1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Постанова

Іменем України

21 липня 2021 року

м. Київ

справа № 225/4880/17

провадження № 61-4849св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на постанову Донецького апеляційного суду від 10 лютого

2021 року у складі колегії суддів: Агєєва О. В., Кунурної О. Д.,

Никифоряка Л. П., у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - АТ "Укрексімбанк", банк) звернулося із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що між АТ "Укрексімбанк" та ОСОБА_2 укладений кредитний договір від 23 жовтня 2013 року № 51113С9. Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком, позичальником та ОСОБА_1 укладений договір поруки від 23 жовтня 2013 року № 51113Р3.

Згідно з умовами кредитного договору ОСОБА_2 наданий кредит у сумі 250 000,00 грн із кінцевою датою погашення 20 жовтня 2028 року для придбання нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1, загальною площею 83,9 кв. м, житловою - 55,7 кв. м.

Відповідно до умов кредитного договору позичальник зобов`язався сплачувати банку щомісяця проценти за користування кредитом у розмірі 16 % річних.

ОСОБА_2 порушено порядок погашення кредиту та сплати відсотків, нарахованих за користування кредитом, що свідчить про невиконання ОСОБА_2 умов кредитного договору. Станом на 28 серпня 2017 року у відповідача утворилася загальна заборгованість перед банком у розмірі 349 974,76 грн, з яких: 231 022,49 грн - заборгованість за основним боргом; 118 952,27 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, що підтверджується доданими до позовної заяви розрахунком заборгованості та відповідними банківськими виписками.

Із урахуванням наведених обставин, АТ "Укрексімбанк" просило стягнути солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором станом на 28 серпня 2017 року у розмірі 349 974,76 грн, із яких: 231 022,49 грн - заборгованість за основним боргом; 118 952,27 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Короткий зміст рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Заочним рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року позов АТ "Укрексімбанк" задоволено.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрексімбанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 349 974,76 грн, з яких: 231 022,49 грн - заборгованість за основним боргом, 118 952,27 грн - заборгованості за процентами.

Стягнуто із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ "Укрексімбанк" судові витрати у розмірі 5 249,62 грн та витрати, пов`язані з публікацією оголошення в пресі, у розмірі 924,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, проте ОСОБА_2 (позичальник) взятих на себе зобов`язань за кредитним договором не дотримався, поручителем ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за договором поруки шляхом погашення заборгованості позичальника перед банком також не виконані і докази зворотнього у матеріалах справи відсутні. Суд також зробив висновок про наявність підстав для стягнення витрат, пов`язаних із публікацією оголошення в пресі.

Постановою Донецького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року у частині стягнення витрат, пов`язаних із публікацією оголошення в пресі, у розмірі 924,00 грн та у частині стягнення судового збору із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким стягнуто із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ "Укрексімбанк" судовий збір по 2 624,81 грн з кожного. Заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року в частині солідарного стягнення із ОСОБА_2, ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 349 974,76 грн залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Донецького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року скасовано. Передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 2, а. с. 157-171).

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки пункту 6.7. кредитного договору; не дослідив вимогу банку про дострокове погашення заборгованості; не встановив, коли настав строк виконання зобов`язання за кредитним договором; не з`ясував за який період нарахована заборгованість; не врахував, що після настання строку виконання договору кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті

625 ЦК України; не перевірив, чи існують підстави для припинення поруки, з урахуванням пункту 7.2. договору поруки від 23 жовтня 2013 року № 51113Р3, а тому висновок суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог банку, є передчасним.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції при новому розгляді справи

Постановою Донецького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року задоволено частково.

Заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області

від 16 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь АТ "Укрексімбанк" заборгованість за кредитним договором від 23 жовтня 2013 року № 51113С9 у розмірі 281 470,17 грн, яка складається із основного боргу у сумі 213 888,86 грн, простроченого боргу у сумі 17 133,63 грн, прострочених процентів у сумі 50 447,68 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували виклик відповідачів шляхом оголошення у друкованому засобі масової інформації місцевої сфери розповсюдження на території Донецької області - Донеччина, що свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

АТ "Укрексімбанк", пред`явивши 31 грудня 2015 року відповідачам вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором від 23 жовтня 2013 року № 51113С9, фактично змінило строк кредитування, передбачений договором, а тому стягненню підлягає заборгованість, яка утворилася станом на момент пред`явлення вимоги у розмірі 281 470,17 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення із ОСОБА_1 як поручителя заборгованості за кредитним договором, суд апеляційної інстанції виходив із того, що АТ "Укрексімбанк" змінено строк кредитування шляхом пред`явлення вимоги про дострокове погашення заборгованості 31 грудня 2015 року, а із позовом до суду звернулося лише 20 вересня 2017 року, у зв`язку з чим порука за договором від 23 жовтня 2013 року № 51113Р3, укладеним між АТ "Укрексімбанк" та ОСОБА_1, є припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року АТ "Укрексімбанк" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Донецького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року, у якій просить суд скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про припинення поруки та не врахував, що у договорі поруки сторони визначили строк дії поруки, крім того, зміна строку виконання основного зобов`язання шляхом реалізації кредитором права на дострокове стягнення суми заборгованості не змінює строк чинності поруки, визначений сторонами у договорі поруки.

Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом, суд апеляційної інстанції не врахував, що сторони кредитного договору з урахуванням принципу свободи договору (статей 6, 627 ЦК України) передбачили у пункті 2.5.1. кредитного договору іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів, лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом другим частини першої статті 1048 ЦК України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом до дня повного погашення заборгованості.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, від 11 листопада 2019 року

у справі № 725/3981/14 (провадження № 61-10358сво19), від 01 грудня

2020 року у справі № 757/16856/18-ц (провадження № 61-2440св20).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У травні 2021 року справу № 225/4880/17 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті

400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті

394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 18 травня 2020 року про відкриття касаційного провадження вказано, що касаційна скарга АТ "Укрексімбанк" подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів у розмірі 349 974,76 грн, що є меншим, ніж двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (567 500,00 грн), а тому відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України постанова Донецького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року не підлягає касаційному оскарженню.

Разом з тим, у касаційній скарзі міститься посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 725/3981/14 (провадження № 61-10358сво19), від 01 грудня 2020 року у справі № 757/16856/18-ц (провадження № 61-2440св20).

Такі доводи касаційної скарги є істотними та підлягають перевірці за матеріалами справи, оскільки свідчать про те, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Доводи інших учасників справи

Відзив від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 жовтня 2013 рокуміж АТ "Укрексімбанк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 51113С9, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 250 000,00 грн зі сплатою за користування кредитом 16 % річних та кінцевим терміном повернення 20 жовтня 2028 року (т. 1, а. с. 6-10).

23 жовтня 2013 року з метою забезпечення повного та своєчасного виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором між АТ "Укрексімбанк" та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 51113Р3, згідно з пунктом 3.1 якого, поручитель взяла на себе зобов`язання солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором (т. 1, а. с. 25-27).

АТ "Укрексімбанк" свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, грошові кошти позичальнику у вигляді встановленого кредитного ліміту надав, про що свідчить виписка з позичкового рахунку за період із 18 жовтня 2013 року до 28 серпня 2017 року. Позичальник взятих на себе зобов`язань за кредитним договором не дотримався.

Згідно з наданим банком розрахунком заборгованості за кредитним договором від 23 жовтня 2013 року № 51113С9 станом на 28 серпня 2017 року у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість на загальну суму 349 974,76 грн, із яких: 231 022,49 грн - заборгованість за кредитом; 118 952,27 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом (т. 1, а. с. 15-16).

31 грудня 2015 року АТ "Укрексімбанк" направило ОСОБА_2, ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення заборгованості від 31 грудня 2015 року № 051-14/1177, у якій банк вимагав від відповідачів протягом 60 календарних днів із моменту отримання цієї вимоги здійснити дострокове погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі, яка станом на 31 грудня 2015 року складається із: суми основного боргу - 213 888,86 грн, суми простроченого основного боргу - 17 133,63 грн; суми прострочених процентів -50 447,68 грн, а всього 281 470,17 грн (т. 1, а. с. 31).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо припинення поруки

Касаційна скарга містить доводи про те, що строк поруки визначений сторонами у договорі поруки та складає 216 місяців після набуття договором чинності, а тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що порука є припиненою.

Верховний Суд не погоджується із такими доводами касаційної скарги з огляду на таке.

Зобовʼязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовʼязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обовʼязковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобовʼязання є порука (частина перша статті 546 ЦК України). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовʼязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовʼязання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). Правові наслідки порушення зобовʼязання, забезпеченого порукою, визначені у статті 554 цього Кодексу.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (частина четверта статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У пункті 7.2 договору поруки від 23 жовтня 2013 року № 51113Р3 сторони визначили, що порука, надана за цим договором, припиняється через

216 (двісті шістнадцять) місяців після набуття цим договором чинності. У разі припинення основного зобов`язання порука припиняється одночасно.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Судами встановлено, що 31 грудня 2015 року АТ "Укрексімбанк" направило ОСОБА_2, ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення заборгованості № 051-14/1177, у якій банк вимагав від відповідачів протягом 60 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги здійснити дострокове погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі, яка станом на 31 грудня 2015 року складається із: суми основного боргу - 213 888,86 грн, суми простроченого основного боргу - 17 133,63 грн; суми прострочених процентів -50 447,68 грн, а всього 281 470,17 грн (т. 1,а. с. 31).

Таким чином, банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, змінивши на власний розсуд строк виконання зобовʼязань - як основного, так і акцесорного.

У пункті 6.7 кредитного договору від 23 жовтня 2013 року № 51113С9 сторони погодили, що будь-яке повідомлення, надіслане однією із сторін рекомендованим листом з повідомленням на адресу іншої сторони, вказану у цьому пункті, або на адресу іншої сторони, повідомлену відправнику згідно з другим абзацом цього пункту, або на адресу місця проживання або місця знаходження іншої сторони, якщо вона не співпадає із зазначеними адресами, вважається таким, що отримане іншою стороною через 7 (сім) календарних днів після надіслання такого повідомлення. Після проходження цього строку настають усі правові наслідки, дата настання яких пов`язана з датою отримання однією стороною повідомлень іншої сторони, незалежно від того, чи отримує відповідна сторона повідомлення особисто.

Судами встановлено, що відповідачі не отримували вимоги АТ "Укрексімбанк" про дострокове погашення заборгованості від 31 грудня 2015 року № 051-14/1177.

Отже, із урахуванням умов, визначених пунктом 7.2 договору поруки від 23 жовтня 2013 року № 51113Р3, порука за цим договором припинилася одночасно із припиненням основного зобов`язання - 08 березня 2016 року, тобто через 67 днів після направлення банком вимоги про дострокове погашення заборгованості (60 днів - визначений банком строк здійснення дострокового погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі; 7 днів - строк, що минув після направлення банком вимоги про дострокове погашення заборгованості).

Враховуючи те, що порука за договором поруки від 23 жовтня 2013 року № 51113Р3 припинилася 08 березня 2016 року, тоді як із позовом до суду позивач звернувся лише 20 вересня 2017 року, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення із ОСОБА_1 як поручителя заборгованості за кредитним договором, дійшов правильного висновку про те, що порука за договором від 23 жовтня 2013 року № 51113Р3, укладеного між АТ "Укрексімбанк" та ОСОБА_1, є припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), оскільки банк протягом шести місяців з дня настання зміненого строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимог до поручителя.

При цьому Верховний Суд бере до уваги те, що суд апеляційної інстанції неправильно визначив дату припинення поруки за договором від 23 жовтня 2013 року № 51113Р3 - 31 грудня 2015 року, проте зазначає, що наведене не вплинуло на правильність вирішення спору по суті у частині позовних вимог до поручителя, а тому не може бути достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Посилання заявника у касаційній скарзі на не врахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 725/3981/14 (провадження № 61-10358сво19), є необґрунтованими, оскільки у цій справі та у справі № 725/3981/14 встановлені різні фактичні обставини. Так, у справі № 725/3981/14 судами встановлено, що сторони у договорі поруки визначили, що порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором від 04 квітня 2008 року, тоді як у справі, яка є предметом касаційного перегляду, сторони у договорі поруки погодили, що порука припиняється одночасно із припиненням основного зобов`язання.

Доводи касаційної скарги про те, що порука за договором від 23 жовтня 2013 року № 51113Р3 не є припиненою, оскільки у пункті 7.2 цього договору сторони визначили, що порука складає 216 місяців після набуття договором чинності, не заслуговують на увагу, з огляду на те, що у зазначеному пункті 7.2 договору сторонами також визначено, що порука припиняється одночасно із припиненням основного зобов`язання. Враховуючи те, що зобов`язання за кредитним договором припинилися 08 березня 2016 року шляхом направлення банком вимоги про дострокове погашення заборгованості, тому положення договору про чинність поруки протягом

216 місяців після набуття договором чинності не підлягають застосуванню.


................
Перейти до повного тексту