ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/14918/20
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Ткаченко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.,
за участю представників:
АТ КБ "Приватбанк" - Дорошенка Г.Г.,
ТОВ "Едельвейс+2007" - Таламанчука О.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2021
та ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 в частині визнання грошових вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
у справі № 910/14918/20
за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Едельвейс+2007"
про банкрутство.
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", Банк, кредитор) звернулось до суду з заявою про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Едельвейс+2007" (далі - ТОВ "Едельвейс+2007", боржник) у зв`язку із неспроможністю останнього сплатити кредиторську заборгованість у розмірі 10 540 593,60 грн.
На підтвердження своїх посилань заявником подано копії: кредитного договору №2Э059Г від 10.06.2014 разом із договорами про внесення змін до нього та виписок про рух коштів по рахункам, на яких обліковується заборгованість за вказаним кредитним договором; кредитного договору № 2Э060Г від 10.06.2014 разом із договорами про внесення змін до нього; виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за реєстраційним номером №8244; роздруківки постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 19.12.2018 у виконавчому провадженні №54702854.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 відкрито провадження у справі №910/14918/20 про банкрутство ТОВ "Едельвейс+2007", визнано грошові вимоги АТ КБ "ПриватБанк" до боржника у розмірі 4 273 182,95 грн, з яких 3618967,25 грн - основне зобов`язання, 654 215,70 грн - штрафні санкції, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Реверука П.К.
Ухвала суду першої інстанції мотивована доведеністю та обґрунтованістю вимог кредитора до боржника у визначеному розмірі, а також відсутністю підстав для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство ТОВ "Едельвейс+2007".
Не погоджуючись із ухвалою місцевого господарського суду в частині відхилення вимог в розмірі 6 267 410,65 грн. АТ КБ "ПриватБанк" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 в частині визнання грошових вимог АТ КБ "Приватбанк до боржника у розмірі 4 273 182,95 грн. залишено без змін.
Судами визнана обґрунтованою та підтвердженою виконавчим написом приватного нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. від 21.08.2017 №8244 заборгованість ТОВ "Едельвейс+2007" у розмірі 2 988 000,00 грн, з яких 2985000,00 грн - заборгованість за Кредитним договором №2Э059Г від 10.06.2014, 3000,00 грн - витрати, пов`язані із вчиненням виконавчого напису.
За висновками судів, виконавчий напис нотаріуса є зміною строку виконання зобов`язання у розумінні частини 2 статті 1050 ЦК України, в якому підлягає стягненню вся сума заборгованості за кредитним договором № 2Э059Г від 10.06.2014, водночас правові підстави про визнання грошових вимог Банку в частині нарахованих після дострокового задоволення вимог Банку про стягнення всієї заборгованості за кредитним договором № 2Э059Г від 10.06.2014 процентів, винагороди та пені у розмірі 6 169 138,30 грн відсутні.
Відхиляючи грошової вимоги заявника до боржника за кредитним договором №2Э060Г від 10.06.2014 в частині заборгованості за винагородою банку у розмірі 98 272,34 грн суди встановили, що умовами договору в редакції додаткових угод фактично визначено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом.
Судами враховані правові позиції, що містяться в постановах Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.07.2018 у справі №910/11436/16, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
В касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить суд скасувати:
- частково ухвалу суду першої інстанції, а саме п.2 резолютивної частини ухвали в частині визнання грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Едельвейс+2007" в розмірі 4 273 182,95 грн. В іншій частині ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.12.2020 залишити без змін;
- та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2021,
- справу в оскаржуваній частині направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
В обґрунтування доводів посилається на неправильне застосуванням норм матеріального права, а саме частини 2 статті 1048 ЦК України, не застосування частини 2 статті 625 та частини 1 статті 1050 ЦК України, порушення норм процесуального права, а саме статті 86, частини 1,2,5 статті 236, частини 1 статті 237 ГПК України.
Скаржник зазначає, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті без врахування висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15 та в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №5017/1987/2012.
Доводи інших учасників справи
ТОВ "Едельвейс+2007" надало пояснення до касаційної скарги AT КБ "Приватбанк", в яких заперечує проти її вимог, у задоволенні касаційної скарги AT КБ "Приват Банк" просить відмовити.
Розпорядник майна ТОВ "Едельвейс+2007" арбітражний керуючий Реверук П.К. У наданих суду поясненнях по справі підтримує касаційну скаргу AT КБ "Приватбанк", просить розглядати касаційну скаргу AT КБ "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 з урахуванням його пояснень.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права
Предметом цього касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" є постанова Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2021, прийнята за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції від 02.12.2020 про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Едельвейс+2007" в частині кредиторських АТ КБ "ПриватБанк" до боржника.
Ухвала місцевого господарського суду у відповідності до статті 269 ГПК України переглядалася судом апеляційної інстанції лише в частині розміру заявлених вимог кредитора. В частині наявності або відсутності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство та в частині призначення розпорядника майна боржника ухвала Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 не переглядалася.
Отже, відповідно до положень статті 300 ГПК України Верховним Судом касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 здійснюється в частині грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" до боржника.
Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, як зазначено в преамбулі, встановлюються нормами КУзПБ.
Відповідно до частини першої статті 39 КУзПБ, перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Частинами 2, 3 цієї статті передбачено, що у підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, а також вирішує інші питання, пов`язані з розглядом справи. Якщо справа порушується за заявою кредитора, господарський суд перевіряє обґрунтованість його вимог, їх безспірність, вжиття заходів щодо примусового стягнення за цими вимогами в порядку виконавчого провадження.
Згідно із положеннями частини п`ятої статті 39 КУзПБ, за наслідками розгляду заяви про порушення справи про банкрутство та відзиву боржника господарський суд виносить ухвалу про: відкриття провадження у справі про банкрутство; відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, АТ КБ "ПриватБанк" звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Едельвейс+2007" у зв`язку із неспроможністю останнього сплатити наявну кредиторську заборгованість у розмірі 10 540 593,60 грн.
Розглядаючи кредиторські вимоги АТ КБ "ПриватБанк", за наслідками дослідження доказів, наданих на їх підтвердження, судами встановлено, що грошові вимоги до боржника виникли на підставі кредитних договорів №2Э059Г від 10.06.2014 та №2Э060Г від 10.06.2014 (з урахуванням договорів про внесення змін до кредитних договорів).
Судами встановлено, що 21.08.2017 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. видано виконавчий напис щодо стягнення грошових коштів у розмірі 2 988 000,00 грн з ТОВ "Едельвейс+2007", які є його боргом за кредитним договором № 2Э059Г від 10.06.2014, укладеним між ним та ПАТ КБ "Приватбанк". Зазначено, що строком, за який провадиться стягнення, є з 10.06.2014 по 16.08.2017.
20.09.2017 Старшим державним виконавцем виконавчого округу м. Києва Колодчуком С.В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 54702854 із виконання виконавчого напису Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. № 8244 від 21.08.2017.
Згідно з інформації про зазначене виконавче провадження з боржника не було стягнуто кошти за виконавчим написом нотаріуса № 8244 від 21.08.2017, а постановою старшого державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Палій Ю.О. від 19.12.2018 виконавчий документ повернуто стягувачу.
Відтак, заборгованість за кредитним договором № 2Э059Г від 10.06.2014 ТОВ "Едельвейс+2007" перед ПАТ КБ "Приватбанк" за період з 10.06.2014 по 16.08.2017 згідно виконавчого напису приватного нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. від 21.08.2017 № 8244 у розмірі 2 985 000,00 грн є обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.
Водночас, судами встановлено, що згідно наданого банком розрахунку заборгованості, Банк продовжував нараховувати пеню, відсотки та винагороду після здійснення виконавчого напису нотаріуса № 8244 від 21.08.2017 про дострокове стягнення заборгованості за Кредитним договором № 2Э059Г від 10.06.2014.
Колегія суддів звертається до правового висновку, зазначеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), відповідно до якого звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
У постанові від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Схожі правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.
Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що виконавчий напис нотаріуса є вимогою у розумінні частини 2 статті 1050 ЦК України про дострокове виконання зобов`язання, в якому підлягає стягненню вся сума заборгованості за кредитним договором №2Э059Г від 10.06.2014, та відсутність правових підстав про визнання грошових вимог Банку в частині нарахованих після здійснення виконавчого напису нотаріуса про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором №2Э059Г від 10.06.2014, процентів, винагороди та пені у розмірі 6 169 138,30 грн, зважаючи на визначені АТ КБ "ПриватБанк" в заяві про банкрутство ТОВ "Едельвейс+2007" підстави для їх нарахування.
Аргументи касаційної скарги про не дослідження судами кінцевого строку погашення кредитів, спростовуються змістом судових рішень, в яких суди встановили, що відповідно до п. п. А.6., А.7., А.8., 4.1., 4.2., 4.3. Кредитного договору № 23059Г за користування кредитом ТОВ "Едельвейс+2007" зобов`язалося сплачувати проценти у розмірі 12,00 % річних, датою сплати процентів є 26 число кожного поточного місяця, починаючи з 10.06.2014. При цьому, вказані аргументи не спростовують правових висновків про припинення нарахуванням процентів за користування кредитом та неустойки у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, що є зміною строку виконання зобов`язання.
В касаційній скарзі відсутнє обґрунтування правової позиції скаржника про те, що внаслідок звернення із виконавчим написом до нотаріуса не відбулось дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором № 2Э059Г від 10.06.2014.
Посилання скаржника на неврахування правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі №916/4693/15 та в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №5017/1987/2012 як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень є помилковими.
Відповідно до висновків, викладених у наведених постановах, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Розглядаючи кредиторські вимоги АТ КБ "ПриватБанк" в частині нарахованої заборгованості за винагородою у розмірі 98 272,34 грн за кредитним договором №2Э060Г від 10.06.2014 судами встановлено таке.
За умовами Кредитного договору № 2Э060Г від 10.06.2014 (із внесеними змінами згідно додаткових угод), окрім фіксованого розміру процентів за користування кредитом, боржник зобов`язався сплачувати банку винагороду за користування кредитом. При невиплаті винагороди за користування кредитом у визначену дату, винагорода вважається простроченою. Тобто, оплату за користування кредитом встановлено двома паралельними способами, а саме проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки в розмірі 12 % річних та винагорода за користування кредитом згідно договору, сплата якої визначена у формулі, до якої, включено також дані щодо офіційного курсу гривні до долару США.
Судами встановлено, що зазначена в договорі формула має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту. Формула нарахування винагороди, також, не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки, що не відповідає частині 6 статті 1056-1 ЦК України.
Винагорода за користування кредитом за формулою, яка містяться в кредитному договорі та залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки.
Нарахування/виплата такої винагороди не може бути передбачена ні за що інше, як надання якихось послуг банком, і винагорода не може нараховуватися за належне виконання своїх обов`язків клієнтом (за користування кредитом), оскільки вона не може стосуватися чи враховувати проценти, які є самостійною платою за користування кредитними коштами.
Подібні правові позиції містяться в постановах Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.07.2018 у справі №910/11436/16, відповідно до яких нарахування винагороди (комісії) за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок боржника, є незаконною.
Вказана правова позиція відображена також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.10.2019 у справі №904/8902/17 про банкрутство ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа", відповідно до якої стаття 1056-1 ЦК України не передбачає можливості визначати у кредитному договорі одночасно фіксовану та змінювану кредитну ставку.
Судова колегія звертає увагу, що пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України визначено, що основними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Цей принцип є своєрідною межею здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав і виконання обов`язків, яка відділяє дозволену поведінку від недозволеної, справедливі, добросовісні і розумні дії від вчинків, які не відповідають цим критеріям.
Даний принцип віднайшов своє відображення у положеннях Цивільного кодексу України, які врегульовують правовідносини сторін, пов`язані з укладенням правочину.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тобто, принцип свободи договору не є безумовним, межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, а погоджені сторонами умови договору повинні відповідати не лише вимогам цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а й засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права.
У цьому контексті варто зазначити, що принцип справедливості, добросовісності і розумності обмежує дію принципу свободи договору. Учасники цивільних правовідносин можуть, зокрема укладати договори і на свій розсуд визначати їх умови, але з урахуванням прав і інтересів контрагентів.
Таку ж позицію висловив і Конституційний Суд України у рішенні від 10.11.2011 у справі № 15-рп/2011 та у пункті 3.2 цього рішення вказав, що "одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 Кодексу (ЦК України - колегія суддів). Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності". Ця позиція викладена була безвідносно до суті розглянутого Конституційним Судом України питання, тому застосовується колегією суддів у цій справі.
Так, принципи справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.
Більше того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що поведінка учасників правовідносин має відповідати іншим засадам цивільного законодавства таким, як справедливість, добросовісність, розумність.
Таку правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.09.2020 № 920/418/19, від 07.04.2021 у справі №910/10514/20 та в низці інших справ.
Закріпивши принцип свободи договору у ЦК України, законодавець разом із тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.
Враховуючи зазначене, суди дійшли висновку, що має місце порушення вимог принципу справедливості, добросовісності і розумності, оскільки умовами договору в редакції додаткових угод фактично визначено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом.
За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відхилення грошової вимоги заявника до боржника за кредитним договором № 2Э060Г від 10.06.2014 в частині заборгованості за винагородою у розмірі 98 272,34 грн.
Судова колегія погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що свобода договору передбачає абсолютну прозорість всіх його елементів, чого не вбачається з редакції формули винагороди, яка залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки, має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту, а також, не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки.
Посилання в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду у справі №904/2073/20 від 19.03.2021, ухваленою в справі в позовному провадженні, судом відхиляються, оскільки правовідносини не є релевантними цій справі. Верховний Суд акцентує увагу на тому, що з моменту відкриття щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, процедура банкрутства за своєю суттю є конкурсним процесом, основною метою якого, зокрема, є рівномірне і справедливе задоволення вимог всієї сукупності кредиторів неплатоспроможного боржника, що істотно відрізняє позовне провадження та провадження у справі про банкрутство
Таким чином, скаржником не здійснено обґрунтоване посилання на конкретні підстави касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
За таких обставин, колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо визнання вимог АТ КБ "Приват Банк" в розмірі 4 273 182,95 грн, які здійснені на підставі належного дослідження та об`єктивного аналізу всіх обставин справи, належної правової оцінки доводів та заперечень учасників справи, на підставі доказів, наданих кредитором на підтвердження своїх вимог.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.