Постанова
Іменем України
28 липня 2021 року
м. Київ
справа 307/1152/16-ц
провадження № 61-19258св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Дібрівське споживче товариство,
третя особа - Нижньоапшанська сільська рада Тячівського району Закарпатської області, Дочірнє підприємство "Хуст-Земля Карпат",
позивач за зустрічним позовом -ОСОБА_2,
відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1, Нижньоапшанська сільська рада Тячівського району Закарпатської області, Дочірнє підприємство "Хуст-Земля Карпат",
третя особа за зустрічним позовом - Дібрівське споживче товариство,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 27 січня 2020 року,
ухвалене у складі судді Гримута В. І., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю., Мацунича М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, Дібрівського споживчого товариства (далі - Дібрівське СТ) про поновлення строку на оспорення договору та визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Позовну заяву мотивувала тим, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01 грудня 2015 року їй належить земельна ділянка площею 0,2317 га, розташована за адресою: с. Подішор б/н Тячівського району Закарпатської області, для ведення особистого селянського господарства.
Вказаною земельною ділянкою їй перешкоджає користуватися ОСОБА_2, який стверджував, що ця земельна ділянка належить йому на підставі договору купівлі-продажу незакінченої будівництвом будівлі під магазин від 11 січня 2003 року, укладеного між ОСОБА_2 та Дібрівським СТ, посвідченого приватним нотаріусом.
Відповідно до договору купівлі-продажу, Дібрівське СТ продало, а покупець ОСОБА_2 придбав незакінчену будівництвом будівлю (фундамент) під магазин 13 % готовності, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1, та зобов`язувався закінчити будівництво цього об`єкта.
Вказана будівля належала продавцю на підставі будівельного паспорта, погодженого з райдержадміністрацією, державного акта на право користування землею та рішення 4-ої сесії 21 скликання Дібрівської сільської ради Тячіського району Закарпатської області. Із договору встановлено, що норма земельної ділянки не встановлена та приватизація земельної ділянки не проведена.
Вказувала, що Дібрівським СТ продано незакінчену будівництвом будівлю (фундамент) під магазин 13 % готовності, яка не належала йому на праві власності як нерухоме майно, без будь-яких правовстановлюючих документів, а тому договір купівлі-продажу від 11 січня 2003 року не породжує ніяких правових наслідків.
Крім того, визнання права власності на новостворене майно в судовому порядку Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) не передбачено, а право зводити на орендованій земельній ділянці будівлі та споруди, надавати дозвіл на будівництво таких споруд іншим особам має власник земельної ділянки.
Позивач вказувала, що не надавала дозволу на продовження будівництва недобудованої будівлі, разом з тим, ОСОБА_2 завіз на земельну ділянку будівельні матеріали для продовження будівельних робіт.
Спірна земельна ділянка належить їй на праві власності, отже у відповідача не може виникнути право власності на будівлю, яка буде зведена на ній.
Відомості стосовно вказаного фундаменту у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутні. Предметом оскаржуваного договору є будівельні матеріали. Отже, договір купівлі-продажу нерухомого майна між ОСОБА_2 та Дібрівським СП не укладався.
Посилаючись на порушення своїх прав, ОСОБА_1 просила суд:
- поновити строк на оспорення договору купівлі-продажу, укладеного
11 січня 2003 року між ОСОБА_2 та Дібрівським СТ;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу незакінченої будівництвом будівлі (фундаменту) під магазин, укладений 11 січня 2003 року між
ОСОБА_2 та Дібрівським СТ.
У квітні 2016 року ОСОБА_2 пред`явив зустрічний позов до ОСОБА_1, Нижньоапшанської сільської ради Тячівського району Закарпатської області (далі - Нижньоапшанська сільська рада), Дочірнього підприємства "Хуст - Земля Карпат" (далі -ДП "Хуст - Земля Карпат") про визнання рішення сільської ради та свідоцтва про право власності на нерухоме майно недійсними і їх скасування.
Зустрічну позовну заяву мотивував тим, що 11 січня 2003 року придбав
у Дібрівського СТ недобудовану будівлю магазину, розташованого по
АДРЕСА_1 .
У 2015 році Нижньоапшанська сільська рада надала дозвіл на розробку проектів із землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,2317 га, розташованої за адресою:
АДРЕСА_1 .
У березні 2015 року працівник ДП "Хуст - Земля Карпат" ОСОБА_3 внесла недостовірні відомості до Збірного кадастрового плану, оскільки не вказала, що на земельній ділянці площею 0,2317 га, розташованій по
АДРЕСА_1 розміщена недобудована будівля магазину.
16 листопада 2015 року, на підставі цього плана, Нижньоапшанська сільська рада затвердила проект землеустрою про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, розташованої по
АДРЕСА_1 .
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 просив суд:
- визнати недійсним рішення Нижньоапшанської сільської ради
від 23 квітня 2015 року № 5 про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої по
АДРЕСА_1, для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 ;
- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1, видане 01 грудня 2015 року ОСОБА_1, серії СТВ № 12227.
Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 13 липня 2016 року зустрічний позов ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду
з позовом ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 27 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано рішення від 23 квітня 2015 року № 5,
36-ї сесії 6-го скликання Нижньоапшанської сільської ради про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2 у власність, для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 .
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 01 грудня 2015 року, згідно якого ОСОБА_1 є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі
580 грн.
Ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 квітня
2018 року про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на незакінчене будівництво, що розташоване по АДРЕСА_1, скасовано.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 27 січня 2020 року залишено без змін.
Відмовляючи в задоволенні позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірна земельна ділянка на момент її передачі
у власність ОСОБА_1 не була вільною у розумінні частини п`ятої
статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а ОСОБА_1 не довела ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, яким чином порушені, невизнані, або оспорені права, свободи чи її інтереси укладенням 11 січня 2003 року між Дібровським СТ та
ОСОБА_2 оспорюваного договору купівлі-продажу незакінченого будівництвом будівлі (фундамента) під магазин, та у чому саме полягало таке порушення, невизнання або оспорення на момент його укладення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Тячівського районного суду Закарпатської області
від 27 січня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду
від 07 грудня 2020 року, ухвалити судове рішення про задоволення її позову.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
13 січня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Коломієць Г. В. касаційну скаргу залишено без розгляду, надано час на усунення недоліків.
29 січня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Тячівського районного суду Закарпатської області.
У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом (повторного) автоматичного розподілу справи
від 28 липня 2020 року, проведеного у зв`язку з відпусткою судді Гулька Б. І., визначено склад колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач),
Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку зібраним доказам.
Вказує, що оспорений договір купівлі продажу суперечить вимогам закону, оскільки недобудований магазин не можна вважати нерухомим майном у розумінні статті 331 ЦК України.
Заявник стверджує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі
№ 916/633/19, від 26 лютого 2020 року у справі № 914/1658/15, від 29 липня 2020 року у справі № 825/1016/16 (провадження № К/9901/14991/18).