ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2021 року
м. Київ
справа № 580/1643/19
адміністративне провадження № К/9901/43/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стеценка С.Г.,
суддів: Рибачука А.І., Чиркіна С.М.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу №580/1643/19
за позовом ОСОБА_1
до Білозірської сільської ради
про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання прийняти рішення
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10.09.2019 (головуючий суддя: Тимошенко В.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2019 (колегія у складі: головуючого судді Федотова І.В., суддів: Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О.), -
В С Т А Н О В И В:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Білозірської сільської ради, у якому просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення Білозірської сільської ради від 24.04.2019 № 85-32/VII "Про розгляд звернення щодо затвердження технічної документації із землеустрою та передачі земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 ", яким відмовлено у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 15,0 га та з передачею нерозподілених (невитребуваних) земельних (паїв) в оренду терміном на 10 років кадастровий номер 7124981000:01:004:0517 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (до моменту отримання власниками державних актів на право власності на цю земельну ділянку) гр. ОСОБА_1 в адміністративних межах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту) Черкаського району Черкаської області;
- зобов`язати Білозірську сільську раду прийняти рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 15,0 га та з передачею нерозподілених (невитребуваних) земельних (паїв) в оренду терміном на 10 років кадастровий номер 7124981000:01:004:0517 (до моменту отримання власниками державних актів на право власності на цю земельну ділянку) гр. ОСОБА_1 в адміністративних межах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту) Черкаського району Черкаської області.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачем зазначено, що 24.04.2019 рішенням сесії Білозірської сільської ради №85-32/VІІ відмовлено у затвердженні технічної документації із землеустрою у зв`язку з тим, що вказана земельна ділянка сформована та зареєстрована. Позивач вважає, що приймаючи оскаржуване рішення відповідач діяв не у спосіб, визначений Законом, а тому воно є протиправним та підлягає скасуванню.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 10.09.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2019, позов задовольнив частково.
Визнав незаконним та скасував рішення Білозірської сільської ради від 24.04.2019 №85-32/VII "Про розгляд звернення щодо затвердження технічної документації із землеустрою та передачі земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 ", яким відмовлено у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 15,0 га та з передачею нерозподілених (невитребуваних) земельних (паїв) в оренду терміном на 10 років кадастровий номер 7124981000:01:004:0517 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (до моменту отримання власниками державних актів на право власності на цю земельну ділянку) гр. ОСОБА_1 в адміністративних межах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту) Черкаського району Черкаської області.
Зобов`язав Білозірську сільську раду розглянути повторно заяву ОСОБА_1 від 02.01.2019 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, площею 15 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в оренду, терміном на 10 років в адмінмежах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту), та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
4. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або технічної документації із землеустрою може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваного рішення та, відповідно, відмови позивачу у наданні дозволу щодо затвердження технічної документації та надання земельної ділянки стало те, що вказана земельна ділянка на момент звернення позивача із вказаною заявою була сформована та зареєстрована. Проте, обґрунтування такого рішення не містить визначених ч. 13 ст. 123 ЗК України підстав для відмови у задоволенні заяви про затвердження технічної документації та вмотивованої відмови у його наданні, що є порушенням вказаної норми ЗК України.
Разом з тим, суди дійшли висновку, що для належного та повного судового захисту порушених прав позивача слід зобов`язати Білозірську сільську раду розглянути повторно заяву ОСОБА_1 від 02.01.2019 та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у судових рішеннях в цій справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. 02.01.2020 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10.09.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2019, в якій скаржник просить скасувати вказані рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
6. В обґрунтування своїх вимог, скаржник зазначив, що Білозірська сільська рада при прийнятті рішення про затвердження документації із землеустрою не наділена повноваженнями діяти на власний розсуд. Адже місцевим судом встановлено, що рішення відповідача від 24.04.2019 № 85-32/УИ про відмову у затвердженні технічної документації із землеустрою та передачі земельної ділянки являється незаконним та при розгляді даної справи 580/1643/19 цим судом було скасовано таке рішення (індивідуального акта), а тому це надає законних повноважень суду відповідно до статті 254 КАС України зобов`язати Білозірську сільську раду прийняти конкретне рішення про затвердженні технічної документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду, а не здійснювати повторний розгляд його заяви від 02.01.2019.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
7. 02.01.2020 в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказану касаційну скаргу.
8. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2020, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя ОСОБА_2, судді Берназюк Я.О., Кравчук В.М.
9. Ухвалою Верховного Суду від 22.01.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10.09.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2019.
10. У зв`язку із ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 09.04.2020 №923/0/15-20 "Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку", на підставі розпорядження в.о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 23.04.2020 №642/0/78-20, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2020, визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді Стеценка С.Г., суддів Рибачука А.І., Чиркіна С.М.
11. Ухвалою Верховного Суду від 27.07.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження з 28.07.2021.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Як встановлено судами попередніх інстанції, позивач звернувся до відповідача із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, площею 15,0 га з передачею нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок (паїв) в оренду терміном на 10 років до моменту отримання власниками документів на право власності ОСОБА_1 для ведення особистого селянського виробництва в адмінмежах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту).
13. За результатами розгляду вказаної заяви 24.04.2019 Білозірська сільська рада прийняла рішення "Про розгляд звернення щодо затвердження технічної документації із землеустрою та передачі земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1" № 85-32/VІІ, згідно якого громадянину ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу щодо затвердження технічної документації та надання земельної ділянки площею 15,00 га в оренду нерезподілену земельну частку (паїв), кадастровий номер 7124981000:01:004:0517 в адмінмежах Білозірської сільської ради за межами населеного пункту, на підставі того, що вказана земельна ділянка сформована та зареєстрована. При цьому, у вказаному рішенні відповідач послався на абз. 3 п. 1 ст. 123 Земельного кодексу України.
14. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивач звернувся до суду з цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
16. Статтею 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
17. Згідно з частиною 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
18. Відповідно до статті 59 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон №280/97-ВР) рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
19. Згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
20. Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.
21. Згідно із статтею 25 цього Закону документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою, зокрема, є технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (п. і).
22. Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначено статтею 123 ЗК України.
23. Так, частина 1 вказаної статті передбачає, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється за рішенням Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).
24. Цією ж частиною передбачено, що надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
25. З наведених положень вбачається, що стаття 123 ЗК України поширюється на випадки, коли земельна ділянка підлягає передачі, в т.ч., і на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
26. Частиною тринадцятою цієї норми передбачено, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
27. Тобто, законодавцем визначено вичерпний перелік підстав, за яких суб`єкт владних повноважень може відмовити у затвердженні проекту землеустрою (технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)). При цьому, у разі відмови суб`єкта владних повноважень у затвердженні технічної документації останній має вказати таку підставу у своєму рішення, прийнятому за наслідками розгляду питання у сфері регулювання земельних відносин.
28. Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №464/6552/17.
29. За наслідками розгляду даної справи суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що рішення Білозірської сільської ради від 24.04.2019 №85-32/VII "Про розгляд звернення щодо затвердження технічної документації із землеустрою та передачі земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 ", яким відмовлено у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 15,0 га та з передачею нерозподілених (невитребуваних) земельних (паїв) в оренду терміном на 10 років кадастровий номер 7124981000:01:004:0517 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (до моменту отримання власниками державних актів на право власності на цю земельну ділянку) гр. ОСОБА_1 в адміністративних межах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту) Черкаського району Черкаської області, є незаконним та підлягає скасуванню.
30. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині задоволених позовних вимог не підлягає касаційному перегляду, оскільки не оскаржувались позивачем.
31. Водночас, суди, зазначаючи про наявність підстав для визнання рішення відповідача, яким відмовлено у затвердженні технічної документації із землеустрою, незаконним, також дійшли висновку про необхідність зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про затвердження технічної документації із землеустрою, подану позивачем.
32. Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії (пункт 4).
33. Згідно з частиною 4 цієї статті, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
34. Колегія суддів Верховного Суду зауважує, що за висновками Європейського Суду з прав людини, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява №38722/02).
35. Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
36. Положення Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, що були прийняті 11.03.1980 Комітетом Міністрів, передбачають, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
37. Отже, дискреція - це елемент управлінської діяльності, пов`язаний з владними повноваженнями та їх носіями - органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Попри те, що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє, у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
38. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.
39. Тому, можна зробити висновок, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
40. Якщо ж таким суб`єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт владних повноважень дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.
41. Правові висновки аналогічного змісту у подібних правовідносинах були наведені у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №821/925/18.
42. Також колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17, оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву), зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою (пункти 36-39).
43. Ухвалюючи постанову від 28.05.2020 у справі №819/654/17, Верховний Суд у пунктах 54-56 зазначив, що за загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні. З іншого боку, у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він надасть дозвіл, розглянувши заяву повторно. Виходячи з принципу "належного врядування", суб`єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.
44. Зазначені правові позиції враховуються Верховним Судом під час вирішення цієї справи.
45. Зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій не встановлено, що відповідачем здійснювалась перевірка поданої позивачем технічної документації із землеустрою в частині відповідності такої вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що належним способом захисту прав позивача буде саме повторний розгляд відповідачем заяви ОСОБА_1 від 02.01.2019 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, площею 15 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в оренду, терміном на 10 років в адмінмежах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту).
46. Також Верховний Суд звертає увагу на абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003, відповідно до якого правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах.
47. Обраний судами попередніх інстанцій у даному випадку спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, площею 15 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в оренду, терміном на 10 років в адмінмежах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту) відповідає вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.
48. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 13.05.2020 у справі №464/6552/17, від 04.03.2021 у справі №П/811/968/18.
49. Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
50. Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
51. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд