Постанова
Іменем України
27 липня 2021 року
м. Київ
справа № 454/2882/19
провадження № 61-1891св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Червоноградська місцева прокуратура Сокальське відділення, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 25 червня 2020 року у складі судді Струс Т. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Крайник Н. П., Мельничук О. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Червоноградської місцевої прокуратури Сокальське відділення, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 29 червня 2010 року його матір - ОСОБА_2 було знайдено у її будинку з тяжкими тілесними ушкодженнями, від яких ІНФОРМАЦІЯ_1 вона померла у Червоноградській ЦМЛ.
07 листопада 2010 року Сокальським районним відділом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - Сокальський РВ ГУМВС у Львівській області) порушено кримінальну справу за фактом смерті ОСОБА_2
16 листопада 2010 року начальником слідчого відділення Сокальського РВ ГУМВС у Львівській області порушено кримінальну справу відносно нього за підозрою у завданні матері тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілої. Того ж дня його було затримано.
19 листопада 2010 року Сокальський районний суд Львівської області обрав йому запобіжний захід у виді взяття під варту на строк до 26 листопада
2010 року. Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області
від 26 листопада 2010 року зазначений запобіжний захід було продовжено
до 26 січня 2011 року на тій підставі, що він обвинувачувався у вчиненні тяжкого злочину та, що перебуваючи на свободі може продовжувати ухилятися від слідства і суду, та перешкоджати встановленню істини у справі.
26 листопада 2010 року досудове слідство було закінчено, і матеріали справи передано до Сокальського районного суду Львівської області для розгляду по суті.
24 грудня 2010 року Сокальський районний суд Львівської області провів попередній розгляд справи, під час якого відмовив у задоволенні клопотання про звільнення його з під варти. Клопотання про звільнення з-під варти задоволено лише ухвалою Сокальського районного суду Львівської області
від 30 січня 2012 року, того ж дня його було звільнено з-під варти.
Вироком Сокальського районного суду Львівської області від 30 грудня
2015 року його виправдано у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статі 121 КК України щодо заподіяння тяжких тілесних ушкоджень своїй матері ОСОБА_2, які призвели до її смерті. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 30 грудня 2015 року вирок Сокальського районного суду Львівської області від 30 грудня 2015 скасовано, а справу скеровано до Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області для проведення додаткового розслідування. У подальшому постановою Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області від 13 липня 2017 року кримінальне провадження № 120171401500000062 від 25 січня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, закрито у зв`язку із відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення.
Відтак, він перебував під слідством та судом у період з 16 листопада 2010 року по 13 липня 2017 року, тобто 6 років 7 місяців 27 днів, з них під вартою - 1 рік 2 місяці 14 днів (з 16 листопада 2010 року по 30 січня 2012 року).
23 серпня 2019 року він звернувся до Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області із заявою про відшкодування шкоди у порядку Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". Однак, листом від 25 вересня 2019 року Червоноградська місцева прокуратура Львівської області повідомила йому про відмову у виплаті відшкодування та рекомендувала звернутися до суду.
Посилаючись на те, що унаслідок довготривалого перебування під вартою він утратив наявні життєві зв`язки, кардинальних змін зазнав усталений спосіб його життя, зокрема він не міг бачитися з рідними та друзями, до того ж органи досудового слідства та суду під час тривалого перебування під вартою не зважали на його стан здоров`я та, що він був особою пенсійного віку, а унаслідок незаконного звинувачення у вбивстві матері піддавався тяжким образам оточуючого середовища, люди клеймили його "вбивцею", позивач просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на відшкодування моральної шкоди 1 000 000,00 грн, а також відшкодувати витрати на правову допомогу у розмірі 40 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 25 червня
2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 550 000,00 грн та судові витрати, що складаються з витрат на правову допомогу, у розмірі 40 000,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у результаті незаконних дій органу досудового слідства та працівників Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області позивач протягом 94 місяців та 10 днів незаконно перебував під слідством і судом, що призвело до порушення його конституційних прав, нормальних життєвих зв`язків, негативно вплинуло на його стосунки з рідними та близькими людьми, з яким він не міг вільно спілкуватися перебуваючи під вартою. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що її мінімальний розмір не може бути меншим за
445 520,59 грн (94,33 місяці * 4 723,00 грн (мінімальна заробітна плата на момент розгляду справи). Разом з тим, виходячи з принципу співмірності, та зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, суд вважав справедливою сатисфакцією заподіяних позивачеві моральних страждань - стягнення грошової суми у більшому розмірі, ніж гарантований законом, у розмірі 550 000,00 грн.
Суд також вважав обґрунтованими вимоги позивача про відшкодування йому витрат на правову допомогу у розмірі 40 000,00 грн, оскільки вони підтверджуються наданими ним доказами.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Постановою Львівського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Прокуратури Львівської області залишено без задоволення, рішення Сокальського районного суду Львівської області
від 25 червня 2020 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди у розмірі 550 000,00 грн, що перевищує розмір мінімально гарантований законом є обґрунтованим, оскільки ураховує характер вчинених щодо позивача правопорушень, глибину його фізичних і душевних страждань, в також вимоги розумності і справедливості. Суд відхилив доводи апеляційної скарги про неправильне визначення судом періоду перебування позивача під слідством та судом - 94 місяці, тоді як фактично позивач перебував під судом і слідством 80 місяці, оскільки зазначене не вплинуло на правильність вирішення спору по суті з огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, які надавали суду підстави визначити більший розмір відшкодування заподіяної позивачеві моральної шкоди, ніж мінімально гарантований законом.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
керівника Львівської обласної прокуратури, у якій заявник просив скасувати рішення Сокальського районного суду Львівської області від 25 червня
2020 року і постанову Львівського апеляційного суду від 03 листопада
2020 року, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема вказував на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 та постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 296/2190/17 відповідно до яких, кошти на відшкодування моральної шкоди підлягають стягненню з Державного бюджету України, а тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення найменування державного органу через який буде здійснюватися перерахування грошових коштів позивачеві та вид рахунка, (стягнути з Державної казначейської служби України…шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку…). Однак суд апеляційної інстанції вказаний недолік у рішенні суду першої інстанції не виправив.
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, та витребувано матеріали справи.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що 16 листопада 2010 року Сокальським РВ ГУМВС України у Львівській області відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу щодо вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 121 КК України та в той же день було затримано.
19 листопада 2010 року Сокальський районний суд Львівської області обрав ОСОБА_1 запобіжний захід у виді взяття під варту на строк до 26 листопада 2010 року. Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області
від 26 листопада 2010 року зазначений запобіжний захід було продовжено
до 26 січня 2011 року.
26 листопада 2010 року завершено досудове розслідування, справу скеровано для розгляду до Сокальського районного суду Львівської області.
24 грудня 2010 року Сокальський районний суд Львівської області провів попередній розгляд справи, під час якого відмовив у задоволенні клопотання підсудного про звільнення його з під варти, ухвалами Сокальського районного суду Львівської області від 17 березня 2011 року та від 10 липня 2011 року обраний раніше ОСОБА_1 запобіжний захід у виді взяття під варту продовжувався. Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області
від 30 січня 2012 року задоволено клопотанням ОСОБА_1 про звільнення його з-під варти, того ж дня його було звільнено з-під варти.
Вироком Сокальського районного суду Львівської області від 30 грудня
2015 року ОСОБА_1 виправдано у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті121 КК України.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 30 грудня 2015 року вирок Сокальського районного суду Львівської області від 30 грудня 2015 скасовано, а справу скеровано до Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області для проведення додаткового розслідування.
Постановою Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області
від 13 липня 2017 року кримінальне провадження № 120171401500000062
від 25 січня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, закрито у зв`язку із відсутністю у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 незаконного перебував під слідством і судом 80 місяців, що не оспорюється сторонами.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга Львівської обласної прокуратури підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, на підставі статті 1174 ЦК України, відшкодовується державою.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Частиною другою статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості".
Зважаючи на те, що Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", встановлено лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний, тому визначаючи розмір відшкодування такої шкоди, суд не позбавлений можливості визначити її у більшому, від мінімального гарантованого законом розміру. Наведене узгоджується з висновкам Верховного Суду, викладеними у постанові від 22 квітня 2019 року у справі
№ 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).
Узагальнюючи наведене, Верховний Суд констатує, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1, з урахуванням характеру та обсягу заподіяних йому моральних страждань, їх тривалості та тяжкості вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, вимог розумності та справедливості, що перевищує мінімально гарантований законом, не свідчить про неправильне застосування судами Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".