ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2021 року
м. Київ
справа № 160/6740/20
адміністративне провадження № К/9901/5976/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Кашпур О.В., Мартинюк Н.М.,
розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, треті особи: Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року (у складі головуючого судді Юркова Е.О.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2021 року (у складі колегії суддів: головуючого судді (доповідача) Іванова С.М., суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є.),
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області (далі - ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, відповідач), треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА України), в якому позивач просила суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Покровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 травня 2020 року по 29 травня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 47320,00 грн., а також нарахування оплати щорічної відпустки за травень-червень 2020 року;
- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Покровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якою встановлено на 1 січня календарного року, а також надбавки за вислугу років у розмірі 50%, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 01 травня 2020 року по 29 травня 2020 року, а також здійснити перерахунок оплати щорічної відпустки за травень-червень 2020 року.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що вона працює на посаді судді Покровського районного суду Дніпропетровської області, однак, суддівську винагороду за травень 2020 року їй нараховано та виплачено на підставі ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а не на підставі статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення її прав та гарантій.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2020, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.01.2021 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Покровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 травня 2020 року по 29 травня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування, передбаченого частиною третьою статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13.04.2020 та зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Покровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якою встановлено на 1 січня календарного року, а також надбавки за вислугу років у розмірі 50%, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 01 травня 2020 року по 29 травня 2020 року.
У задоволені позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.
4. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що здійснюючи нарахування позивачу суддівської винагороди із застосуванням обмеження її розміру, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а, відтак, таке порушене право підлягає поновленню.
5. Суд апеляційної інстанції, з огляду на те, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", вказав, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що стаття 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та нормам міжнародного права, а отже, до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії та Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
6. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що положення частини 1 та 3 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-р/2020 від 28.08.2020.
7. Крім того, суд апеляційної інстанції вважав необхідним зазначити, що Закон України "Про судоустрій і статус суддів" є спеціальним законом, а отже має перевагу над загальним законом, яким є Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-IX, а тому загальний закон, навіть якщо ухвалений пізніше в часі, не скасовує закону спеціального (lex posterior generalis non derogat priori speciali).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
8. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА України) звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2020, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28.01.2021 та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
9. У касаційній скарзі, як на підставу для відкриття касаційного провадження у цій справі, скаржник наводить пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме стосовно визнання протиправними дій щодо виплат суддівської винагороди із застосуванням обмеження, встановленого Законом України від 13 квітня 2020 року №553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та зобов`язання виплатити нараховану, але невиплачену суму суддівської винагороди відповідно до Закону України "Про судоустрій та статус суддів". Крім цього, скаржник зазначає, що підставою касаційного провадження у цій справі також є пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою та третьою статті 353 КАС України, а саме: якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
10. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ДСА України зазначає, що суд першої інстанції помилково відніс дану справу до тих, які підлягають розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, що не було враховано судом апеляційної інстанції; враховуючи значення даної справи для сторін, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, суспільний інтерес до розгляду даної справи, касатор вважає, що зазначену справу слід розглядати в порядку загального позовного провадження.
11. Касатор зазначає, що відповідно до положень Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються Законом про Державний бюджет України. В свою чергу, фінансування всіх судів в України, відповідно до Закону України "Про судоустрій та статус суддів", здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік.
12. ДСА України вважає, що внаслідок прийняття Закону №553-ІХ, який набрав чинності з 18 квітня 2020 року, відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в редакції Закону №553-ІХ, відтак, відсутні підстави для висновку про неправомірність дій відповідача у спірних правовідносинах.
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
13. Касаційна скарга Державної судової адміністрації України до Верховного Суду надійшла 22 лютого 2021 року.
14. Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою Державної судової адміністрації України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2021 року у справі №160/6740/20.
15. Ухвалою судді Верховного Суду від 27.07.2021 дана адміністративна справа призначена до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
16. Судами попередніх інстанцій встановлено, ОСОБА_1 Указом Президента України "Про призначення суддів" №674/2008 від 25.07.2008 призначена на посаду судді Покровського районного суду Дніпропетровської області строком на п`ять років.
17. Постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" № 326-VII від 06.06.2003 ОСОБА_1 обрана безстроково на посаду судді Покровського районного суду Дніпропетровської області.
18. Наказом голови Покровського районного суду Дніпропетровської області № 1-к/тр від 08.01.2020 ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу, як такій, що має стаж роботи більше 20 років.
19. За травень 2020 року позивачу нараховано та виплачено суддівську винагороду згідно зі ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.
20. Згідно з розрахунковим листом за травень 2020 року - посадовий оклад судді - 63060,00 грн., доплата за вислугу років - 23232,63 грн., проте застосовано обмеження у виплаті в сумі 34896,84 грн.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
21. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
23. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
24. У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
25. За частинами першою, другою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
26. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
27. За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
28. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
29. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ (далі - Закон № 553-ІХ), згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-IX (далі - Закон № 294-IX) доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут мовиться про редакцію Закону № 294-IX, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): "установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)" (частина третя).
30. Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону № 553-IX.
31. За текстом цього Рішення, указані положення Законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
32. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
33. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
34. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
35. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме стосовно визнання протиправними дій щодо виплат суддівської винагороди із застосуванням обмеження, встановленого Законом України від 13 квітня 2020 року №553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та зобов`язання виплатити нараховану, але невиплачену суму суддівської винагороди відповідно до Закону України "Про судоустрій та статус суддів") та пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України (відповідно до якого судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою та третьою статті 353 КАС України, а саме: якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження).
36. Щодо доводів касаційної скарги про те, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді цієї справи було порушено норми процесуального права та розглянуто справу в порядку спрощеного позовного провадження, Верховний Суд зазначає наступне.
37. Відповідно до частини 2 статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
38. Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції", займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
39. Позивач обіймає посаду судді Покровського районного суду Дніпропетровської області.
40. Отже, ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні Закону України "Про запобігання корупції", а відтак не є малозначною.
41. Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
42. Згідно з частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
43. Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).
44. А відтак, Верховний Суд зазначає, що ця справа не належить до категорії справ, які не можуть розглядатися за правилами спрощеного провадження у значенні згаданих статей, а тому суд, беручи до уваги передбачені частиною третьою статті 257 КАС України чинники, може розглянути її як за правилами загального позовного провадження, так і за правилами спрощеного позовного провадження, якщо дійде такого висновку. Таким чином, доводи касаційної скарги у цій частині Верховним Судом відхиляються.
45. З приводу інших доводів касаційної скарги слід зазначити, що Верховним Судом у справі з подібними правовідносинами № 260/3598/20 у постанові від 22.07.2021 колегія суддів висловилась щодо питання визнання протиправними дій щодо виплат суддівської винагороди із застосуванням обмеження, встановленого Законом України від 13.04.2020 №553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та зобов`язання виплатити нараховану, але невиплачену суму суддівської винагороди відповідно до Закону України "Про судоустрій та статус суддів", зазначаючи наступне.
46. 03 березня 2020 року Верховний Суд ухвалив постанову у справі №340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин. Так, спір у зазначеній справі виник у зв`язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 553-ІХ), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору і суб`єктний склад спірних правовідносин, але пам`ятаючи про підстави їх виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.
47. Варто наголосити, що у розрізі встановлених обставин справи №340/1916/20 Верховний Суд у постанові від 03 березня 2020 року висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв`язку із набранням чинності положень Закону № 553-ІХ, яким Закон № 294-ІХ було доповнено статтею. Тобто у попередній справі Верховний Суд головним чином загострив увагу на тому, який нормативно-правовий акт підлягає застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди. Власне, це й було тим основним питанням, якого стосувався правовий висновок Верховного Суду.
48. Так, у постанові від 03.03.2020 Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України (пункт 54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).
49. Водночас, згаданою постановою Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, адже для правильного вирішення спору потрібно було визначити належного відповідача у цих правовідносинах.
50. У ситуації, яка склалася у зв`язку із прийняттям Закону № 553-ІХ і, як наслідок, обмеження виплати суддівської винагороди десятьма прожитковими мінімумами протягом квітня-серпня 2020 року, безсумнівним, з огляду на висловлену правову позицію Верховного Суду, є те, що обмеження розміру суддівської винагороди протягом вказаного періоду було неправомірним. Поміж тим, при вирішенні питання про те, який суб`єкт владних повноважень повинен відповідати у такій-от ситуації за позовом, а також яким є ефективний спосіб захисту порушеного права, суд касаційної інстанції, направляючи справу (№ 340/1916/20) на новий розгляд, орієнтував суди нижчих інстанцій на те, щоб ті дослідили обставини щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди.
51. Так, відповідачем у справі № 340/1916/20 був апеляційний суд (у якому позивач працює суддею), а предметом спору - наказ голови цього суду (в частині пункту 1, у якому йдеться про обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень 2020 року, починаючи з 18 квітня 2020 року, який був застосований до судді Кропивницького апеляційного суду із застуванням обмеження нарахування у сумі 47320,00 грн). У контексті спірних правовідносин тієї справи і фактичних підстав їх виникнення питання про те, чи міг апеляційний суд (як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня) виконувати свої зобов`язання по виплаті суддівської винагороди у повному обсязі (з огляду на наявність чи відсутність у нього фінансових ресурсів на цю виплату) було недослідженим. Тому оцінити правомірність дій конкретно відповідача (як розпорядника бюджетних коштів) у вимірі спірних правовідносин тієї справи, а також чи ефективним у такому випадку був застосований судами спосіб захисту порушеного права суд касаційної інстанції у межах своїх повноважень на цій стадії не міг. Відповідно для захисту порушеного права вимагалося з`ясувати додаткові обставини (як-от щодо обсягу фінансування потреб на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, зокрема чи вносилися зміни до кошторису суду в цій частині і які, яким чином розпорядилися цими коштами) для того, щоб правильно визначити відповідача за позовом і належний спосіб захисту (адже інакше сама лиш констатація адміністративним судом порушення права судді на отримання суддівської винагороди без його (ефективного) захисту, зважаючи на завдання адміністративного судочинства, була б позбавлена сенсу).
52. Такий основний мотив закладено у пункті 73 постанови Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі №340/1916/20, інтерпретувати який, на думку колегії суддів, потрібно з урахуванням усього контексту, а не вибірково, акцентуючи на "непричетності" розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня до порушення прав судді на отримання суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII як підстави для відмови у задоволенні позову.
53. Аналогічної позиції дійшов Верховний Суд у постанові від 22.07.2021 у справі №260/3598/20.
54. Повертаючись до обставин цієї справи слід зазначити, що задовольняючи позовні вимоги в частині суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що порушення прав позивача допустило ТУ ДСА.
55. Оцінюючи з правової позиції відповідність такого підходу наведеним висновкам Верховного Суду, спершу зауважимо, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми статті 135 Закону № 1402-VIII, констатуючи, що цей закон є спеціальним для спірних правовідносин і неправомірним було обмеження виплати позивачці суддівської винагороди розміром, що не перевищував десяти прожиткових мінімумів на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ).
56. З приводу належного відповідача за цим позовом (ТУ ДСА України в Дніпропетровській області) і обраного способу захисту порушеного права у зіставленні з аргументацією Верховного Суду, на яку посилається відповідач, колегія суддів зазначає таке.
57. У постанові від 03 березня 2020 року №340/1916/20 Верховний Суд не висловлював правової позиції з приводу того, хто має бути відповідачем за позовом, позаяк цей аспект вказаної справи вимагав з`ясування додаткових обставин, у зв`язку з чим справу було направлено на новий розгляд.
58. Аналогічне питання виникає також в рамках спірних правовідносин цієї справи і на ньому, зокрема, акцентує відповідач у касаційній скарзі, переконуючи що як розпорядник бюджетних коштів діяв правомірно, тому позов не підлягав задоволенню.
59. Судячи зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій теж не з`ясовували обставин справи у цій площині. Зокрема поза їхньою увагою залишилися питання щодо обсягів фінансування витрат на виплату суддівської винагороди суддям Покровського районного суду Дніпропетровської області, та, безпосередньо, судді ОСОБА_1 протягом спірного періоду.
60. Зважаючи на аргументи ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, викладені у касаційній скарзі, у зіставленні з мотивами, які навів Верховний Суд у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 340/1916/20, орієнтуючи суди нижчих інстанцій на те, що має значення для визначення належного відповідача (у схожих правовідносинах), колегія суддів зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій у цій частині не відповідають тим настановам і вказівкам, які за подібних обставин справи позначив Верховний Суд для правильного вирішення спору щодо виплати суддівської винагороди.
61. З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання (саме) ТУ ДСА України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату судді Покровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 травня 2021 року по 29 травня 2021 року є передчасними, що, відповідно до вимог частини другої статті 353 КАС, є підставою для скасування судових рішень в цій частині і направлення справи на новий розгляд.
62. Водночас, необхідно зазначити, що відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
63. Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
64. На думку колегії суддів, для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з`ясувати також правовий (звідси - і процесуальний) статус ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), адже ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).
65. Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), на думку колегії суддів, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА України у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.
66. Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, колегія суддів доходить висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
67. Крім того, Суд зазначає, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв`язку треба зауважити також, що враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - з ДСА України).
68. У розрізі обставин цієї справи колегія суддів не намагається заперечити, що ТУ ДСА України в Дніпропетровській області є належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Покровського районного суду Дніпропетровської області. Тож його дії у ситуації, яка виникла з виплатою (в обмеженому розмірі) суддівської винагороди теж вимагали правового оцінювання, що суди і зробили.
69. Водночас, з огляду на наведені міркування, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.
70. Між тим, суб`єктний склад учасників цієї справи залишився таким, яким його визначила позивач. Ураховуючи принцип офіційного з`ясування обставин справи суд першої інстанції може самостійно залучити співвідповідача (частина третя статті 48 КАС) чи залучити другого відповідача (частина четверта статті 48 КАС), якщо для цього є підстави. На думку колегії суддів, в такій площині суди попередніх інстанцій спірних правовідносин не розглядали. Це дає колегії суддів підстави стверджувати, що рішення судів попередніх інстанцій в частині зобов`язання ТУ ДСА нарахувати і виплатити заборгованість є помилковими.
71. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020.
72. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративною судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи
73. Відповідно до часини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
74. Враховуючи наведене, оцінивши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає, що висновки судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання ТУ ДСА України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату судді Покровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 травня 2020 року по 29 травня 2020 року, обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є передчасними, а правильне вирішення справи в цій частині вимагає дослідження доказів і з`ясування на цій підставі обставин, у зв`язку з чим справу в цій частині слід направити на новий розгляд.
75. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд