Постанова
Іменем України
26 липня 2021 року
м. Київ
справа № 333/4464/14-ц
провадження № 61-5048св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересовані особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2020 року у складі судді Холода Р. С. та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 березня 2021 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Кримської О. М., Дашковської А. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про поновлення строку для пред`явлення виконавчих документів до виконання та видачу дублікатів виконавчих листів по цивільній справі № 333/4464/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Заява обґрунтована тим, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2014 року задоволено його позов до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про стягнення боргу.
Стягнуто з ОСОБА_2 на його користь суму боргу за договором позики у розмірі 615 009 грн 09 коп.
Вказував, що 30 грудня 2014 року він отримав виконавчі листи та передав їх на примусове виконання до Комунарського відділу державної виконавчої служби.
До теперішнього часу рішення суду не виконано, у зв`язку із чим у травні 2020 року він звернувся до виконавчої служби із запитом про стан виконавчого провадження.
Із відповіді на його запит він дізнався, що виконавчі провадження № 46035301 та № 46035337 з виконання виконавчих листів були закінчені і направлені на виконання до Жовтневого ВДВС м. Запоріжжя за місцем проживання боржника. Після проведення виконавчий дій Жовтневим ВДВС м. Запоріжжя виконавчі документи були повернуті до Комунарського ВДВС м. Запоріжжя та зареєстровані під № 51045946, № 51046397. На підставі пункту 5 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" зазначені виконавчі провадження були завершені, а оригінали виконавчих листів направлені стягувачу на адресу: АДРЕСА_1 .
Враховуючи те, що оригінали виконавчих листів він не отримував, оскільки вони були втрачені при пересилці, рішення суду від 15 жовтня 2014 року не виконано, просив суд видати дублікати виконавчих листів і поновити строк для пред`явлення їх до виконання.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2020 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 02 березня 2021 року, заяву ОСОБА_1 задоволено.
Поновлено строк ОСОБА_1 для пред`явлення виконавчого документу до виконання по справі № 333/4464/14-ц, виданого на виконання рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 грудня 2014 року, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 615 009 грн 09 коп.
Видано дублікат виконавчого листа по справі № 333/4464/14-ц, виданого 30 грудня 2014 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 615 009 грн 09 коп.
Поновлено строк ОСОБА_1 для пред`явлення виконавчого документу до виконання по справі № 333/4464/14-ц, виданого на виконання рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 грудня 2014 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 3 654 грн.
Видано дублікат виконавчого листа по справі № 333/4464/14-ц, виданого 30 грудня 2014 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3 654 грн.
Судові рішення мотивовано тим, що виконавчі документи пред`явлено до примусового виконання стягувачем в передбачені законодавством строки, проте відомості про завершення виконавчих проваджень з виконання вказаних виконавчих листів та підстав їх завершення не були відомі стягувачу. Крім того, відсутні докази повернення виконавчих документів стягувачу.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У березні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 .
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення норм процесуального права, зокрема, суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 за відсутності належних та допустимих доказів того, що виконавчі листи були втрачені при пересилці, розгляд справи було здійснено за відсутності заявника, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від ОСОБА_1, у якому вказано, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2014 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто суму боргу за договором позики у розмірі 615 009 грн 09 коп., з яких: 583 000 грн - сума боргу та 32 009 грн 09 коп. - 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання за розпискою та судові витрати у розмірі 3 654 грн. Рішення набрало законної сили 11 грудня 2014 року.
ОСОБА_1 отримав виконавчі листи 30 грудня 2014 року та передав їх на виконання Комунарському ВДВС 31 грудня 2014 року.
З відповіді начальника Комунарського ВДВС м. Запоріжжя від 19 червня 2020 року № 43206/2-16.3-34 вбачається, що перевіркою даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень та електронному архіві встановлено, що на виконанні у відділі виконавчих проваджень за виконавчими листами № 333/4464/14-ц, виданими 30 грудня 2014 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя, перебувало виконавче провадження № 51046397 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу у розмірі 615 009 грн 09 коп. та виконавче провадження № 51045946 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми судового збору в розмірі 3 654 грн.
31 серпня 2016 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчих документів стягувачу на підставі пункту 5 частини першої статті 47 ЗУ "Про виконавче провадження". Повторно виконавчий лист № 333/4464/14-ц на адресу відділу не надходив. Більш детальну інформацію надати не є можливим, оскільки дані виконавчі провадження знищено відповідно до Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби через закінчення строків їх зберігання.
Відповідно до відповіді начальника ВДВС від 01 лютого 2020 року зазначені виконавчі провадження також перебували і в Жовтневому ВДВС м. Запоріжжя.
Доказів про отримання ОСОБА_1 назад виконавчих листів у 2016 році матеріали справи не містять.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення із таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Під час підготовки справи до касаційного розгляду з`ясовано, що провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 березня 2021 року в частині поновлення строку для пред`явлення виконавчих документів до виконання відкрито помилково, оскільки зазначені судові рішення у цій частині не підлягають оскарженню в касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України.
Пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6-8, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Оскарження ухвал суду першої інстанції про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання після їх перегляду в апеляційному суді (пункт 24 частини першої статті 353 ЦПК України) у наведеній вище статті 389 ЦПК України, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень у касаційному порядку, не передбачено.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Отже, судові рішення в частині розгляду вимог про поновлення строку для пред`явлення виконавчих документів до виконання не підлягають касаційному оскарженню, тому відкрите касаційне провадження в цій частині підлягає закриттю.
В частині вимог заяви щодо видачі дублікатів виконавчих листів колегія суддів вважає, що судові рішення судів попередніх інстанцій в цій частині є законними та обґрунтованими.
Так, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду і ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частинами першою, другою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності встановленої законом.
У частинах першій, третій статті 431 ЦПК України закріплено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, судовий наказ, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.
Як указано в підпункті 17.4 пункту 17 Розділу XIII ЦПК України "Перехідні положення" у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Аналіз пункту 17.4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України дозволяє дійти висновку, що єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата. При цьому виданий він може бути лише за умови, якщо у встановлені строки з відповідною заявою до суду звернувся стягувач або державний/приватний виконавець.
Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання.
При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен подати докази на підтвердження втрати виконавчого листа, а суд має обов`язково перевірити, чи не було виконано рішення суду на підставі якого його видано та чи не втратило судове рішення законної сили.
Разом із тим, необґрунтована відмова у видачі дублікату виконавчого листа фактично унеможливлює виконання прийнятого судового рішення, яке набрало законної сили (рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі № 1-7/2010).
Відповідно до статей 76, 77, 78, 79 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справ, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судами встановлено, що 31 серпня 2016 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчих документів стягувачу на підставі пункту 5 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження". Повторно виконавчий лист № 333/4464/14-ц на адресу відділу не надходив. Надати більш детальну інформацію Комунарський ВДВС м. Запоріжжя не має можливості, оскільки дані виконавчі провадження знищено відповідно до Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби через закінчення строків їх зберігання.
Також з відповіді в. о. начальника Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі від 01 червня 2020 року вбачається, що надати підтвердження відправки оригіналів виконавчих документів не має можливості.
Доказів про отримання ОСОБА_1 виконавчих листів у 2016 році матеріали справи не містять.
Таким чином, дослідивши докази, встановивши, що заява про видачу дубліката виконавчого листа до суду подана стягувачем, строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання судом поновлено, й в цій частині судові рішення не переглядаються, оригінал виконавчого листа втрачено не з вини стягувача, а судове рішення, на підставі якого його видано, не виконано, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для видачі дублікатів виконавчих листів.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що його не було належним чином повідомлено про розгляд справи, оскільки судових повісток він не отримував.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду із вказаною заявою, ОСОБА_1 зазначав, що ОСОБА_2 проживає по АДРЕСА_2 .
З відповіді департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради на запит суду вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрований по АДРЕСА_3 з 12 грудня 2014 року по теперішній час.
Процесуальні документи та судові повістки судами попередніх інстанцій направлялись на обидві вищевказані адреси.
Проте, рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення в більшості випадків повертались до суду із поміткою "адресат відсутній за вказаною адресою", "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення".
Учасники судового процесу повинні добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому вони розпоряджаються процесуальними правами на свій розсуд.
ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Так, у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року заначено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Тойшлер проти Германії" від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 ознайомлювався 03 серпня 2020 року із матеріалами справи (а. с. 120), тобто був обізнаний про призначення судового засідання на 25 серпня 2020 року.
Як випливає зі змісту частини п`ятої статті 130 ЦПК України у разі, якщо представник учасника процесу повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, то вважається, що й учасник, в інтересах якого діє представник, також повідомлений про розгляд справи.
21 серпня 2020 року представником заявника було подано заперечення на заяву ОСОБА_1 (а. с. 122), тобто ОСОБА_2 скористався своїм право на подання заперечень.
Також представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 був належним чином повідомлений про розгляд справи, який призначено на 22 грудня 2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 139).
06 січня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2020 року.
08 лютого 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про відкладення розгляду справи, який призначено на 09 лютого 2021 року, у зв`язку із перебуванням на самоізоляції, що свідчить про його обізнаність про день, час та місце розгляду справи.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 був обізнаний про розгляд справи, який було відкладено на 02 березня 2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке отримано 16 лютого 2021 року (а. с. 184).
При цьому представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 був присутній у судовому засіданні, яке відбулось 02 березня 2021 року.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи щодо неотримання судових повісток, з урахуванням подання заявником заперечень на заяву, апеляційної скарги, ознайомлення представника заявника із матеріалами справи, належне повідомлення представника ОСОБА_6 про судове засідання, його участь у судовому засіданні, не свідчать, що заявник не був обізнаний про розгляд вказаної справи.
Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду