ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2021 року
м. Київ
справа № 808/3804/16
касаційне провадження № К/9901/39925/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Бишевська Н.А.; судді - Добродняк І.Ю., Семененко Я.В.)
у справі № 808/3804/16
за позовом ОСОБА_1
до Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ; позивач; платник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - Запорізька ОДПІ; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17 червня 2016 року № 43-13-Н, від 17 червня 2016 року № 44-13-Н, від 17 червня 2016 року № 45-13-Н.
Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 15 березня 2017 року адміністративний позов задовольнив, зазначивши, що оскільки податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місцевим податком, введеним в дію рішенням Запорізької міської ради від 28 січня 2015 року № 5, то такий податок може застосовуватися не раніше наступного бюджетного періоду, що свідчить про передчасність прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 31 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову в задоволенні адміністративного позову, дійшовши висновку про хибність наведених доводів Запорізького окружного адміністративного суду.
ОСОБА_1 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року та залишити в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 березня 2017 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на тому, що застосування контролюючим органом положень статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) з метою оподаткування ОСОБА_1 податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не може мати місце в 2015 році.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 жовтня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою платника.
Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
16 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем 17 червня 2016 року прийнято податкові повідомлення-рішення № 43-13-Н, № 44-13-Н, № 45-13-Н, згідно з якими позивачу визначено податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у розмірі 3120,94 грн, 6,33 грн та 84,41 грн відповідно, оскільки йому на праві спільної сумісної власності належить нежитлова нерухомість, за адресою: АДРЕСА_1 .
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - Закон № 71-VIII), яким, зокрема, викладено в новій редакції статтю 266 ПК України та введено новий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону № 71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.
Згідно з пунктом 2.1 статті 2 ПК України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.
Жодних змін до вищезазначених положень ПК України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялися від обов`язку дотримуватися вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України.
Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що місцеві ради мають обов`язково встановити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості та вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (в якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, прийняте 28 січня 2015 року Запорізькою міською радою рішення № 5, яким затверджено Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), не могло бути застосовано в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік.
Наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 ПК України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Наведені положення ПК України необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Отже, відсутні підстави для покладення контролюючим органом у розглядуваній ситуації на позивача обов`язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік.
За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд скасував постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 березня 2017 року, яка відповідає закону.
Згідно зі статтею 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -