Постанова
Іменем України
27 липня 2021 року
місто Київ
справа № 357/4897/20
провадження № 61-3751св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2020 року у складі судді Кошель Б. І., постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у травні 2020 року звернулася до суду із позовом, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради (далі - Відділ культури і туризму) від 23 квітня 2020 року № 16-к;
- поновити ОСОБА_1 на посаді директора та викладача-методиста по класу домри Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3 (далі - Музична школа) з 23 квітня 2020 року;
- стягнути з Відділу культури і туризму середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня поновлення на роботі, а також відшкодувати моральну шкоду у розмірі 100 000, 00 грн.
Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що з 01 квітня 1985 року вона працювала в Музичній школі на посаді директора. Наказом Відділу культури і туризму від 23 квітня 2020 року № 16-к її звільнено із займаної посади директора Музичної школи та викладача-методиста по класу домри за сумісництвом на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, а саме за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням цієї роботи.
Позивач вважала своє звільнення незаконним, оскільки аморального проступку не вчиняла.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відділ культури і туризму заперечував проти позову, зазначаючи, що ОСОБА_1 06 лютого 2020 року вчинила аморальний проступок, вина ОСОБА_1 у вчиненні аморального проступку доведена повністю та підтверджується актом службового розслідування, а сама подія зафіксована на відео, яке є додатком до акта.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Відділу культури і туризму від 23 квітня 2020 року № 16-к про звільнення ОСОБА_1, директора Музичної школи, викладача-методиста.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора та на посаді викладача-методиста по класу домри Музичної школиз 23 квітня 2020 року.
Стягнуто з Відділу культури і туризму на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 квітня 2020 року до 24 листопада 2020 року у розмірі 145 863, 55 грн, компенсацію за завдання моральної шкоди у розмірі 5 000, 00 грн.
В іншій частині вимог позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року здійснено розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зробив висновок, що з огляду на встановлені обставини безпідставним та необґрунтованим є висновок відповідача про наявність підстав для звільнення позивача з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.
Апеляційний суд додатково зазначив, що самий факт наявності у ОСОБА_1 статусу викладача та директора школи так само, як і її присутність у приміщенні під час інциденту, не можуть бути підставою для висновку про аморальність її поведінки.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради 09 березня 2021 року звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, врегульованих процесуальним законом.
Вивчивши зміст касаційної скарги, Верховний Суд встановив, що вона містить визначення підстав касаційного оскарження відповідно до вимог статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження наведених судових рішень заявник визначив, що:
- оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права;
- суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 05 серпня 2009 року у справі № 6-953св09, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-248цс14, від 22 березня 2017 року у справі № 6-3135цс16, а також висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 560/893/17 (провадження № 61-48706св18), від 11 квітня 2019 року у справі № 351/2141/16 (провадження № 61-31226св18), від 31 липня 2019 року у справі № 243/5802/16-ц (провадження № 61-24254св18), від 05 вересня 2019 року у справі № 697/2520/18 (провадження № 61-8551св19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 495/47/18 (провадження № 61-44378св18), на які посилався заявник у відзиві, запереченнях, заявах по суті спору;
- суд першої інстанції безпідставно відмовив у клопотанні про постановлення окремої ухвали щодо зловживання представниками позивача процесуальними правами та стягнення з них штрафу у зв`язку із фактичним знищенням електронного доказу та повідомленням неправдивої інформації;
- суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про допит свідків та залишення позову без розгляду;
- суд першої інстанції не дослідив письмові докази, зокрема, заяви батьків, дітей, викладачів;
- стороною відповідача заявлено відвід судді першої інстанції, який мотивовано упередженим ставленням головуючого, порушенням присяги судді та наявністю сумнівів в об`єктивності у розгляді справи;
- судами першої та апеляційної інстанцій здійснено розрахунок середнього заробітку за відомостями березня 2020 року, проте такий розрахунок є нікчемним, оскільки позивач у зазначеному місяці не працювала, перебувала на лікарняному та у відпустці;
- суди першої та апеляційної інстанцій зробили суперечливі висновки щодо оцінки доказів, а саме визнали недопустимим доказом акт службового розслідування, одночасно визнали належним доказом відеозапис, долучений до цього акта;
- суд апеляційної інстанції встановив факт, який не відповідає дійсності, а саме звільнення позивача у зв`язку з ліквідацією музичної школи, яка розпочалася у 2016 році;
- судом апеляційної інстанції зазначено учасника справи - Акціонерне товариство "Українська залізниця", який не має стосунку до розгляду цієї справи;
- суд апеляційної інстанції безпідставно допустив до розгляду справи представника позивача адвоката Запаскіна М. Р., повноваження якого закінчилися 31 грудня 2020 року, відповідно, суд безпідставно ухвалив додаткове рішення про стягнення витрат на правничу допомогу.
Отже, серед підстав касаційного оскарження заявником рішень судів першої та апеляційної інстанцій зазначені підстави, які згадані у пункті 1 частини другої статті 389, пункті 2 частини першої, пунктах 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 у квітні 2021 року направила до Верховного Суду відзиви, у яких просила залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року залишити без змін.
Позивач зазначила, що суди здійснили повний та всебічний розгляд справи, правильно застосували норми матеріального та процесуального права.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 16 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 з 01 квітня 1985 року працювала в Білоцерківській музичній школі № 3, правонаступником якої є Музична школа, на посаді директора, має загальний педагогічний стаж 54 роки, що сторонами не заперечується та підтверджується трудовою книжкою ОСОБА_1 .
За висновками судів між позивачем та відповідачем існує явний конфлікт, який виник через ліквідацію Музичної школи, що розпочалася в 2016 році, про що свідчать матеріали справи та пояснення сторін.
Наказом начальника Відділу культури та туризму від 07 лютого 2020 року № 12 створено комісію з розслідування факту вчинення аморального проступку працівниками музичної школи ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Комісія створена з метою перевірки фактів, наведених у доповідній записці т. в. о. директора Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська школа мистецтв № 3 (далі - Школа мистецтв) ОСОБА_4 від 07 лютого 2020 року, та заяви ОСОБА_5 матері учениці ОСОБА_6 від 06 лютого 2020 року.
Згідно з актом службового розслідування від 11 березня 2020 року комісія дійшла висновку рекомендувати Відділу культури і туризму розірвати трудові відносини з працівниками Музичної школи: директором-викладачем ОСОБА_1, викладачем ОСОБА_2 на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, до завгоспа ОСОБА_3 застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді догани на підставі частини першої статті 147 КЗпП України.
Наказом Відділу культури і туризму від 23 квітня 2020 року № 16-к ОСОБА_1 звільнено з посади директора Музичної школи та з посади викладача-методиста по класу домри за сумісництвом на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.
У наказі зазначено, що " ОСОБА_1, працюючи директором - викладачем Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківської музичної школи №3, виконуючи виховні функції, 06.02.2020 року, починаючи з 16:00 год., перебуваючи зі своїми підлеглими в приміщенні Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківській школі мистецтв №3, в класі №2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в робочий час, під час виконання службових обов`язків, де під її керівництвом та безпосередньо за її участі, в присутності учнів - малолітніх дітей, було принижено працівників - викладачів КЗ БМР БМШ №3, та застосовано до них фізичну силу, а також принижувала та ображала малолітніх учнів школи та їх батьків, чим порушила основні моральні норми суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечать змісту трудової функції. ОСОБА_1 тим самим дискредитувала свої службово-виховні посадові повноваження, здійснила протиправне винне, діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, не виконала обов`язків, покладених на неї законодавством і трудовим договором, порушила основні моральні норми суспільства, чим вчинила аморальний проступок, не сумісний з продовженням даної роботи, факт аморального проступку був вчинений в присутності малолітніх дітей - учениць та викладачів КЗ БМР БШМ №3, що призвело до негативних наслідків: виклику поліції, виклику екстреної медичної допомоги та психологічної травми малолітнім дітям".
Відповідно до відеозапису та пояснень сторін суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 06 лютого 2020 року в приміщенні класу № 2 Школи мистецтв згідно з розкладом занять концертмейстера ОСОБА_7 призначені заняття: з 15:10 год. - урок із ученицею ОСОБА_8, з 16:00 год. - із ученицею ОСОБА_9 . Після закінчення уроку, приблизно о 16:00 год., в класі перебували учениці ОСОБА_10 та ОСОБА_9, викладач ОСОБА_7 та концертмейстер ОСОБА_11 . До початку уроку, призначеного на 16:00 год., до класу № 2 зайшли викладач ОСОБА_2, директор-викладач Музичної школи ОСОБА_1 та завгосп-костюмер ОСОБА_3 . Викладач ОСОБА_2 почала з`ясовувати з викладачами ОСОБА_11 та ОСОБА_7 питання щодо повернення стенда, який зберігався у цьому класі, з приводу чого між ними виникла суперечка. Під час цього інциденту викладачі ОСОБА_7 та ОСОБА_11 здійснювали відеофіксацію подій за допомогою особистих мобільних телефонів. Під час цих події був присутній і т. в. о. директора Школи мистецтв ОСОБА_12, який пропонував сторонам конфлікту вирішити усі спірні питання в інший час.
Суди вважали встановленим, що директор Музичної школи ОСОБА_1 та завгосп-костюмер ОСОБА_3 участі в конфлікті не брали.
За висновками судів не встановлено, що ОСОБА_1 під її керівництвом та безпосередньо за її участю, в присутності учнів - малолітніх дітей, принижено працівників - викладачів Школи мистецтв та застосовано до них фізичну силу, а також не встановлено приниження та ображання малолітніх учнів Школи мистецтв та їх батьків, а отже, не встановлено і порушень основних моральних норм суспільства.
Суди вважали встановленим, що позивач фактично була відсутня під час цього інциденту.
Суди зазначили, що самий факт наявності у ОСОБА_1 статусу викладача та директора школи, так само як і її присутність під час інциденту, не можуть бути підставою для висновку про аморальність її поведінки.
Відомості, зазначені в акті, на переконання судів, не свідчать про вчинення аморального проступку ОСОБА_1, виключно підтверджують наявність інциденту 06 лютого 2020 року, проте не встановлюють причинно-наслідкового зв`язку між викликом працівників поліції, швидкої медичної допомоги та поведінкою позивача.
Також суд першої інстанції зазначив, що обставини, викладені в доповідній записці т. в. о. директора Школи мистецтв ОСОБА_12 від 07 лютого 2020 року та заяві від 06 лютого 2020 року ОСОБА_5 матері учениці Школи мистецтв Ковальчук Маргарити, так само як і результати службового розслідування, зафіксовані в акті від 11 березня 2020 року, не є визначальними для суду та мають бути підтверджені відповідними належними та допустимими доказами у справі.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, є підставою для розірвання трудового договору з працівником.
До суб`єктів, які можуть бути звільнені за згаданою підставою, належать учасники освітнього процесу, зазначені у статті 52 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а саме: педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники; фізичні особи, які провадять освітню діяльність; інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу у порядку, що встановлюється закладом освіти.
Отже, позивач у цій справі належить до категорії працівників, які можуть бути звільнені на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.
Термін "аморальний проступок" є оціночним поняттям, оскільки не конкретизований законодавцем, а тому суду як правозастосовному органу надано можливість на свій розсуд надавати оцінку на підставі встановлених обставин справи, чи є ті чи інші діяння аморальним проступком. Зокрема, аморальним проступком можна вважати діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції конкретного працівника.
За змістом частини другої статті 54 Закону України "Про освіту" педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники зобов`язані: постійно підвищувати свій професійний і загальнокультурний рівні та педагогічну майстерність; сприяти розвитку здібностей здобувачів освіти, формуванню навичок здорового способу життя, дбати про їхнє фізичне і психічне здоров`я; дотримуватися академічної доброчесності та забезпечувати її дотримання здобувачами освіти в освітньому процесі та науковій діяльності; дотримуватися педагогічної етики; поважати гідність, права, свободи і законні інтереси всіх учасників освітнього процесу; настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства; формувати у здобувачів освіти усвідомлення необхідності додержуватися Конституції та законів України, захищати суверенітет і територіальну цілісність України; захищати здобувачів освіти під час освітнього процесу від будь-яких форм фізичного та психічного насильства, приниження честі та гідності, дискримінації за будь-якою ознакою, пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров`ю здобувача освіти, запобігати вживанню ними та іншими особами на території закладів освіти алкогольних напоїв, наркотичних засобів, іншим шкідливим звичкам; додержуватися установчих документів та правил внутрішнього розпорядку закладу освіти, виконувати свої посадові обов`язки тощо.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що працівники, які виконують виховну функцію, - вчитель, педагог, вихователь -зобов`язані бути людьми високих моральних переконань та бездоганної поведінки. До таких висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 30 січня 2018 року у справі № 713/265/15-ц (провадження № 61-135св17), від 16 травня 2018 року у справі № 1519/2-667/11 (провадження № 61-13895св18), від 07 травня 2018 року у справі № 243/8522/17 (провадження № 61-13316св18).
Засадами державної політики у сфері освіти та принципами освітньої діяльності є, зокрема, формування поваги до прав і свобод людини, нетерпимості до приниження її честі та гідності, фізичного або психічного насильства, а також до дискримінації за будь-якими ознаками (стаття 6 Закону України "Про освіту").
Морально-духовне становлення дітей, учнівської молоді, їх підготовка до активної, творчої, соціально значущої, сповненої особистісного сенсу життєдіяльності є найважливішими складовими розвитку суспільства та держави.
Особи, трудовим обов`язком яких є виховання, повинні бути не тільки висококваліфікованими спеціалістами, а й людьми високої духовності та моральних переконань. Особистий приклад викладача, його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні впливу на молодь, становлять ту виховну силу, яку не можна замінити підручниками. Працівник, який виконує виховні функції, повинен постійно дивитися за собою, відчувати, що його поведінка перебуває під контролем тих, кого він виховує, а також суспільства в цілому (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 495/47/18 (провадження
№ 61-44378св18)).
Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України "Про освіту" керівник закладу освіти в межах наданих йому повноважень, зокрема, організовує діяльність закладу освіти; сприяє здоровому способу життя здобувачів освіти та працівників закладу освіти.
Підвищена відповідальність педагогічних працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливих відносинах та виконують специфічні функції, які не обмежуються лише формальним виконанням трудових обов`язків вчителя (педагога, вихователя), а й здійснюють виховну функцію, не властиву іншим категоріям працівників.
Звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.
Звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).
Отже, якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими учасниками навчально-виховного процесу, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як педагог, що унеможливлює досягнення мети навчально-виховного процесу, він підлягає звільненню з роботи за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України.
Підставою для звільнення за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України є не будь-який аморальний проступок, а такий, що несумісний із продовженням цієї роботи. Оскільки законодавцем не визначено критеріїв визначення межі між проступками, сумісними і не сумісними з продовженням роботи, тому суд зобов`язаний з метою виконання завдання цивільного судочинства самостійно надати оцінку і встановити, чи є аморальний проступок, за який звільнено працівника, таким, що сумісний із продовженням роботи з урахуванням конкретних обставин справи.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-248цс14, від 22 березня 2017 року у справі № 6-3135цс16, а також Верховний Суд у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 560/893/17 (провадження № 61-48706св18), від 11 квітня 2019 року у справі № 351/2141/16 (провадження № 61-31226св18), від 31 липня 2019 року у справі № 243/5802/16-ц (провадження
№ 61-24254св18), від 05 вересня 2019 року у справі № 697/2520/18 (провадження № 61-8551св19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 495/47/18 (провадження № 61-44378св18), на які й посилався заявник у касаційній скарзі.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дослідивши відеозапис подій, які мали місце 06 лютого 2020 року, зробив висновок, що відеоматеріали не містять доказів вчинення аморального проступку ОСОБА_1 .
В оцінці таких висновків судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд дійшов переконання, що суди не забезпечили повний, всебічний та об`єктивний розгляд справи з огляду на таке.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 89 ЦПК України щодо відсутності заздалегідь встановленої сили доказів та оцінки кожного доказу окремо та у їх сукупності.
Всебічність дослідження доказів обумовлена тим, що суд повинен у цивільній справі дослідити докази, подані як позивачем, так і відповідачем або іншими особами, які беруть участь у справі на користь однієї чи другої сторони справи. Всі докази, що надходять до справи, так чи інакше направлені на підтвердження матеріально-правових чи процесуальних вимог позивача або заперечень відповідача. Всебічність дослідження доказів означає те, що суд враховує аргументи всіх осіб, що беруть участь у справі, дослідження та подальшу оцінку доказів проводить не з позиції однієї зі сторін, а з позиції незалежного арбітра.
Повне дослідження судом доказів означає отримання в такому обсязі доказового матеріалу, який був би достатнім для здійснення правильного висновку щодо наявності чи відсутності тих чи інших обставин цивільної справи. Повне дослідження доказів припускає наявність доказів, достатніх для висновків суду у справі, і оцінку всієї сукупності наявних у справі доказів. Для забезпечення повноти дослідження доказів суд повинен вивчити всі належні й допустимі докази. При цьому суд має право запропонувати особам, що беруть участь у справі, надати додаткові докази, якщо визнає неможливим розглянути справу на підставі доказів, наявних у справі. Повним має бути і аналіз усіх доказів.
Об`єктивність дослідження доказів означає відсутність зацікавленості суду в справі, що розглядається, відсутність упередженості при оцінці доказів.
Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. Речові, письмові та електронні докази оглядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, і пред`являються учасникам справи за їх клопотанням, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам. Відтворення аудіо- і відеозапису проводиться в судовому засіданні або в іншому приміщенні, спеціально обладнаному для цього. Учасники справи можуть давати свої пояснення з приводу письмових, речових і електронних доказів або протоколів їх огляду, ставити питання експертам. Першою ставить питання особа, за клопотанням якої було викликано експерта (частина перша статті 213, стаття 229 ЦПК України).
Безпосереднє дослідження доказів тісно пов`язане зі змістом судового доказування, оскільки він є способом сприйняття судом доказів, а також з дотриманням правил про належність та допустимість доказів. Відповідно до принципу безпосередності дослідження судових доказів має проводитися таким чином, щоб суд мав реальну можливість особисто ознайомитися з доказами, які є у цивільній справі.
Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному судовому провадженні доказів шляхом допиту свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису й відеозапису тощо. Ця засада цивільного судочинства має значення для повного з`ясування обставин справи та її об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити й перевірити як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними в статті 89 ЦПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини справи.
Недотримання засади безпосередності призводить до порушення принципу змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (частина друга статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України). Тому засада безпосередності є необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не були враховані при постановленні рішення судом, а отже, судове рішення не може бути визнано законним і обґрунтованим.
У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали перевагу одному доказу - відеозапису подій, які мали місце 06 лютого 2020 року, водночас не здійснили безпосереднє дослідження інших доказів, наявних у матеріалах справи, зокрема, акта службового розслідування разом з доданими до нього додатками, загальна кількість яких становить 233. Також суди дійшли необґрунтованих висновків про відсутність підстав для здійснення допиту безпосередніх свідків подій, які мали місце 06 лютого 2020 року, та які могли повідомити суду перебіг обставин того дня, зокрема щодо поведінки позивача.
Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно згаданий принцип не передбачає обов`язок суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К." та інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій мали здійснити повне, всебічне, об`єктивне та безпосереднє дослідження наданих сторонами доказів у справі та за результатом дослідження усіх доказів надати оцінку правомірності звільнення позивача із займаної посади у зв`язку з вчиненням аморального проступку.
Наведеного суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, обмежившись дослідженням одного доказу - відеозапису частини подій, які мали місце 06 лютого 2020 року, вважали встановленою обставину, що поведінка ОСОБА_1 відповідала засадам моралі. Враховуючи, що судами не забезпечено та не здійснено повного, всебічного, об`єктивного та безпосереднього розгляду справи, висновки про те, що звільнення ОСОБА_1 є незаконним є передчасними та ґрунтуються на припущеннях.
Вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про поновлення на роботі, а тому рішення судів в цій частині також є передчасними.