ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2021 року
м. Київ
справа № 817/660/17
адміністративне провадження № К/9901/40712/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №817/660/17 за позовом Головного управління ДФС у Рівненській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 24.07.2017 (суддя Недашківська К.М.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 (головуючий суддя Кузьменко Л.В., суддя: Іваненко Т.В., Франовська К.С.),
ВСТАНОВИВ:
Головне управління ДФС у Рівненській області звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, у якому податковий орган просив стягнути з відповідача суму податкового боргу зі сплати транспортного податку в розмірі 25000грн.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 24.07.2017, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017, позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.11.2017 відкрито касаційне провадження у справі №817/660/17.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №817/660/17 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.
За результатами автоматизованого розподілу справ суддею-доповідачем для розгляду цієї справи у Касаційному адміністративному суді визначено суддю Хохуляка В.В.
Ухвалою від 26.07.2021 матеріали справи прийнято до провадження, касаційний розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 29.07.2021.
В обґрунтування своїх вимог касаційної скарги відповідач посилається на те, що судами попередніх інстанцій не встановлено обставини належності ОСОБА_1 у 2016 році автомобіля на праві власності (марка, модель, державний номер), не з`ясовано, які характеристики автомобіля (рік випуску, середня ринкова вартість) дають підстави контролюючому органу справляти транспортний податок. Відповідач наголошує, що транспортний засіб було ним відчужено, з лютого місяця 2016 року автомобіль на праві власності належить іншій особі. Як вважає відповідач, для встановлення обставин вибуття автомобіля з власності ОСОБА_1, справа повинна бути направлена на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд повинен вирішити справу за наявними у ній доказами, серед яких немає доказів перебування автомобіля у власності відповідача 12 місяців у 2016 році. Разом з тим, на думку відповідача, для врегулювання спору податковий орган може відкликати (скасувати) податкове повідомлення-рішення та винести нове, з урахуванням того, що автомобіль перебував у власності відповідача неповний рік, відповідно сума податкового боргу має бути перерахована.
Позивач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13).
Фіскальним органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" №2395-13 від 30.06.2016, яким відповідачу визначено до сплати суму податкового зобов`язання з транспортного податку у розмірі 25000грн.
Податкове повідомлення-рішення направлено відповідачу. Відправлення повернуто адресату з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".
Відповідачем зазначене податкове повідомлення-рішення не оскаржене, грошове зобов`язання не сплачено.
На виконання приписів пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України контролюючим органом направлено відповідачу податкову вимогу форми "Ф" №8701-17 від 26.12.2016.
Враховуючи, що відповідач добровільно не сплатив вказаний податковий борг, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку, що сума податкового боргу є узгодженою, однак самостійно позивачем не погашається.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний: сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Як передбачено пунктом 54.5. статті 54 ПК України якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.
Статтею 56 ПК України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів.
Відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Статтею 102 ПК України встановлено строк давності - 1095 днів для нарахування грошових зобов`язань платнику податків.
Отже, пунктом 56.18 статті 56 ПК України встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах, протягом якого за загальним правилом платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу. Водночас, пунктом 56.19 статті 56 ПК України, за умови використання платником податків досудового порядку вирішення спору, яким вважається адміністративне оскарження відповідного рішення контролюючого органу, встановлено скорочений строк звернення до суду.
Пунктом 57.3. статті 57 ПК України встановлено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Як передбачено підпунктами 59.1, 59.5 статті 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Згідно підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючий орган має право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
У справі, що розглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13).
Фіскальним органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" №2395-13 від 30.06.2016, яким відповідачу визначено до сплати суму податкового зобов`язання з транспортного податку у розмірі 25000грн.
Податкове повідомлення-рішення 15.08.2016 направлено відповідачу за адресою реєстрації, 16.09.2016 поштове відправлення повернулось відправнику з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до пункту 58.3 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.
У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
У зв`язку з несплатою платником податків суми податкового/грошового зобов`язання (підпункт 14.1.156 пункту 14.1 статті 14, підпункт 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України) у строки, визначені статтею 57 ПК України, зазначене зобов`язання набуло статусу податкового боргу (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Позивачем вживались заходи щодо стягнення податкової заборгованості у встановленому законодавством порядку (пункт 59.1 статті 59 ПК України). Податкова вимога форми "Ф" від 26.12.2016 №8701-17 надіслана 27.12.2016 поштою на адресу відповідача. Поштове відправлення отримано адресатом 12.01.2017.
Податкове повідомлення-рішення, податкова вимога про сплату боргу відповідачем не оскаржувались.
Враховуючи те, що сума податкового зобов`язання відповідача є узгодженою та у встановлені законом строки ним не сплачена, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову про стягнення податкового боргу.
Як вбачається з касаційної скарги, відповідач обґрунтовує свої доводи неправомірністю податкового повідомлення-рішення, не погоджується з обставинами щодо підстав його прийняття, вказує, що з 05.05.2016 по 29.11.2020 перебував у довготривалому відрядженні за межами України, що позбавило його можливості належним чином захистити свої права.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України).
Статтею 56 ПК України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів.
Відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Статтею 102 ПК України встановлено строк давності - 1095 днів для нарахування грошових зобов`язань платнику податків.
Отже, пунктом 56.18 статті 56 ПК України встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах, протягом якого за загальним правилом платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу.
З обставин справи, які сторонами не заперечуються, слідує, що позивачем 30.06.2016 прийнято податкове повідомлення-рішення, 26.12.2016 - податкову вимогу, поштове відправлення отримано адресатом 12.01.2017.
Враховуючи, що з 05.05.2016 по 29.11.2020 відповідач перебував у відрядженні за межами України, зазначене не слугувало перешкодою останньому 03.08.2017 звернутися до суду з апеляційною скаргою у цій справі, підписаною, як вбачається, ОСОБА_1 . Беззаперечних доводів у підтвердження неможливості захистити свої права, у зв`язку з неправомірністю, як вважає відповідач, нарахування податкового зобов`язання, відповідачем не наведено. Крім того, необхідно вказати, що правомірність, підставність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення не є предметом розгляду у цій справі.
Як унормовано положеннями статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи.
За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -