Постанова
Іменем України
26 липня 2021 року
м. Київ
справа № 501/905/19
провадження № 61-18695св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
заявник - приватний виконавець Міністерства юстиції України виконавчого округу Одеської області Парфьонов Георгій Володимирович,
заінтересовані особи: ОСОБА_1, акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",
представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 22 квітня 2019 року у складі судді Смирнова В. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року приватний виконавець Міністерства юстиції України виконавчого округу Одеської області Парфьонов Г. В. звернувся до суду із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно, що не зареєстровано боржником в установленому законом порядку.
Подання приватного виконавця мотивовано тим, що у нього на виконанні знаходиться виконавче провадження АСВП № 57955515 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4042/11, виданого 23 листопада 2012 року Приморським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеське обласне управління АТ "Ощадбанк" (далі - АТ "Ощадбанк") заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 800 703,07 грн. Вказував, що боржник рішення суду у добровільному порядку не виконує, заборгованість не сплачує, разом з тим, у боржника у власності перебуває майно, право власності на яке в установленому законом порядку не зареєстровано, на яке може бути звернуто стягнення для погашення заборгованості перед стягувачем.
На підставі вказаного приватний виконавець Міністерства юстиції України виконавчого округу Одеської області Парфьонов Г. В. просив суд дозволити звернення стягнення на майно боржника, яке фактично належить ОСОБА_1, яке не зареєстровано ним в установленому законом порядку, а саме земельну ділянку площею 0,0780 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: 5110800000:05:012:0072.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 22 квітня 2019 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року, подання приватного виконавця Міністерства юстиції України Виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г. В. задоволено.
Надано дозвіл для звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1, яке не зареєстровано ним в установленому законом порядку, а саме земельну ділянку, кадастровий номер: 5110800000:05:012:0072, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належить йому на праві приватної власності, на підставі винесеного при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-4042/11, виданого 23 листопада 2012 року Приморським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Ощадбанк" заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 800 703,07 грн.
Задовольняючи подання приватного виконавця Міністерства юстиції України Виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г. В., суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із обґрунтованості заявлених ним вимог про звернення стягнення на земельну ділянку, оскільки право власності на це нерухоме майно не зареєстроване в установленому законом порядку за боржником ОСОБА_1, який є власником вказаної земельної ділянки.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У грудні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 22 квітня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні подання приватного виконавця відмовити.
Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі № 676/1314/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що приватним виконавцем у поданні не було доведено, що земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, належить боржнику ОСОБА_1, оскільки останній цим майном не користується та тільки має намір придбати цю ділянку у майбутньому. Крім того, судами не враховано, що у 2017 році інший державний виконавець вже звертався до суду із поданням про звернення стягнення на майно ОСОБА_1, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, а саме домоволодіння, яке розташована за адресою: АДРЕСА_1, у задоволенні якого судом було відмовлено. Разом з тим, у цій справі суд дійшов протилежних висновків.
Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 червня 2008 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Муль Н. С. та зареєстрований в реєстрі за № 780, за умовами якого ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку площею 0,0780 га, кадастровий номер: 5110800000:05:012:0072, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Цього ж дня, 26 червня 2008 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу домоволодіння, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Муль Н. С. та зареєстрований в реєстрі за № 777, за умовами якого ОСОБА_1 набув у власність домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, 26 червня 2008 року між АТ "Ощадбанк" і ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 1 386 500,00 грн на придбання земельної ділянки і домоволодіння, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . В указаному договорі сторони погодили, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, ОСОБА_1 передає вищевказані земельну ділянку та домоволодіння, а також 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_2 в іпотеку.
У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором про іпотечний кредит від 26 червня 2008 року АТ "Ощадбанк" звернулося до суду із позовом про стягнення заборгованості та рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2012 року з ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 стягнуто солідарно на користь АТ "Ощадбанк" в особі філії Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" заборгованість за договором про іпотечний кредит від 26 червня 2008 року у загальному розмірі 2 798 883,07 грн та вирішено питання про судові витрати.
23 листопада 2012 року Приморським районним судом м. Одеси було видано виконавчий лист № 2-4042/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Ощадбанк" в особі філії Одеське обласне управління АТ "Ощадбанк" заборгованості у загальному розмірі 2 800 703,07 грн.
Постановою приватного виконавця Міністерства юстиції України виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. від 20 грудня 2018 року відкрито виконавче провадження № 57955515 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4042/11, виданого 23 листопада 2012 року Приморським районним судом м. Одеси, та винесено постанову про звернення стягнення на нерухоме майно боржника. Також приватним виконавцем були винесені постанови про накладення арешту на майно боржника. Крім того, приватний виконавець направляв запити щодо наявності у власності боржника рухомого та нерухомого майна. Згідно з відповіддю Регіонального сервісного центру в Одеській області за ОСОБА_1 зареєстрований транспортний засіб, який було оголошено у розшук постановою виконавця.
16 січня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г. В. здійснено виїзд за адресою реєстрації боржника: АДРЕСА_3, однак на багаточисленний стукіт у двері ніхто не відреагував.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції".
У статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частиною третьою, четвертою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.
У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Відповідно до частини десятої статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
З указаного вбачається, що суд вирішує питання звернення стягнення на нерухоме майно боржника у випадку відсутності реєстрації права власності за боржником в установленому законом порядку.
Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Питання про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстровано в установленому законом порядку, вирішується судом у порядку, встановленому частиною четвертою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" та частиною десятою статті 440 ЦПК України, та стосується тих випадків, коли боржник фактично володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано у встановленому законом порядку.
У справі, що переглядається, судом установлено, що в добровільному порядку боржник не виконує рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2012 року, кошти, стягнуті за цим судовим рішенням, стягувачу не повертає. У зв`язку з цим приватним виконавцем було розпочато примусове виконання виконавчого документа, виданого на виконання цього судового рішення. Приватним виконавцем проведені усі можливі заходи за виконавчим провадженням, однак майна, на яке може бути звернуто стягнення, не встановлено.
Разом з тим, встановлено, що боржник є власником спірної земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 26 червня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Муль Н. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 780, однак відсутні відомості про реєстрацію права власності за боржником на вказане майно.
Згідно частини першої статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
ОСОБА_1 від дій, направлених на державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, ухиляється.
На підставі вказаного, встановивши, що боржник немає іншого майна, на яке приватним виконавцем може бути звернено стягнення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення подання приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що приватний виконавець обґрунтовано звернувся до суду з указаним поданням, оскільки відсутність реєстрації права власності за боржником на земельну ділянку, яка йому належить на підставі договору купівлі-продажу, унеможливлює подальше примусове виконання судового рішення у спосіб та порядку, передбачений законом.
Колегія суддів звертає увагу, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). При цьому порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
При цьому колегія суддів наголошує, що рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2012 року, що набрало законної сили, має бути виконано з огляду на положення статей 129, 129-1 Конституції України.
Посилання заявника на неврахуванням судами змісту ухвали Іллічівського міського суду Одеської області від 19 жовтня 2017 року є безпідставним, оскільки у силу положень статті 82 ЦПК України не має преюдиційного значення при розгляді цієї справи, оскільки вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, залежить від доведеності відповідного подання державного чи приватного виконавця.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі № 676/1314/19, оскільки предмет спору та висновок у цій справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. У цих справах застосовано інше нормативно-правове регулювання, ніж застосовано у справі, яка переглядається з урахуванням встановлених у ній конкретних обставин.
Інші доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду