ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 липня 2021 року
м. Київ
справа № 813/3608/16
адміністративне провадження № К/9901/31312/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Городоцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року (головуючий суддя - Гулкевич І.З.)
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Каралюс В.М., судді - Матковська З.М., Затолочний В.С.)
у справі № 813/3608/16
за позовом Приватного підприємства "Львівдах"
до Городоцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2016 року Приватне підприємство "Львівдах" (далі - позивач, платник, Підриємство, ПП "Львівдах") звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Городоцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, контролюючий орган, Городоцька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про правомірність формування Підприємством даних податкового обліку за результатами господарських відносин із ТОВ "Компанія Лакшері Капітал" у періоді, що перевірявся, та безпідставність викладених в акті перевірки висновків про порушення платником вимог податкового законодавства.
Постановою Львівського кружного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2017 року, адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Городоцької ОДПІ від 12.08.2016 №0001891401, №0001881401;
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Городоцької ОДПІ на користь Підприємства судовий збір у сумі 1898,31 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем первинні документи підтверджують правомірність формування Підприємством даних податкового обліку за результатами господарських відносин із ТОВ "Компанія Лакшері Капітал" у спірному періоді.
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Компанія Лакшері Капітал" фактично не виконувалися, натомість були спрямовані на мінімізацію податкових зобов`язань Підприємства. Скаржник посилається на відомості відносно контрагента позивача - ТОВ "Компанія Лакшері Капітал", що містяться в базі даних АС "Податковий блок", а також податкову інформацію отриману від Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві щодо відсутності ТОВ "Компанія Лакшері Капітал" за місцезнаходженням та відсутності у контрагента необхідних основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів для здійснення господарської діяльності.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
01 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017, далі - КАС України).
Підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено позапланову документальну виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість та податку на прибуток по взаєморозрахунках з ТОВ "Компанія Лакшері Кепітал" за травень 2014-2015 років, за результатами якої складено акт від 27.07.2016 №144/1401/37030088.
Як вбачається з Акта перевірки, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог:
- пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого Підприємством занижено позитивне значення між сумою податкового зобов`язання та податкового кредиту всього на 63383,00 грн, в тому числі за жовтень 2014 року - 55250,00 грн, за листопад 2014 року - 8133,00 грн, в результаті чого Підприємством занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на 63383,00 грн;
- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 138.2, 138.3 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено об`єкт оподаткування податком на прибуток за 2015 рік на 262917,00 грн та занижено податок на прибуток на 47325,00 грн.
На підставі Акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 12.08.2016:
- №0001891401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток за основним платежем - 47325,00 грн;
- №0001881401, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 79229,00 грн, зокрема, за основним платежем - 63383,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 15846,00 грн.
Вважаючи зазначені податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).
Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податків на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податків договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податків та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
При цьому вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит/витрати, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до частини другої статті 71 КАС України (у редакції, що була чинною до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит/витрати містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 КАС України (у редакції, що була чинною до 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Покупець) та ТОВ "Компанія Лакшері Кепітал" (Продавець) укладено договір поставки №02/10 від 02 жовтня 2014 року, за умовами якого Продавець зобов`язується передати та доставити у власність Покупця товар, а Покупець зобов`язується прийняти товар (поворотний круг до баштового крану, цегла повнотіла) та сплатити за нього в порядку та на умовах, визначених цим договором.
На підтвердження фактичного виконання умов зазначеного договору позивач надав копії видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних, обороно - сальдової відомості. Факт здійснення між сторонами розрахунку відповідачем не заперечується.
У ході розгляду справи судами попередніх інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі статті 11 КАС України та іншим обставинам, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов`язань за результатами господарських відносин із ТОВ "Компанія Лакшері Кепітал".
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги посилання контролюючого органу на отриману від Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві інформацію про те, що контрагент позивача відсутній за місцезнаходженням, оскільки як встановлено судами ТОВ "Компанія Лакшері Капітал" на час укладення, виконання спірних господарських операцій та оформлення первинних документів було належним учасником цивільних та господарських правовідносин та платником ПДВ, а наявність чи відсутність суб`єкта господарювання за місцезнаходженням не є критерієм оцінки правовірності формування податкового кредиту та витрат.
Також безпідставними є посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагента позивача, як критерій оцінки реальності господарських операцій, оскільки така інформація не є належним доказом в розумінні кас України.
Крім того, відсутність у контрагента добросовісного платника податків, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання платником необґрунтованої податкової вигоди, з огляду на можливість залучення до здійснення операцій інших суб`єктів господарювання (працівників чи організацій).
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,