Постанова
Іменем України
26 липня 2021 року
м. Київ
справа № 638/15336/18
провадження № 61-13690св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 березня 2020 року у складі судді Цвірюка Д. В. та постанову Харківського апеляційного суду
від 12 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до
ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 21 грудня 2007 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбу, який розірвано рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 червня 2013 року, у період якого у них народилася дитина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що дитина з часу народження проживає разом з позивачем. Починаючи з 2013 року відповідач проживає окремо від дитини, обов`язків, які покладені законом на батьків, не виконує, а також не бере будь-якої участі у вихованні та житті дочки. Зазначала, що всі питання щодо виховання дитини вирішуються нею самостійно, без участі та підтримки відповідача, а дитина перебуває на повному її утриманні. Відповідач ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться її успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя. Відповідач не забезпечує необхідного медичного догляду, не спілкується з дитиною, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу.
З огляду на викладене, позивач просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 березня
2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду
від 12 серпня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позбавлення батьківських прав стосовно малолітньої дитини є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують свої батьківські обов`язки, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Позивач не надав належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо свідомого нехтування ним своїми обов`язками та ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи містять достатньо доказів, які підтверджують ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, відповідач не цікавиться життям власної дитини, не проявляє інтересу до неї, не бере участь у її вихованні.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 21 грудня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 червня 2013 року.
У період перебування сторін у шлюбі у них народилася дочка - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Дитина ОСОБА_3 проживає разом із позивачем.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 грудня
2018 року (справа № 641/7638/18) зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто додаткові витрати на дитину ОСОБА_3 у розмірі 4 841,10 грн.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 червня 2019 року (справа № 638/11554/18) стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину ОСОБА_3 у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу) боржника, але неменше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи 09 серпня 2018 року і до досягнення нею повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до копії акту обстеження умов проживання Служби у справах дітей по Слобідському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 12 вересня 2018 року за адресою, де фактично проживає дитина разом з матір`ю, а саме:
АДРЕСА_1, умови проживання дитини задовільні, в квартирі гарний ремонт, облаштована сучасними меблями, кухонними та побутовими приладами, квартира складається з двох кімнат, для дитини виділена окрема кімната, є ліжко, сучасний телевізор, шафа-купе.
Згідно з довідкою від 10 вересня 2018 року, наданою завідувачем ДНЗ № 300 ОСОБА_3, 2008 року народження, відвідувала дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 300 Харківської міської ради, групу № 8 з 01 вересня 2011 року по 30 серпня 2014 року. Зі слів вихователя ОСОБА_6 за період відвідування дитиною дошкільного закладу, батько дитини 1 раз приходив до ДНЗ на свято, не спілкувався з вихователем, адміністрацією дошкільного закладу, не брав участь у батьківських зборах, не забирав дитину додому.
За змістом довідок від 10 серпня 2018 року та 19 липня 2019 року ОСОБА_3 навчається у Харківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 102 Харківської міської ради Харківської області. Протягом всього навчання вихованням дитини займається мати. Батько за час навчання жодного разу не спілкувався з вчителями, не забирав дитину до свого дому, не брав участі у батьківських зборах.
З наданих керівником ансамблю танцю "Weekend" характеристик вбачається, що ОСОБА_3 з вересня 2014 року відвідує вказаний ансамбль. Дитину на заняття завжди приводить мати ОСОБА_1 . Батьківські збори, всі концерти та заходи, які проводять для батьків, відвідує постійно. Вона спілкується з керівником колективу, дізнається про результати та успіхи на заняттях, бере активну участь у житті колективу, входить до складу батьківської трійки. Батько дитини не з`являється та не бере участі у заходах та житті колективу, адміністрація та керівник його ніколи не бачили. Софія про батька не згадує, не розповідає про нього.
З листа від 29 вересня 2018 року, наданого головним лікарем КНП "Міська дитяча поліклініка № 1", вбачається, що дитина ОСОБА_3 перебуває на обліку в закладі з народження. Дитина здорова, на хронічні захворювання не страждає. Станом здоров`я дитини та забезпечення їй належного догляду опікується мати ОСОБА_1 . Батько
ОСОБА_2 з питань, які стосуються здоров`я, дитини до КНП "МДП №1" ХМР не звертався.
З листа від 09 липня 2019 року, наданого головним лікарем КНП "Міська дитяча поліклініка № 1", вбачається, що з 2015 року дитячим хірургом у ОСОБА_3 діагностовано порушення постави; з приводу порушення зору спостерігається у офтальмолога в приватній клініці. Батько дитини ОСОБА_2 у здійсненні контролю за станом здоров`я доньки участі не брав, до лікарів КНП "МДП №1" ХМР з 2018 року з питань відомостей про стан здоров`я доньки та за отриманням копій медичної документації з надання їй медичної допомоги не звертався.
Відповідно до довідки лікаря-ортодонта від 15 серпня 2018 року на прийом до лікаря ОСОБА_3 приводить мати ОСОБА_1 або бабуся ОСОБА_7 .
Відповідно до листа директора Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 14 вересня 2018 року в період з 2013-2018 років будь-яких заяв від ОСОБА_2 в Департамент служб та його структурні підрозділи не надходило.
За висновками практичного психолога ОСОБА_8 від 08 серпня
2018 року та 31 серпня 2019 року у ОСОБА_3 виражено підвищення рівня тривоги по відношенню до поведінки батьків. Саме сварки в родині, відсутність спілкування з батьком викликає емоційну замкненість. Зафіксовано психологічний стрес у дитини, тілесний зажим у спині та обличчя. Негативні фрази, які запам`ятала дитина, пригнічують когнітивні функції дитини, призводять до роздратованості, пониженню зосередження, підвищеної боязливості. У ОСОБА_3 виявлена психологічна напруга, тілесний зажим з`являється при розмові про батька. Також негативні ситуації пов`язані з розмовами з батьком телефоном (телефонні дзвінки були давно, дитина точно не може пригадати коли саме в останній раз розмовляла).
Відповідно до висновку від 13 лютого 2019 року, наданого Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради Харківської області, який діє від імені органу опіки та піклування в інтересах дитини, Департамент служб у справах дітей вважає за доцільне позбавити батьківських прав
ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_2 працює на посаді провідного спеціаліста ТОВ НВФ "Харків-Прилад", за місцем роботи характеризується позитивно, на диспансерному (профілактичному) обліку у КНП "Обласний наркологічний диспансер" не перебуває (а. с. 62, 63).
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сімʼя, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини
від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Згідно із статтею 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.
У справі "Мамчур проти України" (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її звʼязків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних звʼязків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Відповідно до положень частини першої, шостої статті 81 ЦПК України рокувстановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як слідує із позовної заяви, позивач вважає, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, що згідно з
пунктом 2 частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Разом з тим, ці обставини не доведені належними і допустимими доказами.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач бере участь у матеріальному забезпеченні дитини (сплата аліментів, додаткових витрат на дитину за рішенням суду та періодична оплата відпочинку, що визнає позивач), періодично спілкується з дочкою у формі смс-повідомлень та пояснює відсутність достатнього спілкування з дитиною конфліктною ситуацією з її матір`ю.
Встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявність перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує та вчиняє активні дії, спрямовані на підтримку відносин із дочкою, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про права дитини держави-учасниці зобов`язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім`я та сімейні зв`язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.
Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Відповідно до положень статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав.
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Суд першої інстанції врахував положення статті 171 СК України та статті
12 Конвенції, надав можливість дитині ОСОБА_3 висловити свої думки щодо позбавлення відповідача батьківських прав. Дитина пояснила, що батько не піклується про неї, не приділяє належної уваги, грошей не надає, а тому вона не бажає спілкуватися з батьком.
Разом з тим, хоча думка дитина у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте вона не може бути визначальною, і така думка не є свідченням того, що позбавлення батьківських прав у спірному випадку має на меті забезпечення якнайкращих інтересів дитини.
За встановлених обставин справи, прагнення відповідача брати участь у вихованні дитини та його заперечення проти позбавлення батьківських прав, підстави покладення на ОСОБА_2 юридичної відповідальності у вигляді позбавлення батьківських прав відсутні.
За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер.
Суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку висновку органу опіки та піклування від 13 лютого 2019 року та правильно вважали, що цей висновок є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини щодо можливості збереження сімейних зв`язків, оскільки у матеріалах справи відсутні дані про обставини, які б свідчили про винну поведінку відповідача щодо дочки, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками.
Враховуючи, що відповідач працює, за місцем роботи характеризується позитивно, на обліку у нарколога не перебуває, отже не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
При цьому суд враховує, що у справі відсутні дані, що в житті дитини є особа, яка виконує щодо неї батьківські обов`язки, і позбавлення прав її біологічного батька буде на користь інтересів ОСОБА_3 .
Доводи заявника щодо відсутності зацікавленості відповідача у спілкуванні з дитиною були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, а тому окремого аналізу не потребують.
Посилання ОСОБА_1 на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 травня 2018 року у справі № 214/1048/15-ц (провадження № 61-8218св18), від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц (провадження 61-40224св18), від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18 (провадження № 61-20399св19), від 24 червня 2020 року у справі
№ 638/1496/17-ц (провадження № 61-35874св18), які, на її думку, не врахували суди попередніх інстанцій, є необґрунтованими, оскільки у зазначених справах порівняно зі справою, яка переглядається, є різними встановлені судами фактичні обставини.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду судом касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова
від 10 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду
від 12 серпня 2020 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.