ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2021 року
м. Київ
справа № 816/356/17
касаційне провадження № К/9901/40309/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислове об`єднання "Цукровик Полтавщини"
на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року (головуючий суддя - Бойко С.С.)
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Бартош Н.С.; судді - Присяжнюк О.В., Курило Л.В.)
у справі № 816/356/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислове об`єднання "Цукровик Полтавщини"
до Головного управління ДФС у Полтавській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромислове об`єднання "Цукровик Полтавщини" (далі - ТОВ "АПО "Цукровик Полтавщини"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - ГУ ДФС у Полтавській області; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 вересня 2016 року № 0003361401 та від 01 грудня 2016 року № 0003381401.
Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 06 квітня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовив.
Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 07 червня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
ТОВ "АПО "Цукровик Полтавщини" звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2017 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на тому, що законодавець не ставить право платника на формування витрат та податкового кредиту в залежність від того, на які цілі використано кошти і чи пов`язані такі витрати з його господарською діяльністю.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 червня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "АПО "Цукровик Полтавщини".
18 липня 2017 року від відповідача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
19 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "АПО "Цукровик Полтавщини" з питань, що стали предметом оскарження, за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт від 08 вересня 2016 року № 384/16-31-14-01-09/30811110.
Перевіркою встановлено порушення платником вимог підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з безпідставним формуванням даних податкового обліку за наслідками придбання в листопаді 2015 року в Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Астарта-Київ" на умовах комісійного договору послуг із виготовлення документації щодо трансфертного ціноутворення загальною вартістю 218987,31 грн, які не пов`язані з господарською діяльністю позивача та отриманням ним прибутку.
На підставі зазначеного акта перевірки та за наслідками адміністративного оскарження контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: від 14 вересня 2016 року № 0003361401, згідно з яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 182489,00 грн; від 01 грудня 2016 року № 0003381401, згідно з яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 36498,00 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
Господарською діяльністю згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податків, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.
Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.
За правилами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.
В той же час, не обов`язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.
Проте, із визначеного в ПК України поняття ділової мети випливає, що обов`язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.
Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності, а відтак, їх наслідки не підлягають відображенню в податковому обліку.
З`ясування наміру платника податків на отримання економічного ефекту від господарської операції передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції.
Відповідно, економічний ефект відсутній в операціях, які призводять до збільшення задекларованих витрат платника та зменшують об`єкт його оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості.
При цьому варто виходити з того, якою в тій чи іншій ситуації має бути поведінка добросовісного суб`єкта господарювання, що за звичайних умов ведення господарської діяльності зацікавлений у найбільшому скороченні своїх витрат.
Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваної господарської операції, суди встановили, що звіт про контрольовані операції за 2013 рік позивачем до контролюючого органу подано 29 квітня 2014 року, а відповідний звіт за 2014 рік - 24 квітня 2015 року, натомість послуги з розробки документації з трансфертного ціноутворення за 2013 - 2014 роки щодо операцій з продажу запасних частин на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім. Довженка" придбано в контрагента в листопаді 2015 року.
Тобто, на момент розробки документації з трансфертного ціноутворення платником відповідна звітність до ГУ ДФС у Полтавській області вже була подана.
До того ж, ТОВ "АПО "Цукровик Полтавщини" не обґрунтовано доцільність замовлення послуг із виготовлення документації з трансфертного ціноутворення саме в Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Астарта-Київ" та на умовах договору комісії.
За таких обставин висновок судових інстанцій про правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних актів індивідуальної дії ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги позивача без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -