Постанова
Іменем України
28 липня 2021 року
м. Київ
справа № 607/8130/19
провадження № 61-8263св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 жовтня 2019 року в складі судді Братасюка В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Ходоровського М. В., Бершадської Г. В., Ткач О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просив усунути відповідача від права на спадкування після смерті його брата - ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його брат ОСОБА_3 .
Відповідач, будучи дружиною померлого, протиправними діями спричинила смерть брата, оскільки була обізнана про стан здоров`я ОСОБА_3, проте не надавала останньому належного догляду та обмежувала його в коштах на лікування.
В період кризового стану ОСОБА_3, гострого порушення мозкового кругообігу та під час госпіталізації хворого відповідач не відповідала на телефонні дзвінки, не надавала йому допомогу.
Вказана поведінка ОСОБА_1 свідчить про ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцеві, а тому наявні підстави, передбачені частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_1 не входить до кола спадкоємців першої черги після смерті брата ОСОБА_3 .
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що відповідач не вчинила умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю ОСОБА_3 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 15 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 жовтня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про ненадання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, які є підставою для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 .
При цьому суд зазначив, що копії звернень в правоохоронні органи, скарги в органи охорони здоров`я та відповіді на них, не підтверджують ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю.
Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що у відповіді на його звернення головний лікар повідомив, що лікування ОСОБА_3 не проводилось у зв`язку з відсутністю грошових коштів. Відповідач, будучи обізнаною про тяжкий стан здоров`я чоловіка, умисно поїхала в село та не надавала йому допомогу. Крім того, вказаними діями ОСОБА_2 залишила ОСОБА_3 без коштів, необхідність яких потрібна була для лікування брата.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У жовтні 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивований тим, що позивач зловживає процесуальними правами, а оскаржувані судові рішення ухвалені з дотримання норм матеріального та процесуального права.
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на відзив, у якому вказує, що швидку допомогу ОСОБА_3 викликали сусіди. Оскільки у брата не було грошових коштів на лікування він покинув медичний заклад та вимушений був їх шукати.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У жовтні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 23 вересня 2016 року ОСОБА_3 звертався в Тернопільську обласну комунальну клінічну психоневрологічну лікарню з діагнозом гостре порушення мозкового кровообігу.
Через три години після госпіталізації ОСОБА_3 відмовився від продовження лікування та самостійно залишив заклад охорони здоров`я, про що був складений відповідний акт.
Того ж дня ОСОБА_3 доставлено бригадою швидкої медичної допомоги до Тернопільської обласної комунальної клінічної психоневрологічної лікарні. Після призначення лікування та проведення комп`ютерної томографії головного мозку встановлено діагноз: ішемічний інсульт в лівій гемісфері головного мозку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Після його смерті ОСОБА_2 спадщину за законом прийняли ОСОБА_2 - дружина спадкодавця та ОСОБА_4 - його мати.
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звертався до Тернопільського відділу поліції та директора департаменту хорони здоров`я зі скаргою на неправомірні дії лікарів Тернопільської комунальної психо-неврологічної лікарні, що спричинили, на його думку, смерть брата ОСОБА_3 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" судам роз`яснено, що правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. Непред`явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.
Правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця.
Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням, передусім, характеру поведінки відповідача.
Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Крім того, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
При цьому відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Відповідно до частин першої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 23 вересня 2016 року ОСОБА_3 звертався в Тернопільську обласну комунальну клінічну психоневрологічну лікарню з діагнозом гостре порушення мозкового кровообігу.
Після проведення обстеження та призначення лікування ОСОБА_3 встановлено діагноз: ішемічний інсульт в лівій гемісфері головного мозку, що стало причиною смерті.
В ході розгляду справи позивач не довів, що ОСОБА_3 звертався саме до відповідача ОСОБА_2 з проханням про допомогу, догляд та утримання, від чого остання ухилялась.
Таким чином, ОСОБА_2 не вчинила умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю ОСОБА_3 .
З огляду на вищевикладене в сукупності, суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оскільки позивач не надала належних, допустимих та безспірних доказів на підтвердження одночасного настання всіх передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України обставин, що є її процесуальним обов`язком, то відсутні підстави для застосування такого крайнього заходу як усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_3 .
При цьому Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що копії звернень в правоохоронні органи, скарги в органи охорони здоров`я та відповіді на них, не підтверджують ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю.
За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, зокрема, щодо стану здоров`я спадкодавця, його потреби у сторонньому догляді, в тому числі догляді безпосередньо ОСОБА_2, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.