Постанова
Іменем України
29 липня 2021 року
м. Київ
справа №573/2300/20
провадження №61-8931св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Білопільської міської ради Сумської області, третя особа - Білопільська районна державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та визнання права власності у порядку спадкування, за касаційною скаргою ОСОБА_1 нарішення Білопільського районного суду Сумської області від 15 лютого 2021 року у складі судді Терещенко О. І. та постанову Сумського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Криворотенка В. І., Ткачук С. С.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Білопільська міська рада Сумської області,
третя особа - Білопільська районна державна нотаріальна контора,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Білопільської міської ради Сумської області, третя особа - Білопільська районна державна нотаріальна контора, з позовом, у якому просила визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_2, протягом трьох місяців з дня набрання рішенням суду законної сили та визнати за нею право власності на земельну ділянку, площею 3,970 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ободівської сільської ради Білопільського району Сумської області, яка належала ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю, від 29 березня 2001 року.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її брат ОСОБА_2, після його смерті залишилася спадщина, що складається із земельної ділянки, площею 3,970 га, за цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Ободівської сільської ради Білопільського району Сумської області.
Заповіту за життя ОСОБА_2 складено не було, а вона є єдиною спадкоємицею за законом після його смерті.
Вказувала, що строк для прийняття спадщини нею був пропущений з поважних причин, а саме у зв`язку з тривалою хворобою.
Щодо заявленої вимоги про визнання права власності на спадкове майно, позивач посилалась на те, що у зв`язку з втратою правовстановлюючих документів на належну померлому ОСОБА_2 земельну ділянку вона позбавлена можливості реалізувати своє право на спадкове майно.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Білопільського районного суду Сумської області від 15 лютого 2021 року відмовлено у визнанні Білопільською міською радою Сумської області позову ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та визнання права власності у порядку спадкування.
Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 15 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано доказів, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на момент вчинення цих дії, а за наведених нею обставин вона мала змогу звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у передбачений законом строк.
Місцевий суд також дійшов висновку про недоведеність позивачем факту наявності в неї волі щодо реалізації своїх спадкових прав після смерті ОСОБА_2 та наступного визнання її прав на спадкування з боку будь-яких осіб, в тому числі і з боку нотаріуса, а також недотриманням позасудового порядку захисту спадкових прав.
Судом першої інстанції не встановлено правових підстав для визнання права власності на спадкове майно.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Сумського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 15 лютого 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказані обставини не є поважними з огляду на те, що вони не свідчать про те, що ОСОБА_1 протягом шести місяців з дня відкриття спадщини фізично не могла прибути до нотаріуса для подання заяви про прийняття спадщини або направити таку заяву засобами поштового зв`язку, чи не могла запросити нотаріуса для складення відповідної заяви за місцем свого проживання у разі неможливості подати заяву до нотаріальної контори особисто у разі хвороби. Необізнаність ОСОБА_1 із наявністю у спадкодавця спадкового майна та відсутність інших спадкоємців після його смерті, у розумінні статті 1272 ЦК України, також не є підставою для надання їй додаткового строку для прийняття спадщини.
Апеляційний суд також указав, що відмовляючи у прийнятті визнання Білопільською міською радою Сумської області заявлених позовних вимог, суд першої інстанції діяв у відповідності з вимогами статті 206 ЦПК України, так як відповідач свого представника до суду не направив, а тому суд першої інстанції був позбавлений можливості роз`яснити наслідки таких дій.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини третьої статті 1272 ЦК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, у якій тривала хвороба спадкоємця визнана поважною причиною пропуску строку на прийняття спадщини.
Заявник також зазначає про порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, а саме відповідні медичні виписки про тривале стаціонарне лікування.
Вважає, що висновки суду першої та апеляційної інстанції про відсутність поважних причин пропуску строку є необґрунтованими та не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки тривала хвороба, слабке здоров`я, її необізнаність про наявність спадкового майна, є причинами, що не залежали від її волі спадкоємця та позбавили її можливості своєчасно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи отримали копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги з доданими до неї додатками, однак відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Позивач ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_2, який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на все належне йому майно.
Спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилася.
На підставі рішення 14 сесії 23 скликання Ободівської сільської ради на ім`я ОСОБА_2 від 29 березня 2001 року був виданий державний акт на право приватної власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,970 га на території Ободівської сільської ради. Державний акт одержував
ОСОБА_2 .
На день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 був зареєстрований та проживав один за адресою:
АДРЕСА_1 . Останній в шлюбі не перебував, дітей не мав. Заповіт від імені померлого Ободівською сільською радою не посвідчувався.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У справі, яка переглядається, у грудні 2020 року ОСОБА_1 ініціювала спір про визначення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 її брата ОСОБА_2, та визнання за нею право власності на земельну ділянку, площею 3,970 га, яка належала її брату ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 29 березня 2001 року.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
У відповідності до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи, а часом відкриття спадщини є день смерті особи; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).
Частиною третьою статті 1272 ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Аналіз вищезазначеної норми закону свідчить про те, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Отже, правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через власну пасивну поведінку, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 04 листопада 2015 року у справі
№ 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, тимчасова непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини.
Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємця, складні умови праці, які пов`язані із тривалими відрядженнями, у тому числі закордонними, перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України, відбування покарання, з чим пов`язана неможливість прийняття спадщини тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 1272 ЦК України, для визначення спадкоємцю ОСОБА_1 додаткового строку для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.
При вирішенні спору суди попередніх інстанцій врахували, що з наданої позивачем медичної документації слідує, що позивач ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні з 28 лютого по 14 березня
2005 року, тобто ще до смерті спадкодавця ОСОБА_2, та
з 31 березня по 14 квітня 2006 року.
З дня смерті ОСОБА_2, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_1, протягом більше 15 років, позивачка, якій було достовірно відомо про смерть брата, жодним чином не вчинила будь-яких дій, спрямованих на отримання спадщини, яка залишилася після його смерті. Доказів, які підтверджували б те, що вона зверталася до нотаріуса з питанням прийняття спадщини, ОСОБА_1 не надано.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судом апеляційної інстанції зроблена належна правова оцінка доказів.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Необґрунтованим є посилання касаційної скарги на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі
№ 565/1145/17, оскільки перелік підстав для визначення додаткового строку на прийняття спадщини не є вичерпним і у кожному випадку вони досліджуються судом та їх поважність визначається, виходячи з обставин справи, які у справі № 565/1145/17 та у справі, яка переглядається, є різними.