ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2021 року
м. Київ
справа № 560/1001/21
адміністративне провадження № К/9901/21350/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О.А.,
суддів: Калашнікової О.В., Мартинюк Н.М.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Летичівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання дій незаконними та скасування постанов, стягнення моральної шкоди, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року, постановлену у складі судді Блонський В.К. та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: Кузьмишина В.М. (доповідач), Боровицького О.А., Сушка О.О.,
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Летичівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), у якому просив:
1.1. визнати дії головного державного виконавця Летичівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) ОСОБА_2 незаконними та скасувати всі без виключення постанови, винесенні ним після 03.05.2019 за виконавчим листом №127/15014/15, виданого на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.09.2015, який був відкликаний на підставі рішення Вінницького міського суду по справі №127/32812/18 від 25.03.2019, яке набуло чинності 03.05.2019;
1.2. стягнути з Летичівського районного відділу державної виконавчої служби на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 60 000,00 грн.;
1.3. стягнути з Летичівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з розглядом даної судової справи.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
2. Хмельницький окружний адміністративний суд ухвалою від 29 січня 2021 року, яку залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року, у відкритті провадження у вказані справі відмовив на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
3. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спір щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного чи приватного виконавця під час виконання судового рішення у цивільній справі, винесеного місцевим загальним судом за правилами цивільного судочинства, належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, і його потрібно розглядати в порядку цивільного судочинства. Оскільки позивач оскаржує постанови державного виконавця, прийняті при виконанні виконавчого документа, який був виданий на виконання рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства, то такий спір належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, і його належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
4. Не погоджуючись з такими рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
5. У скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду по суті до суду першої інстанції.
6. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що адміністративна справа стосовно позовних вимог про визнання дій державного виконавця незаконними, скасування постанов та стягнення моральної шкоди, може бути заявлено лише в порядку цивільного судочинства, так як головний державний виконавець Летичівського РВ ДВС ОСОБА_2. починаючи з 04.05.2019 виконував рішення (розпорядження) обласного керівництва, в тому числі виносив постанови, зокрема про стягнення витрат у виконавчому провадженні за виконавчим листом, який було відкликано судом 03.05.2019. Зазначає, що постанова про стягнення витрат виконавчого провадження за виконавчим листом №127/15014/15 (ВП №49324332), була винесена відповідачем таємно від нього 09.07.2020 та копію даної постанови він зміг отримати лише 01.03.2021, тобто після свого звернення із апеляційною скаргою до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
6.1. Позивач також звертає увагу, що 28.08.2019, порушуючи його права та свободи, головний державний виконавець ОСОБА_2. таємно від нього виніс чотири постанови щодо встановлення відносно нього тимчасових обмежень, на підставі виконавчого листа №127/15014/15, який було відкликано судом 03.05.2019. Про існування даних постанов йому стало відомо лише в січні 2021 року. Винесення даних постанов головний державний виконавець Летичівського РВ ДВС пояснював вказівками та розпорядженнями керівництва, які надати на вимогу позивача відмовився.
6.2. Скаржник зазначає, що головний державний виконавець, свідомо не надавав копії всіх постанов, які він виносив незаконно на підставі рішення, (розпорядження) обласного керівництва, зокрема, постанову про стягнення витрат виконавчого провадження за виконавчим листом №127/15014/15 (ВП № 49324332), аби суд першої інстанції був позбавлений можливості встановити належним чином фактичні обставини по справі та дотриматися вимог ст.21 КАС України.
6.3. Позивач зазначає, що після подачі ним апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про залишення поданої апеляційної скарги без руху з підстав несплати ним судового збору, проте в порушення вимог ч.2 ст. 169 КАС України, не зазначив суми судового збору, яку йому було необхідно сплатити чи доплатити, в результаті чого він не в змозі був сплатити судовий збір через термінал та через касу банку. 10.03.2021 отримавши рахунок суду, він сплатити 2270 грн 00 коп. судового збору, не зважаючи на той факт, що ним вже було сплачено 908 грн 00 коп. судового збору за подачу позовної заяви до Хмельницького окружного адміністративного суду, який не відкрив адміністративне провадження по справі, а повернув йому позовну заяву із додатками, без розгляду, стверджуючи, що його позовні вимоги можуть бути заявлені лише в порядку цивільного судочинства. Всього ним по справі №560/1001/21 було сплачено судового збору на суму 3178 грн. 00 коп.
6.4. Скаржник також вказує, що 26.03.2021 на його електронну пошту від суду апеляційної інстанції надійшло дві копії ухвали від 25.03.2021 та 26.03.2021. Так, ухвалою від 25.03.2021 було відкрито апеляційне провадження і запропоновано учасникам справи протягом 5 днів з моменту отримання вказаної ухвали подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі, а вже на наступний день, 26.03.2021, в протиріччя своїй ухвалі від 25.03.2021, не надавши нікому змоги подати відзив на апеляційну скаргу та заперечення на відзив, суд апеляційної інстанції виніс ухвалу про закінчення підготовки справи до апеляційного розгляду. Ухвалою від 26.03.2021 суд апеляційної інстанції вирішив справу розглядати у порядку письмового провадження без повідомлення сторін. Оскільки протягом 5 днів, з дня винесеної ухвали від 25.03.2021, позивач не отримав від відповідача відзив на апеляційну скаргу, то 01.04.2021 він надіслав на електронну пошту Сьомого апеляційного адміністративного суду клопотання про розгляд справи в порядку загального провадження із викликом сторін, яке суд апеляційної інстанції проігнорував і при цьому навіть не виніс відповідної ухвали про відмову в його задоволенні.
6.5. Позивач також вважає, що судом апеляційної інстанції було порушено ч.1 ст.309 КАС України, відповідно до якої апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Разом з тим, апеляційну скаргу на хвалу суду першої інстанції судом апеляційної інстанції розглянуто 19 травня 2021 року.
6.6. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції також дійшов хибного висновку, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, вважаючи, що даний позов підлягає лише в порядку цивільного судочинства, не зважаючи на ту обставину, що головний державний виконавець ОСОБА_2. стверджує, що порушував його права, виконуючи рішення (розпорядження) керівництва області, копії яких йому не надав. В тому числі ОСОБА_2 таємно виносив незаконні постанови, зокрема постанову від 09.07.2020 про стягнення витрат виконавчого провадження.
7. Відповідач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалася, що відповідно до не перешкоджає касаційному перегляду справи.
ІV. Джерела права й акти їх застосування
8. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
9. Згідно з частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
10. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
11. Положеннями частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
12. Пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України встановлено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
13. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
14. Положеннями статті 287 КАС України особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
15. Згідно з частиною 1 статті 287 КАС, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
16. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України від 02.06.2016 р. № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (надалі - Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
17. Згідно з частинами 1та 2 статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
17.1. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
18. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.