Постанова
Іменем України
26 липня 2021 року
м. Київ
справа № 750/4270/20
провадження № 61-18707св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова, у складі судді:
Логвіної Т. В., від 31 серпня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Скрипки А. А., Харечко Л. К., від 25 листопада 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про зобов`язання вчинити певні дії.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .
Позивач зазначив, що відповідачі піддають його насильницькому одурманенню психотропними та токсичними речовинами у власній квартирі, створюють йому нестерпні умови проживання, постійно тримають у стані одурманення, сп`яніння, що призводить до психозів та негативно позначається на стані його здоров`я.
Вважав, що психотропні речовини надходять до нього через вентиляційні отвори, а тому він не може спокійно проживати у своїй квартирі.
Він неодноразово звертався до поліції та місцевої влади, проте ці звернення позитивних результатів не дали.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати відповідачів усунути перешкоди у праві використання ним у повному обсязі за цільовим призначенням належної йому квартири шляхом припинення одурманення його газоподібними психоактивними речовинами з належних їм квартир та приміщень, що перебувають у спільній власності.
Короткий зміст оскаржених судових рішень
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 31 серпня
2020 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження позовних вимог, в матеріалах справи відсутні докази протиправних діянь відповідачів, про які зазначено у позові, не доведено причинно-наслідкового зв`язку між незадовільним станом здоров`я позивача та діями відповідачів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Деснянського районного суду
м. Чернігова від 31 серпня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 750/4270/20 та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У лютому 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки суди відхилили його клопотання про дослідження доказів, не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4
частини другої статті 389 ЦПК України).
Вважав, що апеляційний суд, відхиливши клопотання про долучення доказів, не долучив до справи докази на підтвердження тривалого застосування до позивача психотропних та токсичних речовин.
Апеляційним судом оголошена наявність первинного висновку лікарів швидкої медичної допомоги та особливо відмічена велика кількість довідкових матеріалів до неї, які повинні були сприяти її правильному тлумаченню, однак вказані докази не були досліджені та судом невжиті заходів щодо залучення експерта. Таким чином суд не дослідив докази, а лише оголосив їх наявність.
При розгляді справи в суді першої інстанції також не було надано належного тлумачення доказам, яке могло відбутись за загального позовного провадження.
ОСОБА_1 стверджує, що сутність позову залишилась судами незрозумілою, яка полягає в тому, що з сусідніх квартир йому завдають фізичних, психічних та моральних страждань шляхом використання газоподібних психотропних речовин, що заважає використовувати належну йому квартиру.
Внаслідок бездіяльності та неналежного виконання своїх обов`язків відповідними місцевими органами йому завдано тяжкої шкоди здоров`ю у зв`язку із застосуванням до нього газоподібних психотропних та токсичних речовин, що продовжується. Наведене вважає підставою для постановлення окремої ухвали.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 є сусідами ОСОБА_1 в будинку по АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 неодноразово звертався до правоохоронних органів з заявами-скаргами щодо негативних дій відповідачів, які, на його думку, полягають у насильницькому одурманюванні його газоподібними психотропними та токсичними речовинами.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно із статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Оскільки власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, то слід виходити з того, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідачів, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 не доведено, що відповідачі одурманюють його газоподібними психоактивними речовинами з належних їм квартир та приміщень, які перебувають у спільній власності.
Саме по собі посилання ОСОБА_1 на погіршення стану здоров`я під час проживання у своїй квартирі не свідчить, що це відбувається внаслідок дій відповідачів.
Таким чином суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали, що позивачем не підтверджено, що відповідачі чинять йому перешкоди у реалізації його прав власника квартири
АДРЕСА_1 .
У разі, якщо ОСОБА_1 вважає, що відносно нього вчинено кримінальне правопорушення він не позбавлений права звернення до правоохоронних органів із відповідною заявою в порядку кримінального судочинства.
Колегія суддів відхиляє посилання заявника на порушення апеляційним судом норм процесуального права, оскільки подані ним клопотання про долучення доказів були обґрунтовано вирішені судом під час судового засідання з наведенням відповідних мотивів, з якими погоджується Верховний Суд.
При цьому зміст зазначених клопотань зводився до долучення до матеріалів справи довідок про стан здоров`я позивача, судових рішень у справах щодо оскарження дій правоохоронних органів, інформації про звернення до правоохоронних органів, які частково вже долучені до матеріалів справи та не містять відомостей, які входять до предмета доказування у розглядуваній справі.
Також колегія суддів враховує, що з долучених ОСОБА_1 висновків посадових осіб правоохоронних органів від 23 грудня 2015 року,
від 24 березня 2016 року, від 26 серпня 2017 року, від 17 травня 2019 року вбачається, що останній неодноразового звертався до поліції із заявами про вчинення сусідами протиправних дій, за якими були проведені відповідні перевірки та встановлено, що викладена у зверненнях
ОСОБА_1 інформація не відповідає дійсності.
Інші доводи касаційної скарги, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі та незгоду із обставинами встановленими судами попередніх інстанцій, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції визначені статтею 400 ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, оскільки встановивши обставини справи та оцінивши докази, суди передніх інстанцій ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та не допустили порушень норм процесуального права, які б тягнули за собою їх скасування, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення районного суду та постанови апеляційного суду - без змін.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на межі розгляду справи касаційним судом та повноваження суду касаційної інстанції, відсутні підстави для задоволення клопотань
ОСОБА_1 про встановлення та залучення до участі у справі дійсних власників квартир, в яких мешкають відповідачі, про дослідження та врахування доказів, долучених до касаційної скарги, про витребування матеріалів кримінального провадження № 12019270010004220.
Також колегією суддів не встановлено підстав, передбачених статтею 262 ЦПК України, для постановлення окремої ухвали, про що просив заявник.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду