Постанова
Іменем України
27 липня 2021 року
м. Київ
справа № 686/6892/20
провадження № 61-16382ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1,
відповідачі - Копистинська сільська рада Хмельницького району Хмельницької області, Хмельницька районна державна адміністрація,
третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 липня 2020 року у складі судді Козак О. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П`єнти І. В., Спірідонової Т. В.
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, Хмельницької районної державної адміністрації, третя особа без самостійних вимог: Головне Управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання права на земельну частку (пай).
Позовна заява мотивована тим, що протоколом № 4 зборів колгоспників колгоспу "Поділля" с. Копистин Хмельницького району від 18 листопада 1992 року його прийнято в члени колгоспу "Поділля" с. Копистин, в якому він працював з 1992 року по 1997 рік на посаді тракториста-механізатора, що також підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) від 27 квітня 2001 року № 012523.
В процесі розпаювання земель колективної власності колишнього колективного сільськогосподарського підприємства "Поділля" (далі - КСП "Поділля") між членами підприємства із наступною видачею правовстановлюючих документів, його помилково не включено до списку громадян - членів КСП, які мають право на земельну ділянку при розпаюванні земель колективної власності, відображених в Додатку № 1 до Державного акту на право колективної власності на землю від 18 грудня 1995 року та не видано сертифікат на земельну частку (пай), чим порушено його право як члена КСП на отримання земельної частки (паю).
У січні 2020 року він звернувся до Копистинської сільської ради із заявою про виділення йому земельної частки (паю) в натурі із наступною видачею документа, що посвідчує право власності, оскільки вважав, що сертифікат на земельну частку (пай) знаходиться у сільській раді, однак листом відповідача від 10 лютого 2020 року йому відмовлено у виділенні земельної частки (паю) в натурі з підстав ненадання сертифікату на земельну частку (пай), який йому не видавався. Позивач вважав, що сертифікат на право на земельну частку (пай) на його прізвище видавався, адже 2001 року йому було видано свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) № 012523.
ОСОБА_1 посилаючись на те, що він проживає в іншому районі, з 1997 року, тобто з моменту звільнення з КСП понад десять років проживав в іншій області, вважає, що пропустив строк для звернення до суду про визнання права на земельну частку (пай) з поважних причин, тому просив суд його поновити та визнати за ним право на земельну частку (пай) із земель невитребуваних земельних часток (паїв) (земель запасу) колишнього КСП "Поділля" с. Копистин Хмельницького району, площею 2,97 га, що розташована на території Копистинської сільської ради, Хмельницького району за межами населеного пункту.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 липня 2020 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку позовної давності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 липня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши наявність у позивача права на земельну частку (пай) прийшов до обґрунтованого висновку, що позов задоволенню не підлягає з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення,яким позов задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано поважність причин пропуску позивачем строку на звернення до суду, адже сертифікат на земельну частку (пай) йому не видавався, з моменту звільнення з КСП він понад десять років проживав в іншій області, а на даний час у іншому районі, а про своє порушене право він дізнався лише у лютому 2020 року після звернення до Копистинської сільської ради.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15,у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц (провадження №61-16895св18).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2021 року від Уповноваженої особи Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що вважає рішення суду першої інтанції та постанову апеляції законними, обґрунтованими та такими, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Частиною дев`ятою статті 5 ЗК України (у редакції від 22 червня
1993 року) передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі
(на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.
Згідно з вимогами частини першої статті 22 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.
Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (далі - Указ) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
Відповідно до пункту 2 Указу право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Згідно з вимогами статей 22, 23 ЗК України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) та зазначеного Указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах КСП на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акта.
Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
Позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду у судах. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.
Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
Відповідно до статей 71, 75 ЦК УРСР (на час виникнення спірних правовідносин) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється тривалістю в три роки і позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.
Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Аналогічні вимоги у статтях 257, 261, 267 ЦК України.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Заявник повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Так, відповідно до положень статті 76 ЦК УК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа довідалася або повинна була довідатися про порушення свого права.
За змістом пункту 6 "Прикінцеві і перехідні положення" ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.
Відповідно до статей 71, 75 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється тривалістю в три роки і позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.
Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Судом установлено, що протоколом №4 зборів колгоспників колгоспу "Поділля" с. Копистин Хмельницького району від 18 листопада 1992 року, ОСОБА_1 прийнято в члени колгоспу "Поділля", с. Копистин, в якому він працював з 1992 - 1995, 1997 роки, що підтверджується копією архівної довідки КП "Об`єднаний трудовий архів сіл, селища Хмельницького району", виданою на підставі книги обліку трудового стажу і заробітку колгоспника №8, арк 154 (а. с. 9, 10).
Відповідно до архівного витягу з протоколу №1 загальних зборів членів КСП "Поділля" с. Копистин, Хмельницького району, Хмельницької області від 20 січня 1998 року затверджено виключити ОСОБА_1 з членів КСП (а. с.8).
Листом Копистинської сільської ради Хмельницького району, Хмельницької області від 10 лютого 2020 року № 45 ОСОБА_1 відмовлено у наданні у власність земельної частки (паю) з підстав ненадання останнім сертифікату на право на земельну частку (пай) (а. с. 13).
Доказів на підтвердження включення його до списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, що додається до державного акту позивачем суду не надано.
Судами встановлено, що позивач після отримання КСП "Поділля" державного акта на право колективної власності на землю (1995 році) працював у зазначеному підприємстві ще два роки, а тому міг дізнатися про порушене своє право, а посилання ОСОБА_1 на те, що 27 квітня 2001 року йому було видано свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП (майновий сертифікат) № 012523, а тому він вважав що на його прізвище видано і сертифікат на право на земельну частку (пай), який знаходиться у сільській раді, не свідчать про поважність причин пропуску такого строку.
Колегія суддів вважає, що суди прийшли до обґрунтованого висновку про недоведеність поважності причин пропуску позивачем строку, більше 20 років на звернення до суду із цим позовом та, як наслідок, про наявність підстав для відмови у позові, оскільки ОСОБА_1, як член колгоспу, повинен був дізнатись про порушення свого права на земельну частку (пай) з часу видачі КСП "Поділля" (1995 рік) акта на право колективної власності на землю.
Посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15, у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц (провадження №61-16895св18), не заслуговують на увагу, оскільки у справах встановлені інші фактичні обставини.
Посилання заявника на те, що суди приймаючи рішення застосували принцип спрощеного формалізму, залишивши поза увагою правову природу спору при наявності безспірного права позивача на земельну частку (пай) є безпідставними, оскільки суди встановивши обставини справи, прийшли до обґрунтованого висновку, що позов до задоволення не підлягає з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові.
З часу видачі державного акта на право колективної власності на землю позивач міг дізнатися про порушення свого права та звернутися до суду.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.