Постанова
Іменем України
29 липня 2021 року
м. Київ
справа № 753/7301/15
провадження № 61-23098св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Універсал Банк" на постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Кулікової С. В., Олійника В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 26 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк" (далі - ВАТ "Універсал Банк") та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит в сумі 253 700,00 швейцарських франків та зобов`язався повернути кошти до 10 грудня 2037 року і сплачувати відсотки за користування коштами.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором з відповідачем ОСОБА_2 укладений договір поруки.
Позивач зазначав, що відповідачі умови кредитного договору не виконували належним чином і рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 червня 2013 року з них достроково стягнуто заборгованість. Однак зазначене рішення суду відповідачами не виконується і заборгованість не повернута.
Позивач просив стягнути відсотки за користування кредитом за період, що не був охоплений попереднім рішенням суду, а також індекс інфляції та 3 % річних за не виконання грошових зобов`язань.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 липня 2015 року позов задоволено.
Стягнуто на користь ПАТ "Універсал Банк" з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 3 768 828,31 грн заборгованості.
Стягнуто на користь ПАТ "Універсал Банк" з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1 827,00 грн судових витрат з кожного.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі не виконують рішення суду та не повертають заборгованість, що свідчить про наявність правових підстав для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за відсотками за період з 22 червня 2012 року до 06 квітня 2015 року в сумі 116 585,93 швейцарських франків, а також за період з 06 червня 2013 року до дати звернення позивача до суду - індексу інфляції 816 934,56 грн та 122 540,14 грн - 3 % річних за порушення виконання грошового зобов`язання.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 05 серпня 2019 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково.
Заочне рішення Дарницького районного суду Київської області від 17 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове.
Позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Універсал Банк" 3 % річних в сумі 122 540,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ПАТ "Універсал Банк" з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 54,18 грн судового збору з кожного, за подачу позовної заяви.
Стягнуто з ПАТ "Універсал Банк" на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений відповідачем за подачу апеляційної скарги в розмірі 5 316,57 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що боржник зобов`язаний повернути банку майно того ж роду і тієї ж якості, які отримав в позику (кредит), між сторонами виникло грошове зобов`язання в швейцарських франках, а індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду,Акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк") посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову у частині відмови у позові про стягнення інфляційних витрат та залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, зупинено дію постанови суду апеляційної інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням суду з боржника стягнуто еквівалент в гривні, станом на дату ухвалення рішення в 2013 році, а розмір інфляційних втрат, зазначений у позовній заяві, розрахований виходячи із визначеної у рішенні Дарницького районного суду м. Києва від 06 червня 2013 року у національній валюті - гривні;
оскільки відповідальність за статтею 625 ЦК України настає, зокрема, і за невиконання судового рішення про стягнення грошових коштів у національній валюті, то до такої суми заборгованості застосовується індекс інфляції.
апеляційний суд не врахував, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання в гривні, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 26 грудня 2007 року між ВАТ "Універсал Банк", правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк", та відповідачем ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 048-2900/56-0835, за умовами якого останній отримав кредит в сумі 253 700,00 швейцарських франків строком до 10 грудня 2037 року зі сплатою 9,45 % річних за користування коштами (а. с. 7-12).
У подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди до кредитного договору, відповідно до умов яких неодноразово змінювався розмір процентної ставки та узгоджувалися нові графіки платежів.
На підставі додаткових угод до кредитного договору від 10 та 14 травня 2009 року розмір плати за користування кредитом становив: з 10 травня 2009 року до 09 травня 2010 року - 3 % річних; з 10 травня 2010 року до 09 травня 2015 року - 13,14 % річних, а починаючи з 10 травня 2015 року - 11,45 % річних (а. с. 19-20, 21-33).
На підставі додаткових угод до кредитного договору від 10 та 22 лютого 2010 року розмір плати за користування кредитом становив: з 10 лютого 2010 року до 09 серпня 2011 року - 3,03 % річних; з 10 серпня 2011 року до 09 серпня 2016 року - 14,99 % річних, а починаючи з 10 серпня 2016 року - 11,45 % річних (а. с. 38-39, 40-51).
На підставі додаткових угод до кредитного договору від 10 та 30 травня 2011 року розмір плати за користування кредитом становив: з 10 травня 2011 року до 09 травня 2012 року - 3,32 % річних; з 10 травня 2012 року до 09 травня 2017 року - 16,62 % річних, а починаючи з 10 травня 2017 року - 11,45 % річних (а. с. 54-55, 56-74).
26 грудня 2007 року на забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 048-2900/756-0835-Р, відповідно до умов якого поручитель зобов`язався солідарно з позичальником у повному обсязі відповідати перед кредитором за невиконання позичальником усіх зобов`язань за кредитним договором (а. с. 78-84). 14 травня 2009 року, 22 лютого 2010 року та 30 травня 2011 року з ОСОБА_2 укладено додаткові угоди, якими узгоджувалася зміна розміру плати за кредит.
За невиконання взятих на себе зобов`язань з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 червня 2013 року достроково стягнуто з відповідачів заборгованість у розмірі 268 389,71 швейцарських франків, що еквівалентно 2 269 261,84 грн (а. с. 87).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Так, суди встановили, що пунктом 2.7 кредитного договору передбачено, що нарахування процентів здійснюється щоденно за методом нарахування відсотків "30/360", починаючи з дати списання коштів із позичкового рахунку та зарахування на поточний рахунок позичальника до дати повного погашення кредиту. Дата остаточного погашення кредиту в розрахунок не включається. Позичальник зобов`язаний здійснити повне погашення процентів не пізніше дня повного погашення суми кредиту, зазначеної в пункті 2.6 цього договору.
Згідно з пунктом 1.2. договору, строк кредитування за цим договором становить з дати надання кредиту до 10 грудня 2037 року (дата остаточного погашення всієї суми кредиту).
При цьому, положенням статті 11 ЦК України закріплено, що підставою виникнення зобов`язань зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з вимогами статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття "строк дії договору" і "строк (термін) виконання зобов`язання" (статті 530, 631 ЦК України).
У постанові Велика Палата Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку про те, що поняття "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зазначеного зобов`язання.
Тобто, належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, у розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.
При цьому, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Встановивши, що банк скористався своїм правом на дострокове стягнення кредиту та змінив строк кредитування, надіславши відповідні вимоги боржнику та поручителю, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що у банку припинилось право нараховувати проценти за кредитом, а після ухвалення рішення правовідносини між сторонами стали охоронними, відповідні права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України.
За змістом статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
Аналогічний висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом в своїй постанові від 14 лютого 2018 року в справі № 564/2199/15-ц (провадження № 61-2404св18).
Доводи касаційної скарги про те, що рішенням суду з боржника стягнуто еквівалент в гривні, станом на дату ухвалення рішення в 2013 році, є безпідставними, оскільки боржник зобов`язаний повернути банку майно того ж роду і тієї ж якості, які отримав в позику (кредит), а рішенням суду стягнуто заборгованість саме у швейцарських франках та відповідно індексація іноземної валюти законодавством України не передбачена.
Доводи касаційної скарги про те, що оскільки відповідальність за статтею 625 ЦК України настає, зокрема, і за невиконання судового рішення про стягнення грошових коштів у національній валюті, то до такої суми заборгованості застосовується індекс інфляції та про те, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання в гривні, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України є неприйнятними, оскільки рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 червня 2013 року стягнуто заборгованість в іноземній валюті.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Наведене передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.