Постанова
Іменем України
28 липня 2021 року
м. Київ
справа № 344/5097/20
провадження № 61-7520св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідачі:ОСОБА_3, публічне акціонерне товариство "Укрсиббанк", Івано-Франківський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Василишин Л. В., Томин О. О., від 31 березня 2021 року.
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк"
(далі - АТ "Укрсиббанк"), Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання права власності та зняття арешту.
Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що 23 квітня 1988 року між нею та ОСОБА_3 укладено шлюб. 27 жовтня 2005 року ними придбано приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_1, загальною площею 150,3 кв. м. Вказане майно було зареєстровано на ім`я відповідача ОСОБА_3 . Договорів щодо приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1" між ними не укладалось. 24 квітня 2007 року вказане приміщення кафе було передано в іпотеку АТ "Укрсиббанк" з метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором № 11143468000 від 24 квітня 2007 року, у якому зазначено, що предмет іпотеки набутий під час перебування в зареєстрованому шлюбі і є спільною сумісною власністю подружжя.
Позивачка зазначала, що 17 липня 2019 року державним виконавцем у рамках виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Укрсиббанк" 814 544, 53 грн заборгованості проведено опис і арешт приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1". Будь-які судові рішення про стягнення з неї на користь ПАТ "Укрсиббанк" коштів чи про звернення стягнення на майно для задоволення грошових вимог останнього відсутні.
Із урахуванням зазначеного, посилаючись на те, що приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1" є спільною сумісною власністю подружжя, набутою за час шлюбу, позивачка просила позов задовольнити: визнати за нею право власності на 1/2 частку приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_1 ; зняти арешт з 1/2 частки вказаного приміщення кафе.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у складі судді Польської М. В. від 17 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1" по
АДРЕСА_1 .
Знято арешт з 1/2 частки приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3, який накладений відповідно до постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 17 липня 2019 року в рамках виконавчого провадження ВП № 34512465.
Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка належним чином обґрунтувала та довела перед судом порушення її прав внаслідок накладення арешту на належну їй частку нежитлового приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1". Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 серпня 2012 року у справі № 0907/9325/2012 стосувалось стягнення заборгованості за кредитним договором лише щодо позичальника (боржника) ОСОБА_3 . Вказаним рішенням не вирішувалося питання солідарного стягнення боргу з подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і питання звернення стягнення на предмет іпотеки, належний подружжю. При проведенні арешту та опису майна з метою виконання рішення суду про стягнення заборгованості виконавцю слід встановлювати частку нерухомого майна, належного боржнику.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 31 березня
2021 року апеляційну скаргу АТ "УкрСиббанк" задоволено.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 17 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення,
яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що у нотаріально засвідченій заяві ОСОБА_1 надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_3 на передачу в іпотеку в забезпечення його зобов`язань перед АКІБ "Укрсиббанк" з повернення кредиту за кредитним договором № 11143468000 від 24 квітня 2007 року приміщення кафе "Прикарпатський коровай", при цьому заявила, що з умовами кредитного та іпотечного договорів ознайомлена та згідна з ними. Позивачка, надаючи таку згоду, усвідомлювала те, що у разі невиконання її чоловіком ОСОБА_3 зобов`язань за укладеним кредитним договором, може мати місце звернення стягнення на предмет іпотеки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
28 квітня 2021 року до Верховного Суду представником ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подано касаційну скаргу, в якій заявниця просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 31 березня 2021 року
і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявниця зазначила неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявниця стверджує, що після придбання майна у 2005 році, нею та її колишнім чоловіком було добудовано приміщення на 248 кв. м за її особисті кошти, які нею було зароблено за кордоном. Заявниця стверджує, що перебуваючи за кордом, вважала, що її чоловік виконав зобов`язання за кредитним договором, оскільки всі зароблені нею кошти направляла йому для погашення боргу. У відповідності до положень частини першої статті 73 СК України за зобов`язанням одного із подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у справі спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. При описі та арешті майна боржника першочергово слід було встановити частку нерухомого майна, належного боржнику. Апеляційним судом не враховано, що жодних негативних наслідків для кредитора рішення про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину майна в спільному майні подружжя не несе. Також позивачка наголошує на тому, що вона не є солідарним боржником разом із ОСОБА_3, не була стороною спору, судом не було встановлено, що кредитний договір було укладено одним із подружжя в інтересах сім`ї, і те, що одержані за кредитним договором кошти використовувалися нею у власних інтересах.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ПАТ "Укрсиббанк", Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання права власності та зняття арешту призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно свідоцтва про одруження ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 23 квітня 1988 року.
Згідно договору купівлі-продажу кафе "Прикарпатський коровай" від 27 жовтня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Басай Р. М. за реєстровим № 3681, ОСОБА_3 придбав кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться по АДРЕСА_1, загальною площею 150, 3 кв. м, про що внесено відповідні відомості до реєстру прав власності на нерухоме майно.
Відповідно до договору іпотеки нежитлових приміщень від 24 квітня 2007 року, посвідченого нотаріально, приміщення кафе "Прикарпатський коровай", загальною площею 150,3 кв. м, по АДРЕСА_1 було передано ОСОБА_3 в іпотеку акціонерному комерційному інноваційному банку "Укрсиббанк" (далі - АКІБ "Укрсиббанк") в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 11143468000 від 24 квітня 2007 року, за яким банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 110 тис. доларів США.
Згідно пункту 1.1 договору іпотеки предмет іпотеки набутий під час перебування в зареєстрованому шлюбі і є спільною власністю подружжя, наданий в іпотеку за згодою дружини іпотекодавця - ОСОБА_1, про що вона подала відповідну заяву.
У нотаріально засвідченій заяві від 24 квітня 2007 року ОСОБА_1 надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_3 передати в іпотеку в забезпечення його зобов`язань перед АКІБ "Укрсиббанк" з повернення кредиту за кредитним договором № 11143468000 від 24 квітня 2007 року приміщення кафе "Прикарпатський коровай", при цьому зазначила, що з умовами кредитного та іпотечного договорів ознайомлена та згідна з ними.
Також 25 жовтня 2007 року між ОСОБА_3 та АКІБ "Укрсиббанк" укладено іпотечний договір, згідно якого він передав в іпотеку банку нерухоме майно - кафе "Прикарпатський коровай" в забезпечення зобов`язань за кредитним договором № 11241494000 від 25 жовтня 2007 року, за яким банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 37 тис. доларів США.
Згідно пункту 1.4 вказаного іпотечного договору предмет іпотеки перебуває у спільній власності подружжя і наданий в іпотеку за згодою дружини іпотекодавця - ОСОБА_1, про що вона подала відповідну заяву, підпис на якій засвідчено нотаріусом.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 серпня 2012 року у справі № 0907/9325/2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2012 року, задоволено позов ПАТ "Укрсиббанк" та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Укрсиббанк" заборгованість за кредитним договором № 11241494000 від 25 жовтня 2007 року у розмірі 66 972, 27 дол. США, що в еквіваленті становить 535 275, 00 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ПАТ "Укрсиббанк" борг за кредитним договором № 11143468000 від 24 квітня 2007 року у розмірі 101 913, 60 дол. США, що в еквіваленті становить 814 544, 00 грн.
29 серпня 2012 року Івано-Франківським міським судом видано виконавчий лист у справі № 0907/9325/2012, згідно якого з ОСОБА_3 стягнуто на користь ПАТ "Укрсиббанк" заборгованість у розмірі 814 544, 53 грн.
Постановою заступника начальника Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Богак Я. В. від 17 липня 2019 року (ВП № 34512465) при примусовому виконанні виконавчого листа № 0907/5325/2012, виданого 29 серпня 2012 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Укрсиббанк" 814 544, 00 грн, описано та накладено арешт на нежитлове приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться за адресою по АДРЕСА_1 та складається з основного приміщення загальною площею 150,3 кв. м та добудови незавершеної будівництвом готовністю 95 % площею 248,6 кв. м.
Державне підприємство "Сетам" повідомило відомості щодо реалізації предмета іпотеки шляхом проведення 15 квітня 2020 року електронних торгів, реєстраційний номер лота - 411269, предмет іпотеки - нежитлове приміщення, кафе "Прикарпатський коровай", загальною площею 150, 3 кв. м та добудова до кафе загальною площею 248,6 кв. м, початкова ціна продажу майна - 4 840 380, 00 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 57 Сімейного кодексу України визначає перелік видів особистої приватної власності одного із подружжя та підстави її набуття.
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Подібні положення містить і стаття 368 ЦК України.
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За правилами частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.
Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. За спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).
Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, провадження № 14-72цс19.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Недобросовісність поведінки подружжя при поділі спільного майна, зловживання правами й наявність негативних наслідків для кредитора підлягають доказуванню на загальних підставах.
Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент звернення позивачки до суду із цим позовом на виконанні у Івано-Франківському міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області знаходилося виконавче провадження № 34512465 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Укрсиббанк" 814 544, 53 грн заборгованості за кредитним договором № 11143468000 від 24 квітня 2007 року. Постановою заступника начальника Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби від 17 липня 2019 року у зв`язку з невиконанням виконавчого документу боржником описано та накладено арешт на нежитлове приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться по АДРЕСА_1 . Вказане нежитлове приміщення набуте під час перебування у зареєстрованому шлюбі, є спільною власністю подружжя та було передано ОСОБА_3 в іпотеку АТ "Укрсиббанк" для забезпечення зобов`язань за кредитним договором № 11143468000 від 24 квітня 2007 року за згодою його дружини - ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що у разі задоволення позовних вимог позивачки про визнання за нею права власності на 1/2 частину нежитлового приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1" будуть порушенні права та інтереси кредитора, на користь якого підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у зв`язку із неналежним виконанням боржником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором.
Судом апеляційної інстанції правильно встановленні обставини справи, надано належну оцінку поведінці позивачки, враховано надання позивачкою згоди на укладення іпотечного договору в забезпечення виконання боргових зобов`язань її чоловіком перед кредитором, ознайомлення з тестом кредитного договору. Позивачка мала б усвідомлювати зміст зобов`язань за кредитним договором та договором іпотеки, а також наслідки неналежного виконання чоловіком боргових зобов`язань, зокрема і можливість реалізації шляхом продажу на електронних торгах набутого подружжям у шлюбі нежитлового приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1", яке за її згодою було передано в іпотеку.
Також необхідно зазначити, що встановлені судом апеляційної інстанції обставини свідчать про те, що презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї позивачкою не спростована, а отжеза спільними зобов`язаннями подружжя останнє має нести відповідальність усім своїм майном.
Вказане вище свідчить, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, що містяться у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц, на які послалася заявниця у касаційній скарзі.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення апеляційного суду постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду