Постанова
Іменем України
26 липня 2021 року
м. Київ
справа № 463/5966/16
провадження № 61-5021св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Львівська міська рада, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 квітня 2019 року у складі судді Шеремети Г. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 01 березня 2021 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Львівська міська рада, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, про знесення самочинного будівництва.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 19 квітня 2012 року ОСОБА_2 було зобов`язано демонтувати самовільно влаштований фундамент по АДРЕСА_1 розміром 6,6 х 5 м та 4,3 х 4м, однак вона ухиляється від виконання цього судового рішення, що встановлено актами державного виконавця від 29 квітня 2016 року і від 11 травня 2016 року, у зв`язку з чим на неї постановами державного виконавця від 04 травня 2016 року і від 17 травня 2016 року накладено штраф.
Вказувала, що самочинна прибудова порушує її права як мешканця цього будинку, перешкоджає у вільному користуванні будинком і земельною ділянкою по АДРЕСА_1 . При цьому ОСОБА_2 не тільки не демонтувала самочинний фундамент, а додатково залила фундамент розміром 4,35 х 2,80 м і без дозволу інших співвласників, без належних дозвільних документів та проектної документації самочинно і незаконно здійснила будівництво півтораповерхової будівлі, чим порушила її права, як співвласника квартири № 2, яка знаходиться на другому поверсі, над квартирою ОСОБА_2 . Крім того, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 самочинно та незаконно без дозволу інших співвласників збудували літню кухню розміром 4 х 7,5 м, яка прибудована до стіни будинку, де зберігається непотріб, внаслідок чого на подвір`ї розвелися щури. Також із-за самочинно збудованої літньої кухні неможливо утеплити стіну будинку, що порушує права співвласників будинку. Звертала увагу, що на неодноразові прохання прибрати у літній кухні і демонтувати її ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 реагують негативно та агресивно.
На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 знести самочинне будівництво розміром 6,6 х 5,4 м, 4,3 х 4,4 м, 4,35 х 2,80 м та літню кухню розміром 4 х 7,5 м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Заочним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 17 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 01 березня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 за власний кошт знести самочинне будівництво розміром 6,6 м х 5,4 м, 4,3 м х 4,4 м, 4,35 м х 2,80 м і літню кухню розміром 4 м х 7,5 м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто у рівних частках з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у загальному розмірі 551,20 грн.
Стягнуто у рівних частках з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у загальному розмірі 1 000,00 грн.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачами самочинно збудовано прибудови до житлового будинку по АДРЕСА_1, які в установленому законом порядку не узаконені, самочинним будівництвом порушуються права позивача щодо користування земельною ділянкою і квартирою, в якій вона проживає, а тому самочинне будівництво підлягає знесенню.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У квітні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 березня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу та зупинено виконання заочного рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 квітня 2019 року і постанови Львівського апеляційного суду від 01 березня 2021 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявники зазначають порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки, суди розглянули справу за відсутності учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, необґрунтовано відхилили клопотання про допит свідків, встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що заявників не було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду справи, чим порушено їхні права та позбавлено можливості надати суду докази на спростування позовних вимог ОСОБА_1 . У зв`язку з неповідомленням про судове засідання їх позбавлено можливості викликати і допитати свідків - їхніх сусідів, які б підтвердили вищезазначені обставини. Стверджують, що згідно з технічним паспортом за житловим будинком по АДРЕСА_1 під літерою В-Б знаходяться літні кухні площею 2,55 кв. м кожна, збудовані ще у 1957 році, однак ОСОБА_1 не повідомила суду, що на місці її будинку також була літня кухня, яку перепланували під будинок. Демонтаж є крайнім заходом, який застосовується за рішенням суду у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Права позивача жодним чином не порушені, оскільки земельна ділянка, на якій знаходиться житловий будинок № 4 та літні кухні і гаражі, перебуває у власності територіальної громади м. Львова, однак Львівська міська рада та Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради претензій до них не мають та жодних розпоряджень про демонтаж не приймали.
Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_3, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на квартиру від 11 червня 2009 року № ЛЖ2944 і витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18 червня 2009 року № 23058280.
Житловий будинок по АДРЕСА_1 знаходиться на балансі Львівської міської ради.
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_4, що підтверджується наявною в матеріалах інвентаризаційної справи копією довідки з місця проживання про склад сім`ї і прописки.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 19 квітня 2012 року у справі № 2/1312/267/12, що набрало законної сили, задоволено позов Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради та зобов`язано ОСОБА_2 демонтувати самовільно влаштований фундамент по АДРЕСА_1 розміром 6,6 м х 5 м, 4,3 м х 4 м.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Так, згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (стаття 319 ЦК України).
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За змістом статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій" право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та відповідно до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, встановлених згідно з вимогами цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.
За змістом частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва особи, зазначені у цих пунктах (власник, користувач земельної ділянки, відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування), можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об`єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат.
За змістом зазначених норм у поєднанні з положеннями статей 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом. Таким чином, інші особи можуть заявляти вимоги про проведення перебудови чи знесення самочинного будівництва за умови доведеності факту порушення їх прав самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 4 ЦПК України згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14, а також неодноразово була підтримана Верховним Судом, зокрема у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 127/27333/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 369/8107/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 685/1537/17-ц, від 10 червня 2020 року у справі № 127/11492/16-ц і від 27 січня 2021 року у справі № 308/8116/13-ц.
Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.
Розглядаючи позови про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості відповідно до вимог статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, суди мають встановлювати чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкта та чи відмовляється ця особа від такої перебудови.
Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.
У справі, що переглядається, судами установлено, що у зв`язку з умисним невиконанням ОСОБА_2 рішення суд щодо демонтажу самовільно влаштованого фундаменту, про що свідчать акти державного виконавця від 29 квітня 2016 року і від 11 травня 2016 року, складені за фактом виходу на територію за адресою, вказаною у виконавчому документі, а також постановами державного виконавця від 04 травня 2016 року і від 17 травня 2016 року про накладення штрафу на боржника за невиконання рішення.
05 червня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості по факту невиконання ОСОБА_2 рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 квітня 2012 року у справі № 2/1312/267/12.
Також судом установлено, що відповідачі, не зважаючи на вказане рішення суду, продовжили дії по самочинному будівництву, про що свідчить залиття додаткового фундаменту розміром 4,35 м х 2,80 м та зведення літної кухні розміром 4 м х 7,5 м без належних дозвільних документів та проектної документації, що підтвердив у суді першої інстанції представник третьої особи - Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові.
Крім того, факт будівництва підтверджується долученими до матеріалів справи фотографіями, оглянутими судами першої та апеляційної інстанцій, протоколом № 1 про адміністративне правопорушення від 16 грудня 2016 року, складеним Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові, протоколом № 2 про адміністративне правопорушення від 16 грудня 2016 року, складеним Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові, приписом про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 16 грудня 2016 року.
При цьому відповідачі всупереч вимогам статті 81 ЦПК України не надали суду належних і достатніх доказів на підтвердження узаконення самочинного будівництва будівель щодо яких ухвалено оскаржувані судові рішення про їх знесення.
З урахуванням вказаного, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотримання вимог статей 263-265 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно встановили усі обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, правильно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, урахували преюдиційні обставини, встановлені судовими рішеннями у справі № 2/1312/267/12, обґрунтовано вважали, що права ОСОБА_1 порушуються внаслідок самочинного будівництва, здійсненого відповідачами. Судами враховано, невиконання відповідача судового рішення про знесення самочинного будівництва та приписів про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідачів за власний кошт знести самочинне будівництво розміром 6,6 м х 5,4 м, 4,3 м х 4,4 м, 4,35 м х 2,80 м і літню кухню розміром 4 м х 7,5 м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Колегія суддів звертає увагу, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). При цьому порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
Твердження заявників, що власник земельної ділянки, на якій зведено самочинне будівництво, не має до них претензій, є безпідставним, оскільки судом було установлено, що Личаківська районна адміністрації Львівської міської ради зверталася до відповідачів з приводу знесення самочинного будівництва, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом та саме за позовом Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради Личаківським районним судом м. Львова ухвалено рішення 19 квітня 2012 року, яким зобов`язано ОСОБА_2 демонтувати самовільно влаштований фундамент по АДРЕСА_1 розміром 6,6 м х 5 м та 4,3 м х 4 м.
Також безпідставним є посилання заявників на те, що судом першої інстанції їх не було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду справи, чим порушено їхні права та позбавлено можливості надати суду докази на спростування позовних вимог ОСОБА_1, оскільки відповідачам неодноразово на їхню адресу направлялися судові повістки про виклик до суду, більшість з яких поверталася за закінченням терміну зберігання. Разом з тим, в матеріалах справи наявні рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, які були своєчасно вручені відповідачам, а саме, повідомлення про судові засідання, призначені на 21 лютого 2018 року (а. с. 67, 68), 21 червня 2018 року (а. с. 91, 92), в які відповідачі не з`явилися, не повідомили про причини неявки.
Верховний Суд враховує, що ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Так, у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року заначено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07 липня 1989 року).
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Тойшлер проти Германії" від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
Посилання заявників на те, що суди безпідставно відхилили їх клопотання про допит свідків спростовуються матеріалами справи, оскільки відповідачі до суду першої інстанції, ані під час розгляду справи, ані під час перегляду заочного рішення із клопотанням про виклик свідків не зверталися.
Так, у частинах третій, четвертій, восьмій статті 83 ЦПК України визначено, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив клопотання відповідачів про допит свідків, оскільки відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Разом з тим, таких доказів відповідачами суду надано не було.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів і не впливають на законність і обґрунтованість оскаржуваних судового рішення.
Інші доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
У частині третій статті 436 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду