ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/6471/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Ткаченко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.;
за участю представників:
Дніпровського міського центру зайнятості - Конькової А.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпровського міського центру зайнятості
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021
у справі № 910/6471/19
за позовом Дніпровського міського центру зайнятості
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про стягнення 25 672,70 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2019, позов Дніпровського міського центру зайнятості до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення 25672,70 грн задоволено повністю. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на користь Дніпровського міського центру зайнятості 25672,70 грн заборгованості та 1921,00 грн судового збору.
14.01.2020 на виконання рішення суду виданий наказ, дійсний для пред`явлення до виконання до 13.12.2022.
Стягувач, Дніпровський міський центр зайнятості, звернувся до Головного управління ДКСУ у місті Києві з заявою від 06.02.2020 про виконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2019 у справі №9103/6471/19, за яким видано наказ від 14.01.2020.
За результатами розгляду заяви ГУДКСУ у місті Києві листом від 30.07.2020 № 04.1-02-10/7327 було повернуто виконавчий документ стягувачу без виконання відповідно до пп. З п. 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2011 № 845. Повернення наказу Господарського суду міста Києва від 14.01.2020 у справі № 910/6471/19 обґрунтовано тим, що боржник - Головне управління Пенсійного Фонду України у м. Києві - не знаходиться на обслуговуванні та не має відкритих рахунків в ГУДКСУ у місті Києві, а стягувачем за виконавчим документом є державний орган.
25.11.2020 Центр зайнятості пред`явив наказ Господарського суду міста Києва №910/6471/19 від 14.01.2010 для виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) шляхом подачі письмової заяви, до якої долучив копію вищевказаного листа ГУДКСУ у м.Києві з обґрунтуванням причин неможливості його виконання органом казначейської служби.
Повідомленням головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УЗПВР у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) Пиляя С.І. за вих. № 63743653/5 від 27.11.2020 виконавчий документ повернуто Центру зайнятості без прийняття до виконання на підставі частини 2 статті 6, пункту 10 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" та пункту 3 Порядку № 845, з посиланням на виконання такого рішення виключно органами Казначейства з попереднім інформуванням Мінфіну у порядку черговості надходження виконавчих документів.
Не погодившись із даним повідомлення стягувач, Дніпровський міський центр зайнятості (далі - Центр зайнятості) звернувся до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії головного державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пиляя С.І.
Заявник просив:
- визнати неправомірними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пиляя С.І. щодо повернення наказу господарського суду міста Києва від 14.01.2020 № 910/6471/19 стягувану без прийняття до виконання;
- визнати неправомірним повідомлення головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пиляя С.І. від 27.11.2020 про повернення наказу Господарського суду міста Києва від 14.01.2020 № 910/6471/19 без прийняття до виконання;
- зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) прийняти до примусового виконання наказ Господарського суду міста Києва від 14.01.2020 № 910/6471/19 за заявою Дніпровського міського центу зайнятості.
В обґрунтування доводів посилався на те, що повідомлення головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) без прийняття до виконання є протиправним; дії з повернення наказу такими, що не відповідають Закону України "Про виконавче провадження", статтям 18, 326 ГПК України. Наказ Господарського суду міста Києва від 14.01.2020 у справі № 910/6471/19 підлягає виконанню органом ДВС відповідно до статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", пункту 4 Розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5.
На думку Центру зайнятості, оскільки і боржник, і стягувач є державними органами; боржник не має відкритих рахунків за своїм місцезнаходженням в органах Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), що унеможливлює безспірне списання органами ДКС України коштів з таких рахунків через їх відсутність відповідно до пп. 3 пункту 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 № 910/6471/19 скаргу Дніпровського міського центру зайнятості задоволено повністю.
Суд першої інстанції виходив з того, що Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, передбачають виконання рішень про стягнення коштів, боржниками за якими є державний орган, шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу; оскільки відповідач є державним органом, але не має відкритих рахунків в органі казначейства, проте в останнього наявні відкриті рахунки в АТ "Ощадбанк", наказ господарського суду, пред`явлений позивачем до виконання, підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби; чинним законодавством не передбачено повноважень у органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів на списання коштів з рахунків боржника, які відкриті в банківських установах, натомість такими правами наділені органи Державної виконавчої служби в силу положень Закону України "Про виконавче провадження"; оскільки станом на момент розгляду скарги відповідачем не вчинялось дій щодо погашення боргу, судове рішення у справі № 910/6471/19 є невиконаним, останнім порушується право стягувача на користування належними йому коштами та вимога статті 129-1 Конституції України, якою унормовано, що судове рішення є обов`язковим до виконання.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/6471/19 скасовано. Відмовлено у задоволенні скарги Дніпровського міського центру зайнятості на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пиляя С.І.
За висновком апеляційного суду, дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УЗПВР у м. Києві ЦМУМЮ України (м. Київ) по поверненню позивачеві наказу Господарського суду міста Києва від 14.01.2020 №910/6471/19 є правомірними, адже спірний виконавчий документ підлягає виконанню органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, а тому правомірно повернутий останнім документа стягувачу без прийняття до виконання згідно повідомлення № 63743653/5 від 27.11.2020 на підставі пункту 10 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку з тим, що пред`явлений не за підвідомчістю.
Апеляційний суд вказав, що листу ГУДКСУ в м. Києві від 30.07.2020 № 04.1-02-10/7327, в якому стягувачу надано відповідне роз`яснення щодо виконання рішення суду шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, судом першої інстанції не було надано належної оцінки.
При ухваленні постанови апеляційним судом враховано правову позицію, викладені в постановах Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №910/4756/18, від 25.11.2019 у справі №200/4120/19-а, від 16.04.2020 у справі №804/5950/17.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
В касаційній скарзі Дніпровський міський центр зайнятості (скаржник) просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 у справі № 910/6471/19; ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 - залишити без змін.
Вважає, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 є необгрунтованою та винесеною із грубим порушенням норм матеріального та процесуального законодавства, а саме, частини 2 статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", в якій закріплено, що дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності, на що суд апеляційної інстанції не звернувши уваги помилково скасував ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2020.
Посилання апеляційного суду на висновки викладені Верховним Судом у постанові від 25.11.2019 у справі № 200/4120/19-а та у постанові від 16.04.2020 у справі №804/5950/17 вважає помилковим, оскільки вони не стосуються справи, що розглядається.
Доводи інших учасників справи
Від відповідача відзив на касаційну скаргу не надійшов, що відповідно до положень частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права
Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Європейський суд наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (§ 40 рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" (Case of Hornsby v. Greece) № 18357/91).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовані Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
За приписами статей 5, 18, 26 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання (частина 4 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження").
Згідно з приписами пунктом 12 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетними установами є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.
Згідно з приписами пункту 12 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетними установами є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.
Механізм виконання судових рішень про стягнення коштів з бюджетних установ визначається Законом України "Про виконавче провадження", Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників".
У розумінні зазначеного Порядку безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Відповідно до пункту 24 Порядку стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.
У разі неможливості органом Казначейства виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника таке списання коштів здійснюється за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, що здійснюється Казначейством на підставі поданих: 1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; 2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей (пункт 47 Порядку).
Згідно з пунктом 9 Порядку орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачу у разі, коли боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Пунктом 26 Порядку № 845 передбачено, що безспірне списання коштів з рахунків розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів, на яких обліковуються кошти загального та спеціального фондів відповідного бюджету, здійснюється в межах бюджетних асигнувань, передбачених у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів, та у разі наявності на його рахунках для обліку відкритих асигнувань (залишків коштів на рахунках).
Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання.
Особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду визначаються статтею 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", відповідно до якої, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: 1) державний орган; 2) державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); 3) юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництв.
В частині 2 цієї статті зазначено, що дія вказаного Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Таким чином, визначальним для даного Закону є статус боржника. У разі, якщо боржником є державний орган (державне підприємство), то порядок стягнення коштів з державного органу (державного або місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) регулюється положеннями статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" з урахуванням положень статті 6 Закону України "Про виконавче провадження".
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанції, боржником за наказом Господарського суду міста Києва №910/6471/19 від 14.01.2020 - є Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві, яке, згідно відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб, підприємців та громадських формувань, за організаційно-правовою формою є державним органом, на який поширюються вимоги статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та статті 6 Закону України "Про виконавче провадження". А відтак, рішення суду від 05.09.2019 у справі №910/6471/19 на невиконання якого позивач посилається в якості підстави заявлених вимог підлягає виконанню органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо правомірності дій головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УЗПВР у м. Києві ЦМУМЮ України (м. Київ) по поверненню позивачеві наказу Господарського суду міста Києва від 14.01.2020 №910/6471/19 без прийняття до виконання на підставі пункту 10 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку з тим, що пред`явлений не за підвідомчістю.
Орган державної виконавчої служби в мотивувальній частині повідомлення з посиланням на частину 2 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" та пункт 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників зазначив, що стягувачу слід звернутися безпосередньо до органів, що здійснюють казначейське обслуговування.
Виходячи з фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що виконавчий документ у цій справі має виконуватись органами Казначейства, а відтак відсутні правові підстави для задоволення скарги Центру зайнятості на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
За наведеного висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення скарги на дії державного виконавця у цій справі є правомірними та відповідають обставинам справи.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права, а саме частини 2 статті 2 статтею 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" колегія суддів вважає помилковими, зважаючи на положення частини 1 цієї статті щодо гарантування виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є держаний орган (підприємство).
Судова колегія звертає увагу на постанову Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 916/2182/14 за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії (державне підприємство) до Регіональної служби ветеринарно-санітарного контролю (державний орган) про стягнення суми, за скаргою Регіональної служби ветеринарно-санітарного контролю на дії першого Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції щодо відкриття виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду Одеської області від 04.08.2014 у справі № 916/2182/14.
Під час касаційного перегляду у цій справі, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", Закону України "Про виконавче провадження" і Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, Верховний Суд України зазначив про таке.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (у редакції, чинній на момент винесення постанови ДВС) дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.
Враховуючи викладене, державні виконавці позбавлені можливості проводити будь-яке списання коштів за виконавчими документами, згідно з якими боржниками є державні органи, тому стягувачам необхідно подавати такі документи безпосередньо до органів Казначейства.
Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження (пункт 8 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, чинній на момент винесення постанови ДВС).
Відтак, головний державний виконавець першого Приморського відділу ДВС Одеського МУЮ повинен був відмовити ДП "Адміністрація морських портів України" у відкритті виконавчого провадження на підставі зазначеного вище, оскільки виконавчий документ у цій справі має виконуватися виключно органом Казначейства, в якому обслуговується боржник.
За результатами перегляду Верховний Суд України у справі № 916/2182/14 постановив: скасувати постанову Вищого господарського суду України від 22.01.2015, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.11.2014 та ухвалу господарського суду Одеської області від 13.10.2014. Ухвалив нове рішення, яким визнав незаконними дії першого Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції щодо винесення постанови від 0.09.2014 ВП № 44564796 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Одеської області від 04.08.2014 № 916/2182/14 про стягнення з Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії грошової суми у загальному розмірі 8 130,56 грн. Визнав недійсною постанову першого Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 02.09.2014 ВП № 44564796 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Одеської області від 04.08.2014 № 916/2182/14.
Доводи касаційної скарги про неможливість списання коштів з рахунків боржника за відсутності у вказаному органі державного казначейства рахунків, відкритих боржникові з посиланням на лист ГУДКСУ в м. Києві від 30.07.2020 № 04.1-02-10/7327 колегія суддів вважає помилковим.
Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених в раніше прийнятих постановах Верховного Суду (від 25.06.2018 у справі № 910/12226/16 та від 03.07.2018 у справі № 910/13057/16) стосовно того, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду (частини перша і друга статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"). Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не передбачено такого винятку для поширення його дії на виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, боржником за яким є державний орган, як відсутність відкритих в органі казначейства відповідних рахунків боржника. Не передбачено такого винятку й іншим діючим законодавством України.
У постанові від 16.04.2020 у справі № 804/5950/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вказав, що за відсутності в законодавстві України такої підстави (у даній справі - не знаходиться на обслуговуванні та не має відкритих рахунків) для повернення виконавчого документа, з якої накази суду були повернуті стягувачу без виконання, дії ГУДКС України щодо повернення без виконання наказів про примусове виконання рішень судів є протиправними.
Відтак, переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції у справі, Верховний Суд не встановив порушення та невірного застосування норм матеріального та процесуального права, на які посилався скаржник.