ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 липня 2021 року
м. Київ
справа № 815/2042/16
касаційне провадження № К/9901/42005/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2016 року (головуючий суддя - Бойко О.Я.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Золотніков О.С.; судді: Осіпов Ю.В., Скрипченко В.О.)
у справі № 815/2042/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегалайн Капітал Груп"
до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегалайн Капітал Груп" (далі - ТОВ "Мегалайн Капітал Груп"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (далі - ДПІ у Приморському районі м. Одеси; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07 квітня 2016 року № 0000201403 та від 07 квітня 2016 року № 0000211403.
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 17 червня 2016 року адміністративний позов задовольнив.
Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 вересня 2017 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.
ДПІ у Приморському районі м. Одеси звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2016 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, наголошує на фіктивному характері оспорюваних господарських операцій .
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 жовтня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ у Приморському районі м. Одеси.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
20 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Мегалайн Капітал Груп" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року, результати якої оформлено актом від 29 березня 2016 року № 1877/15-53-14-03/38572882.
За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) з огляду на неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наслідками придбання послуг з охорони об`єкта в Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛУЖБА БЕЗПЕКИ "ТРОЯ"; робіт з пристрою силової плити підлоги, пристрою бетонної підготовки під ростверки та із влаштування уклоноутворюючого шару по покрівлі на об`єкті "Громадсько-торгівельний центр "БЛОКБАСТЕР МОЛЛ" за адресою: м. Київ, Московський проспект, 36, у Товариства з обмеженою відповідальністю "ІС-БУД"; підрядних робіт на об`єкті "Громадсько-торгівельний центр" з підземним та надземним відкритим паркінгом за адресою: м. Київ, Московський проспект, 36, у Приватного підприємства "СКН-ГРУП"; робіт з будівництва на об`єкті "Громадсько-торгівельний центр" з підземним та надземним відкритим паркінгом за адресою: м. Київ, Московський проспект, 36, у Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНТЕЗ-ІНВЕСТ"; підрядних робіт на об`єкті "Громадсько-торгівельний центр" з підземним та надземним відкритим паркінгом за адресою: м. Київ, Московський проспект, 36, у Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ФОРС"; робіт із зовнішнього енергопостачання на об`єкті "Будівництво громадсько-торгівельного центру "БЛОКБАСТЕР МОЛЛ", за адресою: м. Київ, Московський проспект, 36, у Приватного підприємства "ІРІС-ПАРТНЕР"; робіт із вогнезахисної обробки металоконструкцій на об`єкті "Громадсько-торгівельний центр "БЛОКБАСТЕР МОЛЛ", за адресою: м. Київ, Московський проспект, 36, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецсервіс Київ", з підстави удаваного характеру здійснених господарських операцій.
Обґрунтовуючи свою позицію, ДПІ у Приморському районі м. Одеси зазначала, що контрагенти платника мають ознаки фіктивності, зокрема, вони не перебувають за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, не звітують до органів доходів і зборів, в яких знаходяться на обліку, в цих осіб відсутні в достатній кількості основні фонди, трудові та виробничі ресурси, а їхня діяльність спрямована на здійснення операцій, які не мають реального характеру, а вчиняються з метою штучного формування податкового кредиту та надання необґрунтованої податкової вигоди третім особам.
На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем 07 квітня 2016 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000201403, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1854004,00 грн за основним платежем та 928002,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000211403, згідно з яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 372081,00 грн.
Визнаючи протиправними та скасовуючи названі акти індивідуальної дії, суди попередніх інстанцій виходили з того, що реальний характер розглядуваних поставок підтверджено відповідними первинними документами; на час здійснення спірних господарських операцій постачальники робіт (послуг) були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість; роботи (послуги) придбавалися платником з метою використання в межах власної господарської діяльності, на підтвердження чого подано договір генерального підряду з виконання функцій служби замовника від 06 серпня 2013 року № БЛК 30/08/13, відповідно до якого ТОВ "Мегалайн Капітал Груп" як генеральний підрядник взяло на себе зобов`язання надати генпідрядні послуги з будівництва об`єкта "Громадсько-торгівельний центр", загальною площею 84258 кв. м., з підземним та надземним паркінгом, загальною площею 32730 кв. м., за адресою: м. Київ, Московський проспект, 36, а також акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних робіт.
На переконання Верховного Суду, наведені висновки судових інстанцій є передчасними з огляду на таке.
За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.
При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.
Вимоги частин четвертої та п`ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Реальність, зокрема, потребує з`ясування того факту, чи справді відповідні роботи отримано від указаних у первинних документах контрагентів. Для цього варто встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.
Не досліджено судовими інстанціями і технічну можливість Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛУЖБА БЕЗПЕКИ "ТРОЯ", Товариства з обмеженою відповідальністю "ІС-БУД", Приватного підприємства "СКН-ГРУП", Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНТЕЗ-ІНВЕСТ", Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ФОРС", Приватного підприємства "ІРІС-ПАРТНЕР", Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецсервіс Київ" виконати спірні поставки з урахуванням їхніх фактичних господарських ресурсів, понесення витрат, пов`язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати).
При цьому не перевірено, якими силами та засобами виконувались підрядні роботи, хто виступав їх конкретними виконавцями, яким чином забезпечувався доступ цих виконавців до об`єкта, яким чином позивач здійснював контроль за станом виконання придбаних робіт тощо.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість/безпідставність позовних вимог із відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -