевірити, чи перебували ці об`єкти у податковій заставі та на підставі цього зробити обґрунтований висновок про дотримання (або недотримання) платником правил відчуження майна при вчиненні спірних правочинів.
5. Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21.10.2015, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016, у задоволенні позову відмовлено.
5.1. Відмовляючи у задоволені позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки податковий орган правом податкової застави не скористався та жодних заходів, направлених на передачу майна ФОП ОСОБА_1 у податкову заставу не застосував, то відсутні підстави для визнання договорів дарування недійсними.
6. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
6.1. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 мав податковий борг в сумі 743 880,00 грн. Після винесення Харківським апеляційним адміністративним судом постанови від 13.12.2010 у справі №2а-396/10/1870 про відмову в задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №002007120/0 від 21.07.2009 про донарахування податку на додану вартість в сумі 745 984,00 грн. ОСОБА_1 здійснив відчуження нерухомого майна, яке належало йому на праві власності.
6.2. Також податковий орган зауважує, що договори дарування нерухомого майна від 09.03.2011 належного ОСОБА_1 до сина ОСОБА_2, свідчить про укладання фіктивних правочинів у протизаконних цілях, а саме фальшиве дарування майна без наміру передати право власності іншій особі, але з метою приховати його від кредиторів. Тобто, майно фактично залишилося у родині, проте юридично звернення стягнення за боргами ОСОБА_1 є неможливим, оскільки на момент звернення стягнення, майно на яке можливо звернути це стягнення відсутнє.
6.3. Податковий орган зазначає, що судом першої та апеляційної інстанції не було досліджено та залишено поза увагою обставини, щодо наявності умислу у діях ОСОБА_1 на вчинення недійсного договору дарування. Відповідач 1, маючи обов`язок погашення узгодженої 13.12.2010 суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 745 984,00 грн, після винесення судом першої інстанції 22.02.2011 у справі №2а-270/10/1870 рішення про стягнення боргу, здійснив безоплатне виведення з володіння належного йому майна іншій пов`язаній особі у розумінні п "в" п.14.1.159 ст. 14 Податкового кодексу України (далі ПК України), чим фактично унеможливив надходження коштів в рахунок погашення боргу який обліковується безпосередньо за ним. Тобто, на думку скаржника, ФОП ОСОБА_1 мав намір на укладання фіктивного правочину, шляхом вчинення договорів дарування від 09.03.2011.
7. Письмового відзиву на вказану касаційну скаргу від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
8. Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
9. Судами першої та апеляційної інстанції установлено, що 09.03.2011 року приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. посвідчено договори дарування, згідно умов яких ОСОБА_1 передає у власність безоплатно, а ОСОБА_2 приймає у власність нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 :
- нежитлову будівлю, адмінбудівлю, зазначену літерою "Ж" та складається з приміщень: прохідної, складу з підвалом, магазину, загальна площа: 252,8 кв. м.(договір від 09.03.2011 ВРІ №351504) (а.с. 43);
- нежитлову будівлю, адмінбудівлю, зазначену літерою "Е" загальною площею 221,1 кв.м. (договір від 09.03.2011 року ВРІ №351503) (а.с. 46).
10. Право власності за ОСОБА_1 на зазначене нерухоме майно зареєстроване 11.03.2011 комунальним підприємством "Охтирське міське бюро технічної інвентаризації" (а.с. 44-45,47-48).
11. Станом на момент укладання договорів дарування ФОП ОСОБА_1 мав податковий борг у розмірі 745 377,08 грн., у провадженні Сумського окружного адміністративного суду перебувала справа № 2а-270/10/1870 про стягнення цього боргу (а.с. 17-27, 29-30 т.1).
12. Сума боргу набула статусу узгодженої заборгованості з 13.12.2010, дата винесення ухвали Харківським апеляційним адміністративним судом по справі №2а-396/10/1870 про оскарження податкового повідомлення-рішення Охтирської ОДПІ № 0020071720/0 від 21.07.2009, яким ФОП ОСОБА_1 було донараховано основного платежу з податку на додану вартість у розмірі 710 461,00 грн. та застосовано штрафні санкції у відповідному розмірі 35 523,00 грн. Всього, згідно вищевказаного податкового повідомлення - рішення було донараховано 745 984,00 грн.
13. Податковий орган уважаючи, що укладання договорів щодо дарування є перешкодою для здійснення заходів по стягненню податкового боргу з ФОП ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом.
14. Ураховуючи положення п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.
15. З огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд указує на таке.
16. Виконання конституційного обов`язку, передбаченого статтею 67 Конституції України, реалізується сплатою кожним податків і зборів. Встановлення системи оподаткування, податків і зборів, їх розмірів та порядку сплати є виключно прерогативою закону.
16. Так, однією з найважливіших умов визначеності відносин між людиною і державою є закріплення у статтях 3, 21 Конституції України принципу непорушності прав і свобод людини. Визнаючи людину найвищою соціальною цінністю, Основний Закон України встановлює перелік прав і свобод, гарантує і забезпечує їх захист, у тому числі від порушення з боку держави, її органів та посадових осіб. Зазначені права і свободи визначають міру можливої поведінки людини і громадянина, зокрема як власника, відображають певні межі цих прав та можливість користуватися благами для задоволення своїх інтересів.
17. При унормуванні цих суспільних відносин держава має право визначати механізми, які забезпечують платником належну сплату податків і зборів.
18. Одним із способів такого забезпечення є передбачений Законом України "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 №2181-ІІІ ( далі Закон №2181), який діяв на час виникнення податкового боргу, інститут податкової застави.
19. Відповідно до положення пункту 1.17 статті 1, статті 8 Закону №2181 регулюють виникнення права податкової застави, її змісту, реєстрації, зупинення, обмеження щодо її застосування тощо.
20. Згідно із зазначеним Законом сутність податкової застави полягає у запровадженні на певний строк особливого порядку розпорядження платником податків своїми активами. Цей інститут як спосіб забезпечення не погашеного у строк податкового зобов`язання є джерелом наповнення бюджетів та державних цільових фондів.
21. Факт несплати платником податків у визначений Законом строк суми податкового зобов`язання є підставою для вжиття відповідних заходів державою в особі її контролюючих органів з метою виконання боржником свого конституційного обов`язку.
22. Відповідно до п.8.1 статті 8 Закону №2181, в редакції чинній на час виникнення податкового боргу, з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу.
23. Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення.
24. Пунктом 8.2 статті 8 Закону №2181 передбачено, що право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов`язання, визначеної контролюючим органом, - з дня, наступного за останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного у податковому повідомленні.
25. З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України.
26. Зміст, порядок виникнення і припинення податкової застави, а також поняття і механізм застосування адміністративного арешту активів визначено Главою 9 "Погашення податкового боргу платників податків" ПК України.
27. Відповідно до п.14.1.155 ПК України податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.
28. Пунктами 88.1, 88.2 статті 88 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.
29. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.
30. Порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється статтями 95 - 99 ПК України. Зазначені норми визначають перелік заходів, що можуть вживатися податковим органом до платника податків із метою погашення податкового боргу, зокрема стягнення коштів, які перебувають у власності платника податків, а також продаж майна платника податків, що перебуває в податковій заставі (пункт 95.1 статті 95 ПК України).
31. При цьому, відповідно до пункту 87.11 статті 87 ПК України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
32. Отже, пунктом 87.11 статті 87 ПК України встановлено особливий порядок стягнення податкового боргу платників податків - фізичних осіб у порівнянні з порядком погашення податкового боргу юридичних осіб.
33. З урахуванням викладеного норми статей 95 - 99 ПК України можуть застосовуватися до процедури стягнення податкового боргу з фізичних осіб лише в тій частині, що не суперечить вимогам пункту 87.11 статті 87 ПК України.
34. Суд звертає увагу податкового органу, що реалізація права податкової застави пов`язана з обов`язком дотримання певної процедури, визначеної законом, а момент виникнення права податкової застави не можна ототожнювати з моментом передачі об`єктів нерухомості у податкову заставу та виникнення заборони на їх відчуження.
35. Під час судового розгляду не встановлено реалізації права податкової застави Охтирською ОДПІ, відсутні докази перебування нежитлових приміщень у податковій заставі.
36. Щодо посилань податкового органу на наявність умислу у діях ОСОБА_1 на вчинення недійсного договору дарування суд вважає необґрунтованими та зазначає наступне.
37. Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
38. Так, статтею 203 Цивільного кодексу України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. <…>
39. Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
40. Статтею 228 Цивільного кодексу України указано, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін в разі виконання правочину обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
41. Частина 1 статті 234 Цивільного Кодексу України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним. Фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у частині п`ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, у такому правочині внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.
42. Тобто, оскаржувані договори оформлені належним чином, посвідчені нотаріусом, будь-які заборони на відчуження майна, які б перешкоджали укладанню таких правочинів відсутні.
43. Крім того, після укладання договорів набувач зареєстрував право власності на дане нерухоме майно в державному реєстрі прав на нерухоме майно в КП "Охтирське МБТІ".
44. У подальшому, на підтвердження реальності виконання оскаржуваних договорів, у 2014 році ОСОБА_2 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1, тобто під приміщеннями, що були передані йому у власність на підставі спірних договорів.
45. Окрім цього, у 2015 році рішенням Охтирської міської ради вказані земельні ділянки передані ОСОБА_2 в оренду, що свідчить про фактичне користування останнім подарованим йому нерухомим майном.
46. Ураховуючи зазначене, суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для визнання договорів недійсними, оскільки сторонами було вчинено фактичні дії, спрямовані на виконання укладеного правочину.
47. Також необхідно зазначити, що податковим органом доказів про забезпечення позову, щодо стягнення суми податкового боргу, який було задоволено постановою Сумського окружного адміністративного суду від 22.02.2011 року матеріали справи не містять та позивачем під час судового розгляду не надано. Тобто на момент укладання правочинів ОСОБА_1 мав право розпоряджатися власністю на власний розсуд.
48. Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що судами повно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, надано належну правову та обґрунтовану оцінку на підставі норм закону.
49. За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази
50. Пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
51. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -