Постанова суду № 640/374/19 від 26.07.2021 про поновлення порушеного права

Постанова

Іменем України

26 липня 2021 року

м. Київ

справа № 640/374/19

провадження № 61-3715св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якої діє представник ОСОБА_4, на постанову Харківського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3, про поновлення порушеного права.

Позовна заява мотивована тим, що їм належить 63/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1, що розташоване на земельній ділянці площею 625 кв. м.

ОСОБА_3, як правонаступнику ОСОБА_5, належить 37/100 частин того ж домоволодіння. Відповідач побудувала паркан та гараж на земельній ділянці, що знаходиться в сумісному користуванні сторін у справі, лишивши родину позивачів входу та виходу на подвір`я та його користування.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили поновити їх порушене право на користування сумісною земельною ділянкою та входом до двору через ворота, замість яких побудований гараж, шляхом зобов`язання відповідача знести паркан та гараж, привести земельну ділянку в стан, придатний для використання відповідно до її цільового призначення, що полягає у вільному проході на подвір`я, користуванні воротами та земельною ділянкою.

08 липня 2020 року ОСОБА_4, який діяв в інтересах ОСОБА_3, звернувся до суду із заявою про закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу України.

Заява мотивована тим, що у 2012 році вже розглядалась аналогічна справа за позовами користувачів цих самих земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1, а саме: позов ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою і знесення самочинного будівництва та за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_5, Харківської міської ради про визначення порядку користування земельною ділянкою. 22 квітня 2013 року Апеляційним судом Харківської області позов ОСОБА_5, ОСОБА_6 щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 задоволено, провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 закрито у зв`язку з відмовою позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 від позову з підстав, передбачених пункту 3 частини 1 статті 205 ЦПК України.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 08 липня 2020 року заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про закриття провадження у справі задоволено.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поновлення порушеного права закрито.

Ухвала мотивована тим, що фактично позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом для вирішення спору між співвласниками домоволодіння щодо визначення порядку користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, посилаючись на порушення їх права користування вказаною земельною ділянкою.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 22 квітня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6 задоволено частково рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2012 року скасоване, позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6 задоволені частково. Усунуто перешкоди у користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 знести шиферний паркан з північної сторони будинку літ. А-1, висотою 2.2 м. В іншій частині позову ОСОБА_5, ОСОБА_6 відмовлено (т.1, а.с. 75-76).

Цим же рішенням апеляційного суду Харківської області було встановлено, що ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 06 квітня 1977 року затверджено мирову угоду, за якою у користування ОСОБА_7 виділено житловий будинок літ. Б-1 з надвірними прибудовами по АДРЕСА_1 та земельну ділянку у розмірі 310 кв. м зі сторони домоволодіння АДРЕСА_2 .

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 квітня 2013 року задоволена заява ОСОБА_1, ОСОБА_2 : прийнята відмова ОСОБА_1, ОСОБА_2 від зустрічного позову до ОСОБА_5, Харківської міської ради про визнання порядку користування земельною ділянкою. Провадження у справі за зустрічним позовом закрито.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що ухвала суду про закриття провадження у справі, яка набрала законної сили, постановлена з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, у зв`язку з чим провадження у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поновлення порушеного права підлягає закриттю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.

Ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 08 липня 2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачі звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3, про поновлення порушеного права у січні 2019 року з вимогою зобов`язати відповідача знести паркан та гараж, оскільки перевірка обставин будівництва паркану та гаражу буде здійснюватися під час розгляду цивільної справи № 640/374/19, і при розгляді цивільної справи № 2018/2-313/12/09, відповідно, не здійснювалася, цивільні справи № 640/374/19 та № 2018/2-213/12/09 мають різні предмет та підстави позовів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_3, в інтересах якої діє представник ОСОБА_4, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2021 року відкрито касаційне провадження.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не надав належної оцінки тому, що в рішенні апеляційного суду Харківської області від 22 квітня 2013 року зазначається, що до суду апеляційної інстанції 17 квітня 2013 року за № 11728 від ОСОБА_1, ОСОБА_2 надійшло клопотання про їх відмову від позову про визначення порядку користування земельною ділянкою і закриття провадження у справі, в суді апеляційної інстанції позивачі підтримали зазначене клопотання і просили провадження за їх позовом закрити, наслідки закриття провадження у справі їм відомі.

В рішенні апеляційного суду Харківської області від 22 квітня 2013 року зазначається: "дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що заява ОСОБА_1, ОСОБА_2 підлягає задоволенню і за змістом пункту 3 частини першої статті 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі з підстав визначених статтею 205 ЦПК України. Відповідно до частини 3 статті 206 ЦПК України повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Рішення апеляційного суду Харківської області від 22 квітня 2013 року набрало законної сили, ОСОБА_1, і ОСОБА_2 воно не оскаржувалось.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 і ОСОБА_2, у якому вони просили залишити оскаржувану постанову без змін, оскільки вона прийнята при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 25 липня 2002 року

у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України",

а також у рішенні від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" зазначав, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те,

що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Закриття провадження у справі можливе лише за умови, якщо рішення,

що набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто співпадають сторони, предмет і підстави позовів.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову -

це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення, а підстава - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При визначенні підстави позову як елементу його змісту суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.

Отже, відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК Українисуд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору,

тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників

цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами,

що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду,

що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду чинності.

Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв`язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість подальшого судового розгляду справи.

У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначено, що: "згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК Українисуд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року

у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено,

що: "необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України(у редакції 2004 року) зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб

за вирішенням спору".

У серпні 2009 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: виконавчий комітет Київської районної в місті Харкові ради, Харківська міська рада, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, знесення самочинного будівництва та встановлення нового паркану.

Посилались на те, що ОСОБА_1 встановила шиферний паркан на відстані 1,6 м від вікон їх будинку за адресою: АДРЕСА_1, висотою 2,2 м, чим порушила можливість підтримувати будинок у необхідному санітарно-технічному стані, просили поновити їх порушене право шляхом знесення шиферного паркану (цивільна справа № 2018/2-213/12/09).

У березні 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5, Харківської міської ради про визначення порядку користування земельною ділянкою відповідно до ідеальних часток співвласників.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що рішенням Київського районного військового комісаріату м. Харкова від 23 червня 1955 року № 16 за домоволодінням АДРЕСА_1 закріплена земельна ділянка площею 928 кв. м. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 06 квітня 1977 року укладена мирова угода у цивільній справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10, за зустрічним позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визначення порядку користування домоволодінням та земельною ділянкою, визначений порядок користування житловими будинками та земельною ділянкою. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначали, що порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, повинен бути визначений на законних підставах, бо згода про порядок користування між співвласниками не досягнута.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Визначено порядок користування земельною ділянкою в домоволодінні АДРЕСА_1, а саме: виділено ОСОБА_5 на належні йому 37/100 часток в користування земельну ділянку площею 231 кв. м; ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на 63/100 частки надано в користування земельну ділянка площею 394 кв. м. Визначено, що границя між земельними ділянками проходить в такий спосіб: на відстані 5,20 м від домоволодіння АДРЕСА_3 відрізок довжиною 11 м; поворот праворуч відрізок довжиною 3,5 м; поворот ліворуч відрізок довжиною 8,75 м до кута ганку літ. "а1"; по зовнішній стіні ганку літ. "а1" та прибудови літ. "а"; поворот ліворуч відрізок довжиною 10 м, що проходить по зовнішній стіні прибудови літ. "а", житлового будинку літ."А-1", душу літ. "М" та розділяє сторону з домоволодінням АДРЕСА_3 на відрізки 30,05 м та 12,85 м. Для обслуговування зовнішніх стін прибудови літ. "а", ганку літ. "а1", житлового будинку літ."А-1", душу літ. "М", що знаходяться в користуванні ОСОБА_5, запропоновано встановити земельний сервітут. Земельну ділянку біля споруд запропоновано передати у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . При цьому визначено, що ОСОБА_5 має право використовувати цю земельну ділянку для обслуговування зовнішніх стін. Відповідно до запропонованого варіанту користування земельною ділянкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають влаштувати окремий в`їзд (т.1, а.с. 70-72).

У зазначеному цивільному позові поданому у січні 2019 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просили суд поновити їх порушене право на користування сумісною земельною ділянкою та виходу до двору через ворота, замість яких побудований гараж, шляхом зобов`язання відповідача знести паркан та гараж, та привести земельну ділянку в стан придатний для використання відповідно до її цільового призначення, що полягає у вільному проході на подвір`я, користуванні воротами та земельною ділянкою (т.1, а.с. 2-4).

Позовна заява мотивована тим, що у листопаді 2018 року відповідач ОСОБА_3 здійснила самочинне будівництво паркану та гаражу, що перешкоджає позивачам вільно користуватись спільною земельною ділянкою та позбавило позивачів можливості вільного входу у двір через відсутність воріт. Позивач окрім будівництва паркану, на спільній земельній ділянці здійснила без відповідного дозволу будівництво гаражу, чим зменшила земельну ділянку спільного користування на 20 кв. м.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що із зазначеним позовом позивач звернувся з вимогою зобов`язати відповідача знести паркан та гараж. Оскільки перевірка обставин будівництва паркану та гаражу буде здійснюватися під час розгляду цивільної справи № 640/374/19, і при розгляді цивільної справи № 2018/2-313/12/09, відповідно, не здійснювалася, цивільні справи № 640/374/19 та № 2018/2-213/12/09 мають різні предмет та підстави позовів.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не надав належної оцінки рішенню апеляційного суду Харківської області від 22 квітня 2013 року, яке ухвалено з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є безпідставними, оскільки позови вважаються тотожними тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави. У випадку зміни хоча б одного з цих елементів, позови не можна вважати тотожними, що позбавляє суд права закрити провадження у справі.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком апеляційного суду стосовно установлених обставин справи, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. У силу вимог статті 400 ЦПК Українисуд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

................

Перейти до повного тексту