Постанова
Іменем України
21 липня 2021 року
м. Київ
справа № 203/2858/18
провадження № 61-12990св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Дніпровська міська рада,
відповідач - ОСОБА_1,
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на постанову Дніпровського апеляційного суду
від 22 липня 2020 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації, визнання договору іпотеки недійсним, скасування запису про право власності, усунення перешкод у користуванні майном.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що будинок АДРЕСА_1 належить до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра. Квартира № 1 розміщена на другому поверсі будинку А-2 за вказаною адресою, має загальну площу 47,4 кв. м та складається з двох житлових кімнат, двох коридорів та комори.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня
2012 року у справі № 2-3487/11 за позовом ОСОБА_5 до Кіровської районної у місті Дніпропетровську ради про визнання права власності, за ОСОБА_6 у порядку набувальної давності визнано право власності на квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 47,3 кв. м, житловою площею 22,0 кв. м. Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 травня
2012 року виправлено описки, допущені у тексті рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2012 року, а саме: виключено посилання на набуття ОСОБА_3 права власності у порядку набувальної давності. На підставі зазначеного судового рішення, 31 липня 2012 року право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_6 .
В подальшому за договором купівлі-продажу від 28 грудня 2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., зареєстрованим у реєстрі за № 5616, квартиру було відчужено ОСОБА_2, який після проведеної ним реконструкції квартири під офіс, на підставі договору купівлі-продажу від 13 вересня
2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., відчужив її як нежитлове приміщення на користь ОСОБА_1 (після зміни прізвища - " ОСОБА_1 .
Таким чином, останнім власником спірного нерухомого майна є ОСОБА_1, право власності за яким зареєстровано 13 вересня 2016 року, номер запису про право власності 16395834.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2016 року у справі № 2-3487/11 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_9, скасовано рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2012 року та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до Кіровської районної у місті Дніпропетровську ради про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 відмовлено. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції не звернув увагу на положення статті 345 ЦК України щодо набуття права власності на житлове приміщення в порядку приватизації, не залучив до участі у справі як належного відповідача Дніпропетровську міську раду, яка є розпорядником комунального майна, компетентного органу приватизації, та фактично допустив безпідставне вилучення нерухомого майна з власності територіальної громади.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2016 року залишено без змін.
28 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є. Є., зареєстрований у реєстрі за № 1016, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку ОСОБА_2 спірну квартиру на забезпечення виконання ОСОБА_1 зобовʼязань перед іпотекодержателем ( ОСОБА_2 ) за договором позики, посвідченим 28 грудня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є. С., зареєстрованим у реєстрі за № 1015, а саме: забезпечення повернення позики у розмірі 200 000,00 грн у строк до 28 грудня 2018 року.
Посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_2 вибула з володіння Дніпровської міської ради поза волею власника, позивач просив:
- витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 26974312101;
- скасувати декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, серія та номер ДП 142162391704, видану 26 серпня
2016 року Департаментом державної архітектурно будівельної інспекції у Дніпропетровській області;
- визнати недійсним договір іпотеки, укладений 28 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є. Є., зареєстрований у реєстрі за № 1016; скасувати запис про державну реєстрацію обтяжень з Державного речових прав на нерухоме майно № 24211247, за яким накладено заборону на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_3 ; скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію іпотеки від 28 грудня
2017 року № 242212632, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є. Є.;
- скасувати запис про право власності у Реєстрі прав власності на нерухоме майно ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2, внесений 31 липня 2012 року; скасувати запис про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2, внесений 04 березня 2013 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., номер: 433548; скасувати запис про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно
ОСОБА_12 на квартиру АДРЕСА_2, внесений 13 квітня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., номер: 16395834;
- усунути перешкоди у користуванні майном, шляхом зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_5, за адресою:
АДРЕСА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 березня
2020 року позов Дніпровської міської ради задоволено частково.
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради нежитлове приміщення № 1 у житловому будинку літ. А-2 на
2 поверсі (1 - коридор, 2 - коридор, 3 - комора, 4 - приміщення, 5 - приміщення, 6 - побутова) загальною площею 47,4 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 .
Скасовано внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про право власності: від 31 липня 2012 року № 1714200072;
від 04 березня 2013 року № 1695800337; від 13 квітня 2016 року № 3318514336.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги Дніпровської міської ради частково, суд першої інстанції виходив з того, що набуття ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру відбулося поза волею власника - на підставі судового рішення, яке було скасовано судом вищої інстанції як незаконне, що дає підстави для висновку, що ОСОБА_3 не набув право власності на спірне нерухоме майно у спосіб та порядку визначених законом. Таким чином, пред`явлення територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради позову до добросовісного набувача (відповідача) про витребування майна на підставі статті 388 ЦК України відповідає вимогам закону, а тому вимоги позивача у цій частині є обґрунтованими. Зазначив, переобладнання квартири АДРЕСА_5 у нежитлове приміщення з виведенням її із житлового фонду, не є перешкодою для витребування майна шляхом віндикації у останнього його набувача. Оскільки судове рішення, на підставі якого ОСОБА_3 набув право власності на спірне нерухоме майно скасовано, суд вважав обґрунтованими вимоги позивача про скасування запису від 31 липня 2012 року про його право власності, а також подальших записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про перехід цього права до
ОСОБА_2 (від 04 березня 2013 року № 433548) та відповідача
(від 13 квітня 2016 року№ 16395834).
Зважаючи на необґрунтованість позовних вимог Дніпровської міської ради щодо скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації, визнання договору іпотеки недійсним, а також вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зняття з реєстраційного обліку у спірному приміщенні заявленої до ОСОБА_3, який не був залучений до участі у справі як співвідповідач, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Кіровського районного суду
м. Дніпропетровська від 26 березня 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам відповідача про те, що Дніпровська міська рада є неналежним позивачем за заявленими нею вимогами, зокрема не звернув уваги на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області
від 26 вересня 2018 року у справі № 203/5561/16 за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу
Петрушенська І. Р., Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19,
ОСОБА_20, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, ТОВ "ПРОК-К", про визнання недійсними правочинів, визнання недійсними свідоцтв про право власності на майно, звільнення земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на майно, у рамках якої встановлено, що Дніпровська міська рада на обґрунтування позову не надала доказів на підтвердження того, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_4, належить на праві власності Дніпровській міській раді та віднесена до земель комунальної власності, відповідно до вимог статей 80, 83 ЗК України та статей 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Установивши, що об`єктом спору у цивільній справі № 203/5561/16 була земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_4, тоді як у даній справі позивачем оспорюється право власності відповідача на квартиру АДРЕСА_2, який розташований на земельній ділянці, право власності на яку позивачем не підтверджено, апеляційний суд дійшов висновку, що обставини, встановлені у постанові Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2018 року щодо неналежності зазначеної земельної ділянки Дніпровській міській раді, відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України мають преюдиційне значення для розгляду зазначеної справи.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
Дніпровської міської ради, у якій заявник просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року та залишити в силі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 березня
2020 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилався на застосування апеляційним судом норми права без урахування:
- висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс15, та висновків Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 751/3147/16-ц щодо загального принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований та прямої залежності правового режиму земельної ділянки від права власності на будівлю і споруду;
- висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 24 червня
2015 року у справі № 6-251цс15, від 18 січня 2017 року у справі № 6-277цс16,
від 22 червня 2017 року у справі № 2-354/07, та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах: від 15 травня 2018 року у справі
№ 372/2180/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110//15-ц,
від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2101/15-ц, щодо права власника на витребування нерухомого майна у випадку незаконного заволодіння майном, зокрема, і від добросовісного набувача.
- висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах:
від 22 травня 2018 року № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі
№ 469/1393/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, щодо відповідності права власника майна на його витребування з володіння добросовісного набувача критерію законності (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
На думку заявника, аналіз існуючої правозастосовчої практики Верховного Суду, свідчить про відсутність висновку Верховного Суду щодо дії у часі актів цивільного законодавства та застосування їх до земельних правовідносин, які виникли до 1971 року (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник також звертав увагу на те, що висновки апеляційного суду про неналежність Дніпровській міській раді на праві комунальної власності багатоквартирного будинку по АДРЕСА_4, не ґрунтуються на наявних у справі доказах та є припущенням. Зокрема вказував на те, що ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд не надав належної оцінки рішенню Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2014 року у справі № 2-1458/11 за позовом ОСОБА_15 до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на нежитлове приміщення літ. О-2 та житловий будинок літ. П-2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4, яким встановлено, що будинок АДРЕСА_6 є багатоквартирним будинком, який належить Дніпропетровській міській раді. Вказане рішення суду апеляційної інстанції набрало законної сили та залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 березня
2015 року. Отже, на думку заявника, належність позивачу на праві комунальної власності багатоквартирного будинку по АДРЕСА_4 є встановленим фактом, що не підлягає доказуванню відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України.
Зауважив, що висновки суду апеляційної інстанції у справі 203/5561/16 з посиланням на карту володіння денаціоналізованими нерухомим майном
від 13 жовтня 1922 року, реєстраційний № 2255, та виписки з актів земельної реєстрації на земельну дільницю в місті Дніпро, відповідно до яких земельна ділянка по АДРЕСА_4, площею 1 576,00 кв. м разом з усіма будівлями у 1932 року була передана у власність громадянці ОСОБА_21 є помилковими, оскільки ґрунтуються на недопустимих доказах, оскільки вони не подавалися досуду першої інстанції у порядку встановленому частиною третьою статті 83 ЦПК України, а тому суд апеляційної інстанції не мав повноважень приймати їх на стадії апеляційного перегляду справи та надавати їм оцінку.
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, та витребувано матеріали справи.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.