ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2021 року
м. Київ
справа № 813/4281/17
адміністративне провадження № К/9901/1336/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.03.2018 у складі судді Сподарик Н. І. та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018 у складі колегії суддів: Сеника Р. П., Онишкевича Т. В., Попка Я. С. у справі № 813/4281/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.03.2017 № 0001381303.
2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.03.2018 позовні вимоги задоволено.
2.1. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018 апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
3.1. У період із 15.02.2017 по 21.02.2017 Головним управлінням ДФС у Львівській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб ОСОБА_1 за період з 01.01.2013 по 31.12.2015.
3.2. За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт від 27.02.2017 № 164/13-00-13-04/ НОМЕР_1, у якому зафіксовано, зокрема, порушення ОСОБА_1 пункту 167.2 статті 167, пунктів 173.1-173.4, пункту 173.8 статті 173 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено суму податку з доходів фізичних осіб, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за 2013 рік в розмірі 24 702, 50 грн.
3.3. Зі змісту акта від 27.02.2017 № 164/13-00-13-04/ НОМЕР_1 судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами відповідіча зафіксовано, що фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 в 2013 році, відповідно до довідок-рахунків, було реалізовано 15 транспортних засобів. Транспортні засоби фізичною особою - платником податків ввозилися в Україну, як вантажний транспорт (товарної позиції 8704). Надалі, транспорті засоби переобладнувалися в легкові пасажирські, з подальшим документальним оформленням та реалізацією в Україні вже як пасажирського. Позивачем в 2013 році транспортні засоби відчужувалися, шляхом отримання довідок-рахунків, в яких зазначено вартість реалізованих транспортних засобів. Таким чином, дохід від продажу об`єктів рухомого майна, в даному випадку, визначається виходячи з вартості транспортних засобів, зазначених в довідках-рахунках. Згадані транспортні засоби продавалися за посередництвом юридичних осіб (не комісіонерів), шляхом отримання довідок-рахунків (без нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна.
3.4. Зазначене було підставою для висновку контролюючого органу про те, що фізична особа ОСОБА_1, при здійсненні продажу власного рухомого майна за посередництвом юридичної особи (не комісіонера), мав самостійно нарахувати та сплатити податок з доходів фізичних осіб (5% від вартості реалізованого рухомого майна, зазначеного в довідці-рахунку) через банківські установи до бюджету за своєю податковою адресою.
3.5. Згідно з інформацією, отриманою від центру надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування Бродівського району ГУ МВСУ у Львівській області всі реалізовані ОСОБА_1 автомобілі перебували у його власності. Покупцями транспортних засобів, реалізованих в 2013 році позивачем, виступали фізичні особи - громадяни.
3.6. Відповідно до акта перевірки, у порушення пунктів 173.1-173.4 статті 173, пункту 173.8 статті 173, пункту 179.1 статті 179 Податкового кодексу України, ОСОБА_1 не визначено та не задекларовано в декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік отриманий дохід від продажу власного рухомого майна у сумі 494 050,00 грн.
3.7. На підставі вказаного вище акта від 27.02.2017 № 164/13-00-13-04/ НОМЕР_1, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 22.03.2017 за № 0001381303 щодо збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування на суму 30 877,75 грн (+ 24 702,50 грн податкового зобов`язання, 6 175,25 грн штрафних (фінансових) санкцій).
3.8. Не погоджуючись із прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду із указаним позовом.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що висновки контролюючого органу про заниження суми податку з доходів фізичних осіб, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за 2013 рік в сумі 24 702,50 грн, не відповідають критеріям обґрунтованості та пропорційності. Зокрема, судом апеляційної інстанції вказано, що під час проведення перевірки податкових декларацій, долучених позивачем до матеріалів адміністративної справи, відповідачем зазначені в них дані не перевірялись, а вказані декларації не знайшли свого відображення в акті перевірки. Зазначене було підставою для висновку суду апеляційної інстанції про те, що встановлені судом першої інстанції обставини подання позивачем податкової декларації про майновий стан і доходи спростовують висновки відповідача в акті перевірки про те, що позивач за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 до податкової інспекції декларації не подавав.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Відповідачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
5.1. Касаційна скарга аргументована неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Скаржник зазначає про те, що судами попередніх інстанцій не було надано належної оцінки доводам відповідача щодо спричинення виникненню дефіциту бюджету внаслідок недотримання фізичними особами податкового законодавства шляхом несплати податку на доходи фізичних осіб. Заявник наголошує на тому, що судами неправильно надано оцінку фактам наявності порушень податкового законодавства, які було встановлено під час перевірки діяльності позивача.
6. Позивачем подано відзив на касаційну скаргу у якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, як такі, що ухвалені на підставі повного та всебічного дослідження матеріалів справи.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
7. Порядок оподаткування операцій з продажу або обміну рухомого майна визначено статтею 173 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), з урахуванням змін внесених Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення оподаткування при відчуженні транспортних засобів" від 02.10.2012 № 5413-VІ.
8. Згідно з пунктом 173.1 статті 173 ПК України, дохід платника податку від продажу (обміну) об`єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, визначеною в пунктом 167.2 статті 167 ПК України, тобто 5% від розміру отриманого доходу.
9. Відповідно до пункту 173.3 ст.173 ПК України, у разі якщо об`єкт рухомого майна продається (обмінюється) за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента чи фізичної особи - підприємця, такий посередник виконує функції податкового агента стосовно подання до контролюючого органу інформації про суму доходу та суму сплаченого до бюджету податку в порядку та строки, встановлені для податкового розрахунку, а платник податку під час укладення договору зобов`язаний самостійно сплатити до бюджет податок з доходу від операцій з продажу (обміну) об`єктів рухомого майна.
10. Положеннями підпункту 168.4.5 пункту 168.4 статті 168 ПК України, у разі нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу майна фізична особа, яка є відповідальною згідно з вимогами розділу IV ПК України за нарахування та утримання податку, сплачує (перераховує) його за своєю податковою адресою до відповідного бюджету.
11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 12.02.2007 зареєстрований як суб`єкт господарювання - фізичною особою - підприємцем, основним видом діяльності якого є: торгівля автомобілями та легковими транспортними засобами (КВЕД 45.11).
12. При цьому, судами попередніх інстанцій, на підставі довідки Бродівського відділення Буської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 23.01.2018 № 20/10, також встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 в період з 01.01.2013 по 31.12.2013 перебував на спрощеній системі оподаткування - єдиний податок ІІ група.
13. Колегія суддів зазначає, що на виконання обов`язку доказування, згідно з положеннями статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем долучено до матеріалів справи копію податкової декларації платника єдиного податку-фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за 2013 рік.
14. Разом з тим, судами попередніх інстацій встановлено, що вказана декларація зареєстрована у Бродівському відділенні Буської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області 23.01.2014 за вх.№1400001266.
15. У той же час, у матеріалах справи наявна податкова декларація про майновий стан і доходи ОСОБА_1 за 2013 рік, яка зареєстрована у Бродівському відділенні Буської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області 14.04.2014 за вх. №1400006082, яка була подана позивачем як фізичною особою, а не фізичною особою - підприємцем.
16. Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час проведення перевірки вищенаведені податкові декларації відповідачем не були взяті до уваги, зазначені у них дані не перевірялись, в акті перевірки вказані декларації не знайшли свого відображення.
17. Колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують зазаченого висновку судів попередніх інстанцій.
18. При цьому, касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції не було надано оцінки обставинам винесення податкового повідомлення-рішення, зокрема щодо встановлення фактів порушення позивачем пункту 167.2 статті 167, підпункту 168.4.5 пункту 168.4 статті 168, пунктів 173.1-173.4 пункту 173.8 статті 173 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим було винесено оскаржуване повідомлення-рішення.
19. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що підставою для звернення до суду позивачем було вказано порушення відповідачем вимог статті 102 ПК України, зокрема щодо проведення перевірки та визначення суми грошових зобов`язань платника податків у випадках після спливу 1095 днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації.
20. Проте, висновки судів попередніх інстанцій, які були підставою для задоволення позовних вимог грунтуються лише на порушенні відповідачем критеріїв обгрунтованості та пропорційності під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, у тому числі щодо неврахування під час перевірки поданих позивачем декларацій.
21. Водночас, зміст та обсяг порушень, які були зафіксовані податковим органом свідчать про те, що для правильного вирішення справи по суті встановленню підлягають також дотримання контролюючим органом строку давності, визначеного статтею 102 Податкового кодексу України, а також наявності порушень вимог пункту 167.2 статті 167, підпункту 168.4.5 пункту 168.4 статті 168, пунктів 173.1-173.4 пункту 173.8 статті 173 Податкового кодексу України.
22. Колегія суддів зазначає, що вказані вище обставини мають бути встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на те, що підставами для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішеня слугувало недотримання вимог податкового законодства під час здійснення господарської діяльності.
23. Верховний Суд звертає увагу, що згідно з частиною першою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
24. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.
25. Частиною першою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
26. За відсутності встановлення вищеперелічених обставин, Верховний Суд позбавлений можливості зробити висновок щодо правильності вирішення спору, а відтак у відповідності до статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
27. Під час нового розгляду справи судам необхідно, у відповідності до положень частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вжити визначені законом заходи необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, запропонувати сторонам надати докази в підтвердження їх доводів та заперечень.
28. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,