ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2021 року
м. Київ
справа № 640/675/20
адміністративне провадження № К/9901/7081/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу №640/675/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОКСОТРЕЙД" до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Рада національної безпеки і оборони України в особі Державної організації "Апарат Ради національної безпеки і оборони України", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Акціонерне товариство "Сбербанк", Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КОКСОТРЕЙД" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року, постановлену у складі головуючого судді Чудак О.М., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Шурка О.І., суддів Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,
в с т а н о в и в :
Товариство з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд" звернулося до суду з позовом до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Рада національної безпеки і оборони України в особі Державної організації "Апарат Ради національної безпеки і оборони України", в якому просило:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття (зволікання з прийняттям) рішення про визнання Акціонерного товариства "Сбербанк" та Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" пов`язаними особами, починаючи з 01.01.2012, у тому числі станом на 04.09.2012;
- зобов`язати відповідача прийняти рішення про визнання Акціонерного товариства "Сбербанк" та Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" пов`язаними особами, починаючи з 01.01.2012, у тому числі станом на 04.09.2012.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2021 року, задоволено клопотання представників Акціонерного товариства "Сбербанк" та Національного банку України. Адміністративний позов залишено без розгляду.
Судами встановлено, що позивач отримав відомості, які вказували на недійсність договорів поруки від 04.09.2015 та договорів про відкриття кредитної лінії від 04.09.2012 №26-В/12/66/ЮО і від 04.09.2012 №30-В/12/66/ЮО через те, що АТ "Сбербанк" та ПАТ "Промінвестбанк" є пов`язаними особами, у зв`язку з чим 31.12.2015 ТОВ "Коксотрейд" звернулося з позовною заявою про недійсність зазначених правочинів до господарського суду (справа №904/43/16).
Також, як встановлено судами, позивач вказував, що представник НБУ в ході розгляду господарської справи №904/43/16 заявляв, що НБУ не приймав рішень про визнання АТ "Сбербанк" та ПАТ "Промінвестбанк" пов`язаними особами.
01.03.2016 Господарським судом Дніпропетровської області у справі №904/43/16 прийнято рішення, в якому встановлено, зокрема, що відповідно до електронного повідомлення №В/26-0004/9667 від 27.01.2016 НБУ не приймались рішення станом на 04.09.2012 та на даний час щодо визнання пов`язаними ПАТ "Сбербанк" та ПАТ "Промінвестбанк" відповідно до вимог ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Вказане рішення згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень оприлюднено 14.03.2016.
Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач повинен був дізнатися про неприйняття НБУ рішення про визнання АТ "Сбербанк" та ПАТ "Промінвестбанк" пов`язаними особами починаючи з 01.01.2012, у тому числі станом на 04.09.2012, щонайменше 14.03.2016.
Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Вказує про дотримання строку звернення до суду, який, на думку заявника, почав свій перебіг з моменту ознайомлення з постановою Верховного Суду від 28.10.2019 у господарській справі № 904/43/16, згідно висновків, викладених у якій, змінили правила правозастосування, а саме те, що факт визнання юридичних або фізичних осіб пов`язаними з банком особами може бути підтверджене лише рішенням Національного Банку України.
Саме з моментом ознайомлення з цим рішенням позивач пов`язує момент початку перебігу для нього строку звернення до адміністративного суду, оскільки згідно з доводами заявника до моменту ухвалення Верховним Судом вказаної постанови Закон не пов`язував недійсність правочину з наявністю рішення Національного банку України про пов`язаність учасників цього правочину. Закон також не ставив у залежність факт пов`язаності осіб від наявності рішення Національного банку України. Закон вказував на безумовну недійсність у випадку укладення кредитного договору пов`язаними особами. При цьому пов`язаність не розглядалась законом як наслідок або результат здійснення дискреційних повноважень у формі управлінського або будь-якого іншого рішення, а виключно як обставина об`єктивної дійсності. Норма права, яка б встановлювала, що пов`язаність юридичних або фізичних осіб з банком підтверджується виключно рішенням Національного банку України - була відсутня.
Заявник вказує, що суди не врахували, не дослідили та не дали жодної оцінки бездіяльності Національного банку України в аспекті порушення прав та інтересів позивача за кожним із фактів подання банками інформації про власників істотної участі.
У поданих відзивах НБУ та АТ "Сбербанк" просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
Згідно із частиною першою та другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Частиною третьою цієї статті встановлено, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Проте, слід зазначити, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Так, суди, залишаючи позов без розгляду з посиланням на рішення у справі №904/43/16, зазначили, що про порушення своїх прав позивач мав дізнатись щонайменше 14.03.2016 - тобто з моменту оприлюднення рішення від 01.03.2016 у цій справі.
Проте, вказане рішення Господарського суду Дніпропетровської області не набуло законної сили.
При цьому, позивач не заперечував факт обізнаності щодо неприйняття НБУ рішення про визнання АТ "Сбербанк" та ПАТ "Промінвестбанк" пов`язаними особами починаючи з 01.01.2012, у тому числі станом на 04.09.2012.
Разом з тим, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 28.10.2019 у вказаній вище справі №904/43/16, факт визнання юридичних або фізичних осіб пов`язаними з банком особами може бути підтверджене лише рішенням Національного Банку України. За своєю правою природою повноваження Національного Банку України щодо прийняття рішення про пов`язаність банку з будь-якою особою, в тому числі з іншою банківською установою, є дискреційними повноваженнями цього державного органу, який приймає таке рішення після проведення певної процедури та перевірки достовірності поданих даних.
У цій справі установлено, що відповідне рішення Національного Банку України про визначення ПАТ "Промінвестбанк" та АТ "Сбербанк" пов`язаними з РФ - відсутнє.
Тобто, обставини щодо обов`язковості наявності рішення НБУ про пов`язаність третіх осіб виникли 28.10.2019, а отже і порушення НБУ щодо неприйняття такого рішення є триваючим.
Суди попередніх інстанцій, застосовуючи до позовної заяви строки визначені статтею 122 КАС України не врахували того, що дії або бездіяльність відповідача, які позивач оскаржує, тривають. Отже, суди не перевірили правомірності дій відповідача, чим позбавили Товариство права на гарантований Конституцією України та міжнародними актами права на судовий захист.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
За наведеного правового регулювання та обставин справи Верховний Суд вказує, що суди допустили порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -