Постанова
Іменем України
29 липня 2021 року
м. Київ
справа № 2-5795/09
провадження № 61-13251св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
суб`єкт оскарження - державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції Бабенко Яна Григорівна,
заінтересована особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 12 серпня 2020 року в складі колегії суддів: Гончар М. С., Подліянової Г. С., Кочеткової І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції (далі - Шевченківський ВДВС м. Запоріжжя) Бабенко Я. Г.
В обґрунтування скарги вказав, що на виконанні у державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя перебуває виконавче провадження з примусового виконання рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2009 року по справі № 2-5795/2009 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини його заробітку. За цим виконавчим листом постановою від 22 березня 2010 року відкрито виконавче провадження № 18277458.
У зв`язку з заборгованістю зі сплати аліментів 02 квітня 2019 року державним виконавцем винесено постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника в праві виїзду за межі України, встановлення тимчасового обмеження боржника в праві управління транспортним засобом, встановлення тимчасового обмеження боржника в праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїм властивостями метальними снарядами несмертельної дії, про встановлення тимчасового обмеження боржника в праві полювання.
Вказані постанови на його переконання є незаконними, оскільки він не ухилявся від виконання свої зобов`язань, а несплата аліментів зумовлена суб`єктивними причинами, зокрема відкриттям кримінального провадження щодо нього, необхідністю виїзду в іншу країну та неможливістю сплати аліментів у зв`язку із цим.
Крім того, сума заборгованості по аліментам не відповідає дійсності та є завищеною, оскільки охоплює значний проміжок часу, протягом якого він частково сплачував аліменти, передаючи грошові кошти та/або сплачуючи їх через інших осіб. Крім того, він вважає незаконним штучне збільшення заборгованості по аліментах у зв`язку із не врахуванням сум отриманих дотацій ОСОБА_2 у 2014-2015 роках (9 462 грн) та нарахуванням аліментів виходячи з середньої заробітної плати по Запорізькій області на підставі частини другої статті 195 СК України.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконними та скасувати вищевказані постанови, визнати незаконними дії державного виконавця: по фактичній відмові зменшити йому заборгованість з аліментів за період 2014-2015 роки на суму виплаченої ОСОБА_2 дотації у розмірі 9 462 грн за період 2014-2015 роки; по використанню в розрахунку заборгованості ОСОБА_1 з аліментів за період з 10 лютого 2011 року (виїзду з України) по 12 вересня 2019 року (дата відповіді на заяву) середньої зарплати по Запорізькій області на підставі частини другої статті 195 СК України.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2019 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 12 серпня 2020 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що оскаржувані постанови державного виконавця відповідають вимогам Закону України "Про виконавче провадження", розмір заборгованості ОСОБА_1 визначено відповідно до положень статті 195 СК України.
Крім того, суди виходили із того, що виниклий спір стосується розміру заборгованості за аліментами, тому підлягає вирішенню судом у порядку позовного провадження з дотриманням процедури, визначеної відповідним процесуальним законом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 12 серпня 2020 року та передати справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції положень статей 71, 74 Закону України "Про виконавче провадження" та неправильне застосування статті 195 СК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що заявник у цій справі не оспорює розмір заборгованості по аліментам, а оскаржує дії державного виконавця щодо відмови скасувати обмеження, встановлені постановами. При цьому заявник вказує, що заборгованість зі сплати аліментів, як підстава для обмеження виїзду за кордон, може враховуватися державним виконавцем і судом, лише у разі ухилення особи-боржника від погашення заборгованості, проте таких обставин суди попередніх інстанцій не встановили. Інші доводи касаційної скарги аналогічні доводам скарги заявника та зводяться до незгоди із розміром заборгованості по аліментам та незаконності обмежень щодо заявника, встановлених оскаржуваними постановами державного виконавця.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 посилається на те, що оскаржена постанова Запорізького апеляційного суду від 12 серпня 2020 року є законною, а касаційна скарга - такою, що не підлягає задоволенню, оскільки її мотиви та доводи не спростовують обґрунтованих висновків апеляційного суду щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 07 вересня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На виконанні у державного виконавця перебуває виконавче провадження з примусового виконання рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2009 року у справі № 2-5795/09 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ј частини усіх видів його заробітку (доходу), починаючи з 21 грудня 2009 року до його повноліття, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно із довідкою-розрахунком Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі від 27 квітня 2020 року станом на 27 квітня 2020 року заборгованість ОСОБА_1 по аліментах складає 37 396,31 грн (а.с. 96 - 98, т.2).
У зв`язку із заборгованістю зі сплати аліментів, постановами державного виконавця від 02 квітня 2019 року встановлено тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України; у праві керування транспортним засобом; у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії; у праві полювання, до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі згідно із виконавчим листом № 2-5795/09, виданим 02 березня 2010 року (а. с. 47-54).
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби органи державної виконавчої служби дозволяли, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням пункту 1 статті 1 Першого протоколу. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно вимог статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобовʼязаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Частиною дев`ятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено особливий порядок дій, метою яких є створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання, який передбачає, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець виносить вмотивовані постанови: 1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 2) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 3) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та холодною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 4) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
При цьому, вказані у цій статті обмеження будуть вважатись такими, що застосовані із дотриманням вимог Закону України "Про виконавче провадження", зокрема частини дев`ятої статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", у разі, коли таке рішення буде вмотивоване державним виконавцем у відповідних постановах належним чином.
За правилами статті 74 Закону "Про виконавче провадження" розмір заборгованості по аліментах визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення, виходячи з фактичного заробітку (доходів), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не провадилось, або одержуваного ним на момент визначення заборгованості у твердій грошовій сумі або у відсотковому відношенні. Якщо боржник в цей період не працював, заборгованість визначається виходячи з середньої заробітної плати для даної місцевості.
Згідно зі статтею 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Так, відмовляючи у задоволенні скарги щодо скасування накладених постановами державного виконавця обмежень на заявника до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі, суд дійшов вірного висновку, що вжиття таких заходів відповідає меті створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання, і можуть бути застосовані, оскільки у даному випадку наявна заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців.
Касаційний суд погоджується з висновками апеляційного суду і відхиляє доводи, викладені в касаційній скарзі, з огляду на таке.
При встановленні державним виконавцем наявності заборгованості зі сплати аліментів і того, що її сукупний розмір перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, застосування вказаних обмежень прямо передбачено частиною дев`ятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження".
При цьому вказана стаття не зобов`язує державного виконавець перевіряти наявність таких прав у боржника, а містить припис у вигляді імперативного обов`язку виконавця винести постанови, перелік яких визначено у цій статті, адже застосування заходів, прямо передбачених частиною дев`ятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", слугують належному захисту прав дітей та сприяють встановленню механізму притягнення до відповідальності осіб за несплату аліментів та ухилення боржників у подальшому від виконання призначеного обов`язку із стягнення за несплату аліментів, зменшенню заборгованості зі сплати аліментів.
У разі усунення заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, яка дає підстави виконавцю для накладення постанови про обмеження певних прав, виконавцем будуть вжиті заходи, передбачені Законом України "Про виконавче провадження".
Ураховуючи, що заборгованість за аліментами існує тривалий час і має триваючий характер, на час вжиття державним виконавцем відповідних обмежень не погашена, касаційний суд вважає, що у такому випадку державним виконавцем не порушені основні засади виконавчого провадження, встановлені статтею другою Закону України "Про виконавче провадження", зокрема щодо співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.
Таким чином, висновок апеляційного суду про те, що державний виконавець при винесенні оскаржуваних постанов діяв в межах наданих йому законом повноважень, відповідає обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які суд правильно застосував.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків суду та не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального чи процесуального права.
Аргументи касаційної скарги зводяться до неправильної оцінки судами доказів щодо наявної у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати аліментів та переоцінки цих доказів, а також наданих заявником доказів погашення ним вказаної аліментної заборгованості. При цьому заявник у касаційній скарзі вказує, що він не оскаржує розмір заборгованості по аліментам, який є предметом спору у іншій справі, а лише вважає незаконними вжиті оскаржуваними постановами державного виконавця обмеження щодо нього.
Разом із тим суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень спір щодо розміру заборгованості по аліментам ОСОБА_1 є предметом розгляду в справі № 334/1930/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів на утримання дитини та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи законність й обґрунтованість ухвали місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, надав належну правову оцінку доводам ОСОБА_1 щодо безпідставності висновків державного виконавця щодо наявності у нього заборгованості по аліментам, підставно вказавши, що останній не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх аргументів щодо погашення вказаної заборгованості. Разом із тим, суд звернув увагу на те, що боржник ОСОБА_1 не позбавлений права у подальшому вирішувати питання про скасування вищезазначених постанов державного виконавця у позасудовому чи судовому порядку в разі відпадіння обставин, які стали підставою для відмови у задоволенні його скарги судом у цій справі.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного суду від 12 серпня 2020 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.