Постанова
Іменем України
28 липня 2021 року
м. Київ
справа 686/8041/19
провадження № 61-17627св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Держава Україна в особі Хмельницького апеляційного суду, Головного управління державної казначейської служби України в Хмельницькій області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2019 року, ухвалене у складі судді Приступи Д. І., та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Сопруна В. В., Матківської М. В., Стадника І. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Хмельницького апеляційного суду, Головного управління державної казначейської служби України в Хмельницькій області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
Позовну заяву мотивував тим, що суддя Хмельницького апеляційного суду Матущак М. С. 13 березня 2019 року, на його думку, постановив незаконну ухвалу у справі № 686/501/18 про залишення його скарги на ухвалу слідчого судді без руху з наданням семиденного строку для усунення недоліків, чим завдав йому майнової та моральної шкоди, яка має бути відшкодована відповідно до положень статті 56 Конституції України.
Пославшись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України 1 000 000 000,00 грн моральної шкоди та 20 010,00 грн матеріальної шкоди.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 11 жовтня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем завдання йому шкоди.
Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 28 січня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскільки
ОСОБА_1 фактично оскаржує дії судді Хмельницького апеляційного суду Матущака М. С. щодо здійснення ним правосуддя у кримінальному провадженні, а його доводи зводяться до незгоди з судовим рішенням апеляційного суду, тому провадження у справі необхідно закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Постановою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 28 січня 2020 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-2563св20).
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2019 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з тим, що в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, її розмір
і протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою, а на відповідача - саме наявність чи відсутність вини у заподіянні шкоди. Відсутність хоча б однієї складової цивільного правопорушення виключає обов`язок з відшкодування шкоди. Таких доказів ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції позивач не надав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року, ухвалити судове рішення про задоволення його позову.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
03 грудня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом (повторного) автоматичного розподілу справи
від 28 липня 2020 року, проведеного у зв`язку з відпусткою судді Гулька Б. І., визначено склад колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач),
Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали оцінку всім доказам на які він послався, оскільки відкривши провадження у справі, суди визнали подані ним докази достатніми для вирішення позову.
Не погоджується з висновками суду про те, що обов`язок завдання йому душевних страждань покладено на нього, а не на завдавача шкоди, що суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі 6-1435цс17.
Заявник стверджує про порушення судами статті 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо невмотивованості судових рішень. Крім того, суди допустили процесуальні порушення, оскільки не застосували практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 19 листопада 2020 року у справі № 640/20012/18 (провадження
№ К/9901/36664/19), від 02 вересня 2020 року у справі № 607/8203/18 (провадження № 61-5344св19) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження
№ 12-199гс18).
Зміст мотивувальної частини касаційної скарги свідчить про те, що
ОСОБА_1 просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю формування правової позиції щодо застосування норм ЦК України про відшкодування моральної та майнової шкоди як витрат, пов`язаних з розглядом справи у суді.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Ухвалою судді Хмельницького апеляційного суду від 13 березня 2019 року
у справі № 686/501/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 31 січня 2018 року залишено без руху, надано йому семиденний строк з моменту отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.
Роз`яснено ОСОБА_1, що у разі невиконання вимог ухвали суду
у встановлений строк, його апеляційна скарга буде повернута.
Ухвалою судді Хмельницького апеляційного суду 25 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 січня 2018 року повернуто апелянту.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 03 грудня 2019 року ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 25 березня 2019 року про повернення ОСОБА_1 апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 січня 2018 року скасовано, призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального права та без порушень процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня
2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
З аналізу статей 23, 1174 ЦК України випливає, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою, при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивач не надав доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями заподіювача та шкодою, на яку посилається позивач.
Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено наявність обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності та не доведено завдання йому моральної шкоди через винесення суддею Хмельницького апеляційного суду 13 березня
2019 року ухвали у справі №686/501/18 про залишення скарги на ухвалу слідчого судді без руху з наданням семиденного строку, а сам факт прийняття слідчим суддею процесуального рішення не свідчить про завдання особі шкоди та про наявність підстав для її відшкодування.
Крім того, правильними є висновки про те, що ОСОБА_1 скористався своїм правом, передбаченим статтею 303 Кримінального процесуального кодексу України на оскарження рішення, дій або бездіяльності слідчого судді, і в такий спосіб отримав захист своїх прав, які вважав порушеними.
Сам факт скасування Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду ухвал слідчого судді про залишення апеляційної скарги без руху від 13 березня 2019 року
і повернення апеляційної скарги від 25 березня 2019 року не свідчить про протиправність дій судді та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені.
Таким чином, судами не встановлено дій з боку судді, які давали б правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування йому моральної шкоди на підставі статей 1173, 1174, 1176 ЦК України.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не застосували практику Верховного Суду України в цій категорії справ, а саме висновки, наведені в постанові від 27 вересня 2017 року у справі
№ 6-1435цс17, є необґрунтованими, оскільки встановлені у вказаній справі фактичні обставини не є тотожними обставинам у цій справі. Зокрема,
у справі № 6-1435цс17 позивач вказував на порушення відповідачем таємниці телефонних розмов та спричинення йому такими протиправними діями моральної шкоди у вигляді душевних страждань. При цьому, оцінюючи завдану моральну шкоду, позивач виходив з кількості прослуховувань його телефонної розмови, що була розміщена у вільному доступі в мережі Інтернет. Передаючи справу на новий розгляд до місцевого суду, Верховний Суд України вказав, що відмовляючи
у задоволенні заявлених вимог з підстав недоведеності спричинення шкоди, суди фактично поклали на позивача обов`язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його права на таємницю телефонного спілкування, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права, гарантії від порушень якого закріплені Конституцією України. У цьому випадку суди мали б виходити з презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію.
Проте у справі, яка переглядається, судами попередніх інстанції не встановлено факт заподіяння позивачу моральної шкоди. Судами зроблено обґрунтований висновок про те, що за встановленими фактичними обставинами сам факт винесення слідчим суддею ухвали про залишення без руху скарги з подальшим її поверненням, яка була скасована судовим рішенням суду касаційної інстанції, є недостатнім для застосування наслідків цивільно-правового характеру делікту.
Посилання ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду
від 19 листопада 2020 року у справі № 640/20012/18 (провадження
№ К/9901/36664/19), також не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, на яку посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини. Так у справі № 640/20012/18 позивач звернувся до суду за захистом своїх трудових прав, а не правовідносин, які виникли з деліктів, як у справі, яка є предметом касаційного перегляду.
При вирішенні спору суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права з урахуванням правових висновків, викладених
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) щодо необхідності встановлення судом складових, які є підставою для покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, та які підтримані Верховним Судом у постанові від 02 вересня 2020 року у справі
№ 607/8203/18 (провадження № 61-5344св19), на які, як на підставу касаційного оскарження, посилається заявник.
Не заслуговують на увагу доводи заявника про порушення судами норм процесуального права під час розгляду справи внаслідок незастосування практики ЄССЛ, оскільки правове питання, яке є предметом розгляду та вирішення, унормовано національним законодавством та має сталу судову практику, посилатися на практику ЄСПЛ у таких випадках не є доцільним.
Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав належну оцінку усім поданим позивачем та прийнятим судом доказам, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони зводяться до переоцінки обставин справи та наявних у справі доказів. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00).
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", заява № 49684/99).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, викладеного у мотивувальній частині касаційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Підстави та порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначені статтями 403, 404 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить обґрунтування виключної правової проблеми та інших підстав, що свідчить про відсутність передбачених
статтею 403 ЦПК України підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для призначення справи до судового розгляду, оскільки лише у цьому випадку вирішується питання передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду