Постанова
Іменем України
26 липня 2021 року
м. Київ
справа № 596/862/20
провадження № 61-3776св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -
ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області, у складі судді Лисюк І. О., від 06 жовтня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Щавурська Н. Б., Сташків Б. І., Хома М. В., від 13 січня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі -
АТ КБ "ПриватБанк", Банк) про визнання іпотеки припиненою.
Позовна заява мотивована тим, що 13 червня 2008 року між Банком та
ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № TECNGA0000000033, за умовами якого позивач отримала кредит в розмірі 112 020 грн зі сплатою процентів за користування кредитними коштами та кінцевим строком повернення 13 червня 2023 року (далі - кредитний договір).
В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором позивач передала в іпотеку Банку житловий будинок АДРЕСА_1 .
Позичальником було допущено порушення виконання зобов`язань, що випливають з кредитного договору, а тому 13 лютого 2012 року
АТ КБ "ПриватБанк" вручив ОСОБА_2 вимогу про дострокове повернення кредиту в повному обсязі, чим змінив строк кредитування
із 13 червня 2023 року на 13 лютого 2012 року, та з цієї дати втратив право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитними коштами та штрафні санкції за порушення виконання його умов.
Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 06 липня 2012 року у справі № 1904/977/2012, серед іншого, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 123 735, 38 грн було звернуто стягнення на заставлене майно, шляхом його продажу іпотекодержателем з укладенням від імені іпотекодавця договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.
Зазначене рішення суду ОСОБА_2 виконано та рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 16 липня 2019 року у справі № 596/2038/16-ц у задоволенні позову Банку до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено з посиланням на повне погашення позичальником заборгованості по кредиту та безпідставність нарахування АТ КБ "ПриватБанк" будь-яких процентів, пені та штрафів по кредитному договору після ухвалення рішення у справі № 1904/977/2012.
З урахуванням викладеного, посилаючись на виконання позичальником
ОСОБА_2 умов кредитного договору, що є підставою для припинення зобов`язань, які випливають з такого договору, а отже і припинення її зобов`язань за договором іпотеки, за умови не вжиття Банком як іпотекодержателем жодних дій щодо зняття обтяжень на предмет іпотеки, ОСОБА_1 просила суд визнати припиненою іпотеку за договором іпотеки, укладеним 17 червня 2008 року між нею та АТ КБ "ПриватБанк", посвідченим приватним нотаріусом Гусятинського районного нотаріального округу Ціцінським І. В. та зареєстрованим в реєстрі за № 1513.
Короткий зміст оскаржених судових рішень
Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області
від 06 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 13 січня 2021 року, з урахуванням постанови цього ж суду від 27 квітня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано припиненою іпотеку за договором іпотеки, укладеним 17 червня 2008 року між ОСОБА_1 та закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), посвідченим приватним нотаріусом Гусятинського районного нотаріального округу Ціцінським І. В., зареєстрованим в реєстрі за № 1513. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що Банк, пред`явивши до позичальника вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, втратив право нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, пені та комісії. Заборгованість, визначена рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 06 липня 2012 року у справі № 1904/977/2012 сплачена позичальником в повному обсязі. Враховуючи повне виконання основного зобов`язання за кредитним договором, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для визнання договору іпотеки, який укладено в забезпечення основного договору, припиненим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
03 березня 2021 року засобами поштового зв`язку представник
АТ КБ "ПриватБанк" Демарчук Н. О. подала касаційну скаргу на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 06 жовтня
2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 січня
2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 рокувідкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано її матеріали із районного суду.
У червні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржені судові рішення, не врахували висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі
№ 916/190/18, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 910/11249/17.
Заявник звертає увагу, що рішення суду у справі № 1904/977/2012 не виконано, встановлена у вказаній справі сума заборгованості своєчасно не погашена, а платежі, на які посилалися суди, здійснювалися протягом тривалого часу (2012-2018 роки), що не може свідчити про належне, повне та своєчасне погашення заборгованості і бути підставою для припинення іпотеки та зняття відповідної заборони відчуження нерухомого майна, адже Банк має право на стягнення заборгованості згідно статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за період з 18 лютого 2012 року
по 29 травня 2018 року, а позичальник має обов`язок щодо погашення боргу за вказаний період.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1, поданий її представником - адвокатом Башуцьким І. Я. на касаційну скаргу Банку, в якому представник позивача, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення залишити без змін, як законні та обґрунтовані. Також просить вирішити питання про відшкодування позивачу понесених нею витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
13 червня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є
АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір
№ ТЕСNGA0000000033, відповідно до умов якого Банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 112 020 грн, шляхом видачі готівки через касу на строк до 13 червня 2023 року включно у вигляді не поновлюваної лінії, з них: 93 907, 50 грн в тому числі 90 000 грн на споживчі цілі - купівлю житла; у розмірі 2 700 грн на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредит; 757, 50 грн за страхування майна; 450 грн особистого страхування, а також у розмірі 18 112, 50 грн на сплату страхових платежів, із сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1, 67 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 5, 04 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, що дорівнює сумі залишку коштів між сплаченими позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахованими банком на останній термін спати.
Виконання зобов`язань ОСОБА_5 за кредитним договором
№ ТЕСNGA0000000033 від 13 червня 2008 року забезпечено, зокрема порукою ОСОБА_4, на підставі договору поруки №б/н від 13 червня
2008 року; іпотекою, на підставі договору іпотеки, укладеного 17 червня
2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", посвідченим приватним нотаріусом Ціцінським І. В., зареєстрованим за № 1513.
Рішенням Гусятинського районного суду від 20 листопада 2018 року в цивільній справі № 596/199/17 визнано припиненою поруку ОСОБА_4 за договором поруки №б/н від 13 червня 2008 року.
Рішенням Гусятинського районного суду від 06 липня 2012 року по справі № 1904/977/2012 позов Банку до ОСОБА_5, ОСОБА_1 про звернення стягнення на заставлене майно та виселення задоволено. Стягнуто заборгованість за кредитним договором № TECNGA0000000033 від 13 червня 2008 року в розмірі 123 735, 38 грн, шляхом звернення стягнення на заставлене відповідно до договору іпотеки № 1513 від 17 червня 2008 року майно, а саме: на житловий будинок, загальною площею 69 кв. м, що розташований за адресою АДРЕСА_1, який належить на праві власності
ОСОБА_1, шляхом продажу вказаного майна Банком з укладенням від імені позичальника та іпотекодавця договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах та організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення АТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Виселено ОСОБА_5 та ОСОБА_1 із вказаного будинку. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішенням Гусятинського районного суду від 16 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 18 жовтня
2019 року, по справі № 596/2038/16-ц у задоволенні позову Банку до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовлено.
Вказані судові рішення у справах № 1904/977/2012 та № 596/2038/16-ц набрали законної сили.
ОСОБА_2 в період із 12 лютого 2012 року по 29 травня 2018 року повернуто Банку заборгованість по кредиту на загальну суму 166 934, 26 грн.
Позиція Верховного Суду
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином
(стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення
параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 ЦК України).
Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (стаття 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).
Стаття 17 Закону України "Про іпотеку" визначає, що іпотека серед іншого припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що з моменту виконання у повному обсязі зобов`язань, визначених рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 06 липня 2012 року у справі № 1904/977/2012 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, іпотека за договором від 17 червня 2008 року припинилась у зв`язку із припиненням основного зобов`язання виконанням, проведеним належним чином, внаслідок чого підлягає зняттю обтяження з предмета іпотеки.
Кредитна заборгованість, визначена рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 06 липня 2012 року у справі № 1904/977/2012, погашена в повному обсязі, що встановлено рішенням Гусятинського районного суду від 16 липня 2019 року в цивільній справі 596/2038/16-ц, яке набрало законної сили, та обставини, встановлені яким, не спростовано Банком в ході розгляду цієї справи.
Саме по собі зарахування АТ КБ "ПриватБанк" коштів, сплачених
ОСОБА_2 на виконання судового рішення в справі № 1904/977/2012, на погашення будь-яких інших платежів, не передбачених цим судовим рішенням, не є підставою для відмови у задоволенні позову.
Верховний Суд враховує, що право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти та штрафні санкції припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
В спірних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені
частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі
№ 444/9519/12).
Судами попередніх інстанції встановлено, що АТ КБ "ПриватБанк" використало право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних відповідно до статті 1048 ЦК України, звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (справа № 1904/977/2012).
Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки, що вірно встановив суд першої інстанції.
Відомості про заявлення АТ КБ "ПриватБанк" до позичальника вимог на підставі статті 625 ЦК України відсутні, як на час розгляду справи судами попередніх інстанцій так і на час касаційного перегляду справи Верховним Судом.
Висновки судів попередніх інстанцій у розглядуваній справі щодо припинення забезпечувального зобов`язання за договором іпотеки, у зв`язку із припиненням основного зобов`язання, узгоджуються з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 16 грудня 2019 року у справі № 127/25921/16-ц (провадження № 61-38778св18), від 29 січня 2020 року у справі № 375/512/17 (провадження № 61-18151св18), від 11 березня
2020 року у справі № 344/15324/17 (провадження № 61-14227св19),
від 08 липня 2020 року у справі № 643/9153/19 (провадження
№ 61-21760св19), від 09 липня 2020 року в справі № 562/593/19 (провадження № 61-2337св20), від 26 листопада 2020 року у справі № 219/8286/18 (провадження № 61-13288св20).
Ухвалюючи оскаржені судові рішення суди в повній мірі врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28 березня
2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), щодо припинення права кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою
статті 1050 ЦК України.
Безпідставними є посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 та у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 910/11249/17, оскільки висновки, висловлені у вказаних справах, не є релевантними до розглядуваної справи.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 сформулювала висновок про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов`язання відповідача, а тому не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов`язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.
А у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 у справі № 910/11249/17 зроблено правовий висновок про те, що положення частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях, оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Таким чином доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору. Судами першої та апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами.
Доводи касаційної скарги спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі, підлягають відхиленню, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до частини другої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржені судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
За змістом частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, зокрема витрати на професійну правничу допомогу, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
У відзиві на касаційну скаргу викладено клопотання про відшкодування ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.
При визначенні розміру витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, колегією суддів враховано, що представником
позивача - адвокатом Башуцьким І. Я. суду першої інстанції надано договір про надання правничої (правової) допомоги, а до касаційного суду: додаток № 3 до цього договору, ордер від 14 квітня 2021 року та акт № 4 щодо обсягу наданої правової допомоги від 19 квітня 2021 року.
Відповідно до наданих доказів позивач має сплатити у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 5 000 грн.
Банк не вказував на неспівмірність заявлених витрат на правничу допомогу та підстав вважати вказану суму витрат на професійну правничу допомогу неспівмірною із складністю справи, значенням справи для позивача та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), колегією суддів не встановлено.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду