ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 905/1397/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Мачульський Г. М., Могил С. К.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Капріорі"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Капріорі",
до Маріупольської міської ради,
про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки.
У судове засідання представники сторін не з`явилися.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У червні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Капріорі" (далі - ТОВ "Капріорі") звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Маріупольської міської ради (далі - міськрада) про визнання договору оренди земельної ділянки, площею 0,9000 га, по вулиці Іртишській, 1, у Приморському районі міста Маріуполя Донецької області, кадастровий номер 1412337200:01:005:0800, для будівництва та обслуговування багатоквартирного жилого будинку, укладеним у редакції, викладеній у позовній заяві.
1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним були здійснені усі необхідні дії, передбачені чинним законодавством, для отримання земельної ділянки в оренду, однак міськрада безпідставно відмовила у завершенні процедури оформлення земельної ділянки в оренду, що зумовило звернення до суду із позовом за захистом порушеного права.
1.3. У відзиві на позовну заяву міськрада просила у задоволенні позовних вимог відмовити та застосувати строки позовної давності, оскільки позивач не вчинив жодних дій, спрямованих на набуття відповідного права користування земельною ділянкою. Крім того, міськрада просила застосувати позовну давність зважаючи на те, що позивач знав про порушене право але не звернувся за його захистом в межах позовної давності.
1.4. ТОВ "Капріорі" надало відповідь на відзив, в якій навело додаткове обґрунтування своїх вимог, зокрема зазначило, що товариством були виконані усі дії спрямовані на оформлення права землекористування: підписаний проект договору оренди земельної ділянки був направлений на адресу відповідача, однак відповіді так і не отримано. Щодо порушення позовної давності, позивач зазначив, що він вважав договір оренди укладеним з моменту його направлення відповідачу і лише 31.03.2020 дізнався про відсутність укладеного договору оренди, у зв`язку з чим звернувся із позовом.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Донецької області 24.12.2020 у справі №905/1397/20 (суддя Демідова П. В.) позовні вимоги задоволено; визнано договір оренди земельної ділянки, площею 0,9000 га, по вул. Іртишській, 1, у Приморському районі міста Маріуполя Донецької області, кадастровий номер 1412337200:01:005:0800, для будівництва та обслуговування багатоквартирного жилого будинку (завершення будівництва багатоквартирного жилого будинку та будівництво нового житла), сторонами якого є Маріупольська міська рада Донецької області та ТОВ "Капріорі", укладеним у запропонованій позивачем редакції.
2.2. Рішення суду арґументовано тим, що між сторонами фактично виник спір щодо спонукання відповідача до укладення договору оренди землі, позивач здійснив вичерпний перелік дій, спрямованих на оформлення права землекористування, у тому числі направив підписаний проект договору оренди земельної ділянки. Проте з незалежних від позивача причин договір оренди земельної ділянки не був своєчасно підписаний відповідачем, що позбавляє ТОВ "Капріорі" права землекористування з метою будівництва та обслуговування багатоквартирного жилого будинку. Місцевий господарський суд зазначив, що відповідач не спростовує, що ним прийнято рішення про передачу в оренду земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості позивача, був підготовлений проект договору оренди та направлений позивачу для підписання. Відповідач також не спростовує зміст договору оренди, який позивач просить визнати укладеним. За таких обставин, ураховуючи відсутність заперечень з боку позивача щодо змісту договору, суд дійшов висновку, що сторони досягли згоди по істотних умовах договору та мали волевиявлення на його укладання. Позивач, залишаючись власником об`єкта, зареєстрованого в Єдиному державному реєстрі прав на нерухоме майно, має право і, відповідно, обов`язок на врегулювання відносин оренди земельної ділянки. Земельним кодексом України не обмежено у часі обов`язок щодо врегулювання відносин між власником земельної ділянки та власником нерухомості, розташованої на ній. Щодо не сплати позивачем орендної плати, суд зазначив, що відповідач не позбавлений права вирішити питання щодо стягнення з позивача плати за фактичне користування земельною ділянкою незалежно від наслідків цього процесу. Суд зазначив, що позивач протягом багатьох років відкрито користувався земельною ділянкою, проте відповідач не здійснював заходів щодо врегулювання відносин з користування земельною ділянкою. Оцінюючи позиції сторін, господарський суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту в зазначених умовах досягає легітимної мети, до якої повинні прагнути обидві сторони спірних відносин щодо користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт, який належить позивачеві. Розглянувши клопотання відповідача про застосування строків позовної давності у справі №905/1397/20 господарський суд зазначив, що позов подано у межах позовної давності, з огляду на доведеність про необізнаність обох сторін у справі про не завершення процесу укладання договору оренди земельної ділянки, на якій розташований об`єкт, зареєстрований в ЄДР, до моменту ініціювання позивачем розшуку договору (лист відповідача від 31.03.2020).
2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 (Пуль О. А. - головуючий, судді Білоусова Я. О., Тарасова І. В.) рішення Господарського суду Донецької області від 24.12.2020 у справі № 905/1397/20 скасовано, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено з підстав відсутності порушеного права.
2.4. Апеляційний господарський суд зазначив, що:
- доказів формування земельної ділянки з кадастровим номером 1412337200:01:005:0800 у встановленому законом порядку матеріали справи не містять;
- належних доказів направлення ТОВ "Капріорі" на підписання міськраді проекту договору оренди матеріали справи не містять, як і жодних звернень, принаймні з 05.10.2012, спрямованих з боку позивача на те, аби дізнатися: чи підписав відповідач проект договору оренди, та зареєструвати договір оренди у встановленому Законом порядку, а відтак не встановлено, що позивач вчиняв дії щодо укладення спірного договору оренди та набуття відповідного права користування земельною ділянкою протягом усього строку: з моменту затвердження проекту землеустрою з відведення земельної ділянки та надання її в оренду ТОВ "Капріорі" рішенням міськради від 24.04.2012 № 6/18-1872 до звернення 14.02.2020 позивача до міського голови, в якому ТОВ "Капріорі" просило повернути підписаний договір для його подальшої реєстрації та сплати орендної плати у встановленому порядку;
- жодних доказів сплати за користування земельною ділянкою, у розмірі, визначеному рішенням міськради від 24.04.2012 № 6/18-1872 та умовами проекту договору оренди, матеріали справи не містять, натомість з листа за вих. № 28.2/33235 від 25.08.2020 Департаменту фінансів Маріупольської міської ради убачається, що за період з 2012 по 2020 сплата за оренду землі від ТОВ "Капріорі" не надходила;
- доказів цільового використання спірної земельної ділянки, які підтверджують початок добудови незавершеного будівництва та будівництва нового житла, зокрема, проектно-кошторисну документацію, дозвіл на початок будівельних робіт, позивачем не надано. Відтак, позивачем не доведено факту надання міськраді повного пакета документів у 2012 році та наявності у 2020 році у міськради обов`язку з укладення договору оренди землі з ТОВ "Капріорі", навіть за наявності рішення міськради від 24.04.2012 №6/18-1872 про надання земельної ділянки у користування.
Беручи до уваги встановлення апеляційним судом обставин недоведеності позивачем факту вчинення дій щодо укладення спірного договору оренди протягом усього строку - 2012 по 2020 роки, а відтак і порушення інтересів позивача, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі через їх необґрунтованість, а не з підстав порушення строку позовної давності.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 у справі № 905/1397/20, ТОВ "Капріорі" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати повністю та залишити в силі рішення Господарського суду Донецької області від 24.12.2020.
3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.
Скаржником зазначено, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норми права, а саме положення статей 79-1, 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у справах № 922/926/19 (постанова від 05.03.2020) та № 922/1453/20 (постанова від 09.03.2021).
В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 1, 4, 9, 79-1, частини 1 статті 206 ЗК України у подібних правовідносин.
В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності у матеріалах справи доказів як надіслання, так і отримання відповідачем листа-заяви від 02.08.2012 № 11 з підписаними проектами договору оренди, оскільки надання копій накладних кур`єрської доставки в підтвердження надіслання іншій стороні пакетів документів визнаного належним доказом у постановах Верховного Суд від 12.06.2018 у справі № 12.06.2018, від 01.04.2021 у справі № 910/1102/20 та від 15.04.2021 у справі № 910/836/20.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу міськрада просить відмовити у її задоволенні у повному обсязі, оскільки оскаржувана постанова прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права.
3.4. 20.07.2021 до Касаційного господарського суду надійшло клопотання ТОВ "Капріорі" про відкладення розгляду справи № 905/1397/20, у зв`язку з необхідністю участі адвоката Мостового О. В. у слідчих діях, проведення яких заплановано одночасно із судовим засіданням у цій справі.
3.5. Колегія суддів відхиляє клопотання скаржника про відкладення розгляду справи, оскільки участь представників сторін у судовому засіданні не було визнано обов`язковою згідно з ухвалою Верховного Суду від 13.01.2021, а також з урахуванням того, що згідно з положеннями статті 306 ГПК України строк розгляду касаційної скарги у цьому разі становить 60 днів із дня постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження у справі.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами
4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 16.12.2009 за ТОВ "Капріорі" зареєстровано право приватної власності на будинок готовністю 8 %, розташований за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Іртишська, будинок 1.
Підставою виникнення права власності є рішення Господарського суду Донецької області від 20.10.2009 у справі № 26/99пд, яким позовні вимоги ТОВ "Капріорі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргіус" задоволено повністю. Визнано дійсним договір купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна б/н від 09.06.2009, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аргіус" та ТОВ "Капріорі". Визнано право власності ТОВ "Капріорі" на об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок № 1, який розташований за адресою: 87500, м. Маріуполь, вул. Іртишська.
Рішенням міськради від 18.10.2011 № 6/12-1203 "Про дозвіл розробки проектів землеустрою з відводу земельних ділянок по вулиці Іртишській у Приморському районі міста" міська рада вирішила затвердити матеріали попереднього узгодження місць розміщення та дозволити розробку проектів землеустрою з відведення земельних ділянок, орієнтовною площею 0,9000 га, для завершення будівництва житлового будинку та будівництва нового житла по вулиці Іртишській у Приморському районі ТОВ "Капріорі".
11.01.2012 проведено винесення та узгодження меж земельної ділянки ТОВ "Капріорі" для завершення будівництва багатоквартирного жилого будинку та будівництва нового житла по вулиці Іртишській, 1, у Приморському районі міста Маріуполя, про що складено акт винесення на місцевість та узгодження меж землекористування ТОВ "Капріорі".
За даними кадастрового плану земельній ділянці 11.03.2012 присвоєний кадастровий номер 1412337200:01:005:0800, про що внесені відповідні відомості до автоматизованої системи.
05.04.2012 комісією з розгляду питань, пов`язаних із узгодженням документації із землеустрою розглянуто проект землеустрою із відведення земельної ділянки та надано висновок щодо можливості узгодження проекту землеустрою із відводу земельної ділянки, площею 0,9000 га, для завершення будівництва багатоквартирного житлового будинку та будівництва нового житла по вулиці Іртишській,1 міста Маріуполь ТОВ "Капріорі". Строк дії висновку комісії один рік.
Управлінням Держкомзему у місті Маріуполі Донецької області проведена перевірка відповідності документації із землеустрою - умова надання земельної ділянки: її цільового призначення, оцінки, кількісних та якісних характеристик згідно із дозволом на розробку документації із землеустрою та відповідності даних про земельну ділянку - черговому кадастровому плану, якою встановлена відповідність. Даною перевіркою також установлена відповідність обмінного файла - вимогам, установленим до його структури, змісту та формату; вимогам, установленим до структури кадастрового номера земельної ділянки та структурним елементам кадастрового номера земельної ділянки - індексній кадастровій карті. Також встановлена відсутність дублювання кадастрового номеру земельної ділянки.
Керуючись Тимчасовим порядком присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, комісією зроблено висновок щодо присвоєння земельній ділянці по вулиці Іртишська,1, Приморського району міста Маріуполь кадастрового номеру: 1412337200:01:005:0800.
Рішенням міськради від 24.04.2012 № 6/18-1872 "Про затвердження проектів землеустрою з відводу земельних ділянок по вулиці Іртишській у Приморському районі міста Маріуполя" затверджено проект землеустрою з відведення та вирішено надати із земель житлової та громадської забудівлі в оренду строком на 10 років земельну ділянку, площею 0,9000 га, (кадастровий номер 1412337200:01:005:0800) із розміром орендної плати на рівні 3 % від їх грошової оцінки для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку по вулиці Іртишській,1, у Приморському районі міста Маріуполя ТОВ "Капріорі" подати до відділу регулювання земельних відносин міської ради заявки про оформлення проектів договорів оренди вказаних земельних ділянок протягом трьох місяців з дня прийняття рішення. У випадку недотримання встановленого строку рішення вважати таким, що втратило чинність.
Даним рішенням міськради також вирішено встановити коефіцієнт функціонального використання 0,5 на період підготовчих та будівельних робіт, які проводяться в установленому законом порядку на строк, визначений проектом організації будівництва.
Відповідно до пунктів 5, 6 рішення від 24.04.2012 № 6/18-1872 міськради відділ регулювання земельних відносин міської ради зобов`язано підготувати для ТОВ "Капріорі" проект договору оренди земельної ділянки протягом двох місяців з дня оформлення відповідної заявки. Управлінню Держкомзема у місті Маріуполя Донецької області зареєструвати договір оренди земельної ділянки, укладений із міськрадою.
Зі змісту листа виконавчого комітету міськради від 05.10.2012 №17-1374-02, адресованому ТОВ "Капріорі", убачається, що відділ регулювання земельних відносин підготував проект договору оренди земельної ділянки на підставі рішення міськради від 24.04.2012 № 6/18-1872 для будівництва та обслуговування багатоквартирного жилого будинку (завершення будівництва багатоквартирного жилого будинку та будівництва нового житла), і проект такого договору видано представникові ТОВ "Капріорі" 31.07.2012.
У подальшому листом за вих.№ 1 від 14.02.2020 позивач звернувся до Маріупольського міського голови, в якому повідомив, що підписаний товариством договір оренди був направлений на адресу Маріупольської міської ради, однак з невідомих причин до теперішнього часу не повернутий і невідомо чи був даний договір взагалі підписаний Маріупольської міською радою. З урахуванням зазначеного, ТОВ "Капріорі" просило повернути підписаний договір для його подальшої реєстрації та сплати орендної плати у встановленому порядку.
Згідно з листом від 31.03.2020 № 26.6.3-4850-261 Департамент по роботі з активами Маріупольської міської ради, розглянувши лист ТОВ "Капріорі" щодо повернення підписаного договору оренди земельної ділянки, повідомив директора товариства, що запитуваний договір відсутній. Також для вирішення цього питання запропоновано звернутися до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, оскільки саме цей орган є розпорядником запитуваної інформації, і на збереженні знаходяться договори оренди земельних ділянок, укладені до 2013 року.
Відповідно до листа від 29.03.2019 № 949/105-19 відділ у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області повідомив, що станом на 01.01.2013 у Книгах записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі записи щодо державної реєстрації документів, які підтверджують право власності або користування земельною ділянкою, з кадастровим номером 1412337200:01:005:0800, відсутні, в зв`язку з чим зазначений кадастровий номер отримав статус архівного, поземельна книга земельної ділянки, з кадастровим номером 1412337200:01:005:0800, не відкривалася.
За даними Департаменту фінансів Маріупольської міської ради ТОВ "Капріорі" за період з 2012-2020 орендну плату за земельну ділянку не сплачував.
Звертаючись з позовом до суду, ТОВ "Капріорі" наголошує, що на підставі рішень міськради Донецької області від 18.10.2011 № 6/12-1203 та від 24.04.2012 № 6/18-1872, які прийнято уповноваженим органом згідно з положеннями 12, 92, 93, 120, 124, 125, 141, 186 ЗК України та статті 25, 29 Закону України "Про місцеве самоврядування", у товариства виникло право на укладення договору та отримання в оренду земельної ділянки, площею 0,9000 га, по вулиці Іртишській, 1, у Приморському районі міста Маріуполя Донецької області, кадастровий номер 1412337200:01:005:0800, для будівництва та обслуговування багатоквартирного жилого будинку, який належить позивачеві на праві приватної власності. Також зазначає, що сторони протягом тривалого часу вчиняли дії, спрямовані на виконання вищезазначених рішень Маріупольської міської ради Донецької області та підписання проекту договору оренди, а відмова відповідача у завершенні процедури оформлення земельної ділянки в оренду зумовила звернення позивача до суду з даним позовом за захистом свого порушеного права.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Питання щодо права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.
Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
В обґрунтування пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник наголошує, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норми права, а саме положення статей 79-1, 102 ЗК України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у справах № 922/926/19 (постанова від 05.03.2020) та № 922/1453/20 (постанова від 09.03.2021).
Колегія суддів Касаційного господарського суду, проаналізувавши оскаржуване судове рішення та судові рішення Верховного Суду, висновки з яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, зазначає таке.
Так, у справі № 922/926/19 розглядався спір за позовом Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-технічний центр "ІСЖМ" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 4 833 849,47 грн. При цьому позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ ВТЦ "ІСЖМ" всупереч вимогам статей 125-126 ЗК України використовувало земельні ділянки площею 0,4030 га, кадастровий номер 6310136900:02:005:0165, у період з 01.03.2018 по 31.01.2019, та площею 8,4327 га, кадастровий номер 6310136900:05:001:0017, у період з 01.03.2018 по 31.03.2019, на вул. Каштановій 14 у м. Харкові, без виникнення у відповідача права власності на землю, права постійного користування земельною ділянкою та права оренди земельної ділянки, без державної реєстрації, у зв`язку з чим відповідач зберіг кошти, не сплачуючи орендну плату за користування земельної ділянки. Тому, на думку Харківської міської ради, ТОВ ВТЦ "ІСЖМ" на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України зобов`язане відшкодувати позивачу всі доходи, які він одержав чи міг би одержати від цього майна, оскільки відповідачем порушені права та інтереси позивача щодо неодержаних грошових коштів у розмірі безпідставно збережених коштів у сумі орендної плати за земельну ділянку.
Верховний Суд у постанові від 05.03.2020 у справі № 922/926/19, ураховуючи положення статті 79-1 ЗК України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", беручи до уваги установлені обставини щодо відсутності у заявлений до стягнення період будь-яких доказів виділення земельних ділянок, їх кадастрових номерів та площі, тобто доказів формування земельних ділянок як об`єктів цивільних прав, а також відсутність доказів проведення нормативної грошової оцінки спірних земельних ділянок, Витягу з нормативної грошової оцінки землі, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, Верховний Суд погодився з висновком апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні позову
У справі № 922/1453/20 розглядався спір за позовом Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-технічний центр "ІСЖМ" про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 1 834 195,31 грн. В обґрунтування позову позивач посилався на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-технічний центр "ІСЖМ" у період з 01.11.2018 по 30.01.2019 та у період з 01.12.2018 по 30.04.2019 використовувало земельні ділянки по вул. Каштановій, 14 у м. Харкові (кадастрові номери 6310136900:02:005:0165 та 6310136900:05:001:0017) та не сплачувало за користування вказаними земельними ділянками плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберегло за рахунок Харківської міської ради як власника вказаних земельних ділянок у зазначений період грошові кошти у розмірі орендної плати. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на акт обстеження земельної ділянки від 15.03.2019, витяги з технічної документації про нормативно грошову оцінку земель від 11.03.2019 №97-20-0.23,08-972/176-19 та від 11.03.2019 №97-20-0.23,08-974/176-19, витяги з Державного земельного кадастру від 14.03.2019 № НВ-6308531642019 та від 24.10.2018 № НВ-0002232702018, акт обстеження земельної ділянки по вул. Каштановій,14 у м. Харкові від 15.03.2019.
Верховний Суд у постанові від 09.03.2020 у справі № 922/1453/19 залишив без змін рішення попередніх судових інстанцій про відмову у задоволенні позову, які мотивовано тим, що твердження позивача про існування станом на 01.11.2018 та 01.12.2018 земельних ділянок, площею 0,4030 га та 8,4327 га, по вул. Каштановій, 14, у м. Харкові, за кадастровими номерами 6310136900:05:001:0017, 6310136900:02:005:0165 як об`єктів цивільних прав, не узгоджуються з вимогами статті 79-1 ЗК України, а тому, відповідач не міг безпідставно зберегти кошти у вигляді орендної плати за землю, якої не існувало як об`єкта цивільних прав.
Разом з тим предметом розгляду справи № 905/1397/20, яка переглядається, є вимога ТОВ "Капріорі" до міськради про визнання договору оренди земельної ділянки, площею 0,9000 га, по вулиці Іртишській, 1, у Приморському районі міста Маріуполя Донецької області, кадастровий номер 1412337200:01:005:0800, для будівництва та обслуговування багатоквартирного жилого будинку, укладеним у редакції, викладеній у позовній заяві. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним були здійснені усі необхідні дії, передбачені чинним законодавством, для отримання земельної ділянки в оренду, однак міськрада безпідставно відмовила у завершенні процедури оформлення земельної ділянки в оренду, що зумовило звернення до суду із позовом за захистом порушеного права.
З викладеного вбачається, що судові рішення у зазначених справах ухвалені за інших фактичних обставин, встановлених судами, які формують зміст правовідносин, та зібраних у таких справах доказів, іншого суб`єктного складу учасників судового процесу, ніж у справі, що розглядається, тобто зазначена справа і справа, судові рішення в якій переглядаються, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них; аналіз висновків, зроблених судами попередніх інстанцій у судових рішеннях у справі, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду, а отже, висновки Верховного Суду у такій справі не підлягають застосуванню у справі, що наразі розглядається судом касаційної інстанції.
Крім цього, як убачається зі змісту оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції при вирішенні справи № 905/1397/20 не застосовував до спірних правовідносин положення статей 79-1, 102 ЗК України, а лише наголосив на відсутності у матеріалах справи доказів формування земельної ділянки з кадастровим номером 1412337200:01:005:0800, що також не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
За таких обставин наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині необхідно закрити на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.