Постанова
Іменем України
29 липня 2020 року
м. Київ
справа № 686/6552/19
провадження № 61-6586св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: держава Україна в особі слідчого Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області Шатайла Євгена Миколайовича, Головне управління Державної казначейської служби України в Хмельницькій області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 січня 2020 року у складі судді Приступи Д. І. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 березня 2020 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Купельського А. В., Янчук Т. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі слідчого Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області Шатайла Євгена Миколайовича, Головного управління Державної казначейської служби України в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі слідчого Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області Шатайла Є. М., Головного управління Державної казначейської служби України в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди.
Позовну заяву мотивовано тим, що 06 вересня 2017 року слідчий Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області Шатайло Є. М. у приміщенні кафе "М-кафе" на АДРЕСА_1, незаконно провів його огляд та освідування.
ОСОБА_1 вважає, що в результаті таких незаконних слідчих дій він зазнав душевних страждань і приниження, переніс розчарування через відчуття несправедливості, були порушені його честь і гідність, він зазнав психологічного насильства та прихованого катування.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 відповідно до статей 23, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просив стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України на свою користь 1 000 000 000,00 грн моральної шкоди.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 17 березня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суди виходили із того, що сам по собі факт проведення слідчим Шатайлом Є. М. слідчих дій відносно ОСОБА_1 не свідчить про незаконність дій відповідача та заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди. За таких обставин ОСОБА_1 не довів склад цивільного правопорушення, що є юридичною підставою відповідальності держави Україна перед ним за завдані збитки, тому позов є необґрунтованим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 січня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 березня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 січня 2020 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 17 березня 2020 року ОСОБА_1 зазначає застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 638/12259/16 (провадження № 61-14157св18), від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц (провадження № 61-2986св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 638/12068/16-ц (провадження № 61-203св18), від 10 жовтня 2018 року у справі № 638/1892/16-ц (провадження № 61-41040св18), від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц (провадження № 61-20666св18), від 25 квітня 2019 року у справі № 638/17403/15-ц (провадження № 61-31477св18), від 22 травня 2019 року у справі № 686/20012/18 (провадження № 61-3491св19), від 09 жовтня 2019 року у справі № 646/1591/18 (провадження № 61-10065св19), від 22 січня 2020 року у справі № 554/4970/18 (провадження № 61-3381св19), від 27 січня 2020 року у справі № 577/3791/18 (провадження № 61-12910св19) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити саме завдавач шкоди, а позивач - доводити лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 січня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 березня 2020 року і витребувано із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області цивільну справу № 686/6552/19.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
06 вересня 2017 року слідчий Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області Шатайло Є. М. у зв`язку з здійсненням досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017240000000197 провів у приміщенні кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1" на АДРЕСА_1 огляд та освідування ОСОБА_1 . Хід і результати проведення зазначених слідчих дій зафіксовані у відповідних протоколах.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотнезначення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди (статті 1173, 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Вказана позиція узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивачем не доведено факт заподіяння слідчим Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області Шатайлом Є. М. йому шкоди, а також причинний зв`язок між слідчими діями та настанням шкоди. Сам по собі факт проведення слідчих дій не свідчить про незаконність дій відповідача та заподіяння позивачу моральної шкоди.
Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлено відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовано.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на те, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовані норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 638/12259/16 (провадження № 61-14157св18), від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц (провадження № 61-2986св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 638/12068/16-ц (провадження № 61-203св18), від 10 жовтня 2018 року у справі № 638/1892/16-ц (провадження № 61-41040св18), від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц (провадження № 61-20666св18), від 25 квітня 2019 року у справі № 638/17403/15-ц (провадження № 61-31477св18), від 22 травня 2019 року у справі № 686/20012/18 (провадження № 61-3491св19), від 09 жовтня 2019 року у справі № 646/1591/18 (провадження № 61-10065св19), від 22 січня 2020 року у справі № 554/4970/18 (провадження № 61-3381св19), від 27 січня 2020 року у справі № 577/3791/18 (провадження № 61-12910св19) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19), оскільки у цих справах інші фактичні обставини справи.
Інші доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).