Постанова
Іменем України
27 липня 2021 року
м. Київ
справа № 529/253/18
провадження № 61-3004св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - Стасівська сільська рада Диканського району Полтавської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Диканська державна нотаріальна контора Полтавської області,
особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 16 січня 2020 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Панченка О. О., Пікуля В. П.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Стасівської сільської ради Диканського району Полтавської області (далі - Стасівська сільська рада), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Диканська державна нотаріальна контора Полтавської області, про визнання права власності на спадкове майно.
На обґрунтування позову посилалася на те, що вона з 16 лютого 1980 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_3, під час якого вони набули право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік ОСОБА_3 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на 1/2 частини зазначеного житлового будинку. Вона є спадкоємцем за законом, проте нотаріус їй відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через відсутність правовстановлюючих документів на житловий будинок, що унеможливлює оформлення спадщини у позасудовому порядку.
Спірний будинок також є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, правовстановлюючі документи на нього відсутні.
Позивачка просила визнати за нею право власності на спадкове майно, зокрема, що залишилось після смерті спадкодавця ОСОБА_3, а саме на 1/2 частини: житлового будинку літ. "А-1", літньої кухні літ. "Б, б", погребу вхідного літ. "В", сараю літ. "Г", гаража літ. "Д", трубопроводу № 1, воріт огорожі № 2, хвіртки № 3, огорожі № 4, що знаходиться на земельній ділянці площею 0,25 га на АДРЕСА_1 .
Просила також визнати за нею право власності на частку у спільній сумісній власності, а саме на 1/2 частини: житлового будинку літ. "А-1", літньої кухні літ. "Б, б", погребу вхідного літ. "В", сараю літ. "Г", гаража літ. "Д", трубопроводу № 1, воріт огорожі № 2, хвіртки № 3, огорожі № 4, що знаходиться на земельній ділянці за зазначеною адресою.
Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 07 травня 2018 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/2 частини житлового будинку на АДРЕСА_1, яке відповідно до технічного паспорта складається з житлового будинку літ. "А-1", літньої кухні літ. "Б, б", погребу вхідного літ. "В", сараю літ. "Г", гаража літ. "Д", трубопроводу № 1, воріт огорожі № 2, хвіртки № 3, огорожі № 4. Визнано за ОСОБА_1 як співвласником спільної сумісної власності подружжя право власності на 1/2 частини житлового будинку на АДРЕСА_1, яке відповідно до технічного паспорта складається з житлового будинку літ. "А-1", літньої кухні літ. "Б, б", погребу вхідного літ. "В", сараю літ. "Г", гаража літ. "Д", трубопроводу № 1, воріт огорожі № 2, хвіртки № 3, огорожі № 4.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 січня 2020 року апеляційне провадження за її апеляційною скаргою на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 07 травня 2018 року закрито.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 не є учасником спірних правовідносин, які є спадковими, а незгода з розміщенням будівель на земельній ділянці ОСОБА_1 не позбавляє можливості ОСОБА_2 у разі порушення її прав, звернутись до суду з окремим позовом. Апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуваним рішенням не вирішувалося питання про права та обов`язки ОСОБА_2, тому наявні підстави, передбачені пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України для закриття апеляційного провадження за її апеляційною скаргою на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 07 травня 2018 року.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просилапостанову Полтавського апеляційного суду від 16 січня 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що вона не брала участь у розгляді справи № 529/253/18, проте суд першої інстанції оскаржуваним рішенням вирішив питання про її права, свободи, інтереси та обов`язки як власника суміжної земельної ділянки та житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1, оскільки спірний житловий будинок позивачкою збудовано самочинно, без отримання дозвільних документів, введення в експлуатацію, з істотним порушенням санітарних, протипожежних і технічних норм. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що оскаржуваним рішенням не порушено її права, свободи, інтереси та обов`язки, мотивуючи це тим, що вона не є спадкоємцем. В матеріалах справи є заява ОСОБА_2 до Стасівської сільської ради народних депутатів про врегулювання спору щодо розташування будівель і споруд біля межі їх земельних ділянок. Визнання права власності на самочинне будівництво зі сторони спільної межі є втручанням у її права. Апеляційний суд не звернув уваги, що предметом спору є не спадкове майно, а самочинно збудоване майно.
У березні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, у якому позивачка просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Посилається на обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції.
Вважає, що у справах про визнання права власності на спадкове майно, спадкоємець який звернувся до суду з відповідним позовом не повинен залучати до участі у справі власників суміжних земельних ділянок та розташованих на них житлових будинків. У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 529/253/18 (провадження № 61-13838св19) зазначено, що рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 07 травня 2018 року не вирішувалося питання про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_4, який є мешканцем житлового будинку на АДРЕСА_1, та не відноситься до кола спадкоємців померлого ОСОБА_3 стосовно визнання права власності на майно, щодо якого Диканським районним судом Полтавської області ухвалене рішення, тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження за його апеляційною скаргою.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі є підстави, передбачені у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, - неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2021 рокусправу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судом першої інстанції встановлено, що з 16 лютого 1980 року позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 8).
За рішенням виконавчого комітету Стасівської сільської ради народних депутатів від 24 лютого 1988 року № 15 ОСОБА_3 виділено земельну ділянку площею 0,10 га за рахунок присадибного фонду на АДРЕСА_1 для подальшого будівництва житлового будинку (т. 1, а. с. 13).
Відповідно до рішення виконавчого комітету Диканської районної ради народних депутатів від 16 березня 1988 року № 76 "Про дозвіл будівництва індивідуального житлового будинку" ОСОБА_3 було надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку на 4 кімнати житловою площею 52 кв. м та господарських будівель для особистого підсобного господарства площею 50 кв. м на АДРЕСА_1 на виділеній йому згідно з наказом дирекції радгоспу "Стасівський" від 11 лютого 1988 року № 21-3 земельній ділянці площею 0,10 га (т. 1, а. с. 14).
У період з 1988 року до 1990 року позивачка разом з чоловіком ОСОБА_3 спільними зусиллями за спільні кошти здійснили будівництво житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1, які являються об`єктами спільної сумісної власності подружжя.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (т. 1, а. с. 7).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 лютого 1999 року спадкоємцем майна ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_5 . Спадкове майно складається з: грошових заощаджень з належними відсотками; сертифіката на право на земельну частку від 10 березня 1997 року ПЛ № 0083096; сертифіката акцій від 05 лютого 1997 року № 0050 серії А (т. 1, а. с. 34).
Рішення суду першої інстанції у цій справі в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_2 як особа, яка не є учасником справи.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1, що розташований на суміжній земельній ділянці із земельною ділянкою, на якій розташоване спірне нерухоме майно, що залишилося після смерті ОСОБА_3, 1/2 частини цього майна є власністю позивачки.
ОСОБА_2 не відноситься до кола спадкоємців після смерті ОСОБА_3, а також не є співвласником спірного майна, власником чи користувачем земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Україна, як учасниця зазначеної Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження визначені у статті 358 ЦПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо: апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню; є ухвала про закриття провадження у зв`язку з відмовою від раніше поданої апеляційної скарги цієї самої особи на це саме судове рішення; є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення; скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Разом із тим, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.
Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд правильно зазначив, що рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 07 травня 2018 року не вирішувалося питання про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2, яка є мешканцем сусіднього домоволодіння та не належить до кола спадкоємців померлого ОСОБА_3 . Апеляційний суд дійшов висновку, що незгода заявника з розміщенням будівель на земельній ділянці ОСОБА_1 не позбавляє можливості ОСОБА_2, у разі порушення її прав, звернутись до суду з окремим позовом. За встановленими обставинами ОСОБА_2 також не є співвласником спірного нерухомого майна.
Верховний Суд погоджується з таким висновком, оскільки доводи касаційної скарги його не спростовують.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про те, що питання про права та обов`язки ОСОБА_2 оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не вирішувались, а тому вона позбавлена права на його оскарження, наслідком чого є закриття апеляційного провадження, відкритого за її апеляційною скаргою.
Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції своїм рішенням вирішив питання про її права, свободи, інтереси та обов`язки як власника суміжної земельної ділянки та житлового будинку, розташованого на ній, є необґрунтованими, оскільки цей спір стосується спірного майна спадкодавця ОСОБА_3, майна позивачки. Водночас ОСОБА_2 не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3, як і не є співвласником спірного майна, співвласником чи користувачем земельної ділянки, на якому розташоване спірне майно.
Посилання заявника на те, що в матеріалах справи є заява ОСОБА_2 до Стасівської сільської ради народних депутатів про врегулювання спору щодо розташування будівель і споруд поблизу межі земельних ділянок, визнання права власності на самочинне будівництво зі сторони спільної межі з нею становить втручання у її права та порушує їх, а апеляційний суд не звернув уваги, що предметом спору є не спадкове майно, а самочинно збудоване майно Верховний Суд відхиляє.
Встановлено, що предметом спору у цій справі є визнання права власності саме на спадкове майно після смерті ОСОБА_3, а також на частку у спільному майні колишнього подружжя, яке було набуто за життя спадкодавця (одного з подружжя), а не на самочинно збудоване майно.
Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги про порушення права заявника у зв`язку з визнання права власності на нерухоме майно за позивачкою.
Заявниця не є учасником спірних правовідносин у цій справі, а наявність визнаного за позивачкою права на нерухоме майно не є перешкодою для звернення до суду з відповідним позовом про усунення перешкод у користування земельною ділянкою чи нерухомим майном, що належить заявниці.
Інші доводи касаційної скарги стосуються непогодження заявниці із вирішенням судом першої інстанції справи по суті, а тому не заслуговують на увагу.