Постанова
Іменем України
29 липня 2021 року
м. Київ
справа № 2-201/11
провадження № 61-6541св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
заявник: державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області,
стягувач: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ВТБ Банк",
боржник: ОСОБА_1,
заінтересовані особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 02 вересня 2019 року у складі судді Леньо С. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Левика Я. А., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст подання
У липні 2017 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області) звернувся до суду з поданням про визначення частки майна, що належить боржнику ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а саме квартири АДРЕСА_1 для виконання виконавчого листа № 2-201, виданого 11 квітня 2011 року Личаківським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ВТБ Банк" (далі - ПАТ КБ "ВТБ Банк") заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 249 762,13 доларів США, що на день розгляду справи за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 9 912 738,28 грн, 1 700 грн судового збору та 250 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Подання мотивовано тим, що у виконавчій службі на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження ВП № 48662354 щодо стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості. В добровільному порядку боржник рішення суду не виконав та грошових коштів не повернув, явки до державного виконавця уникає. Відповідно до відповіді ДФС України та ПФ України, боржник отримує доходи у ЛМКП "Львівтеплоенерго" та Управлінні ПФУ в Личаківському районі м. Львова, однак, з врахуванням обставин справи, звернути стягнення на доходи боржника законодавчо неможливо. Згідно з відповіддю реєструючих органів та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстрація права власності рухомого чи нерухомого майна за боржником не здійснювалась. Водночас, у довідці ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" зазначено, що боржнику, а також ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 .
Зазначав, що без судового рішення про визначення частки неможливим є звернення стягнення на частку нерухомого майна боржника, а в інший спосіб виконати рішення суду неможливо, з метою його належного виконання вимушені в судовому порядку визначити таку частку.
Ураховуючи наведене, державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області просив суд визначити частку майна, що належить боржнику ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а саме у квартирі АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 02 вересня 2019 року подання державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визначення частки майна боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами задоволено.
Визначено належну ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, 1/3 частки квартири АДРЕСА_1, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, для виконання виконавчого листа № 2-201, виданого 11 квітня 2011 року Личаківським районним судом м. Львова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ВТБ Банк" (далі - ПАТ КБ "ВТБ Банк") заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 249 762,13 доларів США, що на день розгляду справи за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 9 912 738,28 грн, 1 700 грн судового збору та 250 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Ухвала районного суду мотивована тим, що оскільки рішення суду щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ВТБ Банк" заборгованості за кредитним договором в розмірі 1 249 762,13 доларів США залишається невиконаним, і протягом тривалого часу з моменту набрання ним законної сили боржник не сплатив заборгованості, розмір якої перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, отже, подання державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Враховуючи презумпцію рівності часток у праві спільної сумісної власності, яка закріплена в статтях 370, 372 ЦК України, визначенню підлягає 1/3 частки вказаної квартири.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної та касаційної інстанцій
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 10 квітня 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 02 вересня 2019 року відмовлено.
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 02 вересня 2019 року відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалу Львівського апеляційного суду від 10 квітня 2020 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 02 вересня 2019 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення подання відповідають нормам матеріального та процесуального права. При цьому судом правильно враховано те, що виконавчий лист ОСОБА_1 не виконується тривалий час, боржник не сплатила заборгованості за виконавчим листом, розмір якої перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, та не надала інформації про наявність у неї грошових коштів та/або іншого майна, на яке можна було б звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості, доказів на підтвердження існування між співвласниками домовленості про визначення інших часток у квартирі суду боржник не надала.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні подання державного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким вона спільно володіє з іншими особами відмовити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що обставина про те, що вона нібито не виконує судове рішення не відповідає дійсності, оскільки у зв`язку зі знищенням матеріалів справи № 2-201/11 вона позбавлена можливості довести незаконність стягнення з неї коштів за підробленим договором кредиту.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 зазначає те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статтей 370, 371 ЦК України. Вважає, що оскаржувані судові рішення порушують її право та права інших співвласників, оскільки суди змінили право власності із спільної сумісної на спільну часткову, не виділивши частку в натурі. Вказує, що районним судом не досліджено матеріали виконавчого провадження. Звертає увагу на те, що договір поруки не підписувала та визнана потерпілою у кримінальній справі № 181-0027.
Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У квітні 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На примусовому виконані у Відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області перебуває виконавче провадження ВП № 48662354 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ВТБ Банк" заборгованості за кредитним договором в розмірі 1 249 762,13 доларів США, що на день розгляду справи згідно з офіційним курсом НБУ еквівалентно 9 912 738,28 грн, 1700 грн судового збору та 250 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Постановами державного виконавця від 10 вересня 2015 року відкрито виконавче провадження та одночасно, накладено арешт на майно боржника та оголошення заборони його відчуження.
Згідно з копією свідоцтва про право власності на квартиру (том 1, а. с. 21) ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності володіє квартирою АДРЕСА_1 .
Згідно з отриманих державним виконавцем відповідей, боржник отримує дохід у ЛМКП "Львівтеплоенерго", а також пенсію, розмір якої становить 1 247 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону (частина перша статті 26 Закону України "Про виконавче провадження").
Порядок вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), передбачений розділом VI ЦПК України.
У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Так, частиною першою статті 443 ЦПК України передбачено, що питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.
Відповідно до частин першої та другої статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.
У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Частиною першою статті 371 ЦК України передбачено, що кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, крім випадків, установлених законом.
Згідно із частинами шостою, сьомою статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. У такому разі виконавець зобов`язаний вжити заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.
У справі, яка переглядається, установлено, що звернення державного виконавця до суду з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, було викликане необхідністю виконання рішення суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ВТБ Банк".
Судами встановлено, що ОСОБА_1 не сплатила заборгованості за виконавчим листом, розмір якої перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, та не надала інформації про наявність у неї грошових коштів та/або іншого майна, на яке можна було б звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості.
З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість подання державного виконавця та наявність підстав для визначення належної боржнику 1/3 частки квартири АДРЕСА_1, оскільки зазначене нерухоме майно належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Такі висновки судів попередніх інстанцій є правильними, відтак, оскаржувані судові рішення відповідають статтям 263-265 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для визначення частки майна боржника ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1, оскільки судами надано правильну правову оцінку доказам та доводам державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області.
При цьому наявність невиконаного судового рішення про стягнення на користь кредитора коштів у розмірі 1 249 762,13 доларів США, що на день розгляду справи за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 9 912 738,28 грн, є обґрунтованою підставою для задоволення вимог кредитора належним боржнику майном.
Крім того, зазначена сума боргу перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, отже, підстави для відмови у задоволенні подання державного виконавця на підставі частини сьомої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" відсутні.
Правильними є висновки апеляційного суду про відсутність існування між співвласниками домовленості про визначення інших часток у квартирі, оскільки ОСОБА_1 не надала доказів зворотного.
Посилання ОСОБА_1 на те, що вона позбавлена можливості довести незаконність стягнення з неї коштів за підробленим договором кредиту колегія суддів відхиляє, оскільки судове рішення у справі № 2-201/11 набрало законної сили та на підставі частини п`ятої статті 124 Конституції України є обов`язковими до виконання на всій території України.
Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду