ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/6474/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт"
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 у справі
за позовом Державного підприємства "Антонов"
до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт"
про стягнення 134 266,76 дол. США.
У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Наливайко Д. О. (адвокат), відповідача - Циба Р. А.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У травні 2020 року Державне підприємство "Антонов" (далі - ДП "Антонов") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" про стягнення 134 266,76 дол. США (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).
1.2. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем всупереч договору комісії від 08.06.2018 № STE-1-156-Д/К-17 не виконано обов`язок щодо перерахування вартості реалізованої продукції, наданої позивачем, відповідно до умов зазначеного договору комісії у сумі 363 894,82 дол. США. У зв`язку з цим, позивач просив суд стягнути з відповідача основний борг у сумі 363 894,82 дол. США та пеню у сумі 124 821,03 дол. США.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2020 у справі № 910/6474/20 (суддя Картавцева Ю. В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суд від 08.04.2021 (Андрієнко В. В. - головуючий, судді Буравльов С. І., Пашкіна С. А.) позов задоволено частково; стягнуто з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" на користь ДП "Антонов" основний борг у сумі 49 250,00 (сорок дев`ять тисяч двісті п`ятдесят) дол. США (станом на 28.04.2020 еквівалентно 133 4798 (один мільйон триста тридцять чотири тисячі сімсот дев`яносто вісім) грн 13 коп.), пеню у сумі 1 155 629 (один мільйон сто п`ятдесят п`ять тисяч шістсот двадцять дев`ять) грн 18 коп. та судовий збір у сумі 37 356 (тридцять сім тисяч триста п`ятдесят шість) грн 41 коп; в іншій частині позову відмовлено.
2.2. Судові рішення мотивовано тим, що позивачем були вчинені необхідні дії для забезпечення виконання зобов`язань за договором у визначені строки, разом з тим, відповідачем не доведено, що затримка остаточного підписання договірних документів за вказаним договором комісії (на що він, зокрема, посилається як на причину затримки в отриманні документів для експорту продукції) сталася саме з вини позивача.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2020 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 у справі № 910/6474/20, Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю, в іншій частині рішення та постанову - залишити без змін.
3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
3.3. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини 3 статті 1016, статті 1018, частини 1 статті 1022 ЦК України у подібних правовідносинах.
3.4. 01.07.2021 представник скаржника надав на адресу Верховного Суду клопотання про зупинення провадження у справі, в якому просив зупинити провадження у цій справі № 910/6474/20 до набрання законної сили рішенням у справі № 910/7914/21 за позовом Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" до ДП "Антонов" про визнання частково недійсними пунктів 6.6 та 8.1 договору комісії від 08.06.2018 № STE-1-156-Д/К-17.
3.5. У відзиві на касаційну скаргу ДП "Антонов" просить залишити її без задоволення.
3.6. У запереченнях проти клопотання про зупинення провадження ДП "Антонов" просить відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що скаржником не наведено будь-яких мотивів та доводів, щодо об`єктивної неможливості розгляду цієї справи у суді касаційної інстанції, до вирішення та набрання законної сили рішенням у справі № 910/7914/21.
3.7. Щодо клопотання скаржника про зупинення розгляду справи, колегія суддів у судовому засіданні 20.07.2021 дійшла висновку про відмову в його задоволенні, оскільки розгляд справи № 910/7914/21 не є перешкодою для перевірки суттєвих обставин, які встановлені судом першої інстанції у цій справі № 910/6474/20 при її перегляді в апеляційному порядку, а конкретні обставини даної справи надають можливість розглянути даний спір без очікування остаточного вирішення справи № 910/7914/21.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами
4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 08.06.2018 між ДП "Антонов" (далі - комітент) та Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державним госпрозрахунковим зовнішньоторгівельним підприємство "Спецтехноекспорт" (далі - комісіонер) укладено договір комісії № STE-1-156-Д/К-17 (далі - договір комісії), за умовами пункту 1.1 якого, у порядку та на умовах, визначених цим договором, комітент доручає комісіонерові, а комісіонер зобов`язується від свого імені, за дорученням та за рахунок комітента, за плату вчинити правочин (укласти зовнішньоекономічний контракт) щодо поставки (продажу) запчастин до військово-транспортних літаків Ан-32 (надалі - продукція), найменування, перелік та істотні умови якого визначаються сторонами в Додатку № 1 до цього договору.
Передбачене п. 1.1 договору комісії доручення комісіонер зобов`язується виконати на умовах, найбільш вигідних для комітента (п. 1.2 договору комісії).
Пунктом 2.1 договору комісії визначено, що комісіонер зобов`язаний виконати доручення комітента, визначене п. 1.1 цього договору протягом 360 календарних днів з моменту набуття чинності цим договором.
Відповідно до пунктів 3.1.1, 3.1.10, 3.1.15 договору комісії комісіонер зобов`язується за дорученням та за рахунок комітента здійснити необхідну передконтрактну роботу та укласти контракт з покупцем на умовах, передбачених цим договором. У разі необхідності, та за попереднього письмового погодження з комітентом, вчинити інші (допоміжні) правочини, спрямовані на забезпечення виконання доручення комітента за цим договором, у тому числі шляхом залучення відповідних агентів. У термін протягом 10 робочих днів з дня виконання зобов`язань надати комітенту звіти комісіонера, а також копії документів, що його підтверджують, завірених печаткою комісіонера. Протягом 10 днів з дати підписання контракту з покупцем, надати комітенту завірену копію підписаного контракту.
Комітент у свою чергу зобов`язується, зокрема, передати на комісію відповідно до умов цього договору продукцію згідно з розділом 5 цього договору протягом строків вказаних в додатку № 1 до договору; сплатити комісіонеру комісійну плату на умовах, визначених розділом 7 цього договору; відшкодувати витрати, які здійснив комісіонер у зв`язку з виконанням своїх обов`язків за цим договором на умовах, визначених розділом 9 цього договору (п. п. 3.2.1, 3.2.5, 3.2.6 договору комісії).
Відповідно до пунктів 5.8, 5.9 договору комісії приймання-передача продукції проводиться представниками комісіонера та комітента з оформленням акта приймання-передачі. Дата підписання акта приймання-передачі є підтвердженням виконання комітентом зобов`язань за даним договором в частині, що стосується передачі продукції комісіонеру для її реалізації покупцю.
Пунктом 7.1 договору комісії визначено, що за виконання доручення зазначеного в даному договорі комісіонер отримує комісійну плату (що включає в себе ПДВ, який підлягає сплаті комісіонером з отриманої комісійної плати), у розмірі 9 % від загальної погодженої комітентом ціни продажу продукції за цим договором і складає 132 975,00 доларів США.
Згідно з пункту 8.1 договору комісії отримані грошові кошти за винятком комісійної плати комісіонеру та витрат комісіонера, перераховуються комісіонером комітенту протягом 10 днів з моменту надходження коштів від покупця на його рахунок, але не пізніше 90 календарних днів після підписання акту приймання-передачі згідно п. 5.8.
Сторони погодили, що перерахування грошових коштів за цим договором буде відбуватися у валюті контракту (п. 8.2 договору комісії).
Відповідно до пункту 9.4 договору комісії комітент відшкодовує комісіонеру документально підтверджені витрати та понесені збитки, яких він зазнав з вини комітента при вчиненні контракту з покупцем щодо продукції, стосовно якої вчиняється правочин, визначений п. 1.1 даного договору.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункту 18.1 договору комісії).
Додатком № 1 до договору комісії від 08.06.2018 № STE-1-156-Д/К-17 визначено, що перша партія продукції загальною вартістю 492 500,00 дол. США повинна бути відвантажена протягом 90 днів з дати отримання копії контракту згідно п. 3.1.15 Договору, друга партія продукції загальною вартістю 492 500,00 дол. США повинна бути відвантажена протягом 330 днів з дати отримання копії контракту згідно п. 3.1.15 Договору, третя партія продукції загальною вартістю 492 500,00 дол. США повинна бути відвантажена протягом 515 днів з дати отримання копії контракту згідно п. 3.1.15 Договору.
З матеріалів справи убачається, що 07.08.2018 сторонами було підписано Протокол узгодження розбіжностей № 1 до договору комісії.
Крім цього судами попередніх інстанцій встановлено, що листом від 25.07.2018 № 31.1/82/6252-18 відповідачем позивачу було направлено копію контракту № AIR HQ/NMO/AN-32/91230/29ED/240/ENG D3(Q)11271/PUR/STE-1-111-K/KE-17, який отримано позивачем 30.07.2018.
Листом від 17.08.2018 № 532/9249-18 позивач повідомив відповідача, що 27.08.2018 перша партія продукції буде готова до передачі.
Разом з тим, листом від 19.09.2018 № 31.1/116/7781-18 відповідач попросив позивача перенести строки передачі першої партії продукції до отримання необхідних документів (ліцензії ДСЕКУ на здійснення експорту, банківської гарантії, акредитиву).
У подальшому, листом від 04.10.2018 № 31.1/105/8244-18 відповідач проінформував позивача про готовність до відвантаження першої партії виробів за Договором, починаючи з 17.10.2018; листом від 18.10.2018 № 31.1/105/8529-18 відповідач звернувся до позивача з проханням розглянути можливість зменшення розмірів ящика (по ширині) шляхом демонтажу деяких складових частин кіля та подальшої збірки в країні замовника, оскільки, розміри виготовленого ящика для перевезеного кіля перевищують внутрішні габарити морського контейнера.
ДП "Антонов" листом від 31.10.2018 № 532/12454-18 повідомило відповідача про зменшення розміру ящика для перевезення кіля та попросило надіслати точну дату прибуття комісії на прийомку продукції.
Листом від 06.12.2018 № 532/14330-18 позивач зазначив, що продукція згідно договору комісії буде готова до відвантаження 06.12.2018.
17.01.2019 комітент передав, а комісіонер прийняв першу та другу партію продукції, а 21.02.2019 третю партію продукції по узгодженій номенклатурі і цінам, що вказані в Додатку № 1 до договору. Вартість кожної з трьох партій продукції становить 492 500,00 дол. США.
Факт прийому-передачі визначених партій продукції підтверджується актами приймання-передачі продукції, копії яких додано позивачем до позову.
З матеріалів справи убачається, що грошові кошти за продукцію, поставлену за контрактом в рамках виконання доручення комітента були перераховані позивачу трьома платежами, а саме: 21.06.2019 - 280 209,05 дол. США, 02.08.2019 - 625 600,00 дол. США, 17.12.2019 - 49 250,00 дол. США.
25.05.2020 між відповідачем та ДП "Антонов" підписано звіт комісіонера, яким відповідно сторони погодили, що залишок коштів комітента на рахунку комісіонера для забезпечення виконання доручення комітента відповідно до умов комісії станом на 25.05.2020 складає 8 827,00 дол. США, не узгоджена сума витрат комітента складає 49 250,00 дол. США.
5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
5.2. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.3. Ураховуючи, що Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" оскаржує судові рішення лише в частині задоволення позовних вимог, колегія суддів переглядає оскаржувані судові рішення суду лише в зазначеній частині та в межах доводів касаційної скарги.
5.4. Предметом спору є об`єкт взаємовідносин щодо яких виник спір між позивачем та відповідачем, певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача щодо якої позивач просить прийняти судове рішення. У даному випадку предметом спору є визначена позивачем вимога про стягнення 134 266,76 дол. США, з яких основний борг у сумі 58 077,00 дол. США та пеня у сумі 76 189,76 дол. США.
Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такими обставинами є певні юридичні факти, які тягнуть за собою певні юридичні наслідки. Отже, підставу позову складають дві складові: юридична та фактична. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову дозволяє визначити межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.
Звертаючись із позовом у цій справі ДП "Антонов" зазначало, що відповідачем усупереч договору комісії від 08.06.2018 № STE-1-156-Д/К-17 не виконано обов`язок щодо перерахування вартості реалізованої продукції, наданої позивачем відповідачу відповідно до умов зазначеного договору комісії, у повному обсязі та у визначені договором строки.
Згідно з частиною 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Проте, доводи позивача, зазначені ним в обґрунтування підстав позову не були розглянуті судами передніх інстанцій. Вирішуючи спір у цій справі та частково задовольнивши позовні вимоги, суди попередніх інстанцій із посиланнями на положення статей 614, 623 ЦК України та статті 226 ГК України, якими врегульовано порядок відшкодування збитків, зазначили що позивачем були вчинені необхідні дії для забезпечення виконання зобов`язань за договором комісії у визначені строки, разом з тим, відповідачем не доведено, що затримка остаточного підписання договірних документів за вказаним договором комісії (на що він, зокрема, посилається як на причину затримки в отриманні документів для експорту продукції) сталася саме з вини позивача.
Однак удавшись до з`ясування виконання умов контракту та наявності підстав для стягнення грошових коштів у виді збитків, суди попередніх інстанцій не розглянули спір, зважаючи на предмет і підстави заявленого позову, зокрема щодо виконання та порушення (дотримання) відповідачем умов договору комісії.
Так, звертаючись із позовом у цій справі ДП "Антонов" зазначало, що спірні правовідносини виникли з договору комісії, а спірна сума відповідно до пункту 8.1 договору комісії є грошовими коштами, отриманими комісіонером, яка у 10 денний термін з моменту надходження від покупця (але не пізніше 45 календарних днів після підписання акта приймання-передачі згідно п. 5.7), за мінусом комісійної плати, перераховується комітенту.
При цьому, позивач посилався на те, що згідно положень статей 1011, 1014 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.
Крім цього, позивач наголошував, що відповідно до положень статті 1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим.
Отже для розгляду цієї справи по суті, виходячи із предмету та підстави позову, судам попередніх інстанцій необхідно було надати оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами та встановити обставини, з якими закон пов`язує настання певних наслідків. Зокрема, необхідно було встановити, які зобов`язання виникають у комісіонера з договору комісії, які вказівки містилися у договорі комісії та чи відповідають дії комісіонера цим вказівкам, адже згідно положень статті 1014 ЦК України, на яку як на підставу позовних вимог посилається ДП "Антонов", комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться. Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові.
Порядок та підстави відступу від вказівок комітента визначено у статті 1017 ЦК України.
Що ж до звіту комісіонера, то судами попередніх інстанцій з`ясовані обставини отримання комітентом звіту комісіонера та неузгодження суми витрат у розмірі 49 250,00 дол. США, проте не встановлено чи передано позивачеві все одержане за договором комісії, оскільки згідно із частиною 1 статті 1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту.
Також Верховний Суд звертає увагу на постанову Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 908/6156/14 у якій зазначено, що відповідно до частини 1 статті 1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Оскільки укладені правочини з третіми особами мали зовнішньоекономічний характер і виконувалися в іноземній валюті, вся одержана комісіонером виручка має бути передана в натурі комітенту як його власність. Наведене положення свідчить про те, що комісіонер перераховує валютну виручку на поточні рахунки комітента за договором комісії. При цьому у комісіонера виникає обов`язок лише перерахувати валютну виручку. Іноземна валюта у цьому випадку як засіб платежу не використовується. Встановлений сторонами у договорі комісії строк визначення курсу НБУ для розрахунку суми, що підлягає сплаті у гривні, за яким курс НБУ визначається при перерахуванні грошових коштів у виді передплати в національній валюті або в іноземній валюті (долари США) за курсом НБУ на дату платежу або протягом 90 календарних днів із дня оформлення вантажної митної декларації за курсом НБУ на дату оформлення вантажної митної декларації не може застосовуватися при визначенні суми, що підлягає стягненню за рішенням суду, оскільки такий порядок сторонами встановлено для добровільного виконання зобов`язань і лише при перерахуванні коштів у виді передплати. Отже, на операцію із перерахування валютних цінностей комісіонером комітенту не поширюються вимоги статті 533 ЦК України, оскільки у відносинах із перерахування валютної виручки від комісіонера комітенту валюта не використовується як засіб платежу, вона уже є власністю останнього і відбувається лише її повернення. Таким чином, оскільки позивач ставить питання про повернення валютної виручки, отриманої відповідачем у зв`язку з виконанням договору комісії, а за рішенням суду виручка стягується у гривнях, то для розрахунку цієї суми слід застосовувати офіційний курс відповідної валюти на день звернення з такою вимогою.
Проте, посилання ДП "Антонов", викладені у позовній заяві, на наведений правовий висновок Верховного Суду України залишені судами попередніх інстанцій поза увагою, як і підстави позову в цілому.
Відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), повинен, під час розгляду справи надати оцінку всім аргументам учасників справи в силу імперативних положень статті 236 ГПК України, особливо тим, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.
У свою чергу, не виконання відповідачем обов`язку щодо перерахування вартості реалізованої продукції, встановленого договором комісії від 08.06.2018 №STE-1-156-Д/К-17 - є основною з підстав позову, а тому відповідні аргументи, згідно з пунктом 5 частини 4 статті 238 ГПК України, повинні були бути розглянуті місцевим господарським судом, і відповідне мотивування їх відхилення або прийняття повинно бути відображене у оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду.
Так само і частина 3 статті 2 ГПК України визначає, що до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Вказані норми не є суто декларативними - їх необхідно розуміти не лише як положення законодавства, які надають особам безумовне право подавати апеляційну скаргу на рішення судів, які розглянули відповідну справу як суди першої інстанції, але і враховувати, що вони визначають принципи самого судочинства, які покладають на суд певні обов`язки з розгляду таких скарг і перегляду відповідних судових рішень (з урахуванням обмежень інстанційного перегляду).
Зокрема, частина 1 статті 269 ГПК України визначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому законодавець у статті 282 ГПК України закріпив, що постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.
Ураховуючи викладене, висновок судів обох інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення у тому числі збитків - є передчасним, оскільки відповідне обґрунтування підстав позову не розглянуто, як і не надано належної оцінки фактичним обставинам, доводам та запереченням сторін, розглянуто спір без урахування положень статей 1011, 1014, 1022, ЦК України, які слугували підставою позовних вимог.
Отже, доводи позивача, покладені в основу підстав позову, не були розглянуті судами обох інстанцій, і висновки про наявність підстав для часткового задоволення позову зроблені судами без спростування відповідних аргументів останнього, однак вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж перегляду справи судом касаційної інстанції.
Ураховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів у даній справі підлягають скасуванню, а справа в оскаржуваній частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв`язку з чим Верховний Суд не формулює висновок з підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.