Постанова
Іменем України
28 липня 2021 року
м. Київ
справа № 645/3831/19
провадження № 61-3512св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2020 року у складі судді Ульяніч І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бурлаки І. В.,
Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду
з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном та вселення.
Позовна заява мотивована тим, що вони мають право власності на частки будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці 695 кв. м, загальною площею 64,5 кв. м, житловою площею 45,4 кв. м з надвірними будівлями та спорудами: літня кухня, льох, сарай, вбиральня, гараж, ворота з хвірткою, паркан, зливна яма, паркан, замощення.
Вказували, що ОСОБА_2 має право власності на 3/8 частки будинку
на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 травня
2018 року, ОСОБА_1 - на 2/8 частки будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 серпня 2018 року. Остання частка,
а саме 3/8 частки будинку, належать ОСОБА_4, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 травня 2018 року.
Вказували, що наразі триває процес щодо виділу в натурі частки будівлі,
що знаходиться у спільній частковій власності із відповідачем. Оскільки відповідач чинить опір у допуску їх до будинку, влаштовує скандали та веде себе нахабно і зухвало, не тільки проживання разом є неможливим, але
й знаходитись разом із відповідачкою є небезпечним для життя. Про
що свідчить заява про кримінальне правопорушення ОСОБА_1, в якій вказується, що ОСОБА_4 погрожувала фізичною розправою
та намагалась нанести йому тілесні ушкодження сокирою.
Також зазначали, що 06 червня 2019 року для складання технічного паспорта на спірний будинок визвали представника бюро технічної інвентаризації ОСОБА_5 . Відповідач забарикадувалась у будинку
та нікого не пустила у двір, для складання заяви про усунення перешкоди
в праві користування майном вони визвали наряд поліції, який засвідчив опір та всі перешкоди, які чинила ОСОБА_4 .
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд:
- усунути перешкоди у праві користування майном з боку ОСОБА_4
а саме: будинком АДРЕСА_1, загальною площею
64,5 кв. м, житловою площею 45,4 кв. м, з надвірними будівлями
та спорудами: літня кухня, льох, сарай, вбиральня, гараж, ворота з хвірткою, паркан, зливна яма, паркан, замощення розташованого на земельній ділянці 695 кв. м,
- вселити їх у будинок
АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці 695 кв. м, загальною площею 64,5 кв. м, житловою площею 45,4 кв. м з надвірними будівлями та спорудами: літня кухня, льох, сарай, вбиральня, гараж, ворота з хвірткою, паркан, зливна яма, паркан, замощення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено.
Усунуто перешкоди у користуванні майном шляхом вселення ОСОБА_2 та ОСОБА_1, у будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці 695 кв. м, загальною площею 64,5 кв. м, житловою площею 45,4 кв. м, з надвірними будівлями та спорудами: літня кухня, льох, сарай, вбиральня, гараж, ворота з хвірткою, паркан, зливна яма, паркан, замощення.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що протягом тривалого часу сторони не можуть вирішити спір щодо користування спірним будинком, позивачі не мають вільного доступу до будинку, співвласниками якого вони є, через перешкоди зі сторони відповідача, тому суд вважав, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 26 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції встановивши, що відповідач чинить перешкоди позивачам у користуванні нерухомим майном, співвласниками якого вони є, чим порушує їх законні права, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги позивачів про усунення перешкоди у користуванні спірним будинком з надвірними будівлями та вселення є обґрунтованими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду,
ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що вона не була повідомлена про час
та місце судового засідання у справі у судах першої та апеляційної інстанцій.
Вказує, що позивачі не надали належних та допустимих доказів
на підтвердження наявності перешкод в реалізації їхнього права.
Зазначає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в будинку
АДРЕСА_1 не проживають, оскільки проживають та зареєстровані
за іншими адресами, будь-яких дій по догляду за його технічним станом
не здійснюють, не сплачують комунальні послуги та інші обов`язкові платежі. Вважає, що питання щодо вселення вказаних осіб до спірного домоволодіння не викликане їхньою необхідністю в житлі, а направлено виключно на створення їй несприятливих умов проживання та спонукання
її продати свою частку домоволодіння та залишити її, особу похилого віку без житла.
Також вказує, що в провадженні Фрунзенського районного суду м. Харкова знаходились дві цивільні справи: № 645/3831/19 за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення перешкод
у користуванні майном та вселення та № 645/642/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про виділ в натурі частки будівлі, що знаходиться у спільній власності. Вважає, що суд безпідставно відхилив її клопотання щодо об`єднання в одне провадження цих цивільних справ, оскільки вони пов`язані між собою.
При цьому суд дійшов помилкового висновку, що об`єднання цивільних справ, може ускладнити процес розгляду та вирішення спору, враховуючи, що обидві справи вже тривалий час розглядаються.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно не розглянув її клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Фрунзенським районним судом справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про виділ в натурі частки будівлі, що знаходиться у спільній власності.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення
від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Отже, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане
з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів
і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України ніхто
не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Верховний Суд виходить з того, що гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (стаття 358 ЦК України).
Відповідно до статті 379 ЦК Українижитлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування
та розпорядження своїм майном.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, є спадкоємцем 1/4 частки житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель, що знаходиться
за адресою: АДРЕСА_1, згідно з свідоцтвом про право
на спадщину за законом від 16 серпня 2018 року, після смерті матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5, т. 1).
Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 11 травня
2018 року спадкоємцями 3/4 часток житлового будинку АДРЕСА_1, після смерті ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, є дружина померлого ОСОБА_4 на 1/2 частку та син померлого - ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_3, на 1/2 частку. Свідоцтво про право на спадщину
на 3/8 частки житлового будинку видано ОСОБА_2 (а.с. 6, т. 1).
Право власності позивачів також підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 7-8, т. 1).
Відповідно до інформаційної довідки з Реєстру територіальної громади
м. Харкова місце проживання ОСОБА_4 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14, т. 1).
Наявність перешкод у користуванні власністю позивачам підтверджується поясненнями свідків, поясненнями та заявою ОСОБА_1
до Управління патрульної поліції у Харківській області та Немишлянського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, копією витягу із Єдиного реєстру досудових розслідувань
(а.с. 9, 10, 60, т. 1).
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши, що відповідач чинить перешкоди позивачам у користуванні нерухомим майном, співвласниками якого вони є, чим порушує їх законні права, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги позивачів про усунення перешкоди у користуванні спірним будинком з надвірними будівлями та вселення є обґрунтованими.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що вона не була повідомлена про час та місце судового засідання у справі у судах першої та апеляційної інстанцій не заслуговують на увагу, та спростовуються матеріалами справи.
У матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення адресоване Фрунзенським районним судом м. Харкова
ОСОБА_4, яке вона отримала 14 липня 2020 року особисто,
та відповідно до якого була повідомлена про розгляд справи 14 серпня 2020 року на 11:00 (день ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції) проте у судове засідання не з`явилася (а.с. 162, т. 1).
ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2020 року.
У матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення відповідно до якого ОСОБА_4 була повідомлена
про розгляд справи у суді апеляційної інстанції на 26 січня 2021 року (день ухвалення оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції), в судове засідання не з`явилася, та 26 січня 2021 року на електронну адресу апеляційного суду надіслала клопотання ОСОБА_4 від 26 січня
2021 року про відкладення судового засідання (а.с. 206, 218).
Суд з урахуванням положень частини першої статті 188 ЦПК України може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; одного й того самого позивача до різних відповідачів; різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Об`єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ (частина третя статті 188 ЦПК України).
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 липня 2019 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду
у відкритому судовому засіданні.
Оскільки об`єднання позовів є правом, а не обов`язком суду, суд першої інстанції врахувавши, що представник відповідача заявив клопотання про об`єднання справ лише 14 серпня 2020 року, а не в підготовчому судовому засіданні, як це передбачено статтею 188 ЦПК України, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні вказаного клопотання.
Статтями 251, 252 ЦПК України встановлено вичерпний перелік підстав,
за яких суд, відповідно, зобов`язаний та має право зупинити провадження
у справі.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не розглянув її клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Фрунзенським районним судом справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про виділ в натурі частки будівлі, що знаходиться у спільній власності, на законність судового рішення апеляційного суду не впливають.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України",
§ 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.