Постанова
Іменем України
21 липня 2021 року
м. Київ
справа № 751/4015/15
провадження № 61-8543св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (відповідач за зустрічним позовом);
відповідачі: ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи за зустрічним позовом: ОСОБА_3, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23 травня 2016 року в складі судді Цибенко І. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 квітня 2020 року в складі колегії суддів: Скрипки А. А., Іванової Г. П., Харечко Л. К., у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про захист прав споживачів та визнання договору частково недійсним,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 03 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит, за умовами якого останньому було надано кредит у розмірі 101 000,00 грн зі сплатою 15 % річних за користування кредитом та кінцевим строком погашення не пізніше 03 квітня 2018 року.
Для забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором в цей же день між банком та ОСОБА_2, ОСОБА_3 було укладено договір поруки. Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 30 липня 2008 року кредитний договір від 03 квітня 2008 року переведено з валюти - гривня у валюту - долар США. Розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку складав 21 490,24 доларів США, зі сплатою 14,04 % за користування кредитом на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Внаслідок неналежного виконання взятих на себе договірних зобов`язань у відповідачів перед банком виникла заборгованість за кредитним договором в розмірі 15 898,46 доларів США.
Враховуючи наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ПАТ КБ "ПриватБанк" остаточно просило стягнути на свою користь з відповідачів в солідарному порядку заборгованість, яка виникла станом на 31 березня 2016 року в розмірі 15 898,46 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 12 886,81 доларів США; 2 546,62 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 465,03 доларів США - винагорода за користування кредитом; 37 118,74 грн - пеня; 250,00 грн - штраф (фіксована частина); 22 697,27 грн - штраф (процентна складова) (том 2, а. с. 125-128).
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" про захист права споживачів та визнання договору про іпотечний кредит частково недійсним.
Зустрічний позов мотивовано тим, що ПАТ КБ "ПриватБанк" всупереч вимогам статті 2 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" письмово не оприлюднило інформації про умови іпотечного кредитування, реквізити ліцензії та свідоцтва про внесення його до Державного реєстру банку, не встановило положення про інфляційне застереження, узгодженої домовленості про розрахунки індексації щодо збереження реальної вартості предмету іпотеки, не встановило, яка частина ануїтетного платежу спрямовуватиметься на погашення тіла кредиту, а яка - на погашення процентів за користування кредитом. В оспорюваному договорі про іпотечний кредит не визначено умови взаєморозрахунків та обов`язків ПАТ КБ "ПриватБанк" щодо розподілу здійснених ОСОБА_1 платежів. Кредитний договір не передбачає відповідальності останнього за порушення умов договору про повернення кредиту та розподіл платежів, здійснених ОСОБА_1 на його виконання, за зарахування платежів на рахунки, не зазначені в договорі, та за затримку їх розподілу.
У той же час цим договором передбачено нарахування пені у розмірі 54,74 % річних, штрафів та подвійного розміру процентів за користування кредитом за будь-яке порушення ОСОБА_1 зобов`язань. Також ПАТ КБ "ПриватБанк" не отримало від ОСОБА_1 письмового підтвердження про ознайомлення з інформацією про всі існуючі для нього кредитні умови; не здійснило детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням, обслуговуванням та погашенням кредиту; не обґрунтувало формулу розрахунку ануїтетних платежів; не зазначило правила зміни процентної стави за кредитом; оспорюваний договір не містить графіка платежів, який би відповідав встановленій Національним Банком України формі такого графіка; встановило платежі за дії, які воно вчиняє на свою користь; встановило право змінювати без згоди позичальника процентну ставку за користування кредитом у пунктах 8.8, 8.9 кредитного договору, які позивач вважає несправедливими.
Крім того, додаткова угода була укладена 06 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" унаслідок тривалого тиску на ОСОБА_1, протиправних дій та погроз. За цією угодою ОСОБА_1 коштів у доларах США не отримував і йому не надано було право розпоряджатися зарезервованим ресурсом для погашення тіла кредиту.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив: визнати недійсними пункти 8.8, 8.9 договору про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року, а також пункт 2.4 цього договору в частині визначення загальновідомої формули розрахунку місячного ануїтетного платежу; визнати недійсною підвищення процентної ставки за вказаним договором з 03 серпня 2008 року; визнати неукладеною додаткову угоду від 06 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 09 липня 2015 року в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 12 серпня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено. Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 09 липня 2015 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 09 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 12 серпня 2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23 травня 2016 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за договором про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року та додатковою угодою до нього від 06 серпня 2008 року станом на 31 березня 2016 року в розмірі 15 898,46 доларів США та 60 066,01 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок неналежного виконання позичальником умов договору про іпотечний кредит та додаткової угоди до нього, утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню як з боржника, так і з поручителів в солідарному порядку. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, місцевий суд виходив із недоведеності позовних вимог.
Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 04 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23 травня 2016 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 як солідарного божника скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в позові. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 04 жовтня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, прийнявши до розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка оскаржила рішення місцевого суду в повному обсязі, не перевірив законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в повному обсязі, у зв`язку з чим не з`ясував: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення як за первісним, так і за зустрічним позовом всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд вважав, що порука ОСОБА_2 за кредитним договором від 03 квітня 2008 року припинилася на підставі частини першої статті 559 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 є поручителем за виконання ОСОБА_1 зобов`язань лише за договором про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року, який в силу частини другої статті 604 ЦК України припинився з моменту укладення між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 договору від 06 серпня 2008 року. Однак апеляційний суд дійшов таких висновків, не спростувавши обставини, встановлені судом першої інстанції про те, що додаткова угода від 06 серпня 2008 року, укладена між банком та позичальником, відповідно до якої договір про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року викладено в новій редакції, не є окремим договором про надання кредиту в розмірі 21 490,24 доларів США, а є продовженням кредитних правовідносин,з яким погодився й суд касаційної інстанції, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку щодо припинення договору про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року на підставі частини другої статті 604 ЦК України. Зазначене свідчить про неповне встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, порушення норм процесуального права.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 09 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23 травня 2016 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення в солідарному порядку: 465,03 доларів США - заборгованості з винагороди за користування кредитом, 37 118,74 грн - пені за несвоєчасність виконання зобов`язання, та в цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні вказаних позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк".
Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23 травня 2016 року змінено в частині визначення загального розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь АТ КБ "ПриватБанк" за договором про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року № CNGLGI0000006778 та додатковою угодою до нього від 06 серпня 2008 року № CNGLGI0000006778 станом на 31 березня 2016 року, шляхом зменшення загального розміру вказаної заборгованості з 15 898,46 доларів США до 15 433,43 доларів США та з 60 066,01 грн до 22 947,27 грн.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23 травня 2016 року змінено в частині розподілу судових витрат між сторонами шляхом їх зменшення, стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь АТ КБ "ПриватБанк" в рахунок часткового відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви по 1 069,36 грн з кожного.
В іншій частині рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23 травня 2016 року залишене без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог банку, апеляційний суд виходив з того, що внаслідок неналежного виконання позичальником умов договору про іпотечний кредит та додаткової угоди до нього, боржник допустив заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з відповідачів.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення в солідарному порядку заборгованості з винагороди за користування кредитом, апеляційний суд, врахувавши правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16, а також висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 315/353/17 та від 19 грудня 2018 року у справі №359/3435/15-ц, виходив з того, що встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині загального розміру заборгованості, апеляційний суд зменшив такий розмір на різницю заборгованості з винагороди за користування кредитом та штрафів.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, апеляційний суд виходив з того, що в договорі про іпотечний кредит зазначено необхідні дані про умови кредитування, передбачені Законом України "Про захист прав споживачів", а також Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що банк у письмовій формі надав позивачу вичерпну інформацію про умови кредитування, а також надав розрахунок орієнтовної сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, що вбачається із підписаних позивачем договору та додатків до нього. Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив у оскаржуваному рішенні, що позивачем за зустрічним позовом не надано суду належних та допустимих доказів щодо зміни банком в односторонньому порядку погодженої сторонами формули щомісячного ануїтетного платежу для розрахунку платежів на погашення заборгованості за кредитним договором, а також доказів невідповідності такої формули, як способу визначення платежу, вимогам закону чи іншого нормативно-правового акта.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
29 травня 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23 травня 2016 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 квітня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу передати на новий розгляд.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи № 751/4015/15.
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 посилався на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 202, 559, 611, 625, 1050 ЦК України, статті 77-79, частину першу, шосту статті 81, частину першу статті 82, статтю 126 ЦПК України, а саме: не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15-ц, від 20 грудня 2018 року у справі № 920/169/18, від 30 серпня 2019 року у справі № 353/614/15, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 від 30 серпня 2019 року у справі № 353/314/15, від 29 січня 2018 року у справі № 202/1061/15, від 06 лютого 2018 року у справі № 173/1475/15 (пункт перший частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
У вересні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" подало відзив на касаційну скаргу, в якому
просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
У вересні 2020 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили її задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.
У травні 2021 року ОСОБА_1 надав пояснення на відзив АТ КБ "ПриватБанк", в якому просив не приймати їх до уваги та задовольнити подану ним касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
03 квітня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит, за умовами якого останньому було надано кредит у сумі 101 000,00 грн зі сплатою 15 % річних за користування кредитом та кінцевим строком погашення не пізніше 03 квітня 2018 року. Пунктом 2. 4 договору визначено, що ОСОБА_1 зобов`язався здійснювати щомісячно до 3 числа кожного місяця погашення кредиту та сплачувати проценти ануїтетними платежами в сумі не менше 1 642,39 грн зі сплатою останнього платежу не пізніше 03 квітня 2018 року. Кредит надався на поліпшення якості квартири. Цим договором також передбачено обов`язок ОСОБА_1 у разі порушення кредитних зобов`язань сплатити банку проценти за користування кредитом у подвійному розмірі, штраф у межах 10 % від суми невиконаного зобов`язання та пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу. У пункті 8.9 договору визначена можливість встановлення банком нового розміру процентної ставки за користування кредитом (том 1, а. с. 14-17).
Згідно з пунктом 8.8 договору про іпотечний кредит у випадку якщо права кредитора за цим договором не будуть відступлені на користь будь-якої третьої особи, кредитор має право змінити розмір процентної ставки до розміру звичайної процентної ставки, що встановлена у кредитора для таких видів кредитів. При цьому застосовуються механізми зміни, що вказані в наступному пункті.
За змістом пункту 8.9 договору про іпотечний кредит сторони домовилися, що за умовами цього договору кредитор може змінити розмір процентної ставки за користування кредитом у сторону збільшення, зокрема, у разі здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та (або) кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці Національного банку України (далі - НБУ); підвищення ставки за кредитами кредиторів України у відповідній валюті (за статистикою НБУ); підвищення ставки більш ніж на три відсоткових пункти за бланковими кредитами "овернайт" НБУ з дати укладення цього договору чи останнього перегляду процентної ставки.
На забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за вказаним кредитним договором 03 квітня 2008 року було укладено наступні договори поруки: між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 - № CNGLGI0000006778/1 і між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 - № CNGLGI0000006778/2. За умовами вказаних договорів останні зобов`язалися відповідати перед кредитором солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання боржником усіх його зобов`язань за договором про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року, як існуючими на момент укладення договору, так і тими, що виникнуть на його підставі в майбутньому. Пунктами 1.5 договорів визначено, що поручителі дають згоду на зміну умов договору про іпотечний кредит без додаткового погодження змін з поручителями. Договорами передбачено припинення поруки з припиненням забезпеченого ними зобов`язання за кредитним договором (пункт 4. 2.).
Листом від 26 червня 2008 року № 20.1.3.2/6-7323 ПАТ КБ "ПриватБанк" повідомило ОСОБА_1 про збільшення процентної ставки до 2,09 % у місяць (том 1, а. с. 94).
30 липня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ "ПриватБанк" з заявою про зміну валюти кредитування за договором про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року та просив залишок заборгованості за договором у розмірі 99 714,71 грн конвертувати у валюту - долари США по курсу процесингу на дату укладення додаткової угоди до договору (том 1, а. с. 18).
На виконання зазначеної заяви банк надав згоду на конвертацію валюти, що підтверджується копією службової записки від 07 серпня 2008 року № Э.CN.0.0.0.0/1-12112 (том 1, а. с.290).
06 серпня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року, згідно з якою договір про іпотечний кредит викладено в новій редакції, зокрема пунктом 8.1 передбачено, що банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_1 на строк з 03 квітня 2008 року по 03 квітня 2018 року включно у вигляді строкового кредиту у розмірі 21 490,24 доларів США, зі сплатою 1,17 % за користування кредитом на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та винагороди за резервування ресурсів у розмірі 3% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення моніторингу. Відповідно до цього договору ОСОБА_1 зобов`язався здійснювати до 3 числа кожного місяця погашення кредиту та сплачувати проценти ануїтетними платежами в сумі 382 долари 20 центів США зі сплатою останнього платежу не пізніше 03 квітня 2018 року в сумі 262 долари 18 центів США. Вказаним договором також передбачено обов`язок ОСОБА_1 у разі прострочення кредитних зобов`язань більш ніж на 30 днів сплатити ПАТ КБ "ПриватБанк" штраф у розмірі 250,00 грн + 5% від суми позову. Сторони в договорі погодили, що станом на 06 серпня 2008 року залишок заборгованості за договором про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року складає 99 714,71 грн, що еквівалентно 21 490,24 доларів США (том 1, а. с. 83-86).
06 серпня 2008 року ОСОБА_1 подав до ПАТ КБ "ПриватБанк" заяву № 1 про продаж іноземної валюти, в якій доручив банку продати за українські гривні 21 490,24 доларів США та кошти в сумі 99 714,71 грн перерахувати на погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року № CNGLGI0000006778 (том 1, а. с.112).
Згідно з виписками по рахунку ОСОБА_1 за період із 03 квітня 2008 року по 03 жовтня 2014 року та платіжними дорученнями, подана ОСОБА_1 заява була виконана: 21 490,24 доларів США конвертовано у 99 714,71 грн, які в свою чергу перераховано на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 .
Тобто 08 серпня 2008 року було повністю погашено заборгованість за кредитним договором від 03 квітня 2008 року № CNGLGI0000006778 в сумі 99 714,71 грн (том 3, а. с.162-166, том 2, а. с.106-108) та договірні зобов`язання продовжилися за додатковою угодою до договору про іпотечний кредит, за якою кредит визначено в розмірі 21 490,24 доларів США.
Згідно з розрахунками ПАТ КБ "ПриватБанк" у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору перед банком у ОСОБА_1 станом на 31 березня 2016 року виникла заборгованість: за кредитом - 12 886,81 доларів США, за процентами - 2 546,62 доларів США, заборгованість з винагороди у сумі 465,03 доларів США, по пені - 1 415,77 доларів США, штраф (фіксована частина) - 9,53 доларів США, штраф (відсоток від суми заборгованості) - 865,71 доларів США (том 2, а. с.129-135).
28 серпня 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулися до ПАТ КБ "ПриватБанк" із заявами про припинення договорів поруки за кредитним договором від 03 квітня 2008 року № CNGLGI0000006778, посилаючись на те, що зобов`язання за кредитним договором виконані, а також, що без їх згоди відбулося збільшення відповідальності шляхом збільшення відсотків за користування кредитом до 25,08 % річних (том 2, а. с.180, 182-183).
У відповідь на вказані заяви ПАТ КБ "ПриватБанк" повідомило про неможливість їх задоволення, посилаючись на те, що припинення дії договорів поруки можливе лише після повного виконання зобов`язань за кредитом (том 2, а. с.181,184).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з приписами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до договору.
Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Частиною другою цієї статті передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.
Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.
Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Тлумачення частини першої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дозволяє стверджувати, що порука припиняється за наявності факту припинення забезпеченого нею зобов`язання.
Пунктом 1 договорів поруки визначено, що поручитель зобов`язується відповідати перед банком солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання боржником усіх його зобов`язань за договором про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року, як існуючими на момент укладення договору, так і тими, що виникнуть на його підставі в майбутньому. В пункті 1.5 договорів поруки сторони погодили, що поручитель дає згоду на зміну умов договору про іпотечний кредит без додаткового погодження змін з поручителем.
Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).
Нерозуміння природи договору, складність розрахунку, не звільняє сторони від обов`язку його виконання.
Підписавши кредитний договір та додаткові угоди до нього, позичальник надав свою згоду на сплату усіх зазначених у них платежів (процентів та винагороди), які були визначені за взаємною згодою сторін та недійсними не визнані.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до частини першої, четвертої, п`ятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції, чинній на час укладення оспорюваного кредитного договору, договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством. До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
Згідно з частинами другою, п`ятою статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції, чинній на час укладення оспорюваного кредитного договору, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Оспорюваний договір про іпотечний кредит підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та в подальшому виконував його умови. Банк надав ОСОБА_1 документи, які передували укладенню іпотечного договору, в тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки. У додатках до договору споживчого кредиту, які підписані ОСОБА_1, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.
Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що додаткова угода від 06 серпня 2008 року, укладена між банком та позичальником, відповідно до якої договір про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року викладений у новій редакції, не є окремим договором про надання кредиту в розмірі 21 490,24 доларів США, а є продовженням кредитних правовідносин. У зв`язку із неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка згідно з наданим банком розрахунком станом на 31 березня 2016 року становить 15 898,46 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 12 886,81 доларів США; 2 546,62 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 465,03 доларів США - винагорода за користування кредитом; 37 118,74 грн - пеня; 250,00 - штраф (фіксована частина); 22 697,27 грн - штраф (процентна складова).
Визначаючи суму заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідачів, апеляційний суд, виходячи із конституційної заборони щодо притягнення особи двічі до одного виду відповідальності за одне і те ж саме правопорушення, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для одночасного стягнення з позичальника пені та штрафу, що в силу положень статті 549 ЦК України є видами неустойки.
Крім того, за положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 частини першої статті 1 наведеного Закону у вказаній редакції).
Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність стягнення з відповідачів на користь банку в солідарному порядку заборгованості за кредитом, проте перевіряючи законність і обґрунтованість судових рішень в частині визначення розміру заборгованості касаційним судом виявлено неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права щодо вирішення позовних вимог про стягнення процентів.
Звертаючись із цим позовом, банк просив стягнути солідарно з боржника і поручителя заборгованість за кредитним договором від 03 квітня 2008 року та додатковою угодою до нього від 06 серпня 2008 року, нараховану банком з 06 серпня 2008 року по 31 березня 2016 року, у загальному розмірі 2 546,62 доларів США.
Стягуючи заборгованість за процентами за користування кредитом за період із 06 серпня 2008 року по 31 березня 2016 року суди не звернули уваги на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
У пункті 5.2.4 кредитного договору сторони погодили, що кредитор має право вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в частині або в цілому, сплати відсотків за його користування та інших платежів, що належать до сплати за цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов`язань за цим договором.
Виконання позичальником вимоги кредитора щодо дострокового повернення суми кредиту та інших платежів відповідно до пункту 5.2.4 цього договору повинно бути здійснено позичальником в строк, зазначений кредитором у відповідній заяві, але не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати її отримання (пункт 6.3 договору).
18 березня 2015 року відповідачам було направлена вимога, в якій банк у разі непогашення в термін не пізніше 5 календарних днів з дати одержання цього повідомлення простроченої заборгованості, на підставі статті 1050 ЦК України, умов кредитного договору від 06 серпня 2008 року та договору поруки просив повернути суму кредиту в повному обсязі, а також нараховані проценти та штрафні санкції.
Судами не встановлювалися обставини отримання відповідачами вимоги про дострокове погашення заборгованості, проте банк підтвердив факт її направлення, а тому Верховний Суд виходить із того, що вимога відправлена відповідачам 18 березня 2015 року, таким чином, термін повернення кредиту є таким, що настав 18 квітня 2015 року відповідно до пункту 5.2.4 договору.
З огляду на те, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом, то після 18 квітня 2015 року позивач не міг нараховувати такі проценти.
Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18).
Суди попередніх інстанцій на зазначене вище уваги не звернули та не врахували, що після надіслання банком вимоги про дострокове погашення заборгованості та у випадку невиконання умов такої вимоги, дія договору кредиту припинилась, а тому підстави для нарахування процентів за користування кредитом із 18 квітня 2015 року припинилися .
Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, суди визнали обґрунтованим наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором, який включав період після закінчення строку кредитування, у зв`язку з цим помилково стягнули нараховану заборгованість за кредитним договором, неправильно застосувавши норми матеріального права, що є підставою для скасування судових рішень в частині стягнення відсотків за період із 15 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року, та як наслідок, зміни судових рішень в частині стягнення загальної суми заборгованості за кредитом шляхом зменшення її розміру.
За таких обставин, з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" підлягає стягненню у солідарному порядку заборгованість за договором про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року та додатковою угодою до нього від 06 серпня 2008 року станом на 31 березня 2016 року, яка складається з: заборгованості за кредитом - 12 886,81 доларів США; 1235,43 доларів США - заборгованості за процентами за користування кредитом; 250,00 грн- штрафу (фіксована частина); 22 697,27 грн - штрафу (процентна складова).
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором після закінчення строку кредитування, підстав для передачі справи на новий розгляд немає, касаційний суд вважає за необхідне рішення судів першої та апеляційної інстанцій змінити шляхом зменшення загального розміру заборгованості за кредитом, яка підлягає стягненню в солідарному порядку з відповідачів на користь банку.
З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги про неврахування судами під час ухвалення оскаржуваних рішень висновків Верховного Суду, зазначених в постанові від 30 серпня 2019 року у справі № 353/614/15, заслуговують на увагу та знайшли своє підтвердження під час розгляду справи судом касаційної інстанції.
Що стосується вирішення зустрічного позову, то ухвалюючи рішення про відмову в його задоволенні, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й апеляційний суд, встановивши всі фактичні обставини, що мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, виходив з того, що позивачем за зустрічним позовом не надано суду належних та допустимих доказів щодо зміни банком в односторонньому порядку погодженої сторонами формули щомісячного ануїтетного платежу для розрахунку платежів на погашення заборгованості за кредитним договором, а також доказів невідповідності такої формули, як способу визначення платежу, вимогам закону чи іншого нормативно-правового акту. Також не встановлено судами підстав для визнання недійсними дій банку щодо підвищення відсоткової ставки за іпотечним договором у період з 03 серпня 2008 року, оскільки під час судового розгляду цієї справи було з`ясовано, що банківська операція з нарахування процентів за ставкою 25,08 % річних в сумі 138,65 грн за період з 03 серпня 2008 року до 08 серпня 2008 року (5 днів) була сторнована (відмінена), що підтверджується меморіальним ордером від 08 серпня 2008 року № 000G, а тому ці доводи заявника у касаційній скарзі є необґрунтованими.
Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 202, 559, 611, 625, 1050 ЦК України, статті 77-79, частину першу, шосту статті 81, частину першу статті 82, статтю 126 ЦПК України, не врахувавши правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 20 грудня 2018 року у справі № 920/169/18, від 30 серпня 2019 року у справі № 353/614/15, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 30 серпня 2019 року у справі № 353/314/15, від 29 січня 2018 року у справі № 202/1061/15, від 06 лютого 2018 року у справі №173/1475/15 (пункт перший частини другої статті 389 ЦПК України) не заслуговують на увагу з огляду на таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) предметом касаційного перегляду була ухвала суду апеляційної інстанції, якою визнано неподаною та повернуто заявнику подану ним апеляційну скаргу у справі за позовом фізичної особи до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фінансових послуг, які виникли з договору банківського вкладу.
У постанові Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 вказано, що встановивши, що кредитний ліміт за кредитними зобов`язаннями боржника збільшено без погодження з поручителем, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з боржника та поручителя спірних сум, оскільки порука за договором є припиненою в силу положень частини першої статті 559 ЦК України(у відповідній редакції).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц предметом спору було визнання незаконним і скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав на нерухоме майно.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зазначено, що якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитуваннязгідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесеннячергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячнихплатежів (після несплати чергового такого платежу). Після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов`язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов`язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Крім того, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
У постанові Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі № 920/169/18 предметом позовних вимог було стягнення безпідставно отриманих коштів на підставі статті 1212 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 предметом заявлених позовних вимог було стягнення заборгованості за договором позики.
У постанові від 29 січня 2018 року у справі № 202/1061/15 Верховний Суд, погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, виходив із того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення відповідачем кредитного договору, а тому позовні вимоги банку не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Постановою Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 173/1475/15 ухвалені в справі судові рішення скасовані та справу направлено на новий розгляд з підстав неналежного дослідження зібраних у справі доказів. Тобто Верховний Суд не зробив у справі правового висновку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що "під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними
є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин".
Таким чином, висновки щодо застосування норм права, які викладені у зазначених постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №761/24881/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 20 грудня 2018 року у справі № 920/169/18, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, 29 січня 2018 року у справі № 202/1061/15, від 06 лютого 2018 року у справі №173/1475/15, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин в справі, що переглядається (неоднаковий предмет позову та різне матеріально-правове регулювання). Тобто обставини, встановлені судами в цій справі, відрізняються від обставин, встановлених у справах, на судові рішення в яких послалася заявник.
Що стосується доводів заявника про ухвалення оскаржуваних судових рішень без урахуванням правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18, Верховний Суд виходить із того, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій в цій справі не суперечать висновкам суду касаційної інстанції, викладеним у вказаній постанові Верховного Суду, оскільки у справі, яка переглядається, судами на підставі належних та допустимих доказів встановлено, що в договорах поруки сторони погодили, що поручителі дають згоду на зміну умов договору про іпотечний кредит без додаткового погодження змін з поручителем. Тобто у спірних правовідносинах положення частини першої статті 559 ЦК України не підлягають застосуванню.