Постанова
Іменем України
21 липня 2021 року
справа № 524/9696/18-ц
провадження № 61-1617св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк",
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С.,
Бондаревської С. М., Пилипчук Л. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк") звернулося до ОСОБА_1
та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позовну заяву мотивовано тим, що 10 вересня 2012 року між
ПАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір
№ 155/2012-ф, відповідно до умов якого останній було надано кредит
у розмірі 564 200,00 грн для придбання житлової нерухомості, строком
до 09 вересня 2032 року, зі сплатою процентів за користування кредитом
у розмір 16,8 % річних. У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором того ж дня між ПАТ АБ "Укргазбанк", ОСОБА_1 та ОСОБА_2, було укладено договір поруки.
У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 зазначеного зобов`язання утворилась заборгованість у розмірі 643 947,59 грн, яка рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 15 січня 2015 року була стягнута з ОСОБА_1 на користь банку.
Разом із тим ПАТ АБ "Укргазбанк" зазначав, що 18 липня 2013 року Автозаводським районним судом м. Кременчука було стягнуто з поручителя ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором станом на 01 червня 2013 року у розмірі 582 792,47 грн.
Зазначені судові рішення виконані відповідачами лише 09 жовтня 2018 року.
ПАТ АБ "Укргазбанк" вважало, що зобов`язання зі сплати відсотків
за користування кредитом після ухвалення судових рішень позичальником та поручителем не виконані.
Зазначало, що сума заборгованості за відсотками, нарахованими
за користування кредитними коштами, станом на 17 листопада 2018 року становила 221 865,07 грн.
Ураховуючи зазначене, ПАТ АБ "Укргазбанк" просило суд стягнути на його користь з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за відсотками, нарахованими за користування кредитними коштами, у розмірі
221 865,07 грн.
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом
до ПАТ АБ "Укргазбанк" про визнання припиненими договорів.
Зустрічний позов мотивовано тим, що рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 15 січня 2015 року з неї, як з позичальника, було стягнуто заборгованість за кредитним договором у повному обсязі. У зв`язку із чим, на її думку, банком змінено строк виконання основного зобов`язання, тому положення кредитного договору не можуть бути застосовані
до правовідносин, які виникли між сторонами після закінчення строку дії договору.
ОСОБА_1 вважала, що оскільки кредитний договір припинений у зв`язку
із закінченням його строку дії, тому є припиненим і договір іпотеки.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд визнати припиненим кредитний договір від 10 вересня 2012 року № 155/2012-ф та договір іпотеки від 10 вересня 2012 року № 155/2012-ф. Вирішити питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 23 вересня 2019 року у складі судді Андрієць Д. Д. у задоволенні позовних вимог
ПАТ АБ "Укргазбанк" відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано припиненим, укладений 10 вересня 2012 року між
ПАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_1, кредитний договір № 155/2012-ф.
Визнано припиненою іпотеку за договором іпотеки № 155/2012-ф, посвідченим 10 вересня 2012 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовим А. Г. та зареєстрованим у реєстрі за номером 6151.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для задоволення позовних вимог ПАТ АБ "Укргазбанк" у зв`язку із закінченням строку дії кредитного договору та відсутністю у банка права нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, оскільки банк звертався
у 2015 році із позовом до боржника про дострокове виконання кредитного зобов`язання, який був задоволений.
Разом із тим суд першої інстанції вважав, що у такому випадку права
та інтереси ПАТ АБ "Укргазбанк" забезпечуються частиною другою
статті 625 ЦК України, проте з такими вимогами банк не звертався.
Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що зобов`язання за кредитним договором від 10 вересня 2012 року № 155/2012-ф є припиненими на підставі статті 599 ЦК України
у зв`язку із його виконанням, проведеним належним чином.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ АБ "Укргазбанк" задоволено частково, рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області
від 23 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ "Укргазбанк" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" за період з 09 жовтня 2015 року до 17 жовтня 2018 року заборгованість за відсотками нарахованими згідно із частиною другою статті 625 ЦК України у розмірі 221 865,07 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ПАТ АБ "Укргазбанк" відмовлено.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог
ПАТ АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_1 є неправильними, оскільки банк звертаючись до суду з зазначеним позовом мотивовано нормами частини другої статті 625 ЦК України у відповідності до якої кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання і такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування
чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції вважав, що наданий банком розрахунок заборгованості за процентами за період з 09 жовтня 2015 року до 17 жовтня 2018 року відповідає умовам кредитного договору та обрахований
з урахуванням фактичного погашення позичальником кредитних коштів.
При цьому вважав, що позовні вимоги ПАТ КБ "Укргазбанк" до поручителя ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, оскільки порука ОСОБА_2
за зобов`язаннями позичальника ОСОБА_1 є припиненою, оскільки банк
з моменту ухвалення рішення суду щодо стягнення заборгованості
за кредитним договором у встановлений статтею 559 ЦК України строк
не звертався до поручителя з вимогами про стягнення заборгованості
за відсотками, нарахованими за користування кредитними коштами.
Разом із тим суд апеляційної інстанції вважав відсутніми підстави для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання припиненим договору іпотеки до моменту належного виконання позичальником
ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права
й порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі
№ 564/2199/15-ц (провадження № 61-2404св18), від 06 лютого 2019 року
у справі № 175/4753/15-ц (провадження № 61-8449св18) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі
№ 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).
ОСОБА_1 зазначає, що ПАТ АБ "Укргазбанк" використало право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилась несплаченою,
а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, звернувшись до Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області, який рішенням від 15 січня 2015 року вимоги кредитора задовольнив. Сплативши борг, визначений цим рішенням суду, вона виконала всі зобов`язання за кредитним договором від 10 вересня 2012 року, що свідчить, на її думку, про припинення зобов`язань за кредитним договором та договором іпотеки.
Вважає, що кредитор має право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, і ця норма не надає права
на нарахування і отримання процентів за кредитним договором. Нарахування процентів за користування кредитом (кредитними коштами), про стягнення яких просить позивач, є відмінним від порядку та періоду нарахування платежів, що здійснюється за порушення зобов`язання за кредитним договором, зокрема відповідно до статті 625 ЦК України, як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 524/9696/18-ц
із Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області.
У квітні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року справу № 524/9696/18-ц призначено до розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ПАТ АБ "Укргазбанк" на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення
є законним та обґрунтованим.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
10 вересня 2012 року між ПАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 155/2012-ф, відповідно до умов якого, банк надав
ОСОБА_1 кредит у розмірі 564 200,00 грн на придбання житлової нерухомості, строком до 09 вересня 2032 року (а. с. 5-8).
Умовами зазначеного договору визначено, що позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами за весь строк фактичного користування кредитом - у межах строку кредитування у розмірі 16,8 % річних; - за користування коштами, що не повернуті у терміни, передбачені договором у розмірі - 21,8 % річних.
Кредит забезпечувався іпотекою та порукою згідно договорів, укладених
ПАТ АБ "Укргазбанк" із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а. с. 12-13, 100-106).
Відповідно до умов договору поруки від 10 вересня 2012 року № 155/2012-ф, укладеного між ПАТ АБ "Укргазбанк", ОСОБА_1 та ОСОБА_2, останній поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов`язань
за кредитним договором від 10 вересня 2012 року № 155/2012-ф; договір діє до припинення зобов`язання позичальника за кредитним договором.
Згідно умов договору іпотеки № 155/2012-ф, посвідченого 10 вересня
2012 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А. Г. та зареєстрованого в реєстрі за номером 6151, предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: будинок, з господарськими будівлями, загальна площа 421,9 кв. м, адреса: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0,08 га, адреса: АДРЕСА_1, кадастровий номер 5322480404:04:004:0023; земельна ділянка, для ведення особистого селянського господарства площею 0,15 га, адреса:
АДРЕСА_1, кадастровий номер 5322480404:04:004:0024.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 січня 2015 року у справі № 524/944/14-ц позовні вимоги
ПАТ АБ "Укргазбанк" задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь
ПАТ АБ "Укргазбанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі
643 947,59 грн, розраховану станом на 22 січня 2014 року (а. с. 16-18).
У період з вересня 2016 року по жовтень 2018 року ОСОБА_1 на погашення заборгованості за кредитним договором було сплачено 674 392,93 грн.
Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 січня 2019 року виконавчий лист № 524/944/14-ц, виданий Автозаводським районним судом м. Кременчука, визнано таким, що не підлягає виконанню у зв`язку із повним виконанням рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області
від 15 січня 2015 року (а. с. 49, 50).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня
2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції
до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати
або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі
та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду
та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк
та в порядку, що встановлені договором.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти
за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження
№ 14-154цс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право
не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так
і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти
є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто
у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством.
У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою
статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника
за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою
статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною
та неправомірною, то регулятивна норма частини першої
статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період
до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої
статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно
до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
У справі, яка переглядається, встановлено, що ПАТ АБ "Укргазбанк" використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту,
що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, звернувшись у лютому 2014 року до суду із позовом про примусове стягнення цих коштів у судовому порядку із боржника ОСОБА_1 .
Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки.
Отже строк кредитування відповідача є таким, що закінчився, як і його право законно користуватися позиченими коштами, а тому вимога банку про стягнення поточних грошових вимог чи коштів, а саме відсотків
за користування кредитом, нарахованих поза межами строку кредитування не підлягає задоволенню.
У постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження
№ 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися
у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
У позовній заяві та відзиві на касаційну скаргу банк наполягає на тому,
що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у кредитному договорі може бути передбачено сплату процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Такі проценти може бути стягнуто кредитодавцем і після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно
з частиною другою статті 1050 ЦК України.
У зазначеній постанові Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012 вказував на те,
що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів
за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пунктів 1.4, 3.3, 3.5, 6.7 кредитного договору у зв`язку
із простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини другої
статті 625 ЦК України.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у своїх постановах від 10 червня 2020 року у справі
№ 903/191/19, Велика Палата Верховного Суду від 04 лютого 2020 року
у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) та від 23 травня
2018 року у справі № 910/1238/17 (провадження № 12-83гс18).
Разом із тим правовідносини, що склалися у справі № 5017/1987/2012,
не є подібними до правовідносин, що склалися у справі, що розглядається, оскільки у справі № 5017/1987/2012 договором була передбачена умова нарахування процентів за підвищеною ставкою саме за неправомірне користування кредитом, що відповідає диспозиції норми, викладеній
у частині другій статті 625 ЦК України, а не відповідно до частини першої статті 1048 цього Кодексу.
У справі, яка переглядається, судами не встановлено та з умов кредитного договору, у тому числі з умов, на які посилається позивач, зокрема пункту 1.4.2 не вбачається, що сторонами обумовлена умова нарахування процентів за неправомірне користування кредитом після строку кредитування і що така умова відповідає диспозиції норми, викладеній у частині другої
статті 625 ЦК України, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання за цією угодою.
Нарахування процентів за користування кредитом (кредитними коштами), про стягнення яких просить позивач, є відмінним від порядку та періоду нарахування платежів, що здійснюються за порушення зобов`язання
за кредитним договором, зокрема відповідно до статті 625 ЦК України, як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
В охоронних/спірних правовідносинах права та інтереси кредитора мали
б бути забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що ПАТ АБ "Укргазбанк" у позовній заяві в обґрунтування своїх вимог посилалось на статтю 625 ЦК України, проте розрахунок заборгованості виконаний під 21,8 % річних на підставі пункту 1.4.2 кредитного договору від 10 вересня 2012 року № 155/2012-ф.
Матеріали справи містять квитанції про погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1, зокрема: від 27 вересня 2016 року у розмірі 188 000,00 грн,
25 жовтня 2016 року - 8 194,00 грн, 02 грудня 2016 року - 65 471,93 грн,
16 серпня 2018 року - 120 000,00 грн, 27 вересня 2018 року - 130 000,00 грн, 04 жовтня 2018 року - 162 727,42 грн (а. с. 45-48).
У відповідності до ухвали Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 січня 2019 року, якою виконавчий лист
№ 524/944/14-ц, виданий Автозаводським районним судом м. Кременчука Полтавської області, визнано таким, що не підлягає виконанню у зв`язку
із повним виконанням рішення Автозаводського районного суду
м. Кременчука Полтавської області від 15 січня 2015 року, ОСОБА_1 своє зобов`язання щодо виконання зазначеного судового рішення виконала
у повному обсязі 04 жовтня 2018 року.
Матеріали справи не містять клопотання ОСОБА_1 щодо застосування наслідків пропуску позовної давності.
Таким чином, ураховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що з відповідача, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на користь банку підлягає стягненню саме 3 % річних від простроченої суми за період з 15 січня 2015 року (дата ухвалення рішення суду, яким було достроково стягнуто кредитну заборгованість) по 26 вересня 2016 року у розмірі 21 541,37 грн (643 947,59 грн х 3 х 407 днів (кількість днів прострочення за цей період)/365/100), з 27 вересня 2016 року по 24 жовтня 2016 року -
9 031,51 грн (455 947,59 грн х 3 х 241 день (кількість днів прострочення за цей період)/365/100), з 25 жовтня 2016 року по 01 грудня 2016 року - 1 398,46 грн (447 753,59 грн х 3 х 38 днів (кількість днів прострочення за цей період)/365/100), з 02 грудня 2016 року по 15 серпня 2018 року -
19 543,50 грн (382 281,66 грн х 3 х 622 дні (кількість днів прострочення за цей період)/365/100), з 16 серпня по 26 вересня 2018 року - 905,41 грн
(262 281,66 х 3 х 42 дні (кількість днів прострочення за цей період)/365/100), з 27 вересня 2018 року по 04 жовтня 2018 року - 86,98 грн
(132 281,66 х 3 х 8 днів (кількість днів прострочення за цей період)/365/100) у загальному розмірі 52 507,23 грн.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно із частиною четвертою статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом
повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального
та процесуального права, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог ПАТ АБ "Укргазбанк" підлягає зміні.