Постанова
Іменем України
28 липня 2021 року
м. Київ
справа № 296/6364/20
провадження № 61-6380св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест-Кредо",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1, які подані її представником - адвокатом Бабич Катериною Михайлівною, на постанову Житомирського апеляційного суду від 16 березня 2021 року та додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Микитюк О. Ю., Трояновської Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест-Кредо" (далі - ТОВ "ФК "Інвест-Кредо") про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що 11 жовтня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством (далі - ВАТ) "Кредитпромбанк" та нею було укладено кредитний договір № 44.29/24/06-Z, згідно з яким банк відкрив їй невідновлювану кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 500 000 доларів США строком до 10 жовтня 2013 року, включно, на умовах сплати процентів за користування кредитом 13,75 % річних.
У подальшому, 22 червня 2007 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до вказаного кредитного договору, якою внесені зміни до договору, а саме зазначено, що банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 500 000 доларів США. Банк зобов`язався надавати позичальнику кредит на рахунок кредитної лінії згідно з письмовими заявками позичальника.
10 жовтня 2007 року між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору, якою також були внесені зміни до договору, а саме: змінено пункт 3.1 договору, відповідно до якого після зміни позичальник зобов`язався починаючи з листопада 2008 року забезпечувати погашення кредиту у період з 01 до 10 числа (включно) кожного календарного місяця. Згідно з пунктом 3.2 кредитного договору позичальник також зобов`язався сплачувати нараховані проценти за користування кредитом до 11-го числа кожного календарного місяця, включно, а також 10 жовтня 2013 року або в день повного дострокового погашення кредитів.
Крім того, 11 жовтня 2006 року між сторонами також було укладено договір іпотеки № 49.8/24/1264/06, відповідно до якого у забезпечення основного зобов`язання по кредиту в іпотеку була передана квартира за адресою: АДРЕСА_1, що належить їй на праві власності.
Після заміни іпотекодержателя, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г. було посвідчено договір відступлення права вимоги за борговим зобов`язанням по кредитному договору № 44.29/24/06-Z, номер 1134, виданий 20 травня 2013 року, де після внесення запису до Державного реєстру заборон та відчужень іпотекодержателем стало Акціонерне товариство (далі - АТ) "Дельта Банк". У подальшому 01 квітня 2014 року, приватним нотаріусом Ковальчуком С. П. без рішення суду про заміну сторони, на етапі виконавчого провадження, було внесено запис про обтяження зазначеного нерухомого майна і іпотекодержателем зареєстровано ТОВ "ФК "Інвест-Кредо".
При підписанні договорів кредитування, іпотеки, вважає, що було порушено її права, оскільки кредитний договір за своїм змістом і текстом не відповідав законодавству України, інтересам та її волі, що підтверджується дослідним висновком ТОВ "Смарт Фінексперт" від 12 листопада 2018 року № 121415/18. У процесі дії строку договору, ПАТ "Кредитпромбанк" звернулось до неї з листом про дострокове повернення кредиту, тобто, не чекаючи закінчення строку дії договору.
Крім того, ПАТ "Кредитпромбанк" зафіксувало заборгованість у судовому порядку та поступилося правом вимоги боргу на користь АТ "Дельта Банк". А після процедури банкротства АТ "Дельта Банк", борг перейшов до ТОВ "ФК "Інвест-Кредо", яке внесло до Державного реєстру іпотек та заборон певну інформацію про обтяження, порушивши процедуру оформлення іпотеки.
Про порушення свого права щодо введення її в оману банком при отриманні кредиту, а саме щодо істотних умов кредитного договору, ціни та відсоткової ставки, ОСОБА_1 дізналась на консультації у фахівця в сфері економіки та права з приводу роз`яснень, що викладені у дослідному висновку. Інформація, надана банком при укладенні договору, була неповною та недостатньою для здійснення нею свідомого вибору. Кредитний договір розроблявся саме банком, тому відповідальність щодо його змісту, повністю покладається на ТОВ "ФК "Інвест-Кредо", як правонаступника банку.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: поновити їй строк позовної давності на подання позовної заяви; визнати недійсним кредитний договір про надання споживчого кредиту від 11 жовтня 2006 року № 44.29/24/06, що укладений між нею та ВАТ "Кредитпромбанк", назву якого змінено на ПАТ "Кредитпромбанк"; визнати недійсним договір іпотеки (застави) № 49.8/24/1264/06, що укладений 11 жовтня 2006 року між нею та ПАТ "Кредитпромбанк"; скасувати запис № 5178246 про обтяження нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 і внести дані в спеціальний розділ Державного реєстру заборон та відчужень нерухомого майна; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень, індексний номер: 12060557 від 01 квітня 2014 року, щодо іпотекодавця ОСОБА_1 (державний реєстр іпотек, реєстраційний номер: 38779).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 18 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Поновлено ОСОБА_1 строк позовної давності на подання позову до ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" про визнання недійсним кредитного, іпотечного договорів та скасування обтяжень.
Визнано недійсним кредитний договір про надання споживчого кредиту від 11 жовтня 2006 року № 44.29/24/06, укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" (далі - ВАТ "Кредитпромбанк"), правонаступником якого є ТОВ "ФК "Інвест-Кредо".
Визнано недійсним договір іпотеки (застави) від 11 жовтня 2006 року № 49.8/24/1264/06, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Кредитпромбанк" (далі - ПАТ "Кредитпромбанк"), правонаступником якого є ТОВ "ФК "Інвест-Кредо"; скасовано запис № 5178246 про обтяження нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 та внесено дані у спеціальний розділ Державного Реєстру заборон та відчужень нерухомого майна; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень, від 01 квітня 2014 року з індексним номером № 12060557 щодо іпотекодавця ОСОБА_1 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк мав чітко надати інформацію про умови кредитування та порядок нарахування відсотків, формулу або рівняння, за якими нараховуються відсотки, розкрити повністю всі складові здорожчення кредиту під розписку позичальнику. Всі ці дії банк мав провести та під розписку позичальника зафіксувати факт надання подібної інформації, але не зробив цього.
Відсутність у договорі певних застережень або умов нарахування відсотків за користування кредитом є введенням позичальника в оману та при відсутності умислу з боку банку на вчинення певних дій, підтверджує наявність факту відсутності певних істотних умов договору або таких умов договору, зміст яких не можна визначити, виходячи з норм законодавства або інших нормативних документів, тих умов договору, які є обов`язковими для договорів даного типу. Розрахунки за споживчим кредитом взагалі не можливі без спеціальних знань та користування спеціальною розрахунковою технікою.
Підписом позивача було підтверджено ознайомлення лише з тією інформацією, котру надав йому банк, а вона у даному випадку була неповною та недостатньою для здійснення свідомого вибору. Враховуючи, що кредитний договір розроблявся саме відповідачем, відповідальність щодо його змісту повністю покладається на банк.
Суд вказав, що всі розбіжності у розрахунках здійснені виключно на користь відповідача, тому, з урахуванням усіх наданих доказів, дійшов висновку, що підписання кредитного договору було здійснено позивачем під впливом обману з боку банку, з метою отримання додаткового прихованого прибутку.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 16 березня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" задоволено.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 18 грудня скасовано та ухвалено нове.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" про визнання недійсним пункту 3.11 кредитного договору відмовлено за пропуском позовної давності.
У решті позовних вимог відмовлено за безпідставністю.
Вирішено питання компенсації ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" судового збору за рахунок держави, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Судове рішення суду апеляційної інстанції, мотивовано тим, що спірний кредитний договір містить мету надання кредиту, розмір процентів за користування кредитом, суму кредиту, строк, на який надається кредит, детальний розпис загальної вартості платежів за договором, можливість дострокового повернення кредиту та його умови. Уся інформація щодо істотних умов кредиту міститься в тексті підписаного сторонами договору, є чіткою та зрозумілою. Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 погодилась з метою його використання та встановленими умовами, у подальшому погашала кредитну заборгованість, та не зверталась до банку з приводу роз`яснень положень договору чи надання іншої інформації щодо виконання зобов`язань, не заявляла жодних претензій про те, що їй незрозумілі умови кредитного договору.
При цьому, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено законом, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту 3.11 кредитного договору щодо сплати комісії за касове обслуговування у розмірі 7 500 грн суд вважав обґрунтованими.
Проте, ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності для захисту своїх прав, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачем.
Додатковою постановою Житомирського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року заяву ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.
Судове рішення мотивовано тим, що наявні у матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в заявленому ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" розмірі (30 000 грн) з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності у таких витратах. При цьому, апеляційний суд врахував заперечення позивача щодо необґрунтованості та неспівмірності заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу відповідача з реальним обсягом такої допомоги у суді апеляційної інстанції.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду на постанову Житомирського апеляційного суду від 16 березня 2021 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Бабич К. М., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити у силі рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 18 грудня 2020 року.
У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду на постанову Житомирського апеляційного суду від 16 березня 2021 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Бабич К. М., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить додаткову постановуЖитомирського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" про ухвалення додаткового рішення відмовити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
Касаційна скарга на постанову Житомирського апеляційного суду від 16 березня 2021 рокумотивована тим, що апеляційний суд належно не врахував дослідного висновку ТОВ "Смарт Фінексперт" від 12 листопада 2018 року № 121415/18, в якому вказано, що спірний кредитний договір за своїм змістом і текстом не відповідає законодавству України, волі та інтересам позичальника, а банк ввів в оману позичальника щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки.
Вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно не прийняв до уваги доводів позовної заяви про те, що надана банком інформація перед підписання договору, була неповною та недостатньою для укладення договору.
Вважає, що нею було доведено, що при укладенні кредитного договору мала місце помилка в сприйнятті якості та властивості предмету кредитування, що є підставою для визнання його недійсним на підставі частини першої статті 229 ЦК України, яка не була застосована апеляційним судом.
Вказує, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року у справі № 6-80цс12, а саме того, що на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, тому позовні вимоги про визнання недійсним пункту 3.11 кредитного договору щодо сплати комісії за касове обслуговування у розмірі 7 500 грн, є обґрунтованими.
Касаційна скарга на додатковупостанову Житомирського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року мотивована тим, що відповідач усупереч частині восьмій статті 141 ЦПК України до закінчення судових дебатів не зробив заяву про надання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення судового рішення, а суд апеляційної інстанції не звернув на це увагу та безпідставно прийняв додаткову постанову.
Крім того, заявником не було надано детальний опис робіт, що є вимогою частини третьої статті 137 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу та клопотання про закриття касаційного провадження
У липні 2021 року ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу на додаткову постанову, в якому вказує, що її доводи є безпідставними, оскільки не відповідають дійсним обставинам справи, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Крім того, у липні 2021 року ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" подало до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження у частині оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 16 березня 2021 року на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки, вважає, що правові висновки Верховного Суду та Верховного Суду України, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, стосуються правовідносин, які не є подібними із цією справою.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 16 березня 2021 рокузаявник вказує неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц (провадження № 61-16895св18), постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року у справі № 6-80цс12, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження додатковоїпостанови Житомирського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року заявник вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20), від 09 жовтня 2020 року у справі № 509/5043/17 (провадження № 61-5662св20), від 20 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18 (провадження № 61-13573св19) та від 17 лютого 2021 року у справі № 461/606/18 (провадження № 5655св19), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційні скарги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша стаття 229 ЦК України).
Частинами першою та другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів"у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, встановлено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати детальнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
У частині четвертій статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів"зазначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.
Положеннями частини п`ятої статті 11, статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів"встановлено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Законупро несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).
Згідно зі статтею 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання недійсним пункту 3.11 кредитного договору щодо встановлення позичальнику комісії за касове обслуговування, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про обґрунтованість вказаних вимог, проте позивач пропустила строк позовної давності для захисту своїх прав, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачем, що є підставою для відмови у їх задоволенні.
Посилання ОСОБА_1 на те, що строк позовної давності розпочав свій відлік тільки з отримання нею дослідного висновку ТОВ "Смарт Фінекспер" від 12 листопада 2018 року № 121415, з якого вона дізналася про порушення свої прав, не заслуговує на увагу, оскільки перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
ОСОБА_1 мала об`єктивну можливість та повинна була довідатися про порушення своїх прав саме з дати укладення спірного кредитного договору, тому висновки апеляційного суду в цій частині є законними та обґрунтованими.
Відмовляючи у задоволенні решти вимог за їх необґрунтованістю, апеляційний суд правильно виходив із відсутності підстав для визнання кредитного договору недійсним, оскільки спірний кредитний договір містить мету надання кредиту, розмір процентів за користування кредитом, суму кредиту, строк, на який надається кредит, детальний розпис загальної вартості платежів за договором, можливість дострокового повернення кредиту та його умови. Уся інформація щодо істотних умов кредиту міститься в тексті підписаного сторонами договору, є чіткою та зрозумілою. Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 погодилась з метою його використання та встановленими умовами, у подальшому погашала кредитну заборгованість, та не зверталась до банку з приводу роз`яснень положень договору чи надання іншої інформації щодо виконання зобов`язань, не заявляла жодних претензій про те, що їй незрозумілі умови кредитного договору.
Доводи касаційної скарги про те, що банком була надана неповна та недостатня інформація для укладання оспорюваного кредитного договору, є безпідставними та спростовуються встановленими апеляційним судом обставинами, оскільки своїм особистим підписом ОСОБА_1 засвідчила, що вона погодилася на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними.
При цьому, той факт, що договір було підписано внаслідок помилки ОСОБА_1 не довела, що було її процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.
Апеляційний суд правильно відхилив посилання ОСОБА_1 на дослідний висновок ТОВ "Смарт Фінекспер" від 12 листопада 2018 року № 121415, які є аналогічними з доводами її касаційної скарги, оскільки вказаний висновок не спростовує обізнаність та погодження нею з усіма умовами надання кредиту банком, у тому числі, із сукупною вартістю кредиту у вигляді реальної ставки за кредитним договором та сукупної вартості кредиту у вигляді абсолютного здороження кредиту.
Крім того, кредитний договір досліджувався ТОВ "Смарт Фінекспер" на відповідність постанові Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, незважаючи на те, що кредитний договір був укладений раніше, а саме 11 жовтня 2006 року.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Згідно з правилами пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Задовольняючи частково заяву ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції дослідив та перевірив надані заявником докази, зокрема, на предмет обґрунтованості та пропорційності до предмету спору й правильно виходив із засад законності, справедливості та співмірності.
При цьому, апеляційний суд врахував заперечення ОСОБА_1 щодо необґрунтованості та неспівмірності заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу відповідача з реальним обсягом такої допомоги у суді апеляційної інстанції, суттєво зменшивши її розмір.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що відповідач всупереч частині восьмій статті 141 ЦПК України до закінчення судових дебатів не зробив заяву про надання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення судового рішення, а суд апеляційної інстанції не звернув на це увагу та безпідставно прийняв додаткову постанову, є безпідставними, оскільки такі докази були надані ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" ще при поданні апеляційної скарги.
Не заслуговують на увагу й посилання заявника на те, що товариством не було надано детальний опис робіт, що є вимогою частини третьої статті 137 ЦПК України, оскільки такий опис був ним наданий разом з актом приймання-передачі наданих послуг № 1 (том 1, а. с. 168), який було досліджено та оцінено судом при розгляді питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Отже, посилання на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20), від 09 жовтня 2020 року у справі № 509/5043/17 (провадження № 61-5662св20), від 20 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18 (провадження № 61-13573св19) та від 17 лютого 2021 року у справі № 461/606/18 (провадження № 5655св19), при вирішенні вказаного питання, є безпідставним.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг ОСОБА_1, які подані її представником - адвокатом Бабич К. М., не можуть бути підставами для скасування судових рішень суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем та її представником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційних скаргах заявника доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість його судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
При цьому, Верховний Суд не знаходить підстав для закриття касаційного провадження у частині оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 16 березня 2021 року на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки, вважає, що правові висновки Верховного Суду та Верховного Суду України, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, були висловлені у подібних правовідносинах, проте у вказаних справах встановлені інші фактичні обставини.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду