ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2021 року
м. Київ
справа № 2а/0270/4325/11
адміністративне провадження № К/9901/24927/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду у складі судді Богоноса М.Б. від 13 червня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Боровицького О.А., суддів Матохнюка Д.Б., Сапальової Т.В. від 17 серпня 2016 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Козятинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2011 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП) звернувся до суду з позовом до Козятинської об`єднаної державної податкової інспекції Вінницької області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20 червня 2011 року №0036061701, №0036071701.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 29 квітня 2011 року по 24 травня 2011 року посадовими особами Інспекції проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 31 жовтня 2010 року, за результатами якої складено акт від 31 травня 2011 року №130/17-2551019272, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (який був чинний на час виникнення спірних відносин) та підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (який був чинний на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №168/97-ВР), внаслідок чого занижено податок з доходів фізичних осіб (далі - ПДФО) на суму 1282397,12 грн. та податок на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 1934238 грн.
Відповідач у акті перевірки вказує на формування позивачем податкових вимог за операціями із ТОВ "Профітбуд", ПП "Дніпрогалбуд", ТОВ "НТЦ "Сінергія", ТОВ "Креата", ТОВ "П`ятий фактор", ТОВ "Енерготехінжирінг", ПП "Літин Агробуд", ПП "Миролюбівське", ПрАТ "Калинівський ОМКЗ", ПП "Мрія ПМ", ТОВ "Синівські граніти", ПП "Атлант", ПОСП "Нападівське", ПП "Павлівка", СТОВ "Агрофірма Вахнівка", ТОВ "Гостинне", ТОВ "Ім.Черняхівського", ФГ "Фавор ВГВ" без достатніх правових підстав з огляду на нереальність господарських взаємовідносин з цими платниками податків. На обґрунтування останнього контролюючий орган, серед іншого, посилався як на фіктивність господарської діяльності контрагентів, так і на відсутність у них необхідних ресурсів і умов для виконання спірних договірних зобов`язань; вказував також на непроведення розрахунків між суб`єктами господарювання тощо.
На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20 червня 2011 року: №0036061701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ у загальному розмірі 2417797,50 грн., з яких 1934238 грн. - за основним платежем та 483559,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); №0036071701, яким збільшено ФОП суму грошового зобов`язання з ПДФО у розмірі 1282397,12 грн.
ФОП не погодився із відповідними рішеннями з огляду на безпідставність висновків акту перевірки.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Востаннє постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 13 червня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Постановляючи рішення, суди, з`ясувавши обставини у справі, які підтверджені дослідженими ними (судами) доказами, надавши їм правову оцінку, визнали обґрунтованими доводи контролюючого органу, що операції між позивачем та його контрагентами щодо поставки останніми товарів (робіт, послуг) на користь позивача не мали реального характеру й не можуть слугувати підставою для формування ФОП податкових вигод за такими відносинами. Наведене суди обґрунтували тим, що первинні документи, надані позивачу ТОВ "Профітбуд", ПП "Дніпрогалбуд" та ТОВ "Енерготехінжирінг", не можуть бути визнані такими, що посвідчують факт придбання товарів (робіт, послуг), адже виписані від імені особи, яка заперечує своє відношення до діяльності вказаних суб`єктів господарювання; за наявної інформації об`єктивно необхідних ресурсів для виконання спірних договірних зобов`язань контрагенти не мають й позивачем такі обставини не спростовані у ході розгляду справи; докази здійснення розрахунків між суб`єктами господарювання відсутні, як і документи на підтвердження переміщення товарів, у тому числі нафтопродуктів, поставка яких має оформлюватися у відповідності до вимог спеціальних нормативних актів, якими регулюється порядок обліку такої продукції тощо.
Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм - вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду справи, просив їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
У доводах касаційної скарги по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог і таку свою позицію мотивує тим, що суди здійснили необ`єктивну правову оцінку залученим до справи доказам та фактичним обставинам, які свідчать про те, що операції між позивачем та його контрагентами фактично проведені та документально оформлені, останні були спрямовані на реальне настання правових наслідків та набуття сторонами цивільних прав та обов`язків, а відтак позивач мав право на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат за результатами таких відносин та формування податкового кредиту з ПДВ; стверджує, що суди безпідставно взяли до уваги рішення судів у кримінальних справах, адже у них не досліджувалися відносини, які є предметом розгляду у цій справі; посилається й на те, що судами попередніх інстанцій не було надано оцінки доводам позивача щодо протиправності призначення та проведення планової виїзної перевірки ФОП, за результатами якої складено акт від 31 травня 2011 року №130/17-2551019272.
Також вказує на здійснення апеляційного розгляду справи за відсутності представників позивача у порядку письмового провадження, хоча останні бажали приймати участь при її розгляді та подали клопотання про його відкладення, чим порушено законні права та інтереси учасників судового процесу.
Інспекція у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
В аспекті заявлених вимог, переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд виходить з наступного.
Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
Правовідносини з приводу формування платником податку валових витрат у період вчинення спірних операцій регулювалися Законом №334/94-ВР, відповідні положення якого були чинними до 01 квітня 2011 року.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу, це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно пункту 1.31 статті 1 Закону №334/94-ВР під продажем результатів робіт (послуг) розуміються будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об`єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг).
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
За правилами абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Щодо ж до правовідносин з приводу формування платником податку податкового кредиту у період до 01 січня 2011 року, останні регулювалися Законом №168/97-ВР.
Об`єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону №168/97-ВР є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
За змістом підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов`язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Разом з тим, підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону встановлено, що у разі якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
За визначенням статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон №996-ХІV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.
Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що ФОП у період, який перевірявся, зменшував оподатковуваний дохід та включав до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені при придбанні у ТОВ "Профітбуд", ПП "Дніпрогалбуд", ТОВ "НТЦ "Сінергія", ТОВ "Креата", ТОВ "П`ятий фактор", ТОВ "Енерготехінжирінг", ПП "Літин Агробуд" товарно-матеріальних цінностей (селітри аміачної, дизельного пального, засобів захисту рослин, кукурудзи тощо).
Як стверджував позивач, у ході перевірки ним подана необхідна первинна документація та інші докази на підтвердження реальності господарських операцій із контрагентами, а також того, що укладені угоди мали на меті настання дійсних правових наслідків, що обумовлені ними.
Судами ж встановлено, що надані позивачем документи у даному випадку не є достатніми для висновку щодо виконання передбачених договорами зобов`язань саме його контрагентами, а отже визнали їх такими, що не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.
Такого висновку суди дійшли, зокрема, з огляду на відсутність доказів проведення у обсязі, задекларованому позивачем у відповідних періодах, розрахунків із ТОВ "Профітбуд", ПП "Дніпрогалбуд", ТОВ "НТЦ "Сінергія", ТОВ "Креата", ТОВ "П`ятий фактор", ТОВ "Енерготехінжирінг", ПП "Миролюбівське", ПрАТ "Калинівський ОМКЗ", ПП "Мрія ПМ", ТОВ "Синівські граніти", ПП "Атлант", ПОСП "Нападівське", ПП "Павлівка", СТОВ "Агрофірма Вахнівка", ТОВ "Гостинне", ТОВ "Ім.Черняхівського", ФГ "Фавор ВГВ" і у ході розгляду справи таких обставин позивачем не спростовано; до того ж ПП "Літин Агробуд" листом за вих. №25 повідомило фіскальний орган, що в грудні 2010 року господарських операцій з ФОП не здійснювало.
Також суди виходили й з того, що за умовами укладених із контрагентами договорів передбачалася поставка значних об`ємів та партій товару, зокрема із ТОВ "Профітбуд" та ТОВ "П`ятий фактор" відповідно 90 та 540 т селітри аміачної, із ПП "Дніпрогалбуд" та ТОВ "Креата" відповідно 28000 та 3555 л засобів захисту рослин, із ТОВ "НТЦ "Сінергія" 50000 л дизельного палива, із ТОВ "Енерготехінжирінг" та ПП "Літин Агробуд" відповідно 820,69 та 448,68 т кукурудзи, однак ні під час перевірки, ні під час розгляду справи доказів наявності технічних можливостей для перевезення та зберігання вказаних об`ємів продукції ні в позивача, ні у його контрагентів не встановлено, як і способу здійснення поставки товарно-матеріальних цінностей й обставин залучення контрагентами інших осіб для забезпечення виконання обумовлених договорами із позивачем зобов`язань тощо.
До того ж відповідно до інформації, наявної у податкового органу та наданої органами внутрішніх справ, у ТОВ "НТЦ "Сінергія", ТОВ "Креата", ТОВ "П`ятий фактор", ТОВ "Енерготехінжирінг" відсутні офісні та складські приміщення, трудові ресурси, виробниче обладнання, сировина та матеріали для здійснення основного виду діяльності, а також транспортні засоби.
Суди також зазначили про об`єктивну неможливість передання позивачу ПП "Дніпрогалбуд" 16 грудня 2010 року в м. Дніпродзержинську засобів захисту рослин та подальшу реалізацію їх ФОП цього ж дня третій особі у м. Вінниці в силу віддаленості вказаних міст та необхідності часу на завантаження - розвантаження товару, його транспортування.
Судами першої та апеляційної інстанцій акцентовано увагу й на відсутності товарно - транспортних накладних за формою №1-ТТН (нафтопродукт), які б були складені у відповідності до вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (затвердженої наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20 травня 2008 року №281/171/578/155) та підтверджували перевезення нафтопродуктів, зокрема від ТОВ "НТЦ "Сінергія".
Наведене не надало судам першої та апеляційної інстанцій можливості дійти висновку про рух активів на шляху до позивача у справі, участь контрагентів у такому ланцюгу, реальні зміни майнового стану ФОП внаслідок таких відносин, його власному капіталі.
Окрім того судами встановлено, що зі сторони ТОВ "Профітбуд", ПП "Дніпрогалбуд" та ТОВ "Енерготехінжирінг" рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, підписані від імені їх керівника ОСОБА_2 .
Суди врахували наявність кримінальної справи №99114405/1, порушеної за ознаками вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (фіктивне підприємництво), стосовно осіб, які, діючи в м. Києві та м. Дніпродзержинську в період другого півріччя 2010 року з метою прикриття незаконної діяльності по документальному оформленню безтоварних операцій, ухилення від сплати податків та конвертації грошових коштів, перереєстрували на громадянина ОСОБА_2 ряд підприємств, в тому числі TOB "Профітбуд", ПП "Дніпрогалбуд", ТОВ "Енерготехінжирінг"; допитаний як свідок ОСОБА_2 повідомив, що зареєстрував дані підприємства за грошову винагороду без мети здійснення фінансово-господарської діяльності та отримання будь якого прибутку, будь-яких первинних бухгалтерських та податкових документів від імені вказаних суб`єктів господарювання не підписував.
У постановах Верховного Суду України від 19 квітня 2016 року (№21-4985а15), 05 березня 2012 року (№21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг. Таку ж правову позицію неодноразово висловлював і Верховний Суд, зокрема у постановах від 29 січня 2021 року у справі №826/8752/16, від 4 березня 2021 року у справі №240/6140/19.
В межах спірних правовідносин, що є предметом доказування у даному спорі, слід врахувати й ухвалу Калинівського районного суду Вінницької області від 25 квітня 2014 року у справі №132/1250/14-к, якою ОСОБА_1 (позивача у цій справі) звільнено від кримінальної відповідальності за частинами 1, 3 статті 358 (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів) КК України на підставі пункту 2 частини 1 статті 49 цього Кодексу у зв`язку із закінченням строків давності (нереабілітуюча підстава). У вказаному рішення встановлено, що ОСОБА_1 вніс до декларацій з ПДВ та уточнюючих розрахунків податкових зобов`язань з цього податку у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року завідомо неправдиві відомості з метою заниження податкових зобов`язань з ПДВ, а також подав їх до контролюючого органу.
Згідно з частиною першою статті 69 КАС України (у редакції, чинній на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їх представників. Показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертизи.
За правилами частини першої та четвертої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З огляду на наведене, Верховний Суд вважає законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій, оскільки останні надали належну правову оцінку всім обставинам, що входять до предмета доказування, дотрималися вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, вжили належні та достатні заходи для їх встановлення.
Наведені ж у касаційній скарзі доводи ФОП не спростовують вказаних висновків судів, які, у свою чергу, не викликають розумних сумнівів. Натомість слід зазначити, що суд касаційної інстанції згідно положень статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості на здійснення переоцінки встановлених обставин справи.
У ситуації, що розглядається, відсутні підстави стверджувати про ненадання судами попередніх інстанцій оцінки доводам позивача щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки ФОП, про що останній стверджує у касаційній скарзі; встановлені ж у судовому процесі обставини не визнані судами такими, що мають наслідком протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Аналогічно, нездійснення у тексті судових рішень посилань на норми Закону №334/94-ВР не свідчить про їх незастосування судами як таких при прийнятті рішень, висновок же судів по суті вирішення спору ґрунтується на правильному застосуванні відповідних норм матеріального права, які були чинними та час виникнення спірних правовідносин.
При цьому Верховний Суд не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні судового рішення у зв`язку із розглядом справи у письмовому провадженні, про які зазначається у касаційній скарзі, оскільки, враховуючи приписи частини четвертої статті 196 та частини першої статті 197 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи й суд апеляційної інстанції у такому випадку може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Таким чином, враховуючи, що у судовому засіданні 17 серпня 2016 року підстави для відкладення розгляду справи були відсутні, апеляційний суд у відповідності до положень процесуального закону перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи наведене, мотиви касаційної скарги, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та задоволення вимог касаційної скарги.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд