ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2021 року
м. Київ
справа № 120/1317/19-а
адміністративне провадження № К/9901/29923/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Бевзенка В.М., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.06.2019 (головуючий суддя: Комар П.А.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2019 (головуючий суддя: Гонтарук В.М., Курко О.П., Біла Л.М.) у справі №120/1317/19-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У квітні 2019 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області або відповідач), в якому просив:
визнати протиправним і скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 29.03.2019 про відмову у надані ОСОБА_1 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари на території Чернявської сільської ради Оратівського району Вінницької області (за межами населеного пункту);
зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 із урахуванням висновків суду викладених в судовому рішенні та прийняти рішення з урахуванням вимог частини шостої статті 79-1, частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та пункту 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333 у вигляді наказу, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га на території Чернявської сільської ради Оратівського району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.06.2019, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2019, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 02.12.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28.07.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення селянського господарства на території Чернявської сільської ради Оратівського району Вінницької області, орієнтовною площею 2,0 га, подавши до клопотання ряд необхідних документів.
Листом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 29.12.2017 позивача повідомлено, що бажана земельна ділянка є вже сформованою згідно технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель Чернявської сільської ради Оратівського району, у зв`язку з чим формування об`єкта на підставі проекту землеустрою щодо відведення буде суперечити схемі землеустрою, що міститься у технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земель Чернявської сільської ради Оратівського району. З посиланням на частину сьому статті 118 ЗК України позивачу було відмовлено у надані дозволу на розробку проекту землеустрою.
Не погодившись з такою відмовою, позивач оскаржив її до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10.07.2018 у справі №802/1093/18-а визнано протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену в листі №Т-21796/0-11858/6-17 від 29.12.2017 та зобов`язано орган виконавчої влади повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га на території Чернявської сільської ради Оратівського району Вінницької області (за межами населеного пункту).
За результатами повторного розгляду клопотання ОСОБА_1 відповідачем видано наказ №2-4118/15-19-СГ від 29.03.2019, яким відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Чернявської сільської ради Оратівського району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03).
Водночас 23.02.2019 позивачем подано клопотання про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Чернявської сільської ради Оратівського району Вінницької області, кадастровий номер 0523186900:02:009:0023 (загальна площа земельної ділянки 6,0985 га).
Наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області №2-4117/15-19-СГ від 29.03.2019 відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Чернявської сільської ради Оратівського району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (код. цільового призначення - 01.03). В обґрунтування відмови відповідач послався на те, що бажана земельна ділянка входить до масиву з кадастровим номером 0523186900:02:009:0023, який згідно наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 17.01.2018 №4 включений до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності права оренди на які можуть бути реалізовані на земельних торгах.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що відмовляючи у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, відповідач порушив норми ЗК України та принцип розсудливості, оскільки своїми діями перешкоджає в реалізації його конституційного права на отримання у власність земельної ділянки. Стверджує, що йому відмовлено у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення у власність бажаної земельної з посиланням на підставу, яка не передбачена частиною сьомою статті 118 ЗК України. Зазначає, що оскаржувана відмова суперечить судовій практиці, що склалася за результатами розгляду справ з подібних правовідносин, зокрема постанові Верховного Суду від 04.02.2019 у справі №823/1121/19. Вважає, що ефективним способом захисту свого порушеного права буде зобов`язання відповідача прийняти рішення, оформлене наказом, про надання дозволу.
Відповідач проти позову заперечив. В обґрунтування своєї позиції послався на те, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів. Також відповідач зазначив, що станом на 03.05.2019 інформація про включення цієї земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу права на них на земельних торгах відповідно до наказів розміщена на офіційному веб-сайті Головного управління Держгеокадастру.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що законодавцем чітко визначено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів. Судами встановлено, що на момент розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення та прийняття оскаржуваного рішення, земельна ділянка на яку претендує позивач, орієнтовною площею 2,0 га знаходиться в масиві, який включено до переліку земельних ділянок, право оренди яких виставляється на торгах у формі аукціону, затверджено документацію і присвоєно всьому масиву (загальною площею 6,0985 га) кадастровий номер 0523186900:02:009:0023.
При ухваленні судових рішень суди послалися на висновки Верховного Суду, сформовані у подібних правовідносинах в постанові 02.10.2018 у справі №815/3059/17.
Водночас суди попередніх інстанцій критично оцінили доводи позивача про те, що відповідачем при розгляді клопотання про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок та винесенні наказу від 29.03.2019 №2-4117/15-19-СГ не враховано судове рішення у справі №802/1093/18-а від 10.07.2018, з огляду на те, що спір у цій справі стосувався надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не питання про надання дозволу на розробку технічної документації.
Щодо посилань позивача, що відмова органу виконавчої влади суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.02.2019 у справі №823/1121/16, то суди констатували, що у даній постанові Верховний Суд дійшов висновку про протиправність дій ГУ Держгеокадастру у Черкаській області щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки з процедурних питань, зокрема, що відмова оформлена не розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу, а листом.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга обґрунтованим тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржник стверджує, що відповідач відмовив йому у вилученні земельної ділянки у власність з непередбачених на те частиною сьомою статті 118 ЗК України підстав. З посиланням на практику Верховного Суду, сформовану у постановах від 14.08.2018 у справі №815/1666/17 та від 04.02.2019 у справі №823/1121/16 скаржник стверджує, що у відповідача не було законних підстав для відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, позаяк рішення, яким затверджено перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами не є підставою, що передбачена нормами національного законодавства для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Крім того, відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 27.02.2018 у справі №545/808/17, від 11.04.2018 у справі №820/4757/17, від 24.07.2018 у справі №806/2254/15, від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18 чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України. Також з посиланням на висновки Верховного Суду України у справах №21-358а13, №820/3507/15 та №806/3787/13-а скаржник наголошує на тому, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність.
Таким чином, на переконання скаржника, судами попередніх інстанцій не враховані актуальні позиції Верховного Суду щодо ідентичної категорії справ, а застосовані позиції, або не відповідають умовах справи або є застарілими.
Також скаржник стверджує про те, що судами при вирішенні справи не були враховані преюдиційні обставини, встановлені у справі №802/1093/18-а, спір у якій виник між тими самими особами.
Крім того, скаржник у касаційній скарзі заявив вимогу про ухвалення касаційним судом окремої ухвали щодо Держгеокадасту.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив відмовити у задоволенні вимог касаційної скарги з підстав наведених раніше.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
За змістом статті 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до пункту "а" частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
За змістом пункту "б" частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Частинами шостою та сьомою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Зміст статті 79-1 ЗК України свідчить, що метою надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, яке полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.
Стаття 25 Закону України від 22.05.2003 №858-IV "Про землеустрій" (далі - Закон №858-IV) визначає види документації із землеустрою, до яких, крім проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, належать, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.
Відповідно до статті 56 Закону №858-IV технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, зокрема, включає згоду власника земельної ділянки на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем.
Зміст наведених норм права свідчить, що формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих ділянок, що в свою чергу здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. При цьому, для вилучення земель державної власності необхідна згода власника земельної ділянки, - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області №4 від 17.01.2018, земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності внесені до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, права оренди на які можуть бути реалізовані на земельних торгах згідно додатку.
Цим наказом зобов`язано розмістити на офіційному веб - сайті ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області оголошення з переліком земельних ділянок з метою відбору виконавця земельних торгів для реалізації права оренди на них, а також укласти договір з виконавцем земельних торгів що забезпечить підготовку лотів для продажу на земельних торгах та надано дозвіл на проведення робіт із землеустрою та нормативної грошової оцінки на земельні ділянки.
Згідно додатку до вищевказаного наказу під порядковим номером 7 зазначено частину бажаної позивачем земельної ділянки на території Черняхівської сільської ради, площею 6,0000 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із кадастровим номером №0523186900:00:02:009.
Згодом, виконавцем земельних торгів було забезпечено виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для продажу права оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населеного пункту на території Чернявської сільської ради, Оратівського району, Вінницької області.
Під час виготовлення вищевказаної технічної документації було встановлено, що площа земельної ділянки становить 6,0985 га, а також даній земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер №0523186900:02:009:0023.
01.08.2018 ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області видано наказ № 2-10236/15-18-СГ, яким затверджено документацію із землеустрою та право держави здійснити продаж права оренди на дану земельну ділянку, шляхом проведення земельних торгів.
Так, зокрема, в зазначеному наказі, відповідно до вимог статей 79-1 та 136 ЗК України, зазначено місце розташування земельної ділянки - Чернявська сільська рада, Оратівський район, Вінницька область; її цільове призначення (функціональне використання земельної ділянки) - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; площа земельної ділянки - 6,0985 га; кадастровий номер земельної ділянки - №0523186900:02:009:0023 та умови продажу - право оренди на 7 років.
Таким чином, включення земельної ділянки, на яку претендує позивач, до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності права оренди на які можуть бути реалізовані на земельних торгах слугувало підставою для відмови у наданні дозволу.
Дійсно, включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок, право на які буде виставлено на земельні торги не передбачено серед підстав для відмови, визначених у частині сьомій статті 118 ЗК України, проте така підстава для відмови передбачена у статті 136 ЗК України.
Згідно із частиною третьою статті 136 ЗК України земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.
Верховний Суд розглядав справи, де поставало таке ж питання, і у постанові від 03.04.2018 у справі № 815/3059/17 дійшов висновку, що віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.
Ця правова позиція була підтримана в інших постановах Верховного Суду, зокрема, від 23.01.2020 у справі №620/1058/19, від 28.10.2020 у справі №819/1976/17, від 22.10.2020 у справі №815/7279/16, і колегія суддів не знаходить підстав не погодитися із такою.
Застосовуючи цей підхід до справи, що розглядається, Суд звертає увагу, що на момент розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою та прийняття відповідачем рішення з цього питання, землі, яких стосувалася заява, було включено до переліку земельних ділянок, права оренди на які можуть бути реалізовані на земельних торгах.
В силу приписів частини третьої статті 136 ЗК України це є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу.
Правова позиція щодо застосування норм права у схожих правовідносинах також викладена Верховним Судом у постановах від 30.03.2021 у справі №2040/6485/18 та від 13.04.2021 у справі №818/1470/18.
Судами попередніх інстанцій також правильно акцентовано увагу на те, що наказ від 17.01.2018 №4 "Про внесення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності до переліку права оренди на які може бути реалізовано на земельних торгах", наказ від 01.08.2018 №2-10236/15-18-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та проведення земельних торгів", наказ від 01.03.2019 №2-2549/15-19-СГ "Про внесення змін до наказу від 01.08.2018 №2-10236/15-18-СГ" є чинними, в судовому порядку не скасовані.
Водночас суди попередніх інстанцій слушно зазначили про те, що оскаржувана відмова не позбавляє позивача можливості набуття права на іншу земельну ділянку державної форми власності сільськогосподарського призначення у порядку визначеному статтями 116, 118 ЗК України.
Посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду у справах №815/1666/17, №823/1121/16, №545/808/17, №820/4757/17, №806/2254/15, №1640/2594/18 та Верховного Суду України у справах №21-358а13, №820/3507/15 та №806/3787/13-а колегія суддів вважає помилковими, з огляду на те, що такі зроблені за інших фактичних обставин у справі.
Також суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для врахування при розгляді цієї справи висновків Вінницького окружного адміністративного суду, сформованих у справі №802/1093/18-а за позовом ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про скасування відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оформленої листом від 29.12.2017 №Т-11858/0-11858/6-17.
Крім того, зважаючи на те, що у спірних правовідносинах відповідачем не допущено протиправної поведінки, колегія суддів не вбачає правових підстав для постановлення відносно ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області окремої ухвали.
Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судами першої та апеляційної інстанцій. Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в позовній заяві та апеляційній скарзі з урахуванням яких судами вже надана оцінка встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права касаційна скарга позивача не містить.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).