Постанова
Іменем України
29 липня 2021 року
м. Київ
справа № 713/788/20
провадження № 61-5023св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Сакара Н. Ю., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області, у складі судді Пилип`юка І. В., від 02 грудня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Половінкіна Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О., від 09 лютого 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року акціонерне товариство комерційний банк (далі - АТ КБ) "ПриватБанк" звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1,
ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між закритим акціонерним товариством (далі - ЗАТ КБ) "ПриватБанк", яке в подальшому змінювало своє найменування на публічне акціонерне товариство комерційний банк (далі - ПАТ КБ) "ПриватБанк", а потім на АТ КБ "ПриватБанк", та
ОСОБА_1 28 серпня 2007 року укладено кредитний договір № CVІ0GК03450015, за яким Банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 48 150 доларів США, строком до 27 серпня 2037 року, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами відповідно до умов договору.
В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором 28 серпня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2, ОСОБА_3 було укладено договори поруки, за якими у випадку невиконання боржником зобов`язання за кредитним договором, боржник і його поручителі відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Позивач свої зобов`язання виконав у повному обсязі, а саме надав ОСОБА_1 кредит у розмірі, встановленому договором, тоді як відповідачі ухиляються від виконання своїх зобов`язань і заборгованість за договором не погашають, внаслідок чого станом на 31 березня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 81 496,68 доларів США, яка складається із 20 990,85 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 15 718,32 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 5 544 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 39 243,51 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором.
Посилаючись на викладене та керуючись своїм правом вимагати лише часткове погашення заборгованості, АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на свою користь заборгованість станом на 31 березня 2020 року у розмірі
21 284,72 доларів США, яка складається з 20 990,85 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 293,87 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом за період
із 10 лютого 2020 року по 31 березня 2020 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 02 грудня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з наступного:
- наявність невиконаного рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 31 жовтня 2016 року у справі № 713/1136/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованості станом на 15 квітня 2015 року за тілом кредиту в розмірі 24 690,66 доларів США, виключає повторне стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту станом на 31 березня 2020 року в розмірі 20 990,85 доларів США, яка є незмінною із 02 вересня 2013 року, а отже існувала станом
на 15 квітня 2015 року;
- право АТ КБ "ПриватБанк" нараховувати проценти за користування кредитом за період з 10 лютого 2020 року по 31 березня 2020 року в розмірі 293,87 доларів США припинилося у зв`язку з пред`явленням банком у травні 2015 року до позичальника ОСОБА_1 та поручителів ОСОБА_2, ОСОБА_3 позову про стягнення заборгованості у справі
№ 713/1136/15-ц;
- порука за договорами № CVІ0GК03450015, № CVІ0GК03450015/1
від 28 серпня 2007 року є припиненою з огляду на обставини, встановлені у справі № 713/1136/15-ц щодо відсутності згоди поручителів на збільшення відсоткової ставки з 10,08% до 13,20% річних.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково, рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 02 грудня 2020 року в частині відмови у позові АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1,
ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення тіла кредиту у розмірі
20 990,85 доларів США за кредитним договором № CVІ0GК03450015
від 28 серпня 2007 року скасовано, провадження в цій частині закрито. В іншій частині рішення районного суду залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту та закриваючи в цій частині провадження у справі, колегія суддів виходила із того, що наявне рішення Вижницького районного суду від 31 жовтня 2016 року у справі
№ 713/1136/15-ц, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.
Переглядаючи рішення в частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом за період
з 10 лютого 2020 року по 31 березня 2020 року, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про їх необґрунтованість, оскільки
АТ КБ "ПриватБанк", звернувшись до Вижницького районного суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості у справі № 713/1136/15-ц, на власний розсуд змінило умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а тому право кредитодавця нараховувати, передбачені договором, проценти за кредитом припинилось.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій 26 березня 2021 року, представник
АТ КБ "ПриватБанк" - адвокат Ярохович Т. А., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 02 грудня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду
від 09 лютого 2021 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У травні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вважаючи, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18, від 17 вересня
2019 року у справі № 303/2034/15-ц, від 02 вересня 2020 року у справі № 417/7171/19, від 08 квітня 2020 року у справі № 910/16868/19,
від 12 серпня 2020 року у справі № 347/2115/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 761/17280/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 177/1402/16-ц, від 21 жовтня 2021 року у справі № 331/4560/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Також вказує на порушення норм процесуального права, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389
ЦПК України).
Стверджує, що апеляційний суд помилково дійшов до висновку щодо наявності підстав для закриття провадження, оскільки у справі
№ 713/1136/15-ц позивач звертався з позовом про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 24 690 доларів США, визначеної станом на 15 квітня 2015 року, тоді як в цій справі заборгованість за тілом кредиту визначена станом на 31 січня 2020 року та становить
20 990,85 доларів США. Крім того, при вирішенні спору у справі
№ 713/1136/15-ц судом не досліджувалися докази, що надані у цій справі, зокрема виписки по рахунку та розрахунок заборгованості станом
на 31 січня 2020 року.
Звертає увагу на те, що разом з позовною заявою суду подано розрахунок заборгованості по кредитному договору, з якого вбачається, що процента ставка визначена в розмірі 10,08% за весь період кредитного договору, а тому посилання на те, що банк в односторонньому порядку збільшив обсяг відповідальності поручителів, є безпідставним.
Стверджує, що рішення суду щодо стягнення заборгованості, виконання якого не здійснено вчасно, не припиняє право кредитора на отримання сум, передбачених умовами договору. При цьому суд повинен застосувати до даних правовідносин приписи частини другої статті 625 ЦК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бабічук А. С. подала відзив на касаційну скаргу, доводи якого не можуть бути врахованими касаційним судом, оскільки всупереч вимог частини четвертої статті 395 ЦПК України до відзиву не додані докази надсилання його копій іншим учасникам справи.
Фактичні обставини справи встановлені судами
28 серпня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CVІ0GК03450015, за яким ЗАТ КБ "ПриватБанк" зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 48 150 доларів США, строком до 27 серпня 2037 року, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами відповідно до умов договору.
З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № CVІ0GК03450015 від 28 серпня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки № CVІ0GК03450015 від 28 серпня 2007 року, а також між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено договір поруки № CVІ0GК03450015/1 від 28 серпня 2007 року.
ОСОБА_1 починаючи з 10 листопада 2013 року належним чином не виконує своїх зобов`язань за кредитним договором № CVІ0GК03450015
від 28 серпня 2007 року.
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 31 жовтня 2016 року у справі № 713/1136/15-ц за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, позов банку задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь
АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № CVІ0GК03450015 від 28 серпня 2007 року в розмірі 38 539,80 доларів США, яка складається із: 24 690,66 доларів США - заборгованість за кредитом; 8 310,73 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1 414,59 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 4 123,82 долари США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. У задоволенні позову до ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 - відмовлено.
Вказаним рішенням встановлено, що порука ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є припиненою в силу частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки починаючи із 15 жовтня 2008 року розмір процентної ставки було збільшено банком в односторонньому порядку з 10,08% до 13,20% річних. Доказів того, що поручителі надали свою згоду на збільшення відсоткової ставки банком не надано.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
За змістом пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбаченихпунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також у рішенні від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" зазначив, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Закриття провадження у справі можливе лише за умови, якщо рішення, що набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто співпадають сторони, предмет і підстави позовів.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення, а підстава - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При визначенні підстави позову як елементу його змісту суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду чинності.
Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв`язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість подальшого судового розгляду справи.
Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року в справі № 320/9224/17.
Звертаючись до суду з цим позовом, АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на свою користь, зокрема заборгованість за тілом кредиту, що утворилася за кредитним договором № CVІ0GК03450015 від 28 серпня 2007 року та станом
на 31 березня 2020 року становить 20 990,85 доларів США.
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 31 жовтня 2016 року у справі № 713/1136/15-ц за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь
АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № CVІ0GК03450015 від 28 серпня 2007 року в розмірі 38 539,80 доларів США, яка складається з: 24 690,66 доларів США - заборгованість за кредитом; 8 310,73 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1 414,59 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 4 123,82 долари США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. У задоволенні позову до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовлено.
У зазначеному рішенні заборгованість за тілом кредиту визначена станом на 15 квітня 2015 року в розмірі 24 690,66 доларів США.
У справі, що переглядається, апеляційним судом встановлено, що за кредитним договором № CVІ0GК03450015 від 28 серпня 2007 року заборгованість по тілу кредиту є незмінною з вересня 2013 року, а її зменшення внаслідок часткового виконання рішення суду в справі
№ 713/1136/15-ц не є підставою для подання нового позову.
За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано вважав, що предметом позову у цій справі та у справі, за наслідками розгляду якої Вижницьким районним судом Чернівецької області ухвалено судове рішення 31 жовтня 2016 року, є тотожні вимоги щодо стягнення заборгованості за кредитом (тілом кредиту) за договором від 28 серпня 2007 року № CVІ0GК03450015, укладеним між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 .
За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що суб`єктний склад сторін у справі, предмет та підстави позовів в частині стягнення заборгованості за кредитом (тілом кредиту) є тотожними, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України є підставою для закриття в цій частині провадження у справі.
Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 21 грудня 2020 року у справі № 214/9217/15-ц, від 19 травня 2021 року у справі
№ 654/4345/19.
Доводи касаційної скарги про те, що у справі № 713/1136/15-ц було визначено заборгованість за тілом кредиту станом на 15 квітня 2015 року в розмірі 24 690 доларів США, тоді як у цій справі заборгованість за тілом кредиту визначено станом на 31 березня 2020 року у розмірі
20 990,85 доларів США, що на переконання заявника свідчить про нетотожність цієї справи та справи № 713/1136/15-ц, є безпідставними, оскільки визначення банком розміру заборгованості за тілом кредиту в меншому розмірі, після ухвалення судового рішення про дострокове стягнення заборгованості, не вказує на нетотожність цих вимог.
При цьому Банк не позбавлений права вимагати належного виконання рішення суду в справі № 713/1136/15-ц в межах відповідного виконавчого провадження.
Колегія суддів також відхиляє доводи заявника про те, що у розглядуваній справі процентна ставка визначена в розмірі 10,08 % та позивач в односторонньому порядку не збільшував обсяг відповідальності поручителів, враховуючи наступне.
Так рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області
від 31 жовтня 2016 року у справі № 713/1136/15-ц у задоволенні позову
АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які є поручителями, про стягнення заборгованості було відмовлено.
Вказаним рішенням було встановлено, що порука ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 є припиненою, оскільки АТ КБ "ПриватБанк" починаючи
з 15 жовтня 2008 року збільшило розмір процентної ставки в односторонньому порядку з 10,08% до 13,20% річних, що збільшило обсяг їх відповідальності без відповідної на те згоди поручителів.
У разі, якщо Банк був не згоден із рішенням суду в справі № 713/1136/15-ц він мав право оскаржувати його в апеляційному та касаційному порядку.
Однак зазначене рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б; пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18), відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим.
Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості (пункт 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17).
Натомість Банк, пред`явивши новий позов, фактично намагається ревізувати висновки суду в справі № 713/1136/15.
З огляду на зазначене висновки апеляційного суду щодо закриття провадження у розглядуваній справі не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 22 травня 2019 року у справі
№ 640/7778/18, від 17 вересня 2019 року у справі № 303/2034/15-ц,
від 02 вересня 2020 року у справі № 417/7171/19, від 08 квітня 2020 року у справі № 910/16868/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 347/2115/17.