ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2021 року
м. Київ
справа № 809/318/17
адміністративне провадження № К/9901/13248/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Хохуляка В.В., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року (суддя Панікар І.В.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року (головуючий суддя Багрій В.М., судді: Рибачук А.І., Старунський Д.М.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу,
В С Т А Н О В И В:
В лютому 2017 року Публічне акціонерне товариство "Івано-Франківський арматурний завод" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - Міністерство, відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державної фіскальної служби України (залученої до участі у справі ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2017 року) про визнання протиправним та скасування наказу в частині застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства №1652 від 29 вересня 2016 року в частині застосування до Товариства спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.
05 жовтня 2017 року Товариство звернулось до суду з заявою в порядку частини 9 статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) про визнання протиправною відмови Департаменту регулювання зовнішньоекономічної діяльності Міністерства у вчиненні дій щодо виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року у справі №809/318/17, а саме: зняття з інформаційної бази Міністерства інформації про застосування до Товариства спеціальної санкції у формі індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року, заяву з усіма доданими документами повернуто Товариству.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що подана заява не відповідає вимогам частини 9 статті 267 КАС України, оскільки в ній не зазначено інформацію про наявність відкритого касаційного провадження, день отримання виконавчого листа, пред`явлення його до виконання та про хід виконавчого провадження; крім того, заява підписана представником Товариства, проте не містить даних про його поштову адресу; водночас, суд дійшов переконання про пропуск позивачем десятиденного строку для подання заяви.
Апеляційний же суд, залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, погодився з його мотивами щодо незазначення в заяві інформації про день отримання та пред`явлення виконавчого листа до виконання, хід виконавчого провадження чи інформації про відсутність необхідності отримання та пред`явлення до виконання виконавчого листа, а також підписання заяви представником Товариства без повідомлення його поштової адреси та засобів зв`язку; однак, разом з тим вказав про помилковість висновків суду щодо пропуску строку звернення із заявою та відсутності в ній відомостей про наявність відкритого касаційного провадження.
Не погоджуючись із прийнятими судами рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та передати справу для розгляду до суду першої інстанції.
Мотивуючи касаційну скаргу, Товариство посилалось на те, що тривалим невиконанням судового рішення, ухваленого на його користь, порушуються його права, а у зв`язку розміщенням на сайті Міністерства неактуальної інформації про застосування до позивача спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності спричиняється шкода його діловій репутації; крім того, зазначало про помилковість мотивів судів попередніх інстанцій, покладених в основу прийнятих ними рішень, оскільки представник, яка підписала заяву, є штатним співробітником позивача й відповідно вказала саме реквізити Товариства; водночас вказувало на відсутність можливості отримати виконавчий лист з незалежних від нього причин.
Відповідач своїм правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу не скористався.
Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм права при постановленні оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частина 1 статті 6 КАС України передбачала, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Виходячи зі змісту пункту 7 частини 1 статті 8 КАС України, обов`язковість судових рішень є одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах.
Вказаній нормі кореспондують положення частини 1 статті 255 КАС України, якою встановлено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Разом із тим, питання судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах було врегульовано статтею 267 КАС України.
Так, згідно із частиною 9 цієї статті особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання постановою законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день отримання виконавчого листа та пред`явлення його до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом.
До заяви додаються докази її надсилання рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення відповідачам і третім особам не раніше семи робочих днів до дня подання заяви до суду.
Заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дня її підписання. У разі якщо заява подається представником, у ній зазначаються ім`я представника, його поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі. Одночасно із заявою подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника.
Таку заяву може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідною постановою суду.
У разі відповідності заяви вказаним вище вимогам вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви.
У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.
Отже, зміст наведеної норми права свідчить, що судовий контроль є спеціальним видом провадження в адміністративному судочинстві, відмінним від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.
Підставами застосування судового контролю є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Водночас абзацом другим частини 9 статті 267 КАС України встановлено вимоги до заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Як вже вказувалось в цій постанові, під час апеляційного перегляду ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року Львівським апеляційним адміністративним судом встановлено, що Товариством в заяві від 05 жовтня 2017 року наведено відомості про відкриття касаційного провадження у справі №809/318/17; крім того, зважаючи, що листом Головного управління ДФС в Івано-Франківській області №5389/10/09-19-14-05-18 від 21 вересня 2017 року позивача повідомлено про подання до ДФС України пропозицій щодо скасування застосованих до нього спеціальних санкцій й такий лист Товариством отримано 25 вересня 2017 року, то ним не пропущено десятиденний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В той же час, суди попередніх інстанцій з`ясували, що спірна заява від імені Товариства підписана ОСОБА_1, яку на вчинення таких дій було уповноважено виданою Товариством довіреністю, проте зі змісту останньої не вбачається, що ця особа є штатним працівником позивача, а в самій заяві відсутня інформація щодо поштової адреси, номеру засобу зв`язку й адреси електронної пошти представника, що не узгоджується із приписами абзацу 5 частини 9 статті 267 КАС України.
З приводу ж доданих Товариством до касаційної скарги витягу із наказу про прийняття ОСОБА_1 на роботу на посаду юрисконсульта Товариства та копії трудової книжки останньої, то вони не можуть бути прийняті до уваги, оскільки до судів попередніх інстанцій не подавались.
Також, пунктами 7 та 8 абзацу другого частини 9 статті 267 КАС України передбачено зазначення в заяві інформації про день отримання виконавчого листа, пред`явлення його до виконання та хід виконавчого провадження.
Виходячи з предмету спору у даній справі (визнання протиправним та скасування наказу Міністерства в частин иті застосування до Товариства спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності) та змісту резолютивної частини постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року, прийняте у спірних правовідносинах судове рішення (в частині визнання протиправним і скасування оспорюваного наказу Міністерства) не може бути виконане в примусовому порядку як таке.
Разом з тим, як встановив апеляційний суд, в поданій заяві Товариством не відображено будь-якої передбаченої пунктами 7 та 8 абзацу другого частини 9 статті 267 КАС України інформації, у тому числі й про відсутність необхідності отримання та пред`явлення до виконання виконавчого листа.
Враховуючи викладене, касаційний суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для повернення поданої Товариством заяви.
Доводи ж касаційної скарги не свідчать про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд