ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2021 року
м. Київ
справа № 340/1901/20
адміністративне провадження № К/9901/7461/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Данилевич Н.А., Мартинюк Н.М.,
розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Кропивницького апеляційного суду, третя особа - Державна судова адміністрація України, про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року (у складі судді Хилько Л.І.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2021 року (у складі колегії суддів: судді-доповідача Чумака С.Ю., суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В.),
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Кропивницького апеляційного суду, третя особа - Державна судова адміністрація України (далі - ДСА України), в якому просив:
визнати протиправним та скасувати наказ голови Кропивницького апеляційного суду № 10 від 29.04.2020 в частині п. 1, а саме обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень 2020 та травень 2020 року, починаючи із 18 квітня 2020 року, який був застосований до судді Кропивницького апеляційного суду ОСОБА_1 із застуванням обмеження нарахування у сумі 45868,38 грн за квітень 2020 та 120404,50 грн за травень 2020;
зобов`язати провести нарахування та виплату суддівської винагороди на підставі ч. 2, 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виходячи з базового розміру посадового окладу судді 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року становить 115 610 грн та щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу, як такому, стаж роботи якого становить понад 15 років у квітні 2020 року та у розмірі 50% посадового окладу, як такому, стаж роботи якого становить понад 20 років у травні 2020 року з урахуванням утримання з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті на період з 18 квітня 2020 року на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з урахуванням раніше виплачених сум.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що протиправними діями відповідача порушується його право, як працюючого професійного судді, на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному Законом України "Про судоустрій і статус суддів", який містить норму, згідно приписів якої чітко визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами. Аналогічну за змістом норму містить стаття 130 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу та якій повинні відповідати всі без виключень Закони України. Таким чином, скорочення суддівської винагороди на підставі Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-ІХ не відповідає вимогам Конституції України та положенням Закону України "Про судоустрій і статус суддів", оскільки впливає на незалежність суду та є звуженням гарантій такої незалежності суддів.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.09.2020, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021 позов задоволений частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу голови Кропивницького апеляційного суду № 10 від 29.04.2020 "Про оплату праці суддів", стосовно судді Кропивницького апеляційного суду ОСОБА_1, зобов`язано Кропивницький апеляційний суд нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду (враховуючи раніше виплачені суми, з урахуванням податків і зборів) за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IX. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
4. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України. Судом зазначено, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що в свою чергу виключає можливість застосовувати до правовідносин стосовно суддівської винагороди інші закони.
5. На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність спірного наказу в частині та вказав, що порушене право позивача належить поновленню шляхом зобов`язання Кропивницького апеляційного суду провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу на підставі частини 2,3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, оскільки після винесення рішення Конституційним Судом України від 28.08.2020 №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) взагалі припинено спір щодо застосування Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-IX, через визнання відповідних положень неконституційними.
6. Суд апеляційної інстанцій додатково зазначив, що відповідач у період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року протиправно, всупереч імперативним приписам частини 2 статті 130 Конституції України застосовував при визначенні розміру винагороди судді положення статті 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік", а тому судом першої інстанції правомірно визнано протиправним і скасовано наказ голови суду щодо обмеження суддівської винагороди позивача, а також застосовано положення ч. 2 ст. 9 КАС України і зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу протиправно невиплачену в зазначений період суддівську винагороду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
7. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанції Державна судова адміністрація України звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій третя особа, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.09.2020, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021 та прийняти нову постанову у справі № 340/1901/20, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
8. У касаційній скарзі, як на підставу для відкриття касаційного провадження у цій справі, касатор наводить пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме стосовно визнання протиправними дій щодо виплат суддівської винагороди із застосуванням обмеження, встановленого Законом України від 13 квітня 2020 року №553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та зобов`язання виплатити нараховану, але невиплачену суму суддівської винагороди відповідно до Закону України "Про судоустрій та статус суддів". Крім цього, скаржник зазначає, що підставою касаційного провадження у цій справі також є пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою та третьою статті 353 КАС України, а саме: якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
9. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ДСА України зазначає, що суд першої інстанції помилково відніс дану справу до тих, які підлягають розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, що не було враховано судом апеляційної інстанції; враховуючи значення даної справи для сторін, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, суспільний інтерес до розгляду даної справи, касатор вважає, що зазначену справу слід розглядати в порядку загального позовного провадження.
10. Касатор зазначає, що відповідно до положень Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються Законом про Державний бюджет України. В свою чергу, фінансування всіх судів в України, відповідно до Закону України "Про судоустрій та статус суддів", здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік.
11. Скаржник вважає, що внаслідок прийняття Закону України №553-ІХ, який набрав чинності з 18 квітня 2020 року, відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в редакції Закону №553-ІХ, а у голови суду відсутні можливість і повноваження обирати, який нормативно-правовий акт застосовувати, натомість наявний обов`язок виконувати приписи та вимоги чинного законодавства.
12. Крім того, третя особа вказує, що на момент прийняття спірного наказу положення частин 1, 3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в редакції Закону №553-ІХ такими, що не відповідають Конституції України, не визнавались.
13. В обґрунтування касаційної скарги третя особа також посилається на Рішення Конституційного Суду України №20-рп/2011 від 26.12.2011, відповідно до п. 2 якого передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
14. До Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач, вказуючи на правильне вирішення судами попередніх інстанцій даної справи, просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу ДСА України - без задоволення.
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
15. Касаційна скарга Державної судової адміністрації України до Верховного Суду надійшла 03 березня 2021 року.
16. Ухвалою Верховного Суду від 16.03.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою Державної судової адміністрації України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у справі №340/1901/20.
17. Ухвалою судді Верховного Суду від 27.07.2021 дана адміністративна справа призначена до письмового розгляду за наявними у ній матеріалами.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
18. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач Указом Президента України № 432/2008 від 13.05.2008 призначений строком на п`ять років на посаду судді Новомиргородського районного суду Кіровоградської області.
19. Указом Президента України № 919/2010 від 27.09.2010 позивача переведено на роботу на посаду судді Кіровського районного суду міста Кіровограда у межах п`ятирічного строку.
20. Постановою Верховної Ради України № 250-VIІІ від 16.05.2013 позивача обрано на посаду судді Кіровського районного суду міста Кіровограда безстроково.
21. Постановою Верховної Ради України № 593-VIІ від 19.09.2013 позивача обрано на посаду судді апеляційного суду Кіровоградської області.
22. Наказом від 08.01.2019 № 4-к позивача зараховано до штату Кропивницького апеляційного суду з 9 січня 2019 року із встановленням посадового окладу відповідно до штатного розпису та щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 40 % посадового окладу, як такому, стаж роботи якого становить понад 15 років.
23. Наказом від 29.05.2020 № 17-к позивачу було встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50 % посадового окладу, як такому, стаж роботи якого становить більше 20 років.
24. Пунктом 1 наказу голови Кропивницького апеляційного суду від 29.04.2020 № 10 "Про оплату праці" визначено, що при виплаті суддівської винагороди за квітень 2020 року, обмеження, що передбачені Законом № 553-ІХ, застосувати до частини суддівської винагороди, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів/годин, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат).
25. Відповідно до довідки від 03.06.2020 № 07-21/137/2020, виданої Кропивницьким апеляційним судом, у травні 2020 року позивачу нараховано суддівську винагороду в розмірі 47 230 грн.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
26. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
27. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
28. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
29. В касаційній скарзі Державна судова адміністрація України підставою касаційного оскарження визначила відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 29 України Закону "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон № 553-ІХ) при визначенні розміру суддівської винагороди.
30. Як встановлено судами попередніх інстанцій, при виплаті позивачу суддівської винагороди за квітень 2020 року відповідачем застосовані обмеження, що передбачені Законом №553-ІХ, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів/годин, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат).
31. Так, пунктом 10 розділу І вказаного Закону Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон № 294-ІХ) доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту: "установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).
32. Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-ІХ.
33. Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій виходили з того, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII). Верховний Суд погоджується з такими висновками з огляду на наступне.
34. Статтею 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
35. Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
36. Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
37. З аналізу наведених правових норм вбачається висновок про те, що для правовідносин у сфері організації судової влади щодо забезпечення суддівської винагороди Закон України "Про судоустрій і статус суддів" є спеціальним, а отже, його норми мають пріоритет над іншими нормативно-правовими актами. При цьому норми Конституції України є нормами прямої дії, тому при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо у тих випадках, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).
38. При цьому Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
39. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №340/1916/20.
40. При цьому Верховний Суд констатує, що зміни до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в частині, яка визначає розмір суддівської винагороди у період, зазначений в позові, не вносилися, отже, законних підстав для застосування обмежень розміру суддівської винагороди, встановлених іншими законами, зокрема, статтею 29 Закону №553-ІХ у зазначений період не існувало.
41. Посилання скаржника на Рішення Конституційного Суду України №20-рп/2011 від 26.12.2011 Верховним Судом відхиляються з огляду на те, що у справі, що розглядається, йдеться не про будь-які інші соціальні гарантії, а про гарантії незалежності судової влади, яка безпосередньо залежить в тому числі від рівня оплати судової влади.
42. Так, Конституційний Суд України у своїх висновках, викладених у Рішеннях від 24.06.1999 №6-рп/99, від 03.06.2013 №3-рп/2013 та від 04.12.2018 №11-р/2018, вказував на те, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
43. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про те, що обмеження виплати позивачу суддівської винагороди, починаючи з 18 квітня 2020 року на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" було неправомірним, та погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині.
44. Щодо доводів касаційної скарги про те, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді цієї справи було порушено норми процесуального права та розглянуто справу в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
45. Відповідно до ч. 2 ст. 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
46. Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції", займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
47. Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій вбачається, що позивач обіймає посаду судді Кропивницького апеляційного суду.
48. Отже, ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні Закону України "Про запобігання корупції", а відтак не є малозначною.
49. Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
50. Згідно з частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
51. Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).
52. Верховний Суд зазначає, що ця справа не належить до категорії справ, які не можуть розглядатися за правилами спрощеного провадження у значенні згаданих статей, а тому суд, беручи до уваги передбачені частиною третьою статті 257 КАС України чинники, може розглянути її як за правилами загального позовного провадження, так і за правилами спрощеного позовного провадження, якщо дійде такого висновку. Таким чином, доводи касаційної скарги у цій частині Верховним Судом відхиляються.
53. Колегія суддів враховує доводи Державної судової адміністрації України про те, що відповідач не міг виплачувати позивачу суддівську винагороду (протягом згаданого періоду) поза межами видатків державного бюджету, на власний розсуд вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно виконувати. Однак, Верховний Суд вважає, що зазначені доводи не спростовують висновків Суду про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону України "Про судоустрій і статус суддів" при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.
54. За змістом статті 148 вказаного Закону Державна судова адміністрація України здійснює функцію головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
55. Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
56. Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), на думку колегії суддів, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА України у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.
57. Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, колегія суддів приходить до висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є Державна судова адміністрація України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України, як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
58. Крім того, Верховний Суд зазначає, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв`язку треба зауважити також, що враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - з ДСА України).
59. Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 22.07.2021 у справі 260/3598/20.
60. Відтак, приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суди не з`ясували, чи було Державною судовою адміністрацією України зменшено обсяг асигнувань відповідачу після набрання чинності Законом № 553-ІХ, або ж за наявності виділення коштів в повному обсязі відповідач розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ). Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що вказані обставини є суттєвими для правильного вирішення спору, оскільки за відсутності встановлених обставин суд позбавлений дійти однозначного висновку про те, що обмеження виплати суддівської винагороди стало наслідком дій саме відповідача, а не Державної судової адміністрації України. Встановлення цих обставин матиме вплив на визначення способу захисту порушених прав позивача.
61. Так, вимоги про стягнення заборгованості з виплати суддівської винагороди та про зобов`язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду (з урахуванням вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів") є двома різними способами захисту порушеного права, що передбачає відмінний механізм їх виконання/реалізації.
62. Результативним обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде тоді, коли існуватиме взаємозв`язок між порушенням (суб`єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню.
63. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення).
64. Такі правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №340/1916/20.
65. Таким чином, Верховний Суд зазначає, що для правильного вирішення цієї справи судам попередніх інстанцій потрібно з`ясувати, чи виділялися Державною судовою адміністрацією України як головним розпорядником кошти на виплату суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору чи відповідач.
66. Верховний Суд зазначає, що для ухвалення справедливого та об`єктивного рішення мають бути повністю встановлені та з`ясовані обставини справи, а також надана належна правова оцінка доказам, що мають істотне значення для вирішення спору. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
67. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої або апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
68. Згідно з ч. 4 статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
69. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга Державної судової адміністрації України підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
70. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд