Постанова
Іменем України
29 липня 2021 року
м. Київ
справа № 210/259/19
провадження № 61-1613св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рога від 19 березня 2019 року у складі судді Вікторович Н. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" про стягнення затримки розрахунку при звільненні,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" (далі - АТ "Криворізька теплоцентраль") про стягнення затримки розрахунку при звільненні.
Уточнену позовну заяву мотивовано тим, що з жовтня 2014 року вона перебувала у трудових відносинах з Державним підприємством "Криворізька теплоцентраль"(далі - ДП "Криворізька теплоцентраль"), правонаступником якого є АТ "Криворізька теплоцентраль". 03 лютого 2017 року її було звільнено на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку з невиконанням власником (роботодавцем) законодавства про працю та умов колективного договору. При звільненні їй не було нараховано та не виплачено підприємством матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 12 111,13 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19 липня 2018 року її позов до АТ "Криворізька теплоцентраль" про стягнення заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) задоволено, стягнуто з АТ "Криворізька теплоцентраль" на її користь заробітну плату (матеріальну допомогу на оздоровлення) у розмірі 12 111,33 грн, яке набрало законної сили 03 грудня 2018 року.
Остаточний розрахунок АТ "Криворізька теплоцентраль" з нею було здійснено 31 січня 2019 року.
Кількість робочих днів за період затримки розрахунку з 03 лютого 2017 року до 31 січня 2019 року складає 495 робочих днів, а розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, з урахуванням середньоденної заробітної плати, - 576,73 грн.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з АТ "Криворізька теплоцентраль" на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 285 481,35 грн.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рога від 19 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ "Криворізька теплоцентраль" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 12 111,33 грн, з послідуючим утриманням з цієї суми податків та обов`язкових платежів.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що відповідачем при звільненні позивача було проведено розрахунок не в повному обсязі, остаточний розрахунок здійснено 31 січня 2019 року. Тому підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 03 лютого 2017 року до 30 січня 2019 року, який суд зменшив, застосувавши принцип співмірності, оскільки на момент звільнення позивача існував спір щодо права позивача на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, який вирішено на користь працівника в повному обсязі. Проте, розмір наявної заборгованості в розмірі 285 481,35 грн є неспівмірним із середнім заробітком позивача за час затримки розрахунку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рога від 19 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року в частині відмовлених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, застосували принцип співмірності без врахування відсутності підстав його застосування та чинників, від яких залежить зменшення розміру суми стягнення за час затримки розрахунку при звільнені.
Крім того, застосування зазначеного принципу є правом, а не обов`язком суду, що відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17 (провадження № 61-41732св18), від 27 березня 2019 року у справі № 130/511/15-ц (провадження № 61-33670св18), від 31 січня 2019 року у справі № 570/4522/14-ц (провадження № 61-31754св18), від 17 січня 2019 року у справі № 2-1579/11 (провадження № 61-34078св18).
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу АТ "Криворізька теплоцентраль" зазначило, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, оскільки судами обґрунтовано зазначено, що між сторонами існували спори щодо поновлення на роботі та стягнення заробітної плати у вигляді матеріальної допомоги на оздоровлення.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рога від 19 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року залишено без руху для усунення недоліків.
У березні 2020 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рога від 19 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року і витребувано із Дзержинського районного суду м. Кривого Рога цивільну справу № 210/259/19.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Фактичні обставини справи
Відповідно до наказу (розпорядження) ДП "Криворізька теплоцентраль", правонаступником якого є АТ "Криворізька теплоцентраль" від 16 жовтня 2014 року № 227к ОСОБА_1 працювала у ДП "Криворізька теплоцентраль" у відділі зі стягнення заборгованості, спеціалістом з претензійно-позовної роботи з 16 жовтня 2014 року.
Наказом про припинення трудового договору (контракту) ДП "Криворізька теплоцентраль" від 03 лютого 2017 року № 32-к ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням з посади спеціаліста з претензійно-позовної роботи відділу зі стягнення заборгованості ДП "Криворізька теплоцентраль" на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19 липня 2017 року у справі 904/415/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03 грудня 2018 року, позов ОСОБА_1 до АТ "Криворізька теплоцентраль" про стягнення заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) задоволено. Стягнуто з АТ "Криворізька теплоцентраль" на користь ОСОБА_1 12 111,33 грн. Рішення набрало законної сили 03 грудня 2018 року.
Призначена рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19 липня 2017 року сума перерахована на рахунок ОСОБА_1 31 січня 2019 року, що підтверджується випискою по картці/рахунку ОСОБА_1 .
Згідно з довідкою ДП "Криворізька теплоцентраль" середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 576,73 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційних скарг колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Установивши, що при звільненні працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначила, що відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та не спростовано матеріалами справи те, що між сторонами існував спір щодо виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення, оскільки відповідач заперечував проти права позивача на виплату такої допомоги, тому факт порушення цього права та сума відповідної компенсації були встановлені лише під час судового розгляду.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суди першої та апеляційної інстанцій вважали справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у розмірі 12 111,33 грн.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).