Постанова суду № 596/818/20 від 26.07.2021 про відшкодування моральної шкоди

Постанова

Іменем України

26 липня 2021 року

м. Київ

справа № 596/818/20

провадження № 61-6159св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Державна казначейська служба України, слідче управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Львові,

третя особа - слідчий Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Львові Янчак Юрій Ігорович,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 18 лютого 2021 року у складі судді Митражик Е. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Щавурської Н. Б., Храпак Н. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Львові, третя особа - слідчий слідчого відділу слідчого управління Державного бюро розслідувань

у м. Львові Янчак Юрій Ігорович, про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України, слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Львові, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,- слідчий Другого слідчого відділу (відділ із розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань

у місті Львові Янчак Ю. І., про стягнення моральної шкоди, завданої неправомірними діями слідчого Другого слідчого відділу ТУ ДБР

Янчака Ю. І., які встановлені ухвалами слідчих суддів Личаківського районного суду м. Львова і мають преюдиційну силу, в розмірі

1 500 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що

04 лютого 2020 року на виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва за його заявою Генеральною прокуратурою України внесено відповідні відомості до ЄРДР № 42020000000000205 за статтею 367 КК України вчиненого працівниками правоохоронних органів Тернопільської і Львівської областей кримінального правопорушення, матеріали провадження направлені до Територіального управління ДБР

у м. Львові для проведення досудового розслідування.

При його зверненні до слідчого ТУ ДБР у м. Львові Янчака Ю. І. із клопотанням про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні № 42020000000000205, постановою від 02 березня 2020 року слідчий відмовив у визнанні його потерпілим.

Не погодившись із висновками слідчого, ОСОБА_1 оскаржив постанову про відмову у визнанні потерпілим до слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова.

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова

від 19 березня 2020 року скасовано постанову слідчого ТУ ДБР Янчака Ю. І. від 02 березня 2020 року і зобов`язано слідчого повторно розглянути питання про визнання його потерпілим.

03 квітня 2020 року слідчий ТУ ДБР у м. Львові Янчак Ю. І. повторно надіслав йому копію попередньої постанови про відмову у визнанні потерпілим, змінивши тільки дату з 02 березня 2020 року на 03 квітня

2020 року.

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова

від 21 квітня 2020 року повторно скасовано постанову слідчого ТУ ДБР Янчака Ю. І. від 03 квітня 2020 року та зазначено, що оскільки постанова слідчого ТУ ДБР Янчака Ю. І. скасована, то в силу положення частини другої статті 55 КПК України він (позивач) набуває статусу потерпілого.

Разом із тим, при зверненні з клопотанням до слідчого ТУ ДБР Янчака Ю. І. про зміну статті 367 КК України з частини першої на частину другу, слідчим не розглянуто його клопотання.

Позивач вважав, що такими неправомірними діями слідчий ДБР Янчак Ю. І. позбавив його права користуватися правами потерпілого, оскаржувати бездіяльність слідства, заявляти клопотання і заявляти цивільний позов в кримінальному провадженні, чим спричинено йому моральну шкоду.

ОСОБА_1 змушений повторно звертатися до слідчих суддів за захистом своїх прав, що призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків і потребує додаткових зусиль для організації свого життя. Весь хід його звичайного життя повністю порушений, він позбавлений радості спілкування зі своїми дітьми і внуками. Протягом п`яти років позивач не може добитися розслідування злочину, вчиненого проти нього злочинною організацією шахраїв, яку укривають правоохоронні органи і прокуратура Тернопільської і Львівської областей, а тепер слідчий ДБР Янчак Ю. І. намагається позбавити його прав потерпілого в кримінальному провадженні, залишаючи його один на один зі злочинцями і їхніми покровителями, що вселило в нього зневіру в справедливість і законність, створило небезпеку для нього і його рідні, через що він перебуває в постійній тривозі і страху.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 1 500 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області

від 18 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними.

З мотивів невідповідності процесуальним нормам КПК України постанови слідчого про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні ухвалами слідчих суддів Личаківського районного суду м. Львова скасовані. Проте сам факт скасування судом прийнятих слідчим процесуальних документів з підстав їх невідповідності процесуальним нормам КПК України не свідчить про заподіяння моральної шкоди позивачу.

Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або майнової шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами електронного поштового зв`язку на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 18 лютого

2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року, у якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У червні 2021 року справу № 596/818/20 передано до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті

400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а також на порушення принципу юридичної визначеності, єдності і сталості судової практики. Касаційна скарга містить посилання на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, що відповідає підставі касаційного оскарження, визначеній пунктом першим частини другої статті 389 ЦПК України.

Так, у постанові Верховного Суду у справі № 910/13862/15 зазначено, що преюдиційні факти є обов`язковими у вирішенні інших справ і не підлягають доказуванню. Протиправність діяльності слідчого, яка спричинила моральну шкоду позивачу, в цьому випадку преюдиційно встановлено в ухвалах слідчого судді, якими скасовано постанову слідчого про відмову у визнанні потерпілим.

У справі № 464/3789/17 Верховний Суд зазначив, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнає внаслідок протиправних дій. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції.

У справі № 818/607/17 Верховний Суд вказав, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх конституційним обов`язкам і завжди викликає у людини негативні емоції.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що слідчий Другого слідчого відділу (відділ із розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Львові Янчак Ю. І., розглянувши матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020000000000205 від 04 лютого 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, постановою про відмову у визнанні потерпілим від 02 березня 2020 року, відмовив у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у вказаному кримінальному провадженні (а. с. 8-9).

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова

Стрепко Н. Л. від 19 березня 2020 року (справа № 463/2133/20) задоволено частково скаргу ОСОБА_1 та скасовано постанову слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, Янчака Ю. І. від 02 березня 2020 року про відмову у визнанні потерпілим та зобов`язано слідчого повторно розглянути питання визнання ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні

№ 42020000000000205 від 04 лютого 2020 року. У задоволенні решти вимог відмовлено (а. с. 4)

В ухвалі від 19 березня 2020 року слідчим суддею зазначено, що поза увагою слідчого залишилися доводи заподіяння моральної шкоди. Оскаржувана постанова не містить будь-якого аналізу, чому слідчий відкидає доводи щодо заподіяння моральної шкоди. З оскаржуваної постанови не можливо встановити, чи вживав слідчий заходів відповідно до положень пункту 6 частини другої статті 242 КПК України для встановлення розміру шкоди немайнового характеру, а також, чи вживав слідчий будь-яких процесуальних дій щодо допиту ОСОБА_1 з приводу обставин вчинення кримінального правопорушення та заподіяння йому будь-якої шкоди. При цьому слідчий у постанові вказує про встановлення факту неправомірних дій працівників правоохоронних органів, однак не наводить жодних мотивів, що такими діями не спричинена шкода ОСОБА_1 . Крім того, слідчий суддя звертає увагу, що процесуальними умовами появи потерпілого як учасника кримінального провадження є необхідність подання заяви про вчинення щодо нього кримінального правопорушення або подання заяви про залучення до провадження як потерпілого, однак чинна норма статті 55 КПК України наділяє слідчого правом, а не обов`язком, визнання особи потерпілою. Слідчий у відповідності до положень частини п`ятої статті 55 КПК України тільки за наявності очевидних та достатніх підстав може вважати, що особі не заподіяно шкоду та відмовити у визнанні особи потерпілою. Однак оскаржувана постанова не містить будь-яких відомостей, які б свідчили, на підставі яких конкретно очевидних та достатніх підстав слідчий прийшов до висновку про не заподіяння скаржнику шкоди, в тому числі, моральної.

Постановою від 03 квітня 2020 року слідчий Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Львові Янчак Ю. І., розглянувши матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020000000000205 від 04 лютого 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, відмовив у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні (а. с. 10-11).

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова

Мармаш В. Я. від 21 квітня 2020 року (справа № 463/3142/20) за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на постанову слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, Янчака Ю. І. від 03 квітня 2020 року про відмову

у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 42020000000000205 від 04 лютого 2020 року та зобов`язання слідчого визнати його потерпілим, скаргу задоволено частково. Скасовано постанову слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, Янчака Ю. І. від 03 квітня 2020 року про відмову у визнанні потерпілим.

У задоволенні решти вимог відмовлено (а. с. 3).

Зі змісту вказаної ухвали слідчого судді від 21 квітня 2020 року слідує, що в постанові не надано аналізу та не вказано мотиви прийняття оскаржуваної постанови, виходячи з дослідження всіх наявних в матеріалах кримінального провадження даних щодо можливого спричинення ОСОБА_1 шкоди. Оскаржувана постанова не містить будь-якого аналізу, чому слідчий відкидає доводи щодо заподіяння моральної шкоди. З оскаржуваної постанови не можливо встановити, чи вживав слідчий заходів відповідно до положень пункту 6 частини другої статті 242 КПК України для встановлення розміру шкоди немайнового характеру, а також, чи вживав слідчий будь-яких процесуальних дій щодо допиту ОСОБА_1 із приводу обставин вчинення кримінального правопорушення та заподіяння йому будь-якої шкоди. При цьому слідчий у постанові вказує про встановлення факту неправомірних дій працівників правоохоронних органів, однак не наводить жодних мотивів, що такими діями не спричинена шкода ОСОБА_1 . Оскаржувана постанова не містить будь-яких відомостей, які б свідчили на підставі яких конкретно очевидних та достатніх підстав слідчий зробив висновок про не заподіяння скаржнику шкоди, в тому числі, моральної.

Згідно з відповідей № 12-03/2-5382 вих-20 від 03 березня 2020 року та

№ 12-03/2-9793 вих-20 від 27 квітня 2020 року слідчого Другого слідчого відділу СУ ТУ Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, Янчака Ю. І., адресованих ОСОБА_1 клопотання розглянуті як звернення та зазначено, що викладені доводи будуть враховані при досудовому розслідуванні (а. с. 12-13).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі -

у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом спору у справі, що переглядається, є відшкодування моральної шкоди, завданої особі неправомірними діями слідчого, які полягають у винесенні постанов про відмову у визнанні особи потерпілим у кримінальному провадженні, які в подальшому скасовані ухвалами слідчого судді.

Колегія суддів із зазначеним висновком погоджується з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до змісту статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а також рішення слідчого про закриття кримінального провадження.

За правилом частини другої статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію;

3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.

Разом із тим, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої і, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17 (провадження

№ 61-7053зпв18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 646/5224/17 (провадження № 61-7478св18), від 23 січня 2019 року у справі № 638/1413/17 (провадження № 61-42619св18), від 01 квітня 2020 року у справі

№ 641/7772/17 (провадження № 61-40338св18), від 30 червня 2020 року

у справі № 641/7984/17 (провадження № 61-36602св18), від 16 листопада

2020 року у справі № 686/1527/20, від 13 січня 2020 року у справі

№ 227/2572/19, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

Таким чином, ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 19 березня 2020 року та від 21 квітня 2020 року, якими були скасовані постанови слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, Янчака Ю. І. про відмову

у визнанні потерпілим та зобов`язано слідчого повторно розглянути

питання визнання ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні № 42020000000000205 від 04 лютого 2020 року свідчить про реалізацію

ним передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, як помилково вважає ОСОБА_1 .

Сам факт скасування постанов слідчого не свідчить про протиправність дій слідчого та завдання моральної шкоди позивачу, не має наслідків цивільно-правового характеру, враховуючи, що права та інтереси позивача вже були поновлені ухвалами слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова.

Реалізація особою її права на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом у разі задоволення таких скарг, за висновком Верховного Суду, становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазнав позивач.

Цей висновок узгоджується з рішеннями Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі "Перна проти Італії" та від 09 лютого

2007 року "Білуха проти України", де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Таким чином, деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності, є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою винної особи. Відсутність хоча б однієї складової виключає обов`язок по відшкодуванню шкоди.

Тобто, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади, так і докази спричинення йому шкоди, а також наявності причинного зв`язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.

Статтями 12, 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторони, суд не може збирати докази за власною ініціативою.

З огляду на відсутність доведення позивачем факту заподіяння йому моральних страждань або втрат немайнового характеру, встановлення факту протиправності дій слідчого, факту наявності причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) зазначеного органу та його вини в заподіянні цієї шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про те, що незаконність постанови про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні, підтверджена ухвалами слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 19 березня

2020 року та від 21 квітня 2020 року, якими зазначені постанови було скасовано та які мають преюдиційне значення, не свідчать про неправильність висновків судів про відмову в задоволенні позову, оскільки апеляційним судом правильно зазначено, що сам по собі факт скасування постанови

не підтверджує незаконність дій відповідача, оскільки постанова скасована

з процесуальних підстав, а також те, що цими діями позивачу завдана моральна шкода.

Доводи касаційної скарги, спрямовані на невідповідність висновків судів правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у справах

№ 910/13862/15, № 464/3789/17, № 818/607/17, колегія суддів відхиляє, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними зі справою, яка переглядається, у них встановлені різні фактичні обставини та підстави звернення до суду.

Так, у справі № 464/3789/17 в порядку адміністративного судочинства предмет спору було визнання протиправними дії Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові щодо складання акта перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, припису про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, протоколу про адміністративне правопорушення; акта перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил; протоколу про адміністративне правопорушення та стягнення моральної шкоди. Фактичні обставини справи, підстави позову та нормативно-правове регулювання спірних правовідносин у зазначеній справі не є тотожним зі справою, що переглядається.

З аналізу Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено відсутність постанови Верховного Суду у справі № 910/13862/15,

а процесуальні ухвали, постановлені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, стосувалися, зокрема, скарги на постанову відділу ДВС про стягнення виконавчого збору.

У справі № 818/607/17 предметом перегляду Верховного Суду був адміністративний позов до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа: Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, про визнання протиправною бездіяльність старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України щодо не поновлення виконавчого провадження та стягнення моральної шкоди.

Зогляду на підстави позовів, їх нормативно-правове регулювання, вказана справа також не є тотожною зі справою, що переглядається.

Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

................

Перейти до повного тексту