ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 907/113/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Кібенко О.Р., Мамалуй О.О.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Закарпатської області
(суддя - Ремецькі О.Ф.)
від 10.03.2020
та постанову Західного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Матущак О.І.; судді: Кравчук Н.М., Плотніцький Б.Д.)
від 21.10.2020
у справі № 907/113/18
за позовом ОСОБА_1,
до ОСОБА_1, ОСОБА_2,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Приватне акціонерне товариство "Ужгородський завод "Електродвигун"; Товариство з обмеженою відповідальністю "Гал ЛТД"; Товариство з обмеженою відповідальністю "Матяш і Матяш", ОСОБА_3
про визнання вчиненим під впливом насильства і недійсним правочини та витребування з володіння майна на загальну вартість 281 082, 34 грн,
за участю представників учасників справи:
позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_4,
відповідача 1- ОСОБА_5, ОСОБА_6,
відповідача 2 - ОСОБА_5, ОСОБА_6,
третіх осіб 1, 2, 3, 4 на стороні відповідачів - ОСОБА_5, ОСОБА_6,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_7 та ОСОБА_2 про визнання недійсними договору дарування цінних паперів від 29.12.2009, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Малинич Н.А. за реєстр. № 2851; договору про передачу шляхом дарування частки в статутному капіталі ТОВ "Гал ЛТД" від 29.12.2009 (реєстр. № 2846), договору про передачу шляхом дарування частки в статутному капіталі ТОВ "Матяш і Матяш" від 29.12.2009 (реєстр. № 2847). Також просив витребувати з володіння відповідача ОСОБА_2 майно на загальну суму 281 082, 34 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказані договори дарування були укладені позивачем під психічним тиском з боку відповідача - 1 та третіх осіб. Обставини наявності психічного тиску та примусу підтверджуються наявністю кримінальної справи, порушеної у листопаді 2009 року за заявою відповідача-1 про обвинувачення ОСОБА_1 (позивача) у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України. Зазначив, що вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області 20.09.2016 (який набув законної сили) позивача визнано невинуватим та виправдано за всіма вказаними статтями. Позивач стверджує, що у цьому вироку зафіксовані свідчення ОСОБА_1, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 про психологічний тиск слідчого, який погрожував їм затриманням та змушував переписати все належне їм майно на користь відповідача -1 та тиск і залякування їх відповідачем -1. Позивач просив визнати недійсними спірні договори, адже вони були вчинені під впливом насильства, а також вказував на наявність підстав для витребування з володіння відповідача ОСОБА_2 майна на загальну суму 281 082, 34 грн.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 10.08.2018, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2018, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
2.2. Постановою Верховного Суду від 27.03.2019 частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_7, рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.08.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2018 скасовано, справу №907/113/18 направлено на новий розгляд.
Верховний Суд, скасовуючи рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.08.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2018, зазначив про те, що господарські суди належним чином не врахували і не перевірили доводи позивача про те, що оспорювані правочини було вчинено ним під впливом психологічного тиску (залякування) щодо нього чи членів його сім`ї, родини або їх майна з боку відповідача-1 чи третіх осіб. Не враховано зазначені у вироку обставини, за яких було порушено цю кримінальну справу щодо ОСОБА_1, і не досліджено чи не свідчать вони про вчинення спірних правочинів за відсутності справжньої волі позивача.
Передаючи справу № 907/113/18 на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що при новому розгляді справи суду необхідно взяти до уваги вказане, належним чином дослідити всі наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами ст. 86 ГПК України, "почути сторони". Надати належну правову оцінку вироку Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.09.2016, яким визнано ОСОБА_1 (позивача) невинуватим у пред`явленому йому за заявою відповідача -1 обвинуваченні за ч. ч. 1, 3 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України та виправдано. З урахуванням вказаного, на підставі ретельного дослідження всіх доказів, встановити чи є факт виправдання ОСОБА_1 за ч. ч. 1, 3 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України свідченням того, що спірні правочини було ним вчинено під час розслідування кримінальної справи за відсутності його внутрішньої волі, під психологічним тиском.
2.3. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 10.03.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2020, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що позивачем не доведено факта вчинення відповідачами насильства, яке виражається в незаконних діях, як і не доведено позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину, згідно з вимогами статей 203, 215, 231 Цивільного кодексу України. У зв`язку з чим не доведено та судами не встановлено, що укладення оспорюваних правочинів відбувалося за допомогою втручання "стороннього фактора" всупереч реальної волі особи. Встановивши, що вимога про витребування з володіння відповідача - ОСОБА_2, спірного майна вартістю 281 082, 34 грн є похідною вимогою від вимог про визнання недійсними оспорюваних правочинів, господарські суди також відмовили в її задоволенні. Крім того, суди попередніх інстанцій вказали на відсутність підстав для застосування позовної давності, яка застосовується за наявності лише порушеного права, чого у цій справі встановлено не було.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Закарпатської області від 10.03.2020 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2020, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити.
3.2. ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції визначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано норму права без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постановах Верховного Суду від 06.06.2019 у справі №342/139/16-ц (провадження 61-21701св18), від 30.07.2020 у справі №299/1523/16-ц (провадження №61-6131св20) (щодо застосування статті 231 Цивільного кодексу України).
Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 231 Цивільного кодексу України у правочинах, що виникають з корпоративних відносин, тобто між учасниками/ акціонерами господарських товариств.
Крім того, вважає, що судами попередніх інстанцій не досліджено належним чином зібрані у справі докази, що є також підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу, який поданий адвокатом відповідачів та третіх осіб, інші учасники справи просили відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Докази, на які посилається скаржник (копія диску із звукозаписом судового засідання в кримінальній справі та фотокопії документів кримінальної справи), не встановлюють самого факту протиправної поведінки прокурора та слідчого, яка могла бути спрямована на спонукання позивача до укладення оспорюваних договорів та не доводять факту можливого впливу відповідача-1 на органи слідства.
3.4. Від представника позивача на адресу суду 16.07.2021 надійшли письмові пояснення до касаційної скарги, в яких він наполягає на відсутності добровільності та вільного волевиявлення при укладенні оспорюваних правочинів. Також 22.07.2021 від представника позивача надійшли письмові пояснення до касаційної скарги.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
29.12.2009 між позивачем - ОСОБА_1, та відповідачем-1 - ОСОБА_1, який є батьком позивача, були укладені правочини щодо передачі корпоративних прав позивача, а саме.
Договір дарування цінних паперів, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Малинич H.A. за реєстром № 2851, згідно з пунктом 1 якого дарувальник (позивач) зобов`язався безоплатно передати у власність, а обдаровуваний (відповідач-1) зобов`язався прийняти у власність (дар) належне дарувальнику (позивачу) на праві особистої приватної власності майно - акції ВАТ "Ужгородський завод Електродвигун" в кількості 19608234 штуки. Згідно з пунктом 8 договору дарування цінних паперів № 2851 до обдаровуваного з моменту набуття права власності на акції одночасно переходять всі права та обов`язки, які належали дарувальнику в межах наданих цими акціями товариства.
Договір про передачу шляхом дарування частки в статутному капіталі ТОВ "Гал Лтд", посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Малинич H.A. за реєстром №2846, згідно з пунктом 1 якого дарувальник (позивач) безоплатно передав обдаровуваному (відповідачу-1), а обдаровуваний (відповідач-1) прийняв у власність частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гал ЛТД", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що становить 100% загального розміру статутного капіталу Товариства. Сторони оцінили цей дар у 52 500, 00 грн. Пунктом 7 договору визначено, що право власності на відчужувану частку в статутному капіталі переходить до обдаровуваного з моменту прийняття дарунку. Сторони домовились, що підписання та нотаріальне посвідчення і отримання цього договору обдаровуваним є прийняттям дарунку. У пункті 6 договору сторонами підтверджено, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їхнім інтересам; волевиявлення є вільним і усвідомленим і відповідає їхній внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому; зміст статей 229, 230, 231, 233, 234 Цивільного кодексу України нотаріусом роз`яснено.
Договір про передачу шляхом дарування частки в статутному капіталі ТОВ "Матяш і Матяш", посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Малинич H.A. за реєстром № 2847, відповідно до пункту 1 якого дарувальник (позивач) безоплатно передав обдаровуваному (відповідачу-1), а обдаровуваний (відповідач-1) прийняв у власність частку в статутному капіталі ТОВ "Матяш і Матяш", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що становить 51% загального розміру статутного капіталу Товариства. Сторони оцінили цей дар у 32 500, 00 грн. Пунктом 7 договору визначено, що право власності на відчужувану частку в статутному капіталі переходить до обдаровуваного з моменту прийняття дарунку. Сторони домовились, що підписання та нотаріальне посвідчення і отримання цього договору обдаровуваним є прийняттям дарунку. У пункті 6 договору сторонами підтверджено, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їхнім інтересам; волевиявлення є вільним і усвідомленим і відповідає їхній внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому; зміст статей 229, 230, 231, 233, 234 Цивільного кодексу України нотаріусом роз`яснено.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що всі наведені договори дарування були укладені ним під примусом при здійсненні на нього психічного впливу, що, як він вважає, дає йому право звернутися до суду про визнання цих договорів недійсними. Посилається на те, що наявність цього психічного впливу як зі сторони відповідача-1 - ОСОБА_7, так і зі сторони третіх осіб, не давала можливості звернутися з вимогою про визнання договорів недійсними раніше, оскільки лише 08.12.2017 з винесенням ухвали Апеляційним судом Закарпатської області про залишення без змін вироку Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.09.2016 стосовно ОСОБА_7 про визнання його невинуватим та виправданим за ч.4 ст.190, ч.ч.1,3 ст.258 КК України, з моменту прийняття якої, припинилося кримінальне переслідування щодо нього, яке дало йому підстави вважати обставини, якими йому погрожували і впливали на його свідомість і волю, припиненими.
Позивач наводить доводи, що обставини наявності психічного тиску та примусу підтверджуються наявністю кримінальної справи щодо позивача, яка порушена 29.11.2009 за заявою відповідача-1 за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України.
Господарськими судами встановлено, що 20.09.2016 Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області ухвалено вирок, яким позивача було визнано невинуватим та виправдано за всіма статтями обвинувачення та залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 08.12.2017.
Позивач (підсудний) органом досудового розслідування обвинувачувався в тому, що діючи самостійно з метою заволодіння чужим майном - сертифікатом акцій про володіння акціями 74.4% (всіх акцій) ВАТ "Ужгородський завод "Електродвигун" м. Ужгород, загальною вартістю 189 188, 00 грн, за допомогою підроблених документів, діючи без відома свого батька (відповідача-1 - ОСОБА_7 ), при цьому спонукавши інших осіб ( ОСОБА_8, ОСОБА_9 ) допомогти йому у переоформленні акцій, не пояснюючи їм свій злочинний намір, заволодів акціями ВАТ "Ужгородського заводу Електродвигун", загальною вартістю 189 188, 00 грн, чим завдав ОСОБА_10 (відповідачу-1) матеріальної шкоди в особливо великих розмірах, на загальну суму 189 188, 00 грн, тобто за ч.ч.1,3 ст.358, ч.4 ст.190 КК України.
Позивачем до матеріалів справи додано документи, які, на його думку, свідчать та підтверджують здійснення відповідачами психологічного тиску для укладення спірних правочинів, а саме:
копію клопотання від 23.10.2015 щодо перевірки за фактом наявності примусу при відчуженні об`єктів нерухомості, автомобіля та корпоративних прав на користь відповідача-1 та постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.10.2015 про його часткове задоволення;
копію постанови від 18.06.2019 у кримінальній справі, внесеній в ЄРДР №42019070000000120 від 07.05.2019, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.364 КК України, якою визнано позивача потерпілим на стадії досудового розслідування, яке проводиться у зв`язку з зловживанням владою та службовим становищем прокурором Малиничем А.А. та ОСОБА_11 під час розслідування кримінальної справи №308/18782/13-к;
копію ухвали Галицького районного суду Львівської області від 13.08.2019 у справі №461/5966/19, якою скасовано постанову слідчого Слідчого відділу прокуратури Львівської області Савчука Л.О від 31.01.2019 про закриття кримінального провадження №42016070000000030 за ч.1 ст. 365 КК України;
копію диску із звукозаписом судового засідання у справі №308/18782/13-к та фотокопії окремих документів кримінальної справи №9707109 від 27.11.2009.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.2. Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога ОСОБА_7 до ОСОБА_7 та ОСОБА_2 про визнання недійсними договору дарування цінних паперів від 29.12.2009; договору про передачу шляхом дарування частки в статутному капіталі ТОВ "Гал ЛТД" від 29.12.2009, договору про передачу шляхом дарування частки в статутному капіталі ТОВ "Матяш і Матяш" від 29.12.2009 та про витребування з володіння відповідача - ОСОБА_2 майна на загальну суму 281 082, 34 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що оспорювані договори дарування були укладені ним під психічним тиском з боку відповідача - 1 та третіх осіб.
5.3. Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 визначив, зокрема пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано норму права без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постановах Верховного Суду від 06.06.2019 у справі №342/139/16-ц (провадження 61-21701св18), від 30.07.2020 у справі №299/1523/16-ц (провадження №61-6131св20) (щодо застосування статті 231 Цивільного кодексу України).
5.4. Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Зокрема, згідно з частиною 3 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Частиною 1 статті 231 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
5.5. Так, у постанові Верховного Суду від 06.06.2019 у справі № 342/139/16-ц, про визнання заповіту недійсним у зв`язку з тим, що його вчинено проти справжньої волі заповідача під впливом насильства з боку відповідача, викладено таку правову позицію щодо застосування статті 231 Цивільного кодексу України.
У разі вчинення правочину під впливом насильства формування волі особи, яка вчиняє правочин, відбувається внаслідок втручання стороннього фактора - фізичного чи психічного тиску з боку контрагента або іншої особи з метою спонукання до вчинення тих дій, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань.
При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 Цивільного кодексу України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна (пункт 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
5.6. У іншій постанові Верховного Суду, на яку посилається скаржник, від 30.07.2020 у справі №299/1523/16-ц за зустрічним позовом про визнання розписки недійсною, з огляду на те, що така розписка була написана під диктовку та психологічним тиском, викладено таку правову позицію щодо застосування статті 231 Цивільного кодексу України.
Для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, тобто насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинне виражатися в незаконних, не обов`язково злочинних, діях. На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.
5.7. У цій справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходили з такого.
Для визнання правочину недійсним на підставі статті 231 Цивільного кодексу України позивач має довести: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.
При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 Цивільного кодексу України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі (вказана позиція викладена у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
Отже, для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, що і має бути доведено позивачем.
Під насильством необхідно розуміти заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Насильство породжує страх настання невигідних наслідків. На відміну від насильства, погроза полягає в здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце при наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Погроза може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли обставин, які мали місце на момент його вчинення, випливає, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.
Як встановили суди попередніх інстанцій, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що у вироку Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.09.2016 у кримінальній справі №308/18782/13-ку зазначено, що "в судовому засіданні підсудний ОСОБА_1, свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ствердили, що під психологічним тиском слідчого, який погрожував їхнім затриманням та під тиском і залякуванням з боку потерпілого переписали все належне їм майно на користь потерпілого і тільки після таких дій тиск відносно них припинився". Аналогічні покази позивачем ОСОБА_1 та свідками ОСОБА_8 та ОСОБА_9 були надані в судовому засіданні апеляційного суду Закарпатської області, що підтверджується ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 08.12.2017 у справі №308/18782/13-к.
З урахуванням викладеного, та на виконання вказівок Верховного Суду в цій справі, місцевий господарський суд здійснив аналіз і дослідження вироку Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.09.2016 та ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 08.12.2017 у кримінальній справі №308/18782/13-ку.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в силу положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України, вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.09.2016 є обов`язковим для господарського суду виключно лише щодо обставин, які підтверджують чи мали місце шахрайські дії ОСОБА_1 у заволодінні чужим майном - сертифіката акцій про володіння акціями 74,7 % всіх акцій ВАТ "Ужгородського заводу "Електродвигун", підроблення документів та завдання ОСОБА_10 матеріальної шкоди в особливо великих розмірах на загальну суму 189 188, 00 грн.
Окрім цього, місцевий господарський суд звернув увагу, що у вказаному вироку суду зроблено висновок, що "не зважаючи на наявні у справі докази нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження з підсудним та свідком ОСОБА_8, на виконання постанови суду від 23.10.2015 про застосування недозволених методів слідства, ретельне та ефективне розслідування проведено не було. В матеріалах кримінальної справи відсутні результати такого службового розслідування, проте, наявна відповідь начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Закарпатської області, згідно з якою із зібраних матеріалів підстав для проведення службової перевірки щодо ОСОБА_12 не встановлено та наявний висновок заступника начальника відділу СУ ГУ НП в Закарпатській області про те, що відомості з приводу недозволених методів слідства стосовно підсудного свого підтвердження не знайшли; позивач особисто в органи прокуратури з будь-якими скаргами не звертався, претензій до працівників правоохоронних органів не висловлював. Проте, наведені у цій відповіді факти не відповідають встановленим судом обставинам справи. Таким чином, суд вказав, що прокуратурою м. Ужгорода не було проведено ефективного офіційного розслідування з метою виявлення та покарання відповідальних осіб по фактах, які були викладені у постанові суду, про те, що підсудний та свідок ОСОБА_8 були піддані неналежному поводженню зі сторони слідчого Мателеги В.В."
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, про те, що висновки суду у вироку щодо нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження з підсудним та свідком ОСОБА_8 без відповідних доказів не містять вказівок на конкретні обставини в матеріалах кримінальної справи, якими вони встановлені, та які можна перевірити.
При цьому суд апеляційної інстанції врахував, що в межах кримінальної справи №308/18782/13-к судом досліджувалися та встановлювалися обставини щодо вчинення ОСОБА_1 злочинів, передбачених ч.1,ч.3 ст.358, ч.4 ст.190 КК України. Отже, проведення правоохоронними органами слідчих дій, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, зокрема, допитів, обшуків, обрання запобіжних заходів, накладення арешту на майно на підставі відповідних ухвал слідчого судді під час здійснення досудового розслідування в межах кримінального провадження не може вважатися доказом наявності тиску на позивача до укладання правочинів, що оспорюються, оскільки такі дії вчиняються відповідно до законодавства відповідними органами та виходячи з тяжкості інкримінованого злочину та санкції за його вчинення. Більше того, вчинення законодавчо встановлених повноважень органу досудового розслідування в межах кримінального провадження не може у жодному разі свідчити про психологічний тиск зі сторони прокурора чи слідчого.
Також суд апеляційної інстанції врахував, що кримінальна справа №308/18782/13-к щодо вчинення ОСОБА_1 злочинів, передбачених ч.1,ч.3 ст.358, ч.4 ст.190 КК України була порушена 27.11.2009.
Оскаржувані договори дарування укладені 29.12.2009.
Виправдувальний вирок у справі ухвалений лише 20.09.2016, а ухвала Апеляційного суду Закарпатської області про залишення вироку без змін - 08.12.2017.
При цьому, як стверджував сам позивач під час здійснення кримінального провадження, тиск та примус щодо нього припинився з моменту укладення спірних договорів, тобто з 29.12.2009, одночасно, в апеляційній скарзі зазначивши, про існування такого по сьогоднішній день.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що тривалість кримінального провадження понад 7 років свідчить про відсутність причинного зв`язку між укладеними договорами та обставинами щодо здійснення психологічного тиску на позивача. Позаяк у разі, якби метою психологічного тиску було укладення оскаржуваних договорів, то такий тиск би припинився 29.12.2009, а справа би не тривала 7 років, оскільки у разі встановлення відсутності кримінального правопорушення на етапі досудового розслідування, орган досудового розслідування мав би закрити кримінальне провадження.
Якщо ж виходити з того, що тиск не припинився, то тоді порушення кримінальної справи взагалі ніяким чином не пов`язується з укладеними договорами, оскільки відсутні підстави вважати, що така була порушена з метою укладення спірних правочинів.
За викладених обставин та враховуючи вказівки Верховного Суду, суди попередніх інстанцій дійшлиʼ обґрунтованого висновку, що слідчі дії проводилися з метою встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення та не свідчать про вчинення тиску на позивача, а лише про виконання вимог Кримінального процесуального кодексу України уповноваженими особами.
Також суд апеляційної інстанції зазначив, що виправдувальний вирок суду ухвалюється у законодавчо встановлених випадках, а відтак у даному випадку підтверджує лише те, що органом досудового розслідування не доведено вчинення відповідних кримінальних правопорушень ОСОБА_1 та в жодному випадку не свідчить про вчинення на нього психологічного тиску з метою укладення спірних договорів.
Застосувавши стандарт доказування "вірогідності доказів", суд апеляційної інстанції встановив, що виправдувальний вирок суду від 20.09.2016, ухвала апеляційного суду від 08.12.2017, показання свідків та інші матеріали кримінального провадження, які подані позивачем на підтвердження вчинення на нього психологічного тиску, не дозволяє суду дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто, виправдувальний вирок суду, ухвалений через 7 років здійснення кримінального провадження та через 7 років після укладення спірних договорів, а також показання свідків, які змінювались неодноразово та надана щодо цього оцінка суду у кримінальній справі, не свідчать про укладення спірних правочинів під вчиненням психологічного тиску на позивача.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не спростував у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України), не виконав встановленого процесуальним законом обов`язку доведення обставин, на які послався у позові як на підставу своїх вимог, зокрема, не довів належними і допустимими доказами факту застосування до нього психічного тиску з боку відповідача-1 чи інших осіб, вчинення оспорюваного правочину проти своєї справжньої волі, у зв`язку з чим обґрунтовано дійшов висновку про відмову в позові.
5.8. Наведене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову, застосував статтю 231 Цивільного кодексу України з урахуванням висновків Верховного Суду щодо її застосування, викладених в постановах, на які посилається скаржник, а отже доводи касаційної скарги щодо підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшли свого підтвердження.
5.9. Іншою підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 визначив пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 231 Цивільного кодексу України у правочинах, що виникають з корпоративних відносин, тобто між учасниками/ акціонерами господарських товариств.
Разом з тим, з огляду на те, що правові висновки щодо застосування статті 231 Цивільного кодексу України викладені в численних постановах Верховного Суду, зокрема і в тих, на які посилається сам скаржник, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги в цій частині необґрунтованими.
При цьому колегія суддів зазначає, що стосовно такої підстави визнання правочину відчуження часток/акцій недійсним, як те, що воно відбулось поза волею їх власників, діють загальні норми Цивільного кодексу України щодо єдності волі та волевиявлення (статті 229-233 Цивільного кодексу України) і висновки щодо їх застосування не мають особливостей у корпоративних правовідносинах.
5.10. Інші доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не досліджено належним чином зібрані у справі докази, колегією суддів відхиляються, оскільки не знайшли свого підтвердження підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме це відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України є передумовою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Крім того, колегія суддів враховує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, як це передбачено статтями 76, 77, 78, 79, 86, 300 Господарського процесуального кодексу України, і при цьому, порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Також колегія суддів зазначає, що Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
У касаційній скарзі скаржник фактично порушує питання щодо встановлення інших обставин справи, які не встановлювались судами попередніх інстанцій, а також щодо переоцінки доказів у справі, однак Верховний Суд зауважує, що відповідно до приписів частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.